У Попаснянському районі Луганської області археологи центру "Спадщина" разом зі студентами Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля виявили скарб бронзової зброї в кіммерійському похованні Х-IX ст. до н.е. Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СНУ імені Даля. При розкопках виявлено 15 предметів озброєння, серед них бронзовий кинджал, рідкісні типи наконечників списів, дротиків і стріл.
У повідомленні зазначається, що археологи з величезними складнощами знайшли всі предмети кіммерійського скарбу, які знаходилися в похованні."Предмети скарбу встигли розійтися по руках, а частина з них навіть потрапила у приватні колекції місцевих любителів давнини, - йдеться у прес-релізі. - Майже місяць археологи займалися розслідуванням, щоб встановити долю й місце зберігання кожного предмету з цього скарбу. В результаті вдалося з`єднати в єдине ціле всі складові частини унікального кіммерійського скарбу, який уже входить у науку під назвою "Білогоровський скарб".Вся стародавня зброя пройде науковий аналіз. Після чого знахідка археологів займе центральне місце в експозиції з ранньої залізної доби України в археологічному музеї СНУ ім. В.Даля.
Довідка: Кіммерійці ховали померлих у традиціях бронзової доби. Похований інвентар включав в основному керамічний посуд. Скарби з предметів озброєння дуже рідкісні, оскільки зброю берегли, передавали у спадок, ховали від чужих очей як велику цінність.Лише в поодиноких похованнях, які стосуються до категорії військових, знайдені кинджали, наконечники списів, частіше зустрічаються наконечники стріл, бронзові псалії (стержні на кінцях вудил) та вудила від кінської збруї.Від автора блогу.
Варто зазначити, що кіммерійці проживали на значній частині території сучасної України, займаючи фактично всю степову зону. В Європі це був перший народ воїнів - вершників. Сьогодні кияни та гості столиці в Археологічному музеї (вул Богдана Хмельницького) можуть побачити величезний за довжиною кіммерійський сталевий меч, що значно довший за варязькі чи давньоруські. Прославив кіммерійців у своїй творчості один з провідних письменників у жанрі фентезі Роберт Говард. Правда сам автор *розмістив* Кіммерію чомусь не в північному Причорномор'ї, а десь далеко на півночі Європи. Хоч у виправдання Говарда треба сказати. що він пояснив це *доісторичністю своєї історії*. Ну а роль Конана - варвара - головного героя Говарда у стала першою головною для майбутньої зірки Голлівуду Арнольда Шварценеггера.
Щодо самих кіммерійців, то їх з території України витіснили у 7ст до н. е. інші славетні воїни - вершники скіфи. Але то вже зовсім інша історія...
-- Олено, навiть не знаємо, з чим спершу вiтати: з ювiлеєм чи з "народженням" книги...
-- Дякую, обидвi подiї багато важать для мене. Рада, що книга вийшла майже у мiй день народження. Ювiлей -- це слово звучить дуже гучно. А я люблю скромно реагувати на подiї. I ось уродини також вiдзначила скромно. Я не запросила жодного гостя. Ми з чоловiком пiшли в ресторан, повечеряли, i на цьому святкування закiнчилося. А вдома троє моїх дiтей влаштували менi справжнє свято. Вони надарували багато листiвок, аплiкацiй. Усi креативнi речi виготовили самi. Процесом керував найстарший син, якому вже дев'ять рокiв.-- Ви вже давно полишили Україну. Чи не забувають про вас нашi гiмнастки?
-- Нi-нi. Я приятелюю з багатьма дiвчатами. I не лише з України, але й з iнших країн. Приємно, що вони мене не забули привiтати з уродинами. Я отримала теплi слова вiд 250 людей! Привiтала мене й Iрина Дерюгiна, нинiшнiй наставник збiрної України з художньої гiмнастики. Наталя Годунко також нагадала про себе. А от росiйська гiмнастка Яна Батиршина прислала менi до Iспанiї величезний букет квiтiв.-- Ви завжди мали багато шанувальникiв, якi вас пiдтримували у скрутнi моменти. Особливо, коли суддi несправедливо оцiнювали вашi виступи...
-- Це правда. Основна моя винагорода -- це аплодисменти публiки та пiдтримка шанувальникiв. Приємно, що вони i досi мене не забули. Цьогорiч я органiзувала турнiр пам'ятi своєї матерi. I сама вийшла на показовий виступ. Приїхало чимало глядачiв, щоби побачити знову мене на килимi. Мабуть, цей був мiй останнiй показовий виступ. Бiльше не повернуся на килим.
-- Чому? Ви втратили навички?-- Нi, навпаки, за мiсяць тренувань вiдновила все, що втратила за сiм рокiв. Я не бачу сенсу продовжувати тренування. Моя мiсiя -- виховати трьох дiтей та опiкуватися гiмнастичним клубом, який я вiдкрила в Iспанiї.
-- Чи багато дiтей тренуються у вашiй школi?-- Близько 40. Не лише iспанцi, але й українцi, росiяни, нiмцi.
-- Як ви розподiляєте час мiж роботою та вихованням дiтей?
-- Дiти -- це мiй основний життєвий прiорiтет. Я нi на хвильку не задумувалася над тим, щоби пожертвувати вихованням дiтей заради кар'єри. От i свiй спортивний клуб вiдвiдую лише тодi, коли дiти у школi. Менi часто закидають, чому така гiмнастка не працює тренером. А я не хочу! Можливо, пiду на тренерську ниву пiсля того, як Давид, Цезар та Аврора пiдростуть.-- Але ж ваша мама свого часу встигала i вас виховувати, i тренером працювати...
-- Мама поєднувала приємне з корисним: вона мене виховувала у спортивному залi. Я стала гiмнасткою лише тому, що мама працювала тренером. Єдиною можливiстю бути разом залишалися тренування. Пам'ятаю, як я ревнувала маму до iнших дiвчат. Коли ми були в лiтнiх таборах, то зачиняла дверi на ключ, щоби мама не йшла їх розчiсувати.-- Може, вам також варто пiти у тренери, щоб донька стала такою успiшною гiмнасткою, як ви?
-- Щоб досягнути таких успiхiв, таланту i працi замало. Повинно збiгтися чимало обставин. До речi, зi своєю донькою я працюю у залi щосуботи. Їй три роки. Аврора займається не лише художньою гiмнастикою, але й тенiсом та гольфом. Побачимо, що донька вибере.-- Ваша сiм'я спортивна?
-- Так, чоловiк має багато спiльного з футболом, а сини займаються тенiсом, гольфом, плаванням та дзюдо.-- А про що ваша книга?
-- У нiй є розповiдi не лише про мою кар'єру, але й тренерськi поради вiд моєї матерi. Можна сказати, що її писали два автори: Олена та Нiна Вiтриченко. На одну й ту ж ситуацiю є погляд тренера та спортсмена. Таких книг у свiтi ще не було. Ми з мамою вклали душу у цей шедевр. Спершу надиктовували на аудiокасети матерiал, вiдтак аналiзували його i вибирали найцiннiше.-- Чому ви видали її лише iспанською мовою?
-- Ми видали книгу виключно власними коштами. Зараз планую розпродати весь тираж i за заробленi кошти видати її українською та росiйською мовами. Щоби вiдразу видати рiдною мовою, треба було витратити додатково п'ять тисяч доларiв.-- Олено, не можу не спитати, що думаєте про розвиток вiтчизняної художньої гiмнастки...
-- Нещодавно я побувала на чемпiонатi свiту у Францiї. Менi дуже сподобалися виступи українських дiвчат. Вони можуть конкурувати з росiянками та бiлорусками. Iнша рiч, що Росiя недооцiнює Україну, заявляючи, що ми на нижчому рiвнi. Я з цим не погоджуюся. Олег ЗубарукСкладывающаяся в России политическая ситуация создает для Украины принципиально новые вызовы для Киева. Об этом в статье «24 декабря: «игра» российской оппозиции, контригра Кремля и риски для Украины» пишет директор Центра политического анализа «Стратагема» Юрий Романенко. Он выделил четыре фактора, которые будут способствовать усилению влияния России на внутреннюю политику в Украине.
Первое, угроза внутренней дестабилизации России приведет к тому, что ее руководство будет жестче выстраивать отношения со своими соседями. Кремль будет четко спрашивать: Вы с нами или против нас? Время полутонов уходит в прошлое. По крайней мере, пока не разрешится глобальный кризис. Ключевым вопросом для всех будет безопасность, а для России этот вопрос будет актуальным вдвойне.Второе, Россия вступает в период, когда ресурсная база правящего режима будет сокращаться, тогда как его издержки расти. Поэтому неуступчивость россиян в экономических вопросах вырастет. Провалгазовых переговоров – яркое тому свидетельство. Это означает, что от Украины будут требовать все большего количества политических и экономических уступок и, учитывая, что режим Януковича столкнется с такими же вызовами, Киев будет вынужден на них идти.
Третье, необходимость выноса внутренних рисков на внешние площадки резко повышает вероятность того, что Кремль начнет активнее играть в Украине, используя наш внутриполитический кризис в качестве продукта манипуляции общественным мнением в России. По всей видимости, мы будем наблюдать ренессанс различного рода гуманитарной активности и пророссийских организаций под тем или иным соусом.
Четвертое, учитывая вышесказанное можно прогнозировать, что в ближайшее время влияние России на внутриполитические процессы в Украине резко вырастет, что объективно катализирует политическое противостояние в Украине.«Это не хорошо и не плохо – это фактор, который нужно будет учитывать всем акторам вовлеченным в политический процесс», -пишет Юрий Романенко.
1. Перша світова війна була імперіалістичною, несправедливою, а ІІ Світова – справедливим захистом від агресора.
. В обох випадках відбувався переділ сфер впливу. Просто в СРСР вважали, що коли капіталісти б’ються за ринки, то це ница імперіалістична бійня. А коли тоталітарні держави прикривають свою агресію демагогією про світову революцію та життєвий простір для арійської раси, то це – справедливо. ІІІ Рейх теж вважав свої дії справедливими. До речі, на відміну від більшості європейських країн, ані в СРСР, ані в сучасній Росії не було й немає жодного пам’ятника загиблим у І Світовій, а її закінчення ніяк не відзначається.
2. Для Росії та СРСР обидві світові війни були «вітчизняними»
. У будь-якому тлумачному словнику як «вітчизняну» визначають війну на захист батьківщини. Оскільки обидві світові війни були спрямовані на переділ сфер впливу між групами країн, а з боку СРСР та ІІІ Рейху вони супроводжувалися захопленням значних територій, назвати ці війни вітчизняними неможливо.
3. Радянський народ виніс на собі весь тягар ІІ Світової, а союзники так собі, погуляти вийшли
. Це далеко не так. Досить згадати повітряну битву за Британію 1940 року, в якій британці ціною величезних зусиль змогли відбитися від значно потужніших сил Люфтваффе; битву при атолі Мідуей 1942 року, в якій флот США знищив майже всі японські авіаносці, та героїчну висадку союзників у Нормандії 1944 року. До того ж, без ленд-лізу, за умовами якого союзники поставляли вантажівки, літаки й навіть солдатські продуктові пайки, СРСР не зміг би продовжувати війну.
4. Георгій Жуков –геніальний полководець
З цього приводу сперечаються історики й на Заході, й на пострадянському просторі. Одні вважають, що нездара не зміг би провести стільки переможних військових операцій; інші твердять, що перемогами радянська армія завдячувала не талантам маршала, а жахливими людськими втратами, яких за розумного планування кампаній можна було б уникнути. Навіть прихильники Жукова (звісно, неупереджені) погоджуються, що кожен прорив він загачував трупами солдатів, яких вважав гарматним м’ясом.
5. Радянська армія – визволителька Європи від фашизму
. Британський історик Ентоні Бівор (Antony Beevor) підрахував, що під час «визволення Німеччини від фашизму» радянські солдати зґвалтували понад 2 млн німкень – від 10-річних дівчаток до 80-річних бабусь. У Відні зґвалтували близько 100 тис., у Будапешті – 50 тис., на території Польщі – близько 100 тис. Дісталося тоді й українським дівчатам-остарбайтерам, і навіть жінкам-в’язням концтаборів – вони всі підходили під категорію «зрадниць батьківщини». «Визволителі», до того ж, захоплювали «трофеї» – одяг, посуд, антикваріат. Маршал Жуков відправив додому з Німеччини сім вагонів лише одних меблів (зафіксовано
НКВС).
6. Радянські солдати йшли в атаку зі словами «За Родіну, за Сталіна!»
. За свідченнями численних учасників подій, в атаку йшли з найбрутальнішою лайкою. В особливо важливих випадках бадьорості воякам додавали зовсім не «наркомівські 100 грамів», а направлені з тилу кулемети «заградотрядов» (спецпідрозділів НКВС, призначених для «установления твёрдой дисциплины» у війську). А бійцям штрафбатів, у які, між іншим, потрапляли не стільки кримінальні злочинці, скільки політично неблагонадійні елементи, кулемети дивилися в спину завжди.
7. Радянські партизани захищали й підтримували населення окупованих територій
Оскільки керівники радянських партизанських загонів були зазвичай засланими на окуповану територію агентами НКВС, їм було начхати на те, що буде з населенням після того, як партизани здійснять в околицях села диверсію. Часом «народні месники» й самі чинили каральні акції: села Дуброва та Дражно в Білорусі були спалені, а їх мешканці розстріляні, бо не хотіли покидати своїх осель перед приходом німців. Що ж до стосунків із партизанами УПА та польської Армії Крайової, то командири радянських партизанів мали таємний наказ: домовлятися про співпрацю, а потім знищувати командування та забирати у «союзників» зброю.
8. Німецька армія застосовувала тактику випаленої землі
. Інколи – в місцях активності партизанів і коли було що палити. Адже саме цю тактику влітку 1941 вже застосувала Червона армія. Нищилося все, що не можна було евакуювати: забивали худобу, палили на полях збіжжя, підривали будівлі та комунікації. Про населення окупованих територій, якому загрожував голод, звісно, ніхто не думав.
9. З-поміж усіх народів СРСР, окрім росіян, були колаборанти. Генерал Власов і РОА (Русская Освободительная Армия) – прикрий нечисленний виняток
Навіть якщо відкинути чималу кількість білоемігрантів, виходить чимала цифра – в РОА служило близько 124 тис. осіб. Серед підрозділів-колаборантів – 1-а російська національна бригада СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг», 30 гренадерська (2 російська) дивізія вафен-СС. Крім того, Росії належить такий сумнівний раритет, як єдина у світовій історії жінка-кат, виконавець смертних вироків. За час своєї діяльності на окупованій російській території Антоніна Макарова власноруч розстріляла близько
10. Радянські аси панували в небі
. Еріх Хартман (Люфтваффе) збив 352 ворожі літаки (а таких, що збивали 60–100 літаків, у німців налічувалися десятки), фінн Ілмарі Юутілайнен та японець Тетцузо Івамото – по 94. Найращий радянський пілот-винищувач, наш земляк Іван Кожедуб мав на своєму рахунку 62 ворожі літаки. Втім, він таки був асом №1 антигітлерівської коаліції.
11. СРСР поніс найтяжчі людські втрати в ІІ Світовій війні з-поміж усіх учасників
. Чималі, але дивлячись як рахувати. Неупереджені західні науковці зазвичай рахують відсоток втрат населення стосовно до його кількості станом на 1939 рік. СРСР справді втратив 13,71% людей. Але населення Польщі зменшилося на 14,3–17,2%, Литви – на 13,71 %, Латвії – на 11,38%, Німеччини – на 8,4%. У ці цифри входять не лише військові втрати, але й замордоване мирне населення та жертви Голокосту й «зачисток» НКВС у захоплених Західній Україні, Прибалтиці й Польщі.
Перше джерело www.ut.net.ua