Чудова пісня! Чудовий кліп!
Рекомендую подивитися і поширити.

10 березня Україна відзначатиме 148-му річницю створення Гімну «Ще не вмерла Україна». Організатори закликають усіх охочих прийти заспівати Державний Гімн разом.

До участі у акції вже зголосилися об'єднання «Самопоміч», НСОУ «Пласт», ГО «Завжди вірні», ГО «Борець», ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес», ГО «Інститут громадського лідерства».

Програма заходу:

10 березня, неділя
13:30- 13:40 - збір учасників заходу на пл. Ринок (біля Нептуна, що з тризубом!).
13:40 - 13:50 - шикування учасників на площі біля входу в Ратушу.
13:40 - 13:55 - роздача учасникам та перехожим листівок з текстом гімну, розгортання прапорів України (з собою беремо лише національну символіку - державні прапори, вишивані сорочки).
14:00 - 14:01 - з вікон Ратуші звучать сурми.
14:01 - 14.06 - звучить барабанний бій, учасники заходу виконують Гімн України (всі три куплети).
14:07 - завершення акції.

Гімн України

    «Ще не вмерла України і слава, і воля,
    Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
    Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
    Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

    Приспів:

        Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
        І покажем, що ми, браття, козацького роду».

    Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону
    В ріднім краї панувати не дамо нікому.
    Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє
    Ще на нашій Україні доленька наспіє

    А завзяття, праця щира свого ще докаже
    Ще на нашій Україні піснь гучна розляже
    За Карпати відіб'ється, згомонить степами
    Україні слава стане поміж народами

Історична довідка

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист та відомий поет Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша П.Чубинського була у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем, пише музику до нього.
10 березня 1865 року у Перемишлі під час першого на Західній Україні шевченківського концерту відбулося публічне виконання «Ще не вмерла Україна».
Вже з 1917 року твір П.Чубинського та М.Вербицького почав використовуватись як Державний Гімн, але оскільки він не був законодавче затвердженим, використовувалися й інші гімни.
15 січня 1992 музична редакція Державного Гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Національний гімн на музику М.Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні П.Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.


До 140-річчя першого виконання

У цій історії символічним є те, що автори представляють території двох віддалених одна від одної частин України. Вірша „Ще не вмерла Україна” написав у 1961 році уродженець хутора, нині селища Чубинське біля Борисполя поруч з Києвом – Чубинський Павло (1839-1884). Він відомий український етнограф, фольклорист і економіст, вчений європейського рівня. За свою діяльність перебував під постійним наглядом поліції. У 1861 році, тобто після смерти Т.Шевченка та його перепоховання в Каневі (22 травня 1861 року) у серпні П.Чубинський написав вірш „Ще не вмерла Україна”:

Ще не вмерла Україна ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця
Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Наливайко, Залізняк і Тарас-Трясило
Із могили нас зовуть на святеє діло.

Спогадаймо ж славну смерть лицарів козацтва
Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва.
Гей Богдане-Зиновію, необачний сину,
Нащо віддав на поталу неньку-Україну.

Щоб вернути її честь, станем куренями,
Наречемось України вірними синами...
Наші-братчики-слов’яни вже за волю встали,
Не діжде ніхто, щоб ми позаду зоставлись.

Тож вставайте разом всі, братчики-слов’яни.
Зллі згинуть вороги, і воля настане...
Душу тіло ми положим за нашу свободу
І докажем, що ми, браття, козацького роду.

Гей о гей же, браття милі, нумо братися за діло.
Гей о гей, пора вставати, пора волю здобувати.

Через короткий час рукопис П.Чубинського потрапив до відомого Львівського літератора Ксенофонта Климковича і він надрукував вірш „Ще не вмерла Україна” одночасно з „Заповітом” та „Мені однаково” – як вірші Т.Шевченка, а тому певний період часу вважали, що вірш цей написав Т.Шевченко, але в скорому часі автор став відомий і збірка потрапила до священика, композитора уродженця с. Улюч Добромильського повіту на Львівщині Михайла Вербицького (1815-1870) і він написав музику на вірш П.Чубинського „Ще не вмерла Україна”. Цей твір Чукбинського-Вербицького, вперше був виконаний в 1983 році в Перемишлі на святі Івана Купала. „Перемишль, 0 писав А.Вахнянин, - був неначе розсадником мукального життя русинів в якому брали жваву участь музикальні родини Леонтовичів, Сінкевичів, Менцінських, Лаврівських, Кордасевичів, Вербицьких та ін.”. На початку 1963 року в Перемишлі А.Вахнянин організував студентську громаду до якої належали вихованці духовної семінарії та учні гімназії. А.Вахнянин був послідовником „перемиської музичної школи” Михайла Вербицького та Івана Лаврівського. Під впливом творчости Т.Шевченка і зв’язків з великою Україною в Перемишлі та інших галицьких містах в яких були гімназії засновувались  таємні гуртки. Обидві частини поневоленої України інтенсивно, хоч і нелегально, проводили формування національної свідомости. У час розгулу російського деспотизму на підросійській Україні у 1891 році групою українських патріотів було засноване таємне „Братство Тарасівців”, які на могилі Т.Шевченка в Каневі прийняли присягу, серед активних тарасівців був видатний діяч українського національного руху Микола Міхновський (1873-1924), який у 1900 році написав працю „Самостійна Україна”.
Після першого виконання гимну „Ще не вмерла Україна” у 1863 році через півтора роки, в грудні 1864 року, перемиський єпископ Тома Полянський (1796-1869) запропонував режисерові Карелу Канцу включити пісню в оперету „Запорожці”. Після успішної прем’єри оперети пісню „Ще не вмерла Україна) заспівали у Львові, Станіславі, Володимирі-Волинському та східних регіонах України.
Перемишль тривалий час був осередком української національної культури. Так в Українському дівочому інституті 21 березня 1901 року вперше відбувся публічний концерт у честь Т.Шевченка на якому серед інших пісень була виконана пісня „Ще не вмерла Україна”. Доповідь з якою виступила викладач О.Домбчевська, вона закінчила словами: „Україна ще не вмерла, та не вмре”, там же була виконана пісня на слова І.Франка „Не пора, не пора москалеві й ляхові служить”.
10 листопада 1901 року студенти Львівського університету співали пісню „Ще не вмерла Україна” на студентському вічі з вимогою відкриття українського університету. У зв’язку з цими подіями сенат університету призупинив навчання і розпочав розслідування в справі недозволеного віча. Двох студентів В.Темницького та І.Косевича було виключено з університету назавжди, а М.Щуровського, В.Пачовського і Є.Бурчинського на два до чотирьох курсів.
Студентська молодь самоорганізовувалась і коли розпочалась світова війна у 1914 році вони створили Український легіон – Українські січові стрільці. При виході першої сотні 10 вересня 1914 року до оборони Карпат комендант УСС М.Галущинський прощав їх словами „Ще не вмерла Україна”. В Карпатахна Бескиді за Вербіжем хор сотні В.Дідушка співав на цісарські уродини, після Служби Божої, пісні: „Ще не вмерла Україна” та „Ой у лузі червона калина”.
Пісня „Ще не вмерла Україна” ставала масовою і навіть у таборі військовополонених українців з російської армії у Фрайштадті (Австрія) 25 березня 1917 року на вічі вони в супроводі оркестри проспівали „Ще не вмерла Україна”. Ними були поставлені вимоги повернення прав до Переяславського трактату з 1654 року, які порушені московськими царями.
Був бурхливу овацію був проспіваний гимн „Ще не вмерла Україна” 11 січня 1918 року після прочитання М.Грушевським ІV Універсалу (проголошення самостійности України) і оголошення результатів голосування у Будинку Центральної Ради в Києві.
Величним відспівуванням національного гимну „Ще не вмерла Україна” закінчилось 19 жовтня 1918 року засідання Української Національної Ради у Львові у великій залі „Народного дому” на вулиці Театральній 22, на якому було проголошено Східну Галичину територією Української держави.
Після програшу визвольних змагань, у міжвоєнний час, на Західних територіях України на всіх патріотичних зібраннях виконувався український національний гимн. У боротьбі за українську державність у березні 1939 року сейм Карпатської України проголосив своїм державним гимном пісню „Ще не вмерла Україна”, державною українську мову і синьо-жовтий прапор з тризубом. В час Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові після зачитання Я.Стецьком Акту про відновлення української державности у будинку „Просвіти” на пл. Ринок 10, учасники Народних Зборів виконали гимн „Ще не вмерла Україна”.
Пройшло ще багато часу української бездержавности і тільки 24 серпня 1991 року Верховною Радою України був проголошений Акт незалежности України, всенародно схвалений 1 грудня 1991 року. Одначе офіційним Гимном Української держави Конституцією України від 28 1996 року було визнано тільки музику М.Вербицького без слів і щойно 4 березня 2003 року Верховною Радою (конституційною більшістю) був затверджений текст державного гимну (фрагмент вірша П.Чубинського). Треба відмітити, що жоден із парламентських представників Фракцій Комуністичної та Соціалістичної партій за прийняття тексту не голосували. Тепер велично звучить повний гимн України, і можна закінчити словами І.Франка:

Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнем: „Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре”.

Професор Іван Головацький

Тиснемо на картинку

Я опубликовала тут уже несколько отрывков из моих заметок. И знаете, что странно? Стоит мне что-то объективное, но, скажем, не совсем позитивное написать про Украину, все начинают кричать «Вы плюете в нашу ридну Украину! ГАНЬБА! А вашу Европу – да ну ее в жопу!». Ладно, думаю, успокою народ, напишу, что сложности есть везде, и что идеальной страны не существует в принципе. И что?! Еще больше криков и грязи в мою сторону! От «Вам плохо везде!» до «Вы все лжете, я знаю, я был в Амстердаме аж два раза!»

И как-то не хочется опускаться до того, чтобы объяснять, что туризм и иммиграция – это, как говорят в Одессе, две большие разницы. Наоборот, мне очень хотелось бы, чтобы люди стали мыслить более глобально, задумались, быть может, над тем, что «со стороны-то оно виднее» и что когда есть с чем сравнивать, различия более заметны…

Мой дед был белорусом по паспорту и украинцем в душе. Нет, не совсем так. Дед был Украинцем с большой буквы. Я никогда еще не видела человека, любившего Украину больше, чем мой дед. Он знал в совершенстве язык и историю страны, цитировал Шевченко при любом удобном случае и всем сердцем болел за лучшее будущее для Украины.

Дед умер, так и не дождавшись обещанного «покращення». Ушел из жизни он также легко и красиво, как и жил – не болея и не отягощая близких своим переходом в иные миры. Он просто умер. Выключился. Неожиданно и внезапно. Бабке, конечно, было очень тяжело. Особенно в больнице, когда ей сказали, что придется делать деду вскрытие, так как менты предположили, что это она сама его и укокошила. У бабки самой чуть сердечный приступ не случился.

Сколько я помню деда и бабку, они всегда ссорились. У бабушки всегда имелось свое мнение, по любому вопросу. И оно ВСЕГДА было прямо противоположно мнению моего деда. Но это не мешало им прожить в браке счастливых 55 лет. Они были очень разные по характеру, но вопреки всему, они были без ума друг от друга, и это было ясно с первого взгляда. Бабка всегда была настоящей «боевой подругой» (дед был летчиком) и, наверное, той идеальной половинкой, о которой мечтает каждый мужчина. Она никогда не «пилила» его по пустякам и во всем старалась ему помочь.

Предназначение моей бабули было стать агентом КГБ. Не знаю, как так получилось, как так встали звезды и по какой причине бабка агентом так и не стала, но то, что КГБ упустило идеального шпиона, было ясно всем, кто был знаком с моей бабушкой. Даже сейчас, в свои 83 года бабка даст фору любому частному детективу. Она сохранила идеальный слух, приятный молодой голос и удивительную ясность ума. Ее прекрасные аналитические способности в сочетании с упорством, порой граничащим с упрямством, могли бы сделать ее идеальном агентом разведки.

А дед… Дед любил Украину всей душой. Помню, в далеком 2004м, когда я приехала митинговать на Майдане, дед сказал про Ющенко: «Этот человек ничего хорошего Украине не принесет». И оказался прав. Но ведь мы митинговали не за Ющенко, а против Януковича! Против криминальной анархии. За демократию, за страну и за будущее. Радовались, что после «лихих девяностых» наконец-то сможем жить в нормальной стране, как нормальные люди.

Но дед оказался прав. Наши интересы оказались преданы, а наши голоса проданы. И кому – тому, кого мы, народ, читали своими врагами! Криминальному клану Януковича! Странное было время, странно было осознавать, что тебя и твой народ продали. Чувство было настолько мерзкое, что отравило весь «патриотизм».

И что теперь? Украина с дикой скоростью несется по спирали вниз, к полному упадку и дефолту. Бандиты продолжают грабить народ, им все мало. 30% населения живет за чертой бедности, в то время, как 10% криминальных кланов контролируют всю экономику. Везде царит насилие, жестокость и анархия.

Наши соседи-болгары поднялись против беспредела криминальной власти (и что примечательно, при отсутствии альтернативных (некриминальных) кандидатов). Почему же украинцы продолжают молча терпеть?! Почему вы не возьмете всю вашу злость, садизм и жестокость, которые вы упражняете на детях, бездомных животных, бомжах, и не выльете этот коктейль на головы тем, кто грабит вас, насилует ваших детей и разрушает вашу жизнь? Когда вы наконец поймете, что ваша проблема не в бездомных собаках, а в людях, которые узурпировали власть?!

Виявляється багато українських політиків не визнають поняття національної ідеї і її значення для розвитку нації. Плутанина в головах відбувається перш за все із-за їх недостатності вивчення поняття нації. Вікипедія цілком достатньо містить її визначень і історії виникнення. «Нація (від латін. natio — плем'я, народ) — соціально-економічна, культурно-політична і духовна спільність індустріальної епохи»

Тоб то. це поняття виникло не в давні часи, а в19 столітті і далеко не всі народи змогли успішно розвивати націю. Це пояснюється тим, що нація не мала належної творчої ідеї. Це видно на прикладі Австро-Венгрії,царськой Росії,та і України також. Тому не можна не до оцінювати значення національної ідеї для успішного розвитку. Інакше націю чекає деградація і поразки на всіх напрямах: у політиці, економіці, культурі, демографії. І ці тенденції ми бачимо в Україні. Розділяю визначення Солженіцина що «национальная ідея це--популярна ідея, уявлення про бажаний спосіб життя в країні, що володіє її населенням». По-цьому найважливішим завданням еліти має бути коротке формулювання творчої національної ідеї, яка об'єднає всю націю тоб то український народ і інші етнічні групи України.

Антін МУХАРСЬКИЙ: «Якщо Сніжана візьме дітей і поїде у США, нехай їде. Я залишаюсь в Україні»

Акторка та телеведуча Сніжана Єгорова вже неодноразово наголошувала, що не бачить майбутнього для своїх п’ятьох дітей у такій нестабільній країні, як Україна, тому хоче емігрувати до США. Чи вдасться зберегти сімейну ідилію зірковому подружжю Мухарський-Єгорова — невідомо.

Кореспондент «ВЗ» Інна Корчук вирішила з’ясувати, а як до переїзду ставиться її чоловік, шоумен Антін Мухарський. Як з’ясувалося, Антін проти еміграції. Він запевняє, що потрібно бути націоналістом, епоха мультикультуралізму закінчилась.

- У нас - сімейна війна, - сказав Антін Мухарський кореспонденту «ВЗ». - Сніжана категорично настроєна виїжджати за кордон, я — категорично проти будь-яких переїздів.

- Чи вдасться знайти компроміс?

- Не знаю, час покаже. Наразі валіз ще не пакуємо, конкретного напрямку руху не накреслили. Одне знаю точно — я з України їхати не збираюсь. Жити потрібно у своїй країні, тут працювати. Америка мені не подобається. Якщо Сніжана візьме дітей і поїде у США, нехай їде. Вона вважає, що для дітей - це шанс вивчити мови, здобути добру освіту, навчитись цивілізації, пожити у демократичній країні. Але з цим багажем згодом потрібно повертатись в Україну і жити тут.

- Ваша категорична позиція продиктована патріотизмом?

- Свого часу мав нагоду виїхати в Америку. Багато моїх друзів зважились на цей крок. Але навіть через роки залишаються там чужинцями. Одна річ, коли перебуваєш за кордоном у ролі туриста, інша — жити там і боротися за життя. Я не люблю глобалістичного світу, не люблю денаціоналізованих країн. За своїм напрямом я - український буржуазний націоналіст. Впевнений, найближчим часом буде відбуватись ренесанс націоналістичної ідеї по всьому світу. Епоха мультикультуралізму закінчилась. Свідомі люди повертаються до розуміння, що треба бути людиною, яка належить до певної національної спільноти, мислити національноцентрично. Дійшов таких висновків на 44-му році життя і переконаний у своїй правоті.

У Сніжани дещо інше світобачення. Вона мислить категоріями дітей — де буде краще жити та розвиватися її дітям. Чоловік і жінка — дві абсолютно різні категорії мислення. Якщо Сніжана остаточно вирішить їхати з дітьми за кордон, допоможу їм з переїздом, побуду поруч деякий час, але повернуся жити в Україну.

- Сніжана наголошувала, що Україна перетворюється на «бананову республіку», жити тут стає неможливо.

- Згоден. І це буде тривати, якщо люди тікатимуть звідси. Те, що зараз відбувається в Україні, — це грабунок, деструкція, жлобство, хамство. Розумію, що дітям жити в такій атмосфері важко. Коли розповідаєш малюкам про поняття добра, честі, правди, а вони довкола бачать жлобів, злодіїв та хамів, які дорвались до влади і керують нами, це жахливо. У цьому я зі Сніжаною погоджуюсь — хай діти виростуть у цивілізованій країні, будуть знати, що існують закони та правда, яких потрібно дотримуватись. Але нехай повернуться і впроваджують ці принципи у життя своєї країни. А батько, тобто я, залишиться на фронті, адже комусь треба воювати.

- Вірите, що діти, побачивши краще життя, захочуть повернутись в Україну?

- Хочеться вірити. Але це їхня доля, і їм вирішувати. Кожна людина — окремий шлях. Не можу за когось вирішувати, навіть за своїх дітей. У мене свій шлях, у дітей — свій, у Сніжани — свій.

- Тобто ваші шляхи розійшлись?

- Поки що ні. Але, можливо, розійдуться. У цьому немає нічого страшного.

Довідка «ВЗ»

Антін Мухарський (справжнє ім’я - Антон) народився 14 листопада 1968 р. у Києві. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Працював на телебаченні. Автор проекту «Сільський гламур». 2012 р. - лідер гурту «Сталін & Гітлер капут» Орест Лютий (Антін Мухарський) презентував проект «Лагідна українізація». Одружений з акт-рисою Сніжаною Єгоровою, з якою має двох синів та доньку. Також батько двох дівчаток від першого шлюбу.
http://www.wz.lviv.ua/showbiz/122118

З 25 грудня по Україні поширюються листівки та наліпки на захист української мови, випущені в рамках проекту "Український мовний простір". Це листівки "9 простих правил" (про те, як кожна людина може захистити мову), а також наліпки, що ілюструють окремі з цих правил.
Кожен, хто бажає допомогти поширенню цих матеріалів, може зробити це в такий спосіб:
- скачати на сторінці проекту http://dobrovol.org/project/12/  або (більше варіантів продукції) на файлообміннику http://www.ex.ua/view_storage/433348904892 потрібні макети в форматі PDF,  роздрукувати / розмножити їх  у доступній кількості й поширити за місцем проживання, навчання, роботи, серед зацікавлених людей;
- скачати там же зображення цих матеріалів у форматі малюнку і поширити в Інтернеті, зокрема, в соціальних мережах;
- звернутися до активістів руху "Простір свободи" за адресою [email protected] або телефоном 097-1794709, щоб отримати вже надруковані листівки чи самоклейки
Бажаючі активно долучитися до проекту "Український мовний простір" у будь-якому місці України чи світу, можуть заповнити форму за лінком http://dobrovol.org/join/, обравши потрібні варіанти відповідей і залишивши контакту інформацію.
Щиро дякуємо!



Шановне панство, владу потрібно контролювати і сварити, можна і ненавидіти, але то не так важливо, як творити нове і потрібне, подібно ось цій ініціативі, яку я сам давно зробив своїм принципом: навколо мене роблю україномовний простір і раджу всім патріотам так робити - починати з себе. А не лінуватись, як дехто, навіть перекладачем скористатись, а дають тексти про-українські і  російською - я їх мушу в себе перекладати окремо, бо російською читаю тільки класиків.

ТВОРІТЬ  УКРАЇНСЬКИЙ  ПРОСТІР !!! 

ТАК, ЯК  ЦІ http://dobrovol.org

Ой у лузі та ще й при березі
Червона калина.
Породила молода дівчина
Хорошого сина.

Вона ж його ой та й породила
В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові
Ні щастя, ні долі.

Та й не дала тому козакові
Ні щастя, ні долі,
Тільки дала тому козакові
Личко й чорні брови.

Було б тобі, моя рідна мати,
Цих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати,
Щастя й долю дати!

*     *     *

Розвивайся, ти, зелений дубе,
Завтра мороз буде,
Собирайся, молодий козаче,
Завтра похід буде!

Я й морозу ой та й не боюся –
Завтра розів’юся.
Я й походу ой та й не боюся,
Зараз ізберуся!

Ой розвився в полі при дорозі
Та й дуб зелененький.
Ой од’їхав гей та й з України
Козак молоденький.

*     *     *

Ой ви галки, галки чорнокрилі,
Підніміться вгору!
Ой ви хлопці, славні запорожці,
Верніться додому!

Ой раді б ми та вгору піднятись –
Туман налягає.
Ой раді б ми додому вертатись -
Гетьман не пускає.

Не так гетьман,
Ой та не так гетьман,
Як гетьманська мати:
Хоче нами, нами, козаками,
Турка звоювати.

Вона ж нами, нами, козаками,
Турка не звоює,
Тільки нашим, нашим білим тілом
Дунай загардує!

Ой вже галки, галки сизокрилі
Усе поле вкрили,
Ой вже хлопці, славні запорожці
Жалю наробили!

Дякую сайту http://homin.etnoua.info/ за знайдений там найбільш повний текст

Слухати