На території Русі-України після навали монголо-татарів ремесло на наших землях сильно занепало, в тому
числі і зброярське. Можливо, окрім Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в 1248р особиста дружина Данила Галицького справила надзвичайне враження на європейців під час дипломатичного вояжу князя. Тоді суцільно закуті в залізо як самі вершники Данила, так і їх коні стали вагомим аргументом для відміни початку війни кількох центрально-європейських держав проти Польщі та Угорщини - союзників князя..
  Отже загалом збройове виробництво таким передовим як воно було за часів Київської Русі вже не було. Хоча і не зникло. Просто стало більш грубим та практичним. В той же час воно не могло нормально конкурувати з західною продукцією. Кількісно західна продукція домінувала.
  Наприклад, в світлі найновіших дослідженнь, на початку 15го століття щорічну максимальну виробничу потужність польских майстерень оцінюють так - 5300 мечів, 2100 куш (арбалетів), 2400 кольчуг та 1200 плитових обладунків - а це не просто багато, це настільки багато що дозволяло з головою перекрити польські потреби як мінімум в два рази. Частина цього спорядження йшла до Великого Князівства Литовського.
Показовим є випадок, як по дорозі до Орші гетьман Костянтин Острозький перестрів познанського купця Штефка, та для потреб війни реквізував у нього 50 (!!!) панцирів (кольчуг), а потім видав йому \"квитанцію\" по
якій потім той би міг отримати гроші. Цікаво що один такий купець їдучи на Русь віз 50 кольчуг. А скільки їх таких було.
Боротися з такою конкуренцією місцеві майстерні нормально не могли.
   На західноруських землях (воєводства Руське, Белзське, землі Хелмська та Подільська), в 16 ст. існувало 26 осередків виробництва озброєння - 14.6% серед виробництв краю), в яких працювало 162 ремісника (14,7% серед ремісників). У Львові працювало 42% від усіх руських зброярів. Серед 68 майстрів три займалася наступальним озброєнням, п'ятеро озброєнням охоронним, а 60 - кінським спорядженням.
  Другим центром виробництва був Перемишль - 4 майстри займалася наступальним озброєнням, 3 -
озброєнням охоронним, 21 кінським спорядженням.
   Польське виробництво 16 ст. потенційно було в змозі випустити 5700 мечів та шабель, 750 куш, 19 800 шоломів та захисного пластинкового обладунку (кіраси та т.і.), 3950 кольчуг за рік. Що не мало, та покривало як польський попит так і попит земель литовських та українських (де зброярів було менше).
 
 На території Русі - України, що перебувала під юрисдикцією ВКЛ, переважало виробництво кінського спорядження. Хоч не виключені майстерні з виготовлення і обладунків для вершників. Так в середині 16 ст лише 7 військових поселень під Києвом могли виставити 146 добре екіпірованих в обладунки вершників. В самому Києві виробляли добрі стріли для луків та куш, та мабуть і самі луки та куши.
   Про налагоджене виробництво *черкаських панцирів* свідчать описи Збройної Палати московського кремля за 17ст. Взагалі словник староукраїнської мови до 16ст слова *кольчуга* не вживає - тільки *панцир*, як і в поляків. За часів Київської Русі обладунки називались *броня* (слово давньогерманського походження).
  Щодо поширеної думки про невикористання козаками обладунків, то це хибне уявлення. Безперечно, в таких масштабах, як польська, турецька чи московська кіннота обладунки не вживались. Але козацька старшина та окремі вершники не вважали ганьбою вдягати панцирі. Так, під час Вінницької битви 1651р поляки впізнали Івана Богуна за сталевим обладунком, що зблиснув під місячним сяйвом під час розвідувальної вилазки козаків. Богдана Хмельницького під час *розбірок* з Чаплинським у 1647р від удару шаблі по шиї врятувала місюрка (захисний сталевий головний убір з бармицею). Влітку 1648р ціла хоругва кінних панцирних козаків на чолі з сотником шляхтичем Остапом Гоголем перейшла на бік Богдана Хмельницького. В 1574р в битві під Тягинею проти турків воював підрозділ з 400 козаків у панцирах під командуванням Івана Свирговського ( іноді ще Свєрчевського). В 1678 Іван Сірко послав навздогін відступаючим яничарам близько *двох тисяч доброго панцирного товариства*.  

Джерела -  J. Shimak "Produkcja i koshty uzbroenia rycerskogo w Polsce XIII-XV w." 1989р, "Produkcja i koshty
uzbroenia w Polsce XVI w." Олександра Болдирєва (2005р.), Святослав Сичевський. Юрій Рудницький, Тарас Чухліб.

Жесткий стиль Владимира Путина может вытолкать Киев в объятия Евросоюза. Но необходимое для евроинтеграции построение демократии в стране совершенно не выгодно Виктору Януковичу, пишут Комментарии.

Новость о том, что Владимир Путин намерен вернуться в кресло президента России, Виктор Янукович узнал, так сказать, из первых рук — пренеприятное известие застало его как раз во время собственного визита в Москву. И судя по всему, общая дата посещения украинским Президентом Белокаменной и съезда "Единой России", на котором было официально объявлено о выдвижении в президенты Путина от российской партии власти, была вовсе не совпадением, а тщательно подготовленным "сюрпризом" Януковичу.

Уже сейчас понятно, что после третичного избрания Путина главой РФ наказание Киева за неправильную ставку на переизбрание Дмитрия Медведева будет жестким. Казалось бы, прогнозировать осуществление сценария "Путин-3" могли даже школьники, а наш Президент окружен и не такими мудрецами. Можно, конечно, оправдать столь крепкий промах Банковой тем фактом, что ставку на проект "Медведев-2" делали многие европейские столицы, включая столицу Европы — Брюссель. Но делали они это в теневом режиме. Но Янукович, в отличие от витиеватых еврочиновников, действовал смело, свою ставку на победу Дмитрия Анатольевича сделал более чем прозрачно и с помощью Генпрокуратуры даже нанес Путину обиды сугубо личного характера. А как можно иначе трактовать тот факт, что при рассмотрении в суде дела Юлии Тимошенко ГПУ в своем обвинительном заключении сделала Владимира Владимировича фактически "соучастником преступления" Юлии Владимировны.

Третий срок Путина и подготовка к нему будет, прежде всего, стоить украинскому Президенту мегапроблемы в так и не разрешенном при президентстве Медведева украинско-российском газовом споре. С "медведевцами" Киев имел добротную переговорную группу, правда, наличие которой к прорыву в переговорах так и не привела. С "путинцами" такой переговорной группы у страны нет вовсе — отвечающие за этот сектор украинско-российского диалога Дмитрий Фирташ, Юрий Бойко и Константин Грищенко ассоциируются исключительно с компанией RosUkrEnergo, от посреднических услуг которой отказался лично сам Путин еще два с половиной года назад в результате небезызвестного газового соглашения, за подписание которого Тимошенко сидит в СИЗО. Теперь разговор с Януковичем пока еще премьер РФ будет вести без посредников, а, возможно, при участии пока еще вице-премьера РФ и лидера группы "питерских чекистов" Игоря Сечина, крайне недолюбливающего Виктора Федоровича. Разговор, можно предполагать, будет до неприличия короткий, конкретный и, мягко говоря, резкий.

С не меньшей проблемой уже в краткосрочной перспективе столкнется Янукович, а также в большей степени его олигархическое окружение, в деле обострения экономической экспансии в Украину российского бизнеса, ассоциируемого лично с Путиным. Наступление российского государственного Внешэкономбанка, председателем набсовета которого является премьер РФ, на украинский индустриальный Восток началось не сегодня и даже не вчера. В последние годы во всех крупнейших сделках в Украине в металлургической отрасли фигурировал именно Внешэкономбанк, и, судя по всему, этот процесс с возращением Путина в президентское кресло лишь обострится. Параллельно с поглощением украинской металлургии происходит монополизация химической отрасли страны Фирташем, задолжавшем изрядную сумму с девятью нулями как раз российским банкирам. Так что не ровен час, и практически вся украинская химия отойдет "дзюдоистам", а возможно, эти планы в Москве имели изначально, давая Фирташу взаймы. Таким образом, установление контроля над экспортно-ориентированными отраслями украинской промышленности является не только угрозой национальной безопасности, но и глобальным вызовом для самых богатых украинцев. А это, как говорят в Одессе, две большие разницы.

Но есть от третьего срока Путина для Украины существенный плюс, возможно, даже нивелирующий все вышеупомянутые минусы. Атакуемые Путиным бизнес-интересы украинской элиты могут склонить последнюю в сторону безапелляционного европейского выбора. Но тут есть одна маленькая неувязочка: для полноценной евроинтеграции Евросоюз требует соответствовать европейским ценностям. А это вообще не вяжется с Януковичем и режимом, который в Украине строится в авральном порядке с начала 2010-го. Так что, перефразируя известную поговорку, можно сделать однозначный вывод: что украинцу хорошо, то действующему украинскому Президенту — смерть.

Нова екологічно чиста і порівняно безпечна вибухова речовина, що не
містить тротилу і названа на честь нашої держави  українітом,  готова до
промислового виробництва і застосування на гірничо-збагачувальних
комбінатах Кривбасу.
Сімдесят відсотків вибухових речовин, що використовуются в Україні,
приходиться на Криворізький залізорудний басейн. Складні умови підривних
робіт і важкі породи вимагають використання тут вибухових речовин
особливої потужності. Донедавна Кривбас використовував тротиломісткі
вибухові речовини, що досить небезпечні в застосуванні, а також
заподіюють значної шкоди екології регіону. Тепер ситуація змінилася. У
рамках регіональної програми створення вітчизняної вибухової речовини
дніпропетровські вчені спільно з фахівцями гірської і вибухової справи
винайшли і підготували до промислового застосування нову вибухівку.
Потужність, безпека, водостійкість і екологічна чистота - учені
вважають, що за цими параметрами аналогів новинці у світі немає.

Родерик Крисін, доктор технічних наук професор НГУ:

Наша вибухова речовина повною мірою має вищевказані властивості, і
важливим для України моментом є те, що нова вибухова речовина
виготовляється на місцевій сировинній базі і з використанням того
устаткування, що мається в Україні. Тому ми і назвали його з Віталієм
Павловичем українітом”.


Ця вибухова речовина здатна підривати породи будь-якої потужності.
Виготовляється ж україніт безпосередньо на місці підривних робіт, з
речовин, що окремо не вибухають. Тому нова вибухівка безпечна в
застосуванні. Крім того, україніт завдає мінімальної шкоди навколишньому
середовищу.


Родерик Крисін, доктор технічних наук професор НГУ:

Рецептура підібрана таким чином, що при вибуху ступінь завершення
хімічної реакції складає дев’яносто сім відсотків. Це значить, що в
хмарі вибуху містяться пари води, вуглекислий газ і вільний азот.


Із січня цього року гірничо-збагачувальні комбінати Кривбасу почали
активно переходити на нову, безпечну за всіма параметрами вибухову
речовину. Так що до кінця року екологічна ситуація в Кривому Розі, за
прогнозами вчених, значно покращиться.

Острів Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, унікальність якого –у рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів, пам’яток геології, культури, історії...

Основу найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12, ширина, в середньому, 2,5 км, загальна площа – 2360 га, відстань від Києва до Запоріжжя – 568 км.) складають граніти і гнейси, яким близько двох мільярдів років. Природна унікальність Хортиці в тому, що тут у мініатюрі представлені зразки всіх ландшафтних зон України.

Дуже важливою та значущою є історична спадщина цього краю. Саме тут, за однією з версій, навесні 972 р. загинув Київський князь Святослав Ігоревич – одна з найяскравіших постатей давньої історії України. Вважається, що з Хортиці вирушали у козацькі походи проти поляків оспівані українським народом Северин Наливайко, Криштов Косинський, ІванСулима. Бував тут і гетьман Петро Сагайдачний зі своїм військом. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у часи Визвольної війни у 1648–1654 рр.

Розкопки, проведені археологами заповідника, дають підстави стверджувати, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини. Саме тут виявлено військове поселення Х–ХІV ст., а окремі знахідки ( зброя, кераміка ) свідчать про те, що коріння цього унікального об’єкта сягає глибше на кілька століть( !!! ).  У п’яти досліджених „напівземлянках” (археологи називають їх „куренями”) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й частини південних рубежів тогочасної української держави.

Сьогодні завершилося будівництво історико-культурного комплексу “Запорозька Січ”, яке розпочалося          у  2004 р. на свято Покрови, у День українського козацтва.

Комплекс „Скіфський стан” нараховує одинадцять курганів – „живих”, реконструйованих та стилізованих. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ ст. до н.е.) розташовувалися кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Сьогодні на курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели, гармати, ступи, корита, жорна, скульптури, кам’яні стовпи та хрести – знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю.

У Музеї історії запорозького козацтва, відкритому на території заповідника у 1983 р., зібрано понад 30 тис. експонатів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ ст. н. е. Експозицію доповнюють чотири діорами. Переважна більшість експонатів знайдена саме на Хортиці.Це – кам’яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних човнів, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровському дні.

Улітку 1843 р. 29-річний Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, побував іна Хортиці. У травні 2005 р. з допомогою краєзнавців визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, та оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря.

Музей.  Адреса: 69017, м. Запоріжжя, о. Хортиця.       Тел.: (0612) 52-73-17, (0612) 52-51-88. Час роботи: з 10:00 до 17:00, Пн – вихідний.

          НАТО — так!

    Шановне панство! Гадаю, всі погодяться зі мною, що Україна має стати заможною, захищеною, демократичною країною. В такому разі і українським громадянам стане краще мешкати в ніј. Але для цього українцям потрібно позбутися тих принизливих договорів, що попідписували керівники України. Це зробити не так важко як здається на першиј погляд. Стратегія поляга в тому щоби розірвати угоди з: тимчасового базування Чорноморського флоту РФ, газові контракти з Росією, контракт з транзиту газу по терені України, припинення будівництва Росією газогонних шляхів в обхід України, безкоштовного користування Росією української частини Керчінської протоки і нарешті вступ України до НАТО і ЕУ; а ще домогтися визнання Росією голодомору, як геноциду українського народу, ј отримати компенсації за злочини перед Україною.
    1. Як позбутися Чорноморського флоту раніше 2042 року? Потрібно просто натякнути москві про те, що Україна має намір поставити американську віјськову базу на Криму. Або розірвати ту угоду через постіјне порушення правил базування флоту; згадавши про незаконно загарбані маяки, віјськові навчання та переміщення кораблів без попередження української сторони.
    2. Як розірвати газові контракти з Росією? Не підписувати документи про вступ Росії до СОТ, запропонувавши свої дуже вигідні для України ціни на росіјськиј газ.
    3. Як розірвати контракт з транзиту газу по терені України? Перекрити росіјськиј газ до Західної Европи через мовляв збитковість газової магістралі по терені України через низькиј тариф. Або скористатися перевагою України в перемовинах про всуп Росії до СОТ.
    4. Як припинити будівництво Росією газогонних шляхів в обхід України? Натякнути або ј почати будівництво газогону від Туркменистану до Европи в обхід Росії. Таким чином Росія втратить монополію з продажу природного газу в Европі. Щоби цього не сталося вона відмовиться від свого авантюрного плану.
    5. Як припинити договір про безкоштовне користування українською частиною Керчінської протоки Росією? Коли Україна поставе натівську віјськову базу на Криму, Росія власноруч розірве договір про дружбу і співробітництво з Україною. В такому разі угода про користування Росією української Керчінської протоки автоматично втрате чинність. Між іншим, передача будь-якої території у спільне користування або у власність іноземніј державі не можливе, позаяк такі питання, за українською Конституцією, врегульовуються лише через всеукраїнськиј референдум. Якщо ж не розірве, то Україна ма всі підстави позбутися цієї угоди через порушення москвою українського водного кордону під час незаконного будівництва дамби до острова Тузли з намаганням захопити јого у свою власність, та заставити платити за користування українською ділянкою протоки, як це було до зрадницької кучмівської угоди.
    6. Як вступити до НАТО? Натякнути або почати виготовлення ядерної зброї під приводом того, що на Україну тиснуть, а в таких умовах вона може захиститися лише маючи атомну бомбу. Будьте певні, натівські країни самі запропонують Україні вступ до лав країн НАТО без будь-яких умов, в обмін на відмову від ядерної зброї. Я проти застосування ядерної зброї, але маючи її є гарантія безпеки. Наразі Україна має обов'язки, а не має прав у НАТО. Вона у всьому підтримує НАТО, воює заради миру, втрачає вояків, витрачає кошти. Проте НАТО не стане на захист України — партнера НАТО, воно стане на захист України — члена НАТО.
    7. Як вступити до ЕУ? Таким самим чином як вступ до НАТО, лише з тією різницею, що Україна має підписати документ асоціјованого членства з країнами ЕУ про конкретну і остаточну дату повноправного вступу до цієї організації.
    8. Як домогтися визнання Росією голодомору, як геноциду українського народу? Просто не підписувати документи про вступ Росії до СОТ.
    Маємо ще переваги у перемовинах з москвою: переміщення так званих росіјських миротворчих сил через терен України до Подністров'я. Це можна заблокувати легко — без шуму і пилу. Якщо Росія не погодиться на всі українські вимоги, то маємо пригрозити позовом до міжнародного суду в Гаазі щодо виплати українцям матеріяльних компенсаціј з: геноциду українського народу, репресіј, виселення з етнічних теренів, постраждалим від Чорнобильської АЕС, воякам Афганістану, затоплення сіл Дніпровськими водосховищами, виплати збережень «Сбербанку СССР» українським громадянам. Росія ж оголосила себе спадкоємицею Совітського Союзу, то має платити борги. Росія виплачує борги країнам, яким заборгував СССР, а Україні не збирається, завдячуючи В. Януковичу і јого команді. А ще неодмінно потрібно нагадати і врахувати у перемовинах про дискримінацію української мови ј культури в цілому, та недопущення подальшого використання ними назви «Russia».
    Тільки позбувшися цих збиткових угод, Україна реально стане великою, вільною і заможною країною. Є ще дві дуже важливі деталі, без яких Україна не стане такою. Це — одна єдина державна мова у всіх куточках України і одна єдина Православна Церква. Зробити це дуже легко, була б добра воля президента України. Збільшивши втричі податки на росіјську мову і Церкву, Україна їх позбудеться і закриє це питання на завше.
    Л. Кучма розброїв державу і роздарив її багатсва купці родичів і друзів. Взяти наприклад підземне віјськове летовище у Пальмірі. Там поряд нього знаходилася віјськова частина ППО. Я доклав багато зусиль аби побудувати її, бував на аеродромі, але јого так замасковано, що проходячи не побачив. Він же все знищив. Зараз там нич нема. А скільки по всіј країні! Все, що залишилося нерозкраденим після Л. Кучми, В. Янукович прихватизує, все україномовне знищує, переписує славну українську історію. Підняти виробництво і культуру можна тільки в разі захисту націјональних інтересів.
    Всього можна досягти, але маючи справжнього українського президента, а не В. Януковича. Ортанізувавши всеукраїнськиј страјк з вимогою відсунення нинішнього президента від влади і провівши дострокові перевибори, на яких переможе О. Тягнибок (тільки він візьметься за такі грандіјозні плани деколонізації України), українці нарешті стануть заможними і повноправними господарями на своїј рідніј землі — Україні.

    Чи потрібне НАТО Україні, на думку панства?

Михайло Сергійович Грушевський (нар. 17 (29) вересня 1866, м. Холм, нині Польща — † 25 листопада 1934, м. Кисловодськ, РРФСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.
Біографія
 Походження
Михайло Грушевський, 1895. Батько — Грушевський Сергій Федорович. Уродженець Холму, Михайло Грушевський виріс на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Проте Сестринівка стала його духовною батьківщиною: тут народилася та виросла його мати Глафіра Захарівна і 17-річною вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського; у Сестринівці провів своє життя батько Глафіри — місцевий священик Захарій Опоков.
Дід Михайла Грушевського, який благословив онука на навчання у Києві в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира, — і йому було подаровано дворянство. Саме дід навчався у Тифліській гімназії і в Київському університеті на історико-філологічному факультеті.
 Університети
В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було удостоєно золотої медалі.
1890—1894 — професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки».
1894—1914 — професор Львівського університету, голова НТШ, головний редактор «Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова Українського Наукового Товариства.
На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбірська як українського сепаратиста і «мазепинця». Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.
4 березня 1917 в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва.
 Центральній Раді
Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії.
29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.
Після падіння Центральної Ради Грушевський деякий час (у лютому — березні 1919 року) перебував у Кам'янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві.
 Грушевський — академік
Меморіальна дошка на будику на вул. Володимирській де був ВУАН
1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях. При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні був створений комітет, секретарем якого був призначений В. Барвінок.Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924—1931 роках очолював історичні установи ВУАН.
 У Москві
Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.
Могила Грушевського на Байковому цвинтарі
Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане. Грушевський помер 25 листопада.
Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України — Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім'ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб. на місяць».)
Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка №6, біля Вознесенської церкви). Автори пам'ятника скульптор І. В. Макогон і архітектор В. Г. Кричевський.

 Міф про президентство
У спадок від української зарубіжної історіографії сучасній українській спільноті дістався міф про Грушевського — президента УНР, запроваджений Дмитром Дорошенком[2]. Міф прижився в публіцистиці й у науковій літературі.
У середині 1990-х, коли стало зрозуміло, що документи Української Центральної Ради не підтверджують цей факт, міф почав руйнуватися. Зокрема, у виданій до 130-річчя від дня народження Грушевського хроніці його життя, в передмові та переліку подій 29 квітня 1918 дані про обрання Грушевського президентом не наводяться. Серйозний удар по міфу завдано і на державному рівні. Ні на стелі біля зведеного 1999 пам'ятника Грушевському, ні в промові Президента України при його відкритті про «першопрезидентство» Грушевського не йшлося.
З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, не передбачала її й ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради Конституція. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР.
Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент — голова (рос. председатель). Зокрема Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України — тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також пізніше підписувався «бувший президент Української Центральної Ради». В протоколах засідань Ради він називався українським словом «голова». Таким чином Грушевський був не головою УНР, а головою Центральної Ради УНР.
За доби Центральної Ради Грушевський був вищою посадовою особою УНР, якщо й не харизматичним, то найавторитетнішим лідером українства. За влучним висловом М. Ковалевського, він виконував «верховну функцію репрезентанта держави». Можливо, саме це дало підстави А. Жуковському назвати Грушевського «першим некоронованим президентом української держави».
Найповніший реєстр усіх, хто титулував його президентом, склав історик Павло Усенко у праці «Чи був Михайло Грушевський президентом України?». Однак старий міф і далі живе. Тільки у вересні-жовтні 2004 чимало друкованих і електронних ЗМІ знову розтиражували «президентство» Грушевського.
Після обрання у липні 1994 р. Президентом України Л.Д.Кучми його Адміністрація на чолі з Д.В.Табачником почала активно використовувати міф про президентство М.Грушевського з метою знизити значення опонента Кучми Л.М.Кравчука, як першого Президента України. Зокрема, в будинку Адміністрації Президента було встановлено погруддя М.Грушевського, а в 1998 р. було відкрито пам'ятник йому в Києві. Після того, як Л.М.Кравчук досяг політичного компромісу з Л.Д.Кучмою, а Д.Табачник втратив політичну вагу, роздування міфу про президентство Грушевського поступово припинилося.
 Вшанування пам'яті
Пам'ятники і барельєфи
Пам'ятник Грушевському у Києві
Пам'ятник Грушевському у Луцьку
У Києві, Луцьку , Барі та Львові споруджено пам'ятники Михайлу Грушевському. Також невеликий постамент був зведений у місті Козятин на Вінничині.
У двоповерховому будинку в Києві по вулиці Володимирській, 35 у 1927—1930 роках працював Михайло Грушевський, про що свідчить барельєф, встановлений на фасаді. Зараз у цьому будинку міститься громадська приймальня Служби безпеки України.
Михайлові Грушевському відкрито меморіальні дошки у Відні, Празі, Варшаві, Холмі (нині Польща), Тбілісі, Казані, Москві.[3]
Зображення на грошових знаках
Портрет Михайла Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на пам'ятних монетах 1996 та 2006 років.
Об'єкти, названі іменем Грушевського
Ім'я Михайла Грушевського носить багато вулиць, проспектів та площ в Україні. Зокрема, на вулиці Грушевського в Києві розташовані будівлі Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Є проспект Грушевського в Кам'янці-Подільському та Луцьку , вулиця Грушевського в Хмельницькому, Одесі, Львові, Чернівцях, на якій розташоване, зокрема, приміщення ОДА. Докладніше див. Вулиця Грушевського. Також імя Грушевського присвоєно Барському гуманітарно-педагогічному коледжу. До 130-річчя Грушевського перевидано монографію "Барське староство", яка була його магістерською дисертацією.
Музей Михайла Грушевського
Пам'ятна монета НБУ 1996 року
Пам'ятна монета НБУ 2007 року

Михайло Грушевський писав у «Споминах»:
«Я любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї і линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя. То це було тому, що, як-не-як, був властиво одинокий пункт, де я міг зв'язуватися з українською стихією, дотикатися до української природи, до її культури… Я кохався у тому селі, що наверх мало усі українські прикмети: чепурненькі хатки, солом'яні стріхи, садки, городи, перелази, зарослі вербами береги…»
На 140-річчя Грушевського відродилося його ім'я і в селі Сестринівці (Козятинський район, Вінницька область) — на матеріалах шкільного музею відкрито новозбудований музей Михайла Грушевського. Первинна споруда — хата діда, пам'ятка історії, не збереглася — розсипалася за останні роки.
У часи незалежності відкрито музеї Грушевського у Львові, в Івано-Франківській області, в Києві. Відтворений будинок невеликий — 6х9 метрів (оригінальний будинок мав розміри 12х17). Там розмістилося багато унікальних речей, серед яких є метрична книга місцевої церкви, де записана Глафіра Захарівна: її хрестини та вінчання.
Праці
    Грушевський Михайло. Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку).
    Історія української літератури
    Історія України-Руси
    Ілюстрована Історія України
    Художні твори на сайті ukrlit.org
    Праці Грушевського на аудіобібліотеці litplayer
    На порозі нової України

 Повне зібрання творів
Повне зібрання творів М. Грушевського – найповніше 50-томне видання творчої спадщини видатного вченого і громадського діяча (всі опубліковані й неопубліковані твори, його епістолярна, мемуарна спадщина й архів).
Кожний окремий том упорядковують фахівці з інститутів археографії, археології, історії України, літератури, співробітники архівних установ і музеїв Львова та Києва.
У першому томі кожної серії вміщена вступна стаття, яка досліджує окремий напрям діяльності вченого. Закінчуються томи коментарем, примітками і покажчиками.
Том 1: Суспільно-політичні твори (1894 – 1907). — Київ, 2002. — 529 с. (Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України). ISBN 966-603-223-6; 966-603-224-4 (т. 1).
Цим томом започатковується видання творів видатного історика і громадсько-політичного діяча Михайла Грушевського (1866–1934). У першому томі вміщено статті історіософського характеру, які визначали напрям і діяльність національно-визвольного руху наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., а також публіцистику вченого 1894-1907 років, що друкувалися переважно в журналі “Літературно-науковий вісник”.
    * * * *
Том 2: Суспільно-політичні твори (1907 – 1914). — Київ, 2005. — 704 с. ISBN 966-603-223-6; 966-603-000-0 (т. 2).
Другий том є продовженням серії “Суспільно-політичні твори” 50-томного зібрання праць М. С. Грушевського. У ньому вміщені публіцистичні статті вченого, що друкувалися у 1907-1914 рр. у журналі “Літературно-науковий вісник”.
    * * * *
Том 3: Суспільно-політичні твори (1907 – березень 1917). — Київ, 2005. — 792 с. ISBN 966-603-223-6; 966-603-453-0 (т. 3).
Третій том серії “Суспільно-політичні твори” 50-томного зібрання праць М. С. Грушевського хронологічно пов’язаний з попереднім томом. У ньому вміщені статті історика, друковані в періодичних виданнях від 1907 р. до початку Української революції (березень 1917 р.). Сюди увійшли публікації з “Ради”, “Діла”, “Села”, “Засіву”, “Украинской жизни” та ін., а також низка маловідомих публіцистичних праць, виявлених під час упорядкування тому.
    * * * *
Том 4. Книга 1: Суспільно-політичні твори (доба Української Центральної Ради, березень 1917 – квітень 1918). — Київ, 2007. — 432 с. ISBN 978-966-603-223-5; 978-966-603-499-4 (т. 4, кн. І).
Перша книга четвертого тому 50-томного зібрання праць М. С. Грушевського продовжує серію суспільно-політичних творів і вміщує публіцистичний доробок видатного історика й державного діяча доби Української Центральної Ради. Статті, промови та звернення М. С. Грушевського, видруковані на сторінках періодичних видань упродовж березня 1917 р. — квітня 1918 р., а також ширші праці, що вийшли окремими брошурами, стали вагомим внеском у розробку концепції Української революції та залишилися важливим джерелом для вивчення й осмислення бурхливих поточних подій зазначеного історичного періоду.
    * * * *
Том 5: Історичні студії та розвідки (1888 – 1896). — Київ, 2003. — 592 с. ISBN 966-603-223-6; 966-603-276-7 (т. 5).
П’ятий том зібрання праць М. С. Грушевського у 50-ти томах розпочинає нову серію “Історичні студії та розвідки”. У ньому вміщені статті, джерелознавчі розвідки та науково-інформаційні публікації, які друкувалися в журналах “Киевская старина”, “Чтения ИОНЛ”, “Правді”, “Записках НТШ” протягом 1888-1896 рр.
    * * * *
Том 6: Історичні студії та розвідки (1895 – 1900). — Київ, 2004. — 696 с. ISBN 966-603-223-6; 966-603-367-4 (т. 6).
Шостий том зібрання праць М. С. Грушевського є другим томом серії “Історичні студії та розвідки” і охоплює період 1895–1900 рр. У ньому вміщені публікації документів, джерелознавчі розвідки і передмови, історичні статті та науково-інформаційні матеріали.
    * * * *
Том 7: Історичні студії та розвідки (1900 – 1906). — Київ, 2005. — 792 с. ISBN 966-603-223-6; 966-603-439-5 (т. 7).
Сьомий том зібрання праць М. С. Грушевського продовжує серію “Історичні студії та розвідки” і охоплює період 1900—1906 рр. У ньому вміщені археографічні публікації, передмови, історичні статті, огляди, рецензії та некрологи пам’яті видатних постатей того часу.
    * * * *
Том 8: Історичні студії та розвідки (1906 – 1916). — Київ, 2007. — 776 с. ISBN 978-966-603-223-5; 978-966-603-484-0 (т. 8).
Восьмий том зібрання праць М. С. Грушевського продовжує серію “Історичні студії та розвідки” і охоплює період 1906—1916 рр. У томі вміщені численні історичні статті, огляди, рецензії, археографічні передмови та публікації вченого, некрологи й посмертні згадки про істориків, суспільних діячів — сучасників Грушевського.
    * * * *
Том 9: Історичні студії та розвідки (1917 – 1923). — Київ, 2009. — 592 с. ISBN 978-966-603-223-5; 978-966-603-628-8 (т. 9).
Дев’ятий том зібрання праць М. С. Грушевського продовжує серію “Історичні студії та розвідки” і охоплює період 1917—1923 рр., а також містить додатки за роки 1908-1916. У томі вміщені історичні статті, огляди, науково-популярні праці вченого.
    * * * *
Том 11: Літературно-критичні праці (1883 – 1931), “По світу”. — Київ, 2008. — 784 с. ISBN 978-966-603-223-5; 978-966-603-568-7 (т. 11)
Одинадцятий том зібрання праць М. С. Грушевського у 50-ти томах відкриває серію “Літературно-критичні та художні твори”, до якої увійшли статті, виступи, передмови та рецензії Грушевського на літературні теми. Тексти, написані упродовж 1883—1931 рр., окреслюють читачеві позицію вченого щодо цілої низки літературних явищ і постатей кінця ХІХ—початку ХХ ст., визначають його роль у тогочасному літературному процесі. Також у томі опубліковане культурологічне есе “По світу”, в основу якого покладені враження від подорожей найвизначнішими містами Італії.
    * * * *
Том 14: Рецензії та огляди (1888 – 1897). — Київ, 2008. — 432 с. ISBN 978-966-603-223-5; 978-966-603-592-2 (т. 14)
Чотирнадцятий том розпочинає нову серію повного зібрання творів М.С.Грушевського в 50 т. — “Рецензії та огляди”. Видатний історик написав упродовж свого життя близько 700 рецензій, оглядів, бібліографічних заміток на історичну тематику, фактично започаткувавши українську рецензійну школу. Його публікації в цьому науковому жанрі є вагомим внеском в українську історіографію.