ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПЕНСІОНЕРІВ ДО ПРЕЗИДЕНТА В.Ф. ЯНУКОВИЧА
- 18.01.12, 00:29
Шановний пане Президент!
До Вас звертаються пенсіонери, що проживають у м. Біла Церква, Київської області. Гладкевич Георгій Михайлович – Пенсіонер, Дитина війни, Чорнобилець 4-ї категорії та Інвалід 1 групи (хвороба Паркінсона) та Гладкевич Антоніна Григорівна – Пенсіонер, Чорнобилець 4-ї категорії, Мати-героїня (Указ Президента України № 847\2011 від 23.08.2011 р.).
Згідно із Конституцією та Законом України «Про звернення громадян» ми звернулися до місцевого відділення Пенсійного Фонду із Претензією щодо: 1)порушення ними вимоги ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою з 1 січня 2006 р. діти війни мають отримувати щомісячно доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; 2) з вимогою сплатити претензійну суму в розмірі 6759 грн.20 коп. заборгованості за 68 попередніх місяців та з пропозицією надалі виплачувати кожного місяця всю належну суму відповідно до Закону України.
У відповідь на Претензію Пенсійний Фонд м. Біла Церква, в особі керівника гр. Дебольської В.І., повідомив нам, посилаючись на ст.222 ч.2 Господарського кодексу України, що:
«УПФУ у м. Біла Церква не є суб’єктом господарювання, а відтак правовідносини щодо призначення (перерахунку) пенсії, що виникли між пенсіонером та територіальним управлінням Пенсійного фонду України є адміністративними. Отже на них не можуть поширюватися норми господарського законодавства. Порядку подання та розгляду претензій у правовідносинах щодо призначення (перерахунку) пенсії, що виникли між пенсіонером та територіальним управлінням Пенсійного фонду України чинним законодавством не передбачено. Враховуючи викладене вище, підстав для розгляду вашої претензії та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду (прийняття \ відмови в прийнятті) в управління ПФУ у м. Біла Церква немає».
До речі, ця відповідь на нашу Претензію зроблена з помилкою і адресована не Антоніні Григорівні, а Ользі Григорівні, про що ми повідомили ПФУ.
Враховуючи попереднє довготривале листування із Пенсійним Фондом м. Біла Церква, з усіх відповідей чиновників Пенсійного фонду видно, що вони не бажають мати справу із пенсіонерами, іноді взагалі не відповідають на запити, або відповідають відписками. Ми не маємо коштів на нотаріусів та адвокатів, не маємо змоги ходити по судах, бо обидва хворі люди похилого віку, а мій чоловік взагалі лежачий хворий, який потребує постійного цілодобового догляду.
З огляду на те, що ми більше не маємо засобів і можливостей добитися встановлення справедливого нарахування пенсії згідно чинного законодавства, ми звертаємося до Вас, Вікторе Федоровичу, як до Гаранта Конституції, який, зокрема, «є гарантом прав і свобод людини і громадянина» (ст.102 КУ). Згідно із статтею З Конституції України, яка гласить: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», просимо Вас прогарантувати наше право на соціальні виплати та пенсію.
Даний Відкритий лист до Президента України В.Януковича складений мною, журналістом, за документами і листами, що були передані мені разом із зверненням пенсіонерів про допомогу. Для перевірки фактів, в рамках журналістського розслідування ми виїхали на місце, до Пенсійного Фонду у м. Біла Церква. Реакція працівників ПФУ на появу журналістів разом із донькою пенсіонерів була миттєвою. Керівник Пенсійного Фонду гр. Дебольська В.І. в грубій формі вказала нам на двері і відмовилася давати коментарі по справі. Крім того, застосувала звичний для неї прийом виклику охорони для випровадження надокучливих відвідувачів. Цього разу, усвідомлюючи відповідальність за перешкоджання журналістській діяльності, охорона не виконала наказ керівника ПФ. Але, за свідченням не на камеру, охоронець ПФ повідомив, що у такий спосіб гр. Дебольська В.І. розправлялася з багатьма «невгамовними» пенсіонерами і, зокрема, охоронець спостерігав, як минулого разу охоронці силою випровадили доньку пенсіонерів Гладкевич. Взагалі, таку поведінку чиновника можна розцінювати як неадекватну і хворобливу з огляду на те, що Пенсійний фонд не є приватною власністю громадянки Дебольської і що будь-який держпосадовець повинен дотримуватися вимог Закону «Про державну службу». Якщо б не одне пояснення такої поведінки: за інформацією з джерел органів внутрішніх справ, громадянку Дебольську В.І. «кришують» певні особи, прізвища яких буде названо у свій час при відповідних обставинах на підставі доказів. Відомо те, що ОВС у Київській області давно намагаються «приборкати норовливу» керівницю ПФУ, але їм це не дають зробити її «хазяї».
Тому постають риторичні запитання: чому у Пенсійному Фонді, держустанові, в якій посадовці мають надавати послуги громадянам – платникам податків, до людей ставляться як до диверсантів? Чому керівник Пенсійного Фонду, окрім належної державної охорони, найняла за державні кошти ще і приватну охоронну фірму «А1»? Чому керівництво Пенсійного Фонду у своїх відповідях маніпулює статтями Законів, підлаштовуючи їх таким чином, щоб у всілякий спосіб «відфутболити» скаржників, чим створює соціальну напруженість у суспільстві? Кому це вигідно? Згідно позиції керівництва ПФУ в м. Біла Церква, прикриваючись ч.2 ст.222 Господарського кодексу України, пенсіонери взагалі не мають права звертатися із Претензіями до Пенсійного Фонду, бо він не є суб’єктом господарювання! Хоч стаття 1 «Закону про звернення громадян» говорить протилежне: «Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення».
Отже, виходить, що: 1) комусь вигідно створювати соціальну напруженість у суспільстві через неможливість пенсіонерів добитися законного рішення по пенсіях; 2) відсутній механізм фіксації державної заборгованості перед пенсіонерами; 3) неможливо відстояти свої права на пенсію у законний спосіб через Пенсійний Фонд; 4) пенсіонери неспроможні (фінансово і фізично) розглядати справи у судах; 5) безперспективність будь-яких спроб реалізувати позитивне рішення суду через мотив «відсутність коштів у бюджеті»; 6) непереборна протидія держпосадовців у Пенсійному Фонді зводять нанівець будь-які намагання вирішити проблеми з пенсіями.
До слова, пенсіонери Гладкевич не в змозі ходити по інстанціях, але за досвідом братів по нещастю, які мають досвід пошуку правди по кабінетах виконавчої влади, розуміють, що це марна справа, тому і звернулися безпосередньо до Гаранта їхніх прав.
З огляду на те, що дана справа торкається кожного пенсіонера по всій країні, а це мільйони громадян, очевидно, що вирішення цієї проблеми лежить у комплексному підході на всеукраїнському державному рівні. В серпні ц.р. мені до рук потрапив документ, що містить в собі інструмент урегулювання суспільно-політичної напруженості і являє собою публічний громадянський суд за участю всіх інституцій суспільства, в т.ч. Президента країни. Це дало б змогу знайти колегіальне рішення по багатьох проблемних питаннях і ці рішення були б народними, тобто, легітимними. Автор цього звернення – Таємна Служба Інституту Гарантування Конституції. Назва цього інструменту – «Собор». Для ініціації впровадження такого підходу дане звернення мною було направлене до «Комітету опору диктатурі в Україні» 10 серпня, а також надіслане провідним ЗМІ та журналістам, деяким публічним народним депутатам, ГО «Ніхто окрім нас», навіть передане Ю.Тимошенко у СІЗО. У м. Біла Церква я безпосередньо зверталася до місцевого штабу партії «Фронт змін» і потім до Арсенія Яценюка через його секретаря. Безрезультатно. Напевне, «ФЗ» всі сили кинув на збір підписів.
Не отримавши жодної реакції, це звернення я оприлюднила у статті http://politiko.ua/blogpost67266 Загалом, у моєму списку спілкувань з різними політичними силами, політиками та громадськими діячами на тему їхньої готовності сприяти захисту прав людей понад 30 осіб. Багато хто з них мають і засоби, і можливості, і кошти, аби започаткувати в країні такий процес захисту прав громадян в усіх сферах. Проте, як видно, політичним лідерам більше до смаку витрачати кошти на палатки, мітингувальників та збір підписів під затребуваними гаслами, аніж робити реальну справу. Бо піар завжди приносить миттєві рейтингові результати, не виходячи з кабінету чи ефіру Савіка Шустера.
Власне, я не маю ані коштів, ані зв’язків на телеканалах, ані партійного та людського ресурсу, але як журналіст і громадянка, на свій страх і ризик, звертаюся до Вас, Вікторе Федоровичу, як до Гаранта Конституції, підтримати ініціативу впровадження публічного громадянського суду і сприяти його реалізації.
Олена Треммері,
Член Асоціації Європейських Журналістів, вільний журналіст.
24.11.2011
До Вас звертаються пенсіонери, що проживають у м. Біла Церква, Київської області. Гладкевич Георгій Михайлович – Пенсіонер, Дитина війни, Чорнобилець 4-ї категорії та Інвалід 1 групи (хвороба Паркінсона) та Гладкевич Антоніна Григорівна – Пенсіонер, Чорнобилець 4-ї категорії, Мати-героїня (Указ Президента України № 847\2011 від 23.08.2011 р.).
Згідно із Конституцією та Законом України «Про звернення громадян» ми звернулися до місцевого відділення Пенсійного Фонду із Претензією щодо: 1)порушення ними вимоги ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою з 1 січня 2006 р. діти війни мають отримувати щомісячно доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; 2) з вимогою сплатити претензійну суму в розмірі 6759 грн.20 коп. заборгованості за 68 попередніх місяців та з пропозицією надалі виплачувати кожного місяця всю належну суму відповідно до Закону України.
У відповідь на Претензію Пенсійний Фонд м. Біла Церква, в особі керівника гр. Дебольської В.І., повідомив нам, посилаючись на ст.222 ч.2 Господарського кодексу України, що:
«УПФУ у м. Біла Церква не є суб’єктом господарювання, а відтак правовідносини щодо призначення (перерахунку) пенсії, що виникли між пенсіонером та територіальним управлінням Пенсійного фонду України є адміністративними. Отже на них не можуть поширюватися норми господарського законодавства. Порядку подання та розгляду претензій у правовідносинах щодо призначення (перерахунку) пенсії, що виникли між пенсіонером та територіальним управлінням Пенсійного фонду України чинним законодавством не передбачено. Враховуючи викладене вище, підстав для розгляду вашої претензії та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду (прийняття \ відмови в прийнятті) в управління ПФУ у м. Біла Церква немає».
До речі, ця відповідь на нашу Претензію зроблена з помилкою і адресована не Антоніні Григорівні, а Ользі Григорівні, про що ми повідомили ПФУ.
Враховуючи попереднє довготривале листування із Пенсійним Фондом м. Біла Церква, з усіх відповідей чиновників Пенсійного фонду видно, що вони не бажають мати справу із пенсіонерами, іноді взагалі не відповідають на запити, або відповідають відписками. Ми не маємо коштів на нотаріусів та адвокатів, не маємо змоги ходити по судах, бо обидва хворі люди похилого віку, а мій чоловік взагалі лежачий хворий, який потребує постійного цілодобового догляду.
З огляду на те, що ми більше не маємо засобів і можливостей добитися встановлення справедливого нарахування пенсії згідно чинного законодавства, ми звертаємося до Вас, Вікторе Федоровичу, як до Гаранта Конституції, який, зокрема, «є гарантом прав і свобод людини і громадянина» (ст.102 КУ). Згідно із статтею З Конституції України, яка гласить: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», просимо Вас прогарантувати наше право на соціальні виплати та пенсію.
Даний Відкритий лист до Президента України В.Януковича складений мною, журналістом, за документами і листами, що були передані мені разом із зверненням пенсіонерів про допомогу. Для перевірки фактів, в рамках журналістського розслідування ми виїхали на місце, до Пенсійного Фонду у м. Біла Церква. Реакція працівників ПФУ на появу журналістів разом із донькою пенсіонерів була миттєвою. Керівник Пенсійного Фонду гр. Дебольська В.І. в грубій формі вказала нам на двері і відмовилася давати коментарі по справі. Крім того, застосувала звичний для неї прийом виклику охорони для випровадження надокучливих відвідувачів. Цього разу, усвідомлюючи відповідальність за перешкоджання журналістській діяльності, охорона не виконала наказ керівника ПФ. Але, за свідченням не на камеру, охоронець ПФ повідомив, що у такий спосіб гр. Дебольська В.І. розправлялася з багатьма «невгамовними» пенсіонерами і, зокрема, охоронець спостерігав, як минулого разу охоронці силою випровадили доньку пенсіонерів Гладкевич. Взагалі, таку поведінку чиновника можна розцінювати як неадекватну і хворобливу з огляду на те, що Пенсійний фонд не є приватною власністю громадянки Дебольської і що будь-який держпосадовець повинен дотримуватися вимог Закону «Про державну службу». Якщо б не одне пояснення такої поведінки: за інформацією з джерел органів внутрішніх справ, громадянку Дебольську В.І. «кришують» певні особи, прізвища яких буде названо у свій час при відповідних обставинах на підставі доказів. Відомо те, що ОВС у Київській області давно намагаються «приборкати норовливу» керівницю ПФУ, але їм це не дають зробити її «хазяї».
Тому постають риторичні запитання: чому у Пенсійному Фонді, держустанові, в якій посадовці мають надавати послуги громадянам – платникам податків, до людей ставляться як до диверсантів? Чому керівник Пенсійного Фонду, окрім належної державної охорони, найняла за державні кошти ще і приватну охоронну фірму «А1»? Чому керівництво Пенсійного Фонду у своїх відповідях маніпулює статтями Законів, підлаштовуючи їх таким чином, щоб у всілякий спосіб «відфутболити» скаржників, чим створює соціальну напруженість у суспільстві? Кому це вигідно? Згідно позиції керівництва ПФУ в м. Біла Церква, прикриваючись ч.2 ст.222 Господарського кодексу України, пенсіонери взагалі не мають права звертатися із Претензіями до Пенсійного Фонду, бо він не є суб’єктом господарювання! Хоч стаття 1 «Закону про звернення громадян» говорить протилежне: «Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення».
Отже, виходить, що: 1) комусь вигідно створювати соціальну напруженість у суспільстві через неможливість пенсіонерів добитися законного рішення по пенсіях; 2) відсутній механізм фіксації державної заборгованості перед пенсіонерами; 3) неможливо відстояти свої права на пенсію у законний спосіб через Пенсійний Фонд; 4) пенсіонери неспроможні (фінансово і фізично) розглядати справи у судах; 5) безперспективність будь-яких спроб реалізувати позитивне рішення суду через мотив «відсутність коштів у бюджеті»; 6) непереборна протидія держпосадовців у Пенсійному Фонді зводять нанівець будь-які намагання вирішити проблеми з пенсіями.
До слова, пенсіонери Гладкевич не в змозі ходити по інстанціях, але за досвідом братів по нещастю, які мають досвід пошуку правди по кабінетах виконавчої влади, розуміють, що це марна справа, тому і звернулися безпосередньо до Гаранта їхніх прав.
З огляду на те, що дана справа торкається кожного пенсіонера по всій країні, а це мільйони громадян, очевидно, що вирішення цієї проблеми лежить у комплексному підході на всеукраїнському державному рівні. В серпні ц.р. мені до рук потрапив документ, що містить в собі інструмент урегулювання суспільно-політичної напруженості і являє собою публічний громадянський суд за участю всіх інституцій суспільства, в т.ч. Президента країни. Це дало б змогу знайти колегіальне рішення по багатьох проблемних питаннях і ці рішення були б народними, тобто, легітимними. Автор цього звернення – Таємна Служба Інституту Гарантування Конституції. Назва цього інструменту – «Собор». Для ініціації впровадження такого підходу дане звернення мною було направлене до «Комітету опору диктатурі в Україні» 10 серпня, а також надіслане провідним ЗМІ та журналістам, деяким публічним народним депутатам, ГО «Ніхто окрім нас», навіть передане Ю.Тимошенко у СІЗО. У м. Біла Церква я безпосередньо зверталася до місцевого штабу партії «Фронт змін» і потім до Арсенія Яценюка через його секретаря. Безрезультатно. Напевне, «ФЗ» всі сили кинув на збір підписів.
Не отримавши жодної реакції, це звернення я оприлюднила у статті http://politiko.ua/blogpost67266 Загалом, у моєму списку спілкувань з різними політичними силами, політиками та громадськими діячами на тему їхньої готовності сприяти захисту прав людей понад 30 осіб. Багато хто з них мають і засоби, і можливості, і кошти, аби започаткувати в країні такий процес захисту прав громадян в усіх сферах. Проте, як видно, політичним лідерам більше до смаку витрачати кошти на палатки, мітингувальників та збір підписів під затребуваними гаслами, аніж робити реальну справу. Бо піар завжди приносить миттєві рейтингові результати, не виходячи з кабінету чи ефіру Савіка Шустера.
Власне, я не маю ані коштів, ані зв’язків на телеканалах, ані партійного та людського ресурсу, але як журналіст і громадянка, на свій страх і ризик, звертаюся до Вас, Вікторе Федоровичу, як до Гаранта Конституції, підтримати ініціативу впровадження публічного громадянського суду і сприяти його реалізації.
Олена Треммері,
Член Асоціації Європейських Журналістів, вільний журналіст.
24.11.2011
0
