Наступного тижня перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій вирушає в США домовлятися про передачу Україні сучасної зброї.

За словами першого віце-спікера, Україна як ніколи потребує високоточної оборонної зброї: «найважливіше – зміцнювати наші збройні сили, домагатися, щоб США дали нам високоточну сучасну зброю. Наступного тижня я їду в Сполучені Штати, щоб говорити про це дуже предметно і прицільно».

Раніше новий глава Пентагону Ештон Картер висловив думку, що Україні варто надати зброю. «Я думаю, ми маємо допомогти українцям себе захищати. Я не можу сказати зараз, яким саме озброєнням, оскільки не говорив про це ні з нашим, ні з українським військовим керівництвом. Але схиляюся до варіанту надання їм зброї, у тому числі і летальної», – заявляв він.

Нещодавно, через не вказані джерела в керівництві Північно-Атлантичного альянсу (НАТО) став відомий список тієї військової техніки і спорядження, який буде поставлено Україні та її армії для протистояння російської агресії на Сході України. Наданий список є, звичайно ж, ще не остаточним, але з упевненістю на 95% можна стверджувати, що все нижченаведене буде скоро на Сході України.

Таким чином, в Україну незабаром можуть прибути:

1. Розвідка, системи РЕБ, ППО бригадного рівня,

2. ПТО батальйонного рівня, новітнє обладнання для ведення військових дій вночі, MRAP.

3. Розвідка — системи узгодження супутникової розвідки і (можливо) — наведення.

4. Системи радіолокаційної розвідки артилерії, систем зв’язку і ППО.

5. Також поставка і БРЛО.

6. Системи РЕБ — включаючи системи активного придушення противника і протирадіолокаційної ударної системи.

7. ППО бригадного рівня — крім систем типу FIM-92 Stinger, можливо також шведський RBS 70 і ПЗРК «Грім».

8. ПТО батальйонного рівня — FGM-148 Javelin і найімовірніше польська версія ізраїльського комплексу Spike.

9. MRAP — поставки в основному за рахунок скорочення американського контингенту в Афганістані та Іраку, а також із резервів армії США, включаючи можливо резерв HMMWV і M113.

Крім того, Україна зобов’язалася перейти на стандарт НАТО по калібру автоматичних гранатометів, включаючи постачання всіх компонентів. Обговорюється питання поставок систем Hellfire і можливо Maveriс надалі, для оснащення штурмової авіації.Також країни НАТО нададуть необхідну кількість фахівців для навчання користуванню новітньої техніки.

Стосовно останніх переговорів у Мінську,- толковий аналіз, підзарядка натхненням. Пропоную статті двох моїх улюблених авторів. Спершу цитата:

"... Хорватия.
Сама война заняла четыре с половиной года — с весны 1991-го по осень 1995-го. Таких бумаг(мінські протоколи - примітка моя), как у нас сегодня, подписывалось 15 (!!!) штук.
Ситуация была схожа с нашей. Хорватия захотела оторваться от Сербии и выйти из Югославии. Милошевич (учитель и прототип "карлика") пошел на них войной. Было много жертв, много крови. Запад постоянно принуждал их к миру. Сербы создали в зоне своего компактного проживания Республику Сербска Краина (орко-республики). Добивались федерации, пытались блокировать движение Хорватии в сторону ЕС и НАТО. И все это на деньги Милошевича, с помощью его боевиков и оружия и регулярной армии.
Но холодный и прагматичный Запад имеет рычаги решения таких проблем. И они знают, что в конечном итоге не мытьем так катаньем они своего добьются. И Милошевич будет в Гааге, и Хорватия будет в ЕС и НАТО.
Какая тактика? Такая же, как у нас сейчас. Ослабление агрессора и помощь своему. Экономическая и военная. То есть два процесса для двух сторон одновременно, но в разных направлениях.
Это то, что мы имеем сейчас. Хорваты реформировали экономику и самое главное — реформировали и укрепляли армию. Нужна сила, достаточная для победы. Так они пробовали четыре раза. Когда не выходило, западные страны усаживали обе стороны за стол и подписывали очередную бумагу. Хорваты дальше вооружались. Были периоды без войны и полгода и год. Были и голубые каски[миротворческий контингент]. Были и денонсации хорватами голубых касок.
Эти качели длились 4,5 года, за это время было подписано 15 соглашений о прекращении огня. Пока наконец-то Хорватия не стала достаточно сильной, а сербы достаточно слабыми. И тогда Хорватия успешно провела свою знаменитую молниеносную военную операцию и просто вышвырнула всю шваль пинком под зад.
А теперь внимание! В НАТО после окончания войны Хорватия вступила через 13 лет. И в ЕС — через 18! Вот такие временные рамки.
Поэтому не стоит вообще паниковать. Мы только в самом начале нашего пути. Это всего второе соглашение.
Завтра МВФ только объявит о плане Маршала-Сороса. В следующем месяце в Украину начнут массово прибывать военные инструкторы НАТО. Создается совместная бригада "Речь Посполита". Куча учений будет в этом году. И Анаконда действует. Как только мы будем чувствовать силы — мы будем пробовать. Или как только Путин уйдет (живой или не очень). Что из этого наступит раньше, то и будет. Но все равно мы добьемся цели.
И мы сразу предупреждаем — мы будем играть не честно. Арбитры будут на нашей стороне. И соблюдать мы ничего не будем, если нас это не будет устраивать.
Цинично? Да. Но с террористами и агрессорами по-другому нельзя. На войне все средства хороши.
Скажу вам даже больше, друзья. У нас задача и историческая миссия намного больше и важнее, чем у Хорватии. Потому что наш бесноватый сосед всегда будет нашим соседом. И наша миссия — стать форпостом в Европе против Империи Зла. Стать военным и экономическим тигром, который свяжет этот пояс сдерживания от Азербайджана до Беларуси."

Повний текст тут: http://ru.tsn.ua/blogi/themes/politics/nachalo-puti-410579.html

А ще хороший шмат доброї актуальної аналітики від Олексія Арестовича:  http://www.62.ua/news/738976

Приємного читання. Репост вітається.

Ця стаття була написана восени 2008 року. І на превеликий жаль виявилася пророчою.

Europe faces the risk of another major war. In 1939, Nazi Germany’s invasion of Poland triggered the Second World War. Today the possible trip wire is not Poland, but Ukraine. And the aggressor will not be Adolf Hitler, but Russian Prime Minister Vladimir Putin.

Under his iron-fisted grip, Russia has been transformed into a gangster state. Democracy has been dismantled, corruption is rampant, journalists are murdered, dissidents are imprisoned and the media is controlled by the regime. Flush with petrodollars, Moscow is seeking to restore the Great Russian Empire. It poses a strategic threat to its neighbors and to the West.

Mr. Putin is a former KGB apparatchik, who has called the Soviet Union’s collapse the “greatest geopolitical catastrophe of the 20th century.” The comment reveals his bloodlust and moral depravity. Soviet communism was the greatest system of mass murder in history. It was responsible for the deaths of more than 60 million people. The Soviet Union’s disintegration in 1991 was not a catastrophe but the very opposite: a victory for democracy, national self-determination and civilization.

Out of the rubble emerged an independent Ukraine. “No other people suffered under Moscow’s rule as much as the Ukrainians,” says Gerry Kelebay, a professor at McGill University in Montreal, Canada, and a leading Ukraine expert.

In 1932-1933, Soviet dictator Josef Stalin imposed a terror famine in Ukraine. More than 10 million Ukrainians were systematically starved to death. “If any country has earned the right to national statehood, it is Ukraine,” Mr. Kelebay said.

He is right: Kiev’s hard-won sovereignty and burgeoning democracy has come at tremendous cost. Unfortunately, Ukraine faces Russian aggression once again. Only this time, it comes not from Marxist-Leninists, but from messianic nationalists.

Moscow is on the march. After invading Georgia and establishing Russia’s dominance over the secessionist regions of South Ossetia and Abkhazia, Mr. Putin is now bent on dismembering Ukraine. The Russian strongman has made no secret of his contempt for Kiev’s independence. At a NATO summit in April, he told President Bush that Ukraine is “not even a real state,” and that much of its territory was “given away” by Russia. Mr. Putin warned that Ukraine would “cease to exist as a state” if it dared to join NATO.

Ukraine, like Georgia, is despised by the Kremlin’s xenophobic elite for one simple reason - it seeks to break away from Moscow’s authoritarian grip. In response, Russia is trying to destabilize Ukraine.

Moscow’s main aim is to wrest the Crimean Peninsula from Kiev’s control. A majority of the Crimea’s inhabitants are ethnic Russians. More importantly, the Russian Black Sea Fleet is based in Sevastopol. Under a 1997 agreement between the two countries, the Russian navy is scheduled to leave by 2017. Ukrainian President Viktor Yushchenko refuses to extend the lease - rightly fearing Moscow plans to stay on indefinitely and eventually annex the entire Crimea. Russian officials have already said they will not abandon the base at Sevastopol and that Kiev’s maritime laws do not apply to them.

Moreover, Russia has been distributing thousands of Russian passports to supporters in the Crimea. The plan is to replicate what was done in South Ossetia and Abkhazia: Create a pretext to send in Russian “peacekeepers” to protect supposedly endangered Russian “citizens.”

But Ukraine is not Georgia; it is a large, militarily powerful country with long memories of Russian domination. Any attempt at partition by Moscow would be met by fierce resistance. It would spark a bloody Russo-Ukrainian war. This would inevitably drag in Poland and the Baltic States - all of which are members of NATO. Mr. Putin’s bellicose nationalism threatens to ignite a European conflagration.

The battle over Ukraine is more than a regional test of wills. It is a clash over the future of Europe - and of Russia’s role in it. Orthodox Slavophiles, such as Mr. Putin, dream of a “Slavic Union” composed of Russia, Belarus and Ukraine. They favor a resurgent Russian imperialism, which seeks to dominate its neighbors, assert its sphere of influence in Eastern Europe and the Balkans and undermine American power abroad. It explains Moscow’s support for rogue regimes like Slobodan Milosevic’s Serbia, Saddam Hussein’s Iraq and Mahmoud Ahmadinejad’s Iran.

However, a democratic, unified Ukraine stands in the way of Mr. Putin’s goal. Ukraine is the strategic bulwark against Russian expansionism - the eastern ramparts of Western civilization. Kiev is not some regional capital of a Greater Russia, but a fundamental part of the European mainland. This is why Ukraine seeks to embrace NATO and the European Union.

And it is also why Moscow desperately wants to derail Ukraine’s integration into the Euro-Atlantic alliance. A prosperous and pluralist Orthodox Slavic state on Russia’s borders would provide an attractive alternative to the Kremlin’s brutal dictatorship. A successful Ukraine would pave the way for liberal democracy to triumph in Russia. And Mr. Putin is willing to do anything to stop this from happening - including possibly plunging Europe into another disastrous bloodbath. We are all Ukrainians now.

Read more: http://www.washingtontimes.com/news/2008/oct/12/europes-next-war/#ixzz3RRC6jdxt 
Follow us: @washtimes on Twitter

Європі  загрожує  нова  великомасштабна  війна.  У 1939  році  своїм  вторгненням  до  Польщі нацистська  Німеччина  поклала  початок  Другій  світовій  війні.  Сьогодні  ж  детонатором  може стати  не Польща, а Україна. І агресором  буде  не  Адольф Гітлер, а  російський прем'єр-міністр Володимир Путін. 

Під його залізною п'ятою  Росія  перетворилася на   бандитську   державу. Там  ліквідована   демократія, пишним  цвітом  розквітла  корупція. Там  вбивають  журналістів,  кидають  у   в'язниці   інакомислячих,  а  правлячий  режим  контролює  засоби  масової  інформації.  Москва зі  своїми розпухлими  від  нафтодоларів  кишенями  намагається  відновити  Велику  Російську  Імперію. І  це перетворюється  на  стратегічну  загрозу  як  для  її  сусідів,  так  і  для Заходу. 

Путін  - колишній  апаратник  з  лав  КДБ.  Він  назвав  розпад  Радянського Союзу"  найбільшою геополітичною  катастрофою  20-го  століття".  Така  заява  свідчить  про  його  кровожерливість, моральну  зіпсованість.  Радянський  комунізм  був  найбільшою  системою  масових  вбивств  в історії.  Він  несе  відповідальність за  загибель 60 з гаком мільйонів чоловік. І  розпад  Радянського Союзу в 1991 році не був катастрофою, навпаки: це була перемога для демократії, національного самовизначення і цивілізації. 

На його руїнах постала незалежна Україна. "Жоден інший народ не страждав стільки під владою   Москви,  як українці", - говорить  професор  монреальського  університету  Макгілл  і  провідний експерт  по Україні  Джеррі  Келебей (Gerry Kelebay). 

У 1932-1933 році радянський диктатор Іосип Сталін влаштував на Україні масовий голод. Понад  10 мільйонів  українців  загинуло  тоді  голодною  смертю.  "Якщо  якась  країна  і заслужила  право на національну  державність, то це  Україна", - говорить Келебей. 

І він правий. Завойований з великими труднощами суверенітет і процвітаюча нині демократія обійшлися Києву величезною ціною. На жаль, Україні знову загрожує російська агресія. Але цього разу агресорами не є марксисти-ленінці, а войовничі націоналісти з месіанськими позивами. 

Москва вступила на стежку війни. Після вторгнення в Грузію  і  встановлення  влади  Росії  над   сепаратистськими  районами  Південної Осетії  і  Абхазії  Путін тепер  має  намір  розчленувати Україну.  Цей  російський  диктатор  не  приховує  свого  презирства  до  незалежності   Києва.  На квітневому  саміті  НАТО  він  сказав  президенту  Бушу,  що  Україна  це  навіть  і  не держава зовсім,  і  що  значну  частину  території   їй  «віддала»  Росія.  Путін  попередив,  що  якщо  Україна посміє  вступити  в  НАТО,  вона  "припинить  своє  існування  як  держава". 

Кремлівська  ксенофобська  еліта  зневажає  Україну  і  Грузію  з  однієї  простої  причини  - ці  країни  намагаються  вирватися  з  авторитарних  московських  лещат.  У  відповідь  на  це  Росія намагається  дестабілізувати  ситуацію  в  Україні.  

Головна  мета  Москви -  вирвати  з-під  контролю  Києва  Кримський  півострів.  Велика частина  жителів  Криму  - це  етнічні  росіяни.  Що  ще  важливіше,  у  кримському  Севастополі базується  російський  Чорноморський  флот.  Згідно  з  угодою  від  1997  року  між  двома  країнами,  російські  кораблі  повинні  піти  звідти  до  2017 року.  Президент  України  Віктор  Ющенко  відмовляється  продовжувати  термін  оренди.  Він  абсолютно  справедливо  побоюється,  що Москва  має  намір  залишатися  там  невизначено  довго,  щоб  з часом  приєднати  до  себе  весь Крим.  Російське  керівництво  вже  заявило,  що  не  покине  базу  в  Севастополі, а  морське право Києва  на  Росію  не  розповсюджується.  

Більше того, Росія тисячами роздає російські паспорти своїм прихильникам у Криму.  План полягає  в  повторенні  того, що вже відбулося в Південній Осетії і Абхазії: створити привід для направлення до Криму  російських "миротворців" для захисту російських "громадян", які нібито потрапили в біду. 

Але Україна не Грузія. Ця велика і сильна у військовому відношенні країна, добре пам'ятає про російське  панування. Будь-яка спроба Москви розколоти її наштовхнеться на запеклий опір. Це може викликати кровопролитну війну між Росією і Україною. У неї неминуче виявляться втягнутими  Польща  і країни Балтії -а всі вони  члени  НАТО.  Войовничий  націоналізм  Путіна  загрожує загальноєвропейською пожежею. 

Битва за Україну це не тільки випробування сили волі регіонального масштабу. Це зіткнення за майбутнє Європи і за роль Росії в цьому майбутньому. Ортодоксальні слов'янофіли, такі як Путін,  мріють  про "слов'янський союз" у складі Росії, Білорусії і України. Вони виступають за відродження  російського імперіалізму, який прагне встановити панування  над  сусідами,  затвердити  свою сферу  впливу в Східній Європі та на Балканах, а також підірвати владу і вплив Америки за  кордоном. Саме цим можна пояснити ту підтримку, яку Москва надавала Сербії на чолі зі  Слободаном Мілошевичем  (Slobodan Milosevic),  Іраку Саддама Хусейна  (Saddam Hussein) і  Ірану  Махмуда  Ахмадінежада  (Mahmoud  Ahmadinejad). 

Проте досягти цього Путіну заважає демократична і єдина Україна. Україна це стратегічний бастіон,  що протистоїть російській експансії, східний фортечний вал західної цивілізації. Київ це не просто якась провінційна столиця Великоросії, це наріжний камінь європейського континенту. Саме тому  Україна прагне увійти до складу НАТО та Європейського Союзу. 

Саме  тому  Москва  настільки  відчайдушно  намагається  зірвати  процес   інтеграції   України   в євроатлантичний   альянс.   Процвітаюча  і  плюралістична  православна  слов'янська  держава  на російських  рубежах  буде  служити  привабливою  альтернативою   жорстокій   диктатурі   Кремля.  Успішна  Україна  зможе  прокласти  дорогу  до  перемоги  ліберальної  демократії  в  Росії.  А  Путін  готовий  зробити  все  можливе, щоб  не  допустити цього.  Він  може  навіть  піти  на те,  щоб втягнути Європу в нове катастрофічне  кровопролиття  масового  масштабу.  Сьогодні  ми  всі українці. 

Джеффрі Кюнер - оглядач The Washington Times

Может ли россия обеспечить Крым? Парадоксально, но может. У неё есть грузовые самолёты, способные возить по несколько танков за раз или есятки тонн груза. А кое-какие и за сотню переваливают в грузоподъёмности. Всего пара рейсов одного такого и это сотни тонн груза в Крыму: еда, вода бутилированная, что угодно. Самолёты свои, за них платить никому не надо, пилоты свои, горючее делается из своей же нефти и для себя, стоит копейки. А если таких пустить не один, а и побольше с более мелкими, то можно и под полмиллиона тонн в день перевозить. И это только по воздуху. И опреснители можно поставить, и дизель-генераторы. Всё это тоже есть. Но, вот это уже стоит приличных денег. А раша не планировала, а сейчас и подавно не планирует развивать Крым и тратить большие деньги на него. Цель раши сейчас: сделать жизнь в Крыму как можно более невыносимой. Ведь, даже закрытие «границы» для украинской молочки — сознательная провокация, не имеющая никакого иного смысла для раши, кроме пустых полок в крымских супермаркетах. А еще бизнес вынуждают закрываться (ставят в условия, при которых тот не может легально работать или просто отжимают). Причем, обратите внимание, даже тот бизнес закрывается, который, в принципе, мог бы работать и который санкциями не сильно-то и затронут. А задержки пенсий и зарплат? Вот, правда кто-то думает, что в раше дефицит российского рублика-бублика? Макулатуры, которую раша сама печатает. Ну, ей-Богу, не баксы из ЗВР же на зарплаты/пенсии идут.
В общем, цель сделать жизнь невыносимой. Чтобы максимально уменьшить население. Проукраинских жителей выдавить на материковую часть Украины, пророссийских — отправить Магадан осваивать (в Крыму уже предлагают безработным помощь в отправке на Дальний Восток – мол, бесплатная помощь). Даже пророссийские крымчане для россиян всегда останутся «русскими третьего сорта и чуть-чуть предателями». И вот так население Крыма попытаются свести к минимуму (оставить только армию на военных базах + те, кто будет заниматься её обслуживанием). Сведя таким образом все траты на Крым к минимуму. Если кто забыл, в 2008-ом Медведев и Путин обещали сделать из Абхазии «курортный рай» и «всероссийскую здравницу». Но уже через год никто и не вспоминал об обещаниях. А состояние Абхазских здравниц сегодня — эти пустые здания-коробки с провалами окон без стекол. Погуглите, полезно будет увидеть. Потому и бюджет на Симферополь и Крым так уменьшили в 2015 году по сравнению с прошлым годом, когда Крым не был оккупирован. Некоторые наивно думают, что это потому что санкции и рубль упал. Но я еще в середине прошлого года, до серьезных санкций и падения рубля говорил, что так и будет. На самом деле, это только ускорило планы. Но план всё равно был такой изначально. России нет смысла вкладываться в Крым — у неё и так было своё черноморское побережье и курорты. Сочи те же, например. И если уж вкладываться, то раша вкладывалась бы в них, а не в Крым.
Для тех, кому трудно понять, как можно предать Родину ради большей пенсии или зарплаты, я скажу следующее — это для вас Родина – это Украина. Для меня — Беларусь (хоть, я тоже родился в СССР). А для них родина — СССР. И не важно, в какой из республик родились — они совки без роду и без племени. А зомбоящик им внушил, что раша и есть этот любимый их СССР. Поверьте, все эти экзальтированные бабульки в Крыму (и Донбассе), которые так хотели в рашу, на самом, деле хотели не в рашу. Они хотели в СССР. В свою молодость. Сейчас-то негативные вещи изгладились из памяти, а остались позитивные: молодость, деревья выше, трава зеленее. И вот зомбоящик им вещал, что россия и есть нынешний СССР. Помните, как раша прикарманивает себе всю историю СССР? Даже украинские военные, освобождавшие Освенцим, они требуют называть исключительно Красной Армией. А Красная Армия – это, естественно, СССР и Россия.
Но, попав в рашку, они вдруг видят, что показываемое по зомбоящику не совпадает с реальностью. и что рашка — это совсем не СССР, которое они помнят и в которое они так хотели (и в которое они думали, что сейчас попадут).
Вот, только вынужден вас огорчить, подавляющее большинство от этого не поумнеет и не протрезвеет (будет, конечно, часть таких, но маленькая). Большинство просто начнут по старой русско-советской традиции искать виноватых в этом. Это будут бЕндеровцы, Порошенко, местные какие-то чиновники (царь хороший, а это бояре лютуют, а Царь не знает), Госдеп и «заокеанские дядечки», «пятая колонна» и «национал-предатели», евреи, жидомасоны и жидорептилоиды, а также Ярош, Беня и Бандера (почти всю войну просидевший в немецком лагере, о чём они даже не знают). Но ни в коем случае не царь (путин) и не они сами, купившиеся на вранье по зомбоящику.
Эти люди в большинстве уже не прозреют.

https://crimeaua1.wordpress.com/2015/02/10/

Україна з тривогою очікує можливе повномасштабне збройне вторгнення РФ. І хоча «гібридна» війна, з окремими військовими боями триває вже близько року, повноцінною війною її назвати важко.

Теоретично РФ має можливості для інтервенції в Україну, однак така військова кампанія буде дуже затратною як фінансово та призведе до колосальних жертв серед російських військових. Сучасна війна є дуже дорогим задоволенням навіть для найбагатших країн світу. Так, війна в Афганістані коштувала США 600 мільярдів доларів. Загальна вартість американської війни в Іраку досягла $3 трильйонів. Обмежена місія Німеччини в афганському конфлікті обійшлася німецьким платникам податків в 17 мільярдів євро. Виліт кількох вертольотів чи літаків для бомбардування населених пунктів, разом із забезпеченням роботи фахівців, оплатою праці контрактних військовослужбовців, служб розвідки, спостереження та наведення, залученням систем логістики і координації військ та техніки, палива і боєприпасів коштує військовому відомству кілька сотень тисяч доларів.

Під час військової агресії Росії в Грузії, будо залучено більше 80% всіх наявних в країні вертольотів, літаків, танків та бронетранспортерів, ракетних комплексів, бойових кораблів та практично всіх боєздатних фахівців. І все це на країну з 4-мільйонним населенням та мізерною армією. А враховуючи, що Україна не Грузія, населення України становить не 4, а понад 40 мільйонів, економічні, технічні та промислові потужності нашої держави і велика територія, становитимуть для російського військового бюджету надто великий тягар, й обіцяють колосальні жертви серед російських солдат. Тому Росія не зможе напасти на Україну без переведення економіки на воєнний стан, що призведе до масового невдоволення населення погіршенням матеріальних умов і втрати крихкої економічної стабільності.

Україна має тисячі танків та бронетранспортерів, які не поступаються технічними можливостями російським машинам радянського зразка. Військовий потенціал українських збройних сил здатен завдати серйозної шкоди боєздатності російської армії та зупинити її наступ. Росія давно не воювала з таким потужним для неї суперником, адже вести війну з Україною, – це не грузинські або чеченські села бомбити. Ще рік тому Україна входила в десятку найбільших світових експортерів озброєння, танків, БТРів, ракет, систем протиповітряної оборони і має промислові потужності, щоб наростити їхню кількість. З часів СРСР, Україна, на території якої містилося багато стратегічних об’єктів, буквально нашпигована системами ППО, і густина сітки протиповітряної безпеки вважається однією з найбільших в світі. Звичайно, за роки незалежності багато було втрачено і вкрадено, однак, дещо і залишилося, та за останній рік було примножено в умовах воєнної небезпеки.

До того ж, українська армія 2015 року це зовсім інша армія, аніж ЗСУ зразка 2013. За рік бойових дій на Донбасі, Україна сформувала армію з десятків тисяч загартованих війною військових, багато з яких, мали вже й попередній досвід бойових дій. Вкладено мільярди гривень у ремонт, модернізацію та виготовлення нової бойової техніки. Таку велику кількість воєнної техніки та боєздатних військових сьогодні має небагато країн Європи.

Зрештою, повномасштабна наземна війна потребуватиме штурму великих міст, таких як Запоріжжя, Дніпропетровськ, Херсон, в яких живуть сотні тисяч росіян та російськомовних. При глухій обороні, взяти місто-мільйонник можна лише шляхом масових руйнувань, які призведуть до загибелі й залишать без даху над головою колосальну кількість людей. Окрім того, для успішного штурму, за всіма військовими канонами, наступаюча сторона повинна мати вдвічі-тричі більшу перевагу, над стороною, що захищається. Чи наважиться Кремль покласти 100-200 тисяч російських солдатів? Чи готовий іти на такий злочин, який зумовить масове падіння симпатій до Путіна в самій Росії та ненависть жителів східноукраїнських областей? Але все це при умові, що, українська влада воюватиме, а не здасть території без бою.

Як один з найбільш ймовірних варіантів прямої російської агресії, який не загрожуватиме смертю десяткам тисяч російських солдатів і тисячам одиниць техніки, й водночас дозволить ослабити українську армію, може бути авіаційно-ракетний удар. Такий крок може пошкодити або знищити основні військові бази, склади і частини ЗСУ, військові заводи та стратегічні армійські об’єкти. Оскільки українська авіація та системи ППО в силу неготовності, диверсій чи традиційної халатності можуть спрацювати не ефективно, то втрати РФ можуть виявитися некатастрофічними. Після такої операції, українська армія може втратити наявний рівень боєздатності, і позиції донбаських сепаратистів суттєво зміцняться.

Сам напад Кремль може лицемірно за камуфлювати під «примушення України до миру», або як «попереджувальний захід задля безпеки «Новоросії». Водночас, операція може бути короткотривалою у часі, і ЄС та ООН не встигнуть вчасно висловити чергове «глибоке занепокоєння». А вимоги до РФ щодо припинення агресії проти України, можуть зазвучати вже постфактум, – коли вже не потрібно буде, а удар, досягнувши поставлених цілей, буде припинено. Погрозами наступних ракетних ударів та авіанальотів, Москва зможе шантажувати Київ та вимагати від нього проступок.

Але всі ці прорахунки можуть бути перекреслені неадекватним сприйняттям реальності і та шовінізмом окремих диктаторів. Не зважаючи на безглуздість і безперспективність ідеї наземного вторгнення армії РФ в Україну, ми бачимо багато прикладів алогічних дій Путіна, який, якщо б мислив раціонально, ніколи б не починав цієї глобальної міжнародної кризи, катастрофічної насамперед для Росії.