хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «козаки»

Алтарь революции не должен пустовать

Было то иль не было, а брешут люди, што ловили как-то рыбу лях, москаль да козак. Видать, так крепко оголодали, што замирились каноничные вороги заради пропитания. И вытянули гуртом невод с Рыбкой Золотою.
Случай известный, боянистый, так што три желания – само собою, причём – по одному на каждого. 
Покуда московит да запорожец чесали репу, придумывая желание повесомее, шустрый поляк заказал: 
- Хцем, жебы вогуле не было на свете москалей!
Московит, ясно-дело, обиделся и выдал «ответку»: 
- Хочу, чтобы вообще не было на свете ляхов и галицких подляшков!
Козак смыкнул свой чуб-хохол и спросил Рыбку: - А ты неодменно зробишь как они просют?
- Непременно! – ответствовала Рыбка.
- Тода мне – чарку горилки!

Гарный хлопец Сашко шарился по торжищу и высматривал мясцо получше. Мясопродуктов было завались, на три жизни хватит работы большому мясокомбинату, а не то, што справной и бойкой, но сильно меньшей кухне запорожского козачьего коша. Выбор, правда, был не велик, всё больше субпродукты – бараньи головы, свиные рыла и копытца, а также куриные окорочка имени штатовского президента Буша. 
Буша Сашко не любил. Любого. По-любому. Он вообще штатовских президентов не любил как класс, почему-то. И не только президентов, будем откровенны, а и весь амеровский Госдеп. Может, из-за их сильной суеты насчёт демократии во всём как ни есть мире. Ну, - чисто совковые генсеки времён «неизбежной победы коммунизма во всемирном масштабе»! За этот глобализм и уверенность в своей правоте и своём праве впердоливать своё мнение в чужие бошки Сашко ровно так же не любил и коммунистов. Вольным козаком был Сашко, почитай, махновцем, не одобрявшим никакой шибко центральной чиновничьей власти и всяко-разных комиссаров-политиков-проповедников, норовящих вступить в позорную связь с Сашковым мозгом в особо циничной форме. И что самое обидное – с личными корыстными намерениями.
Нет, было несколько комуняк, которых Сашко уважал: Фидель, допустим, и Че Гевара. Опять же – Чапай, это стопиццот! Тем более, что Чапай и без партии – Чапай.
И два амеро-президента глянулись Сашку: Беня Франклин и Билли Клинтон. Один – потому, што сто долларов, а второй - за саксофон и «сакс».

Ещё на мясном базаре была прорва перепёлок и куропаток, но наедку с них не было никакого, хотя, конешно, вкус – спицифицкий, как говорил русский народный комик, померший задолго до Сашкового появления на свет. Так што, на мелкие деликатесы Сашко старался не зырить. Пославший Сашка на базарную площадь старшой повар наказал искать мясо для битков. Вот Сашко битки и искал. В количестве двух-трёх порций. Не забывая и об общем для всех поварят задании Главного Кошевого повара пана Олега: высматривать появление на базаре соловьиных язычков. Очень интересовался пан Олег этими язычками.

В соседних рядах Сашко приметил Уляну, девушку из группы заливных блюд и Любку-копчушку. Серьёзная, сдержанная Уляна чётко и технично подгоняла партии товара мастерам заливки, а кареглазая чернобровая Любка была артисткой массового копчения тушек дымом и специями. Её темперамент не мог ограничиться только сопровождением партий товара и информированием операторов заливных устройств об их передвижении. Конечно, полкуба-куб ледяной воды (а это 50-100 вёдер), внезапно хлынувшей с покатой кровли здания на орущих внизу еврокришнаитов и примкнувших к ним зевак и кормящихся с этого репортёров – это более отрезвляющее средство, чем невинные шалости с дымовыми и газовыми шашками, вбрасываемыми извне или роняемыми в толпе. Зато, шашки - веселее и азартнее. Да и трём-пяти парням из группы прикрытия отхода – хороший экспириенс для ловкости и сообразительности. Тут же не рубиться надо, а в нужный момент отвлечь внимание или «нечаянно» помешать задержать «бомбистку», если кто-то окажется чересчур глазастым. Т.е., ум и артистизм – против силы и злобы цепных бойцов, подготовленных в лагерях другого Олега, не кошерного кошевого и нерукопожатного у интеллигентных людей и вообще, в цивилизованном европейском сообществе.
Тот Олег, который кошевой (только Фадеевская брехня про краснодонцев тут - никаким боком), гутарил, что козаки рознятся от хлопов (мужиков) надёжей только на себя, а не на доброго барина или просвещённого царя. А ещё пришлых не любят, особливо тех, кто учит как жить да на каком языке гутарить. И к смутьянам и недобитым прихвостням - отношение традиционное, каноничное. И коли нынешний «царь» опять миндальничать-либеральничать со смутьянами надумал, на Европу глядучи, дак вольным козакам это не указ. Только шашка козаку да в степи подмога, как годно пел правильный певец Розик. Хоть и еврейской национальности человек, да и ладно. Когда это в Войске запорожском по национальности фильтровали? Козак – это свойство души и образ мыслей. Впрочем, как и холопство или наци-чванство.

Однако, Сашко уже присмотрел три куска наиболее щирого расового мяса, отвечающего кондициям внешнего вида и запаха. Хоть Сашко и правильного украинского козацкого роду, но белькотеть на приполяченом суржике «присоединённых» подляшков наловчился ещё с малолетства, гостивши у львовских родичей. Так што, сманить трёх ярых бандерореволюцюков в страйкболовском камуфляже «до супэровои крыивки с горилкою та файными кобетами» Сашку было – што шашкой лозу срубить.

Ну, так уж получилось «внезапно», што на тёмном и крутом киевском спуске какие-то «вороженьки» устроили (незваным) гостям столицы «битки по рёбрам» и «гуляш» под обрывистый откос. Революция требует жертв ©. И в первую очередь – от самых громких революционеров. 
Опять же, уж очень достали многих киян (киевлян) монголо-татарские шатры и бубны в самом центре Города! 

Зато, каждую «отбивную» снабдили сувенирной карточкой с надписями: «Привет от киян!», «Свобода – так свобода!» и «За Ленина!».

Столкнуть лбами нацюков и комуняк – это любо. И те, и эти за идеи глотки перегрызут. И пущай! 
А нам – чарку.

Послесловие. Данная фантазия навеяна очередными страшилками для контингента старшей детсадовской группы (о якобы готовящихся нападениях то ли российских казаков, то ли украинских козаков), которыми трёхглавая гидра ПЖВ (партий жажды власти) поддерживает в тонусе толпу.

Осип Бодянський

Сьогодні, 205 років назад, народився Осип Максимович Бодянський – український філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, видавець, письменник, член-кореспондент Петербургської Академії наук.

 

Славній  цій людині дякуючи до нас дійшли зокрема конституція Пилипа Орлика і Реєстр усього Війська Запорозького після Зборівського договору з королем польським Яном Казиміром складений 1649 року жовтня 16 дня.

Наведу лише початок Реєстру, малу частку командирів полковників і козаків одного чигиринського полку.

Полк Чигиринський

Його милість Пан  Гетьман Хмельницький, Тиміш Хмельницький, Іван Чернята, Обозний військовий, Михайло Лучченко, Осавул Військовий, Іван Остафієвич, Писар військовий.

Федір Якубович, Полковник Чигиринський, Андрій Пилипович, Осавул полковий, Васько Литвиненко, Осавул полковий, Дацько Костенко, Хорунжий полковий, Іван Білий, Пилип Щербина,  Каленик Кузьменко, Іван Масло, Василь Матяшенко, Жадан Якимович, Сава Скубченко, Лесько Хильченко, Нестор Тимченко, Андрій Бокач, Сахно Облавутенко, Протас Якименко, Семен Білозоренко, Данило Хильченко, Іван Скоробагатько, Хведір Бутпештин, Яким Кузьменко, Йосько Ворожбитенко, Василь Парфієнко, Лукаш Пухальський, Олекса Василевич, Михайло Путивець, Єрмашко Василенко, Роман Матяженко,  Тимко Коваль, Роман Котляренко, Остап Прищенко, Семен Некормигостенко, Йосько Богдаченко, Василь Гарасименко, Гнат Гарасименко, Семен Олещенко, Опанас Довбієнко, Іван Сергієнко, Каленик Михайленко, Іван Сухоніс, Денис Сидоренко, Грицько Кондратенко, Михайло Василенко, Остап Нетенко,  Іван Макгерка, Фесько Стойченко, Фесько Маценко, Харко Увпченко, Іван Дрозачин зять , Іван Дробашенко, Супрун Семченко, Семен Дробиха,  Іван Гречченко, Васько Тищенко, Василь Гавриленко, Степан Опанасенко, Антон Павленко, Наум Махненко,    Деркач Сава, Василь Ященко, Ясько тесть Костирський, Васько Хорунжий Бунчужний, Опанас Процовкин, Хорунжий військовий, Васько Томиленко, Хорунжий гарматний, Петро Дорошенко, Писар гарматний, Михайло Криса, Малик Шкоденко, Павло Купченко, Іван Богун, Грицько Шам, Шахно Жадан, Іван Барашко, Прокіп Бережецький, Павло Яненко, Іван Волевач, Яцько Проскурненко, Гаврило Коряцький, Грицько Заборний, Іван Богунов, Степан Мостопенко, Денис Хведорович, Андрій Томченко Томашевський,  Сацько Пушкеля,  Терешко Довгий, Михайло Юрченко, Карпо Трушенко, Ілляш Багатченко, Панько Пилипенко, Іван Довженко, Кость Бут, Семен Довженко, Хведір Коробка, Михайло Данилович, Іван Проскуренко, Сава Якименко, Гнат Цицайка, Іван Стрілець, Стас Вольський, Кирило Сенчук, Іван Іванащенко, Андрій Соляник, Семен Андрієнко, Степан Бут, Антон Волеватченко, Курін Осавульський, Герман Ворволенко, Курило Бут, Павло Костенко, Філон Горкуша, Михно Броварний, Степан Махненко, Каленик Марченко, Іван Раценко, Іван Лейба, Дмитро Матвієнко, Михайло Говура, Мисько Ломоніс, Матвій Момотенко,  Гордій Карпенко, Лесько Гриценко, Мартин Гриценко, Федір Єремеєвич, Іван Єремієвич, Онисько Радишовченко, Микита Розсоха, Іван Махнов, Федір Пириченко А., Фесько Дмитрашенко, Хома Некрасенко,  Лесько Гриценко, Мисько Гарасимович,  Василь Гарасимович, Степан Скоробогатченко, Данило Турчинець, Феник Отрощенко, Мисько Несторенко, Кость Шупик, Данило Трушенко, Грицько Уласенко, Мартин Семенович, Грицько Нестеренко, Андрій Пироженко, Кость Стуйченко,   Андрушко Миклашенко, Васько Капустенко, Михайло Брайченко,  Іван Трушенко А., Данько Юрненко, Сава Пилипенко, Семен Кушніренко, Михайло Гакало, Опанас Михайлович, Омелян Андрущенко, Трохим Синенко, Кондрат Гончаренко, Михайло Хруленко, Денис Ясменко, Дем’ян Чоргунь, Сава Хведорович, Степан Макітерченко,  Максим Іванович, Дмитро Гайдаж, Семен Маркович, Терешко Брайченко, Михайло Цапенко, Іван Стеценко, Остап Стеценко, Павло Грищенко, Тишко Хрененко,  Грицько Панченко, Яковець, Ясько Михайленко, Василь Микитенко, Пархом Капустенко, Прокіп Гавриленко, Демко Привильченко, Ярема Хведоренко, Макар Юхненко, Влас Дмитренко, Семен Лук’яненко, Брайко Сербіненко, Богдан Проценко, Гнат Кондратович, Іван Ященко, Кіндрат Титаренко, Савко Костюченко, Макар, Федько Яковенко, Яцько Микитенко, Василь Хведяїв зять, Марко Василенко,  Яцько Донець, Богдан Гуриненко, Пасько Гнатенко, Семен Глущенко, Кирило Грицькович, Хома Левченко, Сергій Павлович, Герасим Синютенко, Лаврін Коняченко,  Фесько Кисіль, Курило, Остап, Степан Оріховський, Олешко Байбуренко, Василь Хилимоненко, Мартин Снітчин, Антон Жданович, Фесько Митько, Грицько Ганжа, Семен Митько, Олекса Шуло, Семен Гуляницький, Ілляш Хурсенко, Кузьма Черевченко, Семен Дорошів, Семен Черевченко, Грицько Рева, Семен Чорний, Михайло Севрученко, Тиміш Трохименко, Яцько Богуславченко, Федір Новицький, Ярема Хурценко, Грицько Богун,  Максим Рацевський, Лаврін Демиденко, Богдан Бут А., Лук’ян Матяшенко,  Олекса Вакуленко, Грицько Кришенко, Васько Кузубенко, Петро Ворожбитенко, Онисько Єрмаченко,  Сидір Кукшименко, Іван Крисин брат, Прохір Борщенко, Радько Гайдуків, Семен Ювсиченко, Семен Андрієнко, Семен Кукшубенко, Остап Левченко, Іван Колошан, Іван Карпенко, Лук’ян Карпенко, Федір Данилович, Андрій Карпенко, Степан Щербина, Филон Дідовський, Опанас Довгий, Гурик Савкович, Павло Крисенків зять, Марко Якова син, Максим Козловський, Степан Могилат, Ясько Гвоздь, Гнат Потапович, Пашко Москаль, Гнат Вовченко, Микита Тущенко, Грицько Денисенко, Семен Чорного брат, Іванець Хмельницький, Омелян Бохонь, Лук’ян Бараненко, Микита Ярошенко, Тиміш Яцькович, Петро Опанасенко, Іван Куриленко, Андрій Миськів пасинок, Грицько Кожарченко, Юхим Костенко, Іван Олексенко, Федір ЄВлашенко, Лесько Сенченко, Прокіп Бобаченко, Яцько Мусієнко, Павло Гавриленко, Процик Сидоренко, Яцько Міщенко, Федір Василевич,  Савко Гнатенко, Іван Вороненко, Грицько Трохименко, Гринь Рудьченко, Семен Хмельницького, Марко Іваненко, Кирик Рубченко, Карпо Мироненко, Лашко Кузьменко, Мисько Бут, Михайло Лук’яненко, Савко Андрушенко, Омелян Зуб, Семен Нетребенько, Дем’ян Михайленко, Федір Гаврук, Семен Башлаєнко, Федір Бут, Ясько Семененко, Грицько Гнатенко, Маць Андрієнко, Кость Проценко, Федір Федоренко, Петро Ященко, Іван Чоновченко, Жадан Шепеленко, Семен Прудейченко, Іван Захарченко, Павло Безштанько, Прокіп Семененко, Редько Ємченко, Андрій Сахненко, Хома Хведорович, Нечипір Постоленко, Клим Стасенко, Марко Стасенко, Грицько Стасенко, Гаврило Семененко, Юхим Семененко, Сахно Величко, Матвій Кощенко, Трохим Захаренко, Карпо Доценко, Михайло Гурджій, Марко Іллєнко, Іван Ємченко, Фесько Дубина, Антон  , Грицько Пинчученко, Максим Онащенко, Пархом Ізмайлова зять, Гнат Федоренко, Богдан Брайченко, Грицько Сергієнко, Васько Білий, Йосько Бородина, Йосько Некрасенко, Роман Гущенко, Корній Гуща, Тишко Кошубенко, Микита Вергуненко, Степан Клищик, Сасько Перегоненко, Мисько Сирота, Іван Ілляшенко, Демко Юхненко, Богдан Юхненко, Ясько Гуриненко, Гарасько Морозенко, Іван Сухий, Ярема Ющенко, Федір Левоненко, Максим Опанасович, Жадан Максименко, Назар Бубличенко, Василь Махненко, Прокіп Швець, Прокіп Василенко, Федір Похиленко, Іван Голик, Марко Сельченко, Богдан Ліщиненко, Іван Сергієв син, Михно Кіт, Супрун Рогулька, Матвій Литвиненко, Михно Сухоносенко, Гаврило Кульбака Комісар, Кирик Литвиненко, Остап Данилович, Яремченко Іван, Мисько Тліга, Гринець Павленко, Михайло Пилипенко, Супрун Зубенко, Пасько Костенко, Кузьма Петренко, Іван Коломієць, Сидір Остапенко, Ярема Міняйленко, Сергій Костів зять, Наум Низуненко, Корній Грицьків зять, Федько Юськів зять, Савусько Дмитрович, Олешко Сажка, Яків Кулька, Матвій Павленко, Іван Кошулька, Тимко Кобиленко, Кирик Нечипоренко, Сидір Ярмоленко, Ярема Зеленко, Степан Грищенко, Тишко Наливайченко, Гнат Міняйленко, Захарко ( ) , Трохим Міняйленко, Федір Конвулька, Андрій Пащенко, Онисько Ємець, Данило Рудий, Василь Рева, Назар Антипенко, Максим Сергієнко, Процик Дащенко, Капуста Лаврін, Мисько Венгерський, Михно Дубина, Василь Сидоренко, Гарасим Рашенко,

Хведір Німченко, Левко Байбузенко, Федір Мокросльотов, Яцько , Іван Ратушненко,  Хома Білобровець, Мануйло Коломієць, Кіндрат Шпиленко, Марко Новацького зять, Васько Міщенко, Гринець Білобровченко, Іван Привезюн, Василь Макуха, Лукаш Манський, Роман Бугловський, Іван Федоренко, Лук’ян Чомкало, Іван Ілляшенко, Мисько Пригуленко, Данило Карпенко, Кіндрат Свірченко, Влас Проценко, Демко Лавришенко, Грицько Добролеженко, Яцько Іванів син, Іван Антоненко, Чесличенко Грицько, Яцько Рубиха,  Савка Федорович, Процик Слюсар, Федір Мито шуб, Павло Савуленко, Андрій Бут, Мишко Михайлович, Корній Мормолишів зять, Кирик Рудий, Дахно П’ятиборець, Левко Бурченко, Марко Куриленко, Кузьма Антоненко, Федір Бограменко, Лаврін Куриленко, Семен Ткач, Семен Норець, Мартин Довбуш, Наум Чорноштаненко, Іван Базилій, Максим Дудченко, Васько Медведенко, Івашко Риців.

 

Кіш «Молода Січ» проводить заняття зі стрілецької підготовки


Анатолий Шеремет

27 жовтня в Запорізькому коші дитячої та молодіжної козацької організації «Молода Січ» проводяться заняття з стрілецької підготовки. 


Передайте інформацію своїм знайомим. Пам’ятайте про переведення годинників на зимовий час. 
Подробиці телефоном Шеремет Анатолія.
066-202-32-37, 096-481-78-22
Електронна пошта (E-mail):
[email protected]

Донські козаки в боротьбі з Росією

Ця замітка має двох адресатів. Перші це ряжені клоуни, котрі бігають в косоворотках і кричать про "рускає казачество". Хоча напевно вони навряд чи її прочитають. Другий адресат - українці, які взяли політтехнології Кремля на очернення донського козацтва, звинувачуючи їх то в тому, що вони (о, який жах!!!) співпрацювали з Гітлером. Начебто окрім українців ніхто не мав право боротись з більшовизмом всіма доступними заходами. Тому для тим, в кого погляд зашорений розповідями про "німецка-фашискіх захватчіков" та "колабарціаністав-прєдатєлєй" далі читати не раджу.  

Історія виникнення донського козацтва доволі складна і об'ємна, тому її чіпати не буду. Зазначу лише, що "жахливий" Гітлер і його "людожерське" Аненербе доводило походження донського козацтва від готів (що сумнівно), а ось сучасна "пацріотична расєйська наука" нам каже, що вони пішли від ясів та касогів Хозарського каганату, тобто були потомками аланів, фактично сучасних осетинів. Тому "рускіх казаків" у косоворотках вітаю, як представників  тюркських народів на українських землях. Я все ж притримуюсь слов'янського етногенезу у формуванні донського козацтва. Хоча якщо б я на місті донців обирав би від кого вести родовід - готів чи аланів, то готи якось ближче до душі. 

Що цікаво, Донське козацтво залишалось незалежним утворенням, до Петра І. Не дивлячись на тому, що у 16 столітті деякі з донських атаманів присягали на вірність московським царям, до 18 століття всі зносини Московської держави, а слідом за нею і Російської імперії велися через Посольський наказ, тобто відомство закордонних справ. Нагадую: щодо України така політика припинилася раніше і коли Україна вже фактично була анексована Московією, Донські казаки залишались незалежним утворенням і вели дуже часто політику окрему від московського престолу. Наприклад у 1603 році Донські козаки підтримують Лжедмитрія І і приєднуються до польско-литовсько-українського війська у поході на Москву. Після провалу Лжедмитрія І, не пройшло і 3 роки, як донські козаки знову йдуть військовим походом на Москву, беручи участь у так званому "повстанні Болотникова". А після провалу повстання проходить декілька років і козаки знову приєднуються до польського війська, ведучи на престол Лжедмитрія ІІ. 

Війна з Московією та її наступницею Російською імперією стала взагалі традицією для Донського козацтва, вони приєднувалися до всіх повстань проти царя, а інколи і очолювали його (згадаємо Стеньку Разіна). Згортання незалежності Донського козацтва пов'язане з крупною війною Донського козацтва вже з імперією Петра, яке отримало назву Булавинське повстання, хоча це радше не повстання, а війна за незалежність. Під час Північної війни багато кріпаків побігли з Московських земель на Дон через великі податки. Петро І видав указ, яким наказав Юрію Долгорукому увійти в землі Донського козацтва і силою забрати біглих кріпаків. Вторгнення Долгорукого отаман Дону Кондратій Булавін розцінив як військове вторгнення і дав відсіч військам Долгорукого, але кінець кінцем війну програв. Програш Булавіна у війні, означив і втрату незалежності Донських козаків. Петро І, після розгрому військ Булавіна, скасував грамоту Івана Грозного, яка давала незалежність козакам і приєднав донських козаків до підрозділів Російської армії.


Отаман Кондратій Булавін

Варто зазначити, що відносини козаків і Росії не складалися безхмарно, після окупації їхніх територій. І в основному через хамство і свинство Росії. Наприклад, коли завдяки в тому числі козакам Росія перемогла Туреччину у Російсько-турецькій війні 1787 - 1791 років, імператриця Катерина (та, якій ряжені козачки допомагають в Україні пам'ятники ставити) наказала 6 полків, котрі геройські воювали на фронті, примусово пересилити на нові землі. Безумовно козакам не хотілось покидати рідні землі і полишати свої землі, котрі вони своїм трудом обробляли. Козаки підняли повстання, котре отримало назву Осавулівський бунт. Повстання було подавлене князем Щербатовим, 48 старшин і близько 300-х козаків вислані у Сибір, близько 1500 козаків були покарані плітьми. Щоправда бунт не був взагалі вже безсенсовим. Козацькі полки, що дислокувалися в Криму, довідалися про те, що відбувається в них вдома і самовільно пішли на Дон. Запахло війною, тому імператриці довелося трохи більш поблажливо ставитись до козацької вольниці. 

Санкт-Петербург був вимушений залишити широке коло свобод Донському війську і навіть у армії козацькі відділи формувалися суто за національною ознакою - козаки окремо від регулярних частин. Козаки також були звільненні від оподаткування в Російську казну, звільненні від рекрутської повинності і мало право на безмитову торгівлю в межах козацької автономії. Можна казати, що територія Війська Донського на той час мало найбільше власної автономії і свободи в усій імперії. 

Самостійницькі прагнення Донського козацтва нікуди не поділися не дивлячись на всі старання Росії, що і показала громадянська війна. Коли пала монархія і до влади прийшов Тимчасовий уряд, він наказав створити обласні ради на Дону, які одним із перших своїх рішень відміняють приватну власність на землю. У відповідь козаки скликають Козаче коло і вперше з часів Петра обирають собі отаманом генерала від кавалерії Олексія Калєдіна, який відмовився підкоритись Тимчасовому уряду. Козаче коло приймає рішення, яким козачі землі оголошуються історичною власністю козаків, а Козаче коло оголошується єдиним владним органом Донського козацтва. Після більшовицького перевороту, Калєдін оголошує військове положення і виганяє всіх більшовиків з Дону. Всі місцеві ради були ліквідовані, Верховною владою на Дону оголошується виборний отаман Всевеликого війська донського. 


Отаман Олексій Калєдін

На жаль Калєдін виявився не далекоглядним отаманом. В першу чергу він вважав себе російським офіцером, а вже в другу козаком. Захоплення Калєдіним у козаків швидко минає. Олексій Максимович дозволяє перебратись угрупуванням Добровольчої армії Михайла Алєксєєва на Дон. На Дону починається формування армії, відомої як Біла армія. До речі багато хто робить помилку, стверджуючи, що Біла армія воювала за монархію і "вєру, царя і отєчєство". Це не так, Біла армія воювала за "учрєдітєльноє собраніє", тобто це були загони Тимчасового уряду, фактично люди, за виключенням більш пізнього періоду, коли верховним головнокомандуючим став барон Врангель, ліберальних поглядів. Сам Михайло Алєксєєв (масон) приймав участь у заколоті проти імператора Миколая ІІ. І Алєксєєв, і Денікін, і Колчак були представниками демократичної Росії. Але повернемось до козаків. Популярність Калєдіна швидко падала, бо тільки но здобуту незалежність Калєдін передає до рук білої Росії, Дон стає частиною "єдіной і нєдєлімой демакратічєской Расії". А більшовики швидко зрозуміли гру і почали кудахтати про "козачу вольницю". Більшовики відкривають З'їзд фронтового козацтва, котрий оголошує себе єдиною владою Дону, складають повноваження Калєдіна і обирають Військово-революційний комітет на чолі з козаками Федіром Подтєлковим і Михайлом Кривошликовим. Широкі маси козацтва підтримують комітет на противагу Калєдіну, на захист отамана стають лише загони Добровольчої армії Алєксєєва, але зупинити наступ козацтва вони не мають сили. Калєдін застрелився, а Алєксєєв виводить свою армію на Кубань.

Комітет одразу оголошує незалежну Донську радянську республіку. Але на цьому всі обіцянки незалежності більшовиками і закінчуються. Республіка виявляється бутафорською. Землю в козаків починають відбирати і віддавати іногородцям, а керує землею фактично Петроград. По Дону котяться бунти. В цей час козак і генерал Петро Миколайович Краснов формує на базі своїх відділів та відділів генерала Попова Донську армію. Заручившись підтримкою Німеччини, разом з 20-ою запасною дивізією рейхсвера Краснов вибиває всіх червоних з території Дона. Після цього було скликано Коло порятунку Дону, на якому Краснова обрано отаманом, а територія Дону оголошена незалежною республікою Всевелике військо Донське. 


Отаман Петро Краснов

Краснов взяв курс на повне відділення Донської республіки від Росії. Був прийнятий прапор та герб республіки, відбулася емісія незалежної грошової одиниці - донського рубля. В цей же час відбувалися перемовини з Українською державою Скоропадського, про входження Донської республіки у якості автономії до складу Української держави. Була створена постійна українсько-донська комісія, представником від України був Шелухін Сергій Павлович, від Дону  - Черяучкін Олександр Васильович, до складу комісії входили і  представники Кубанської республіки.


Прапор Всевеликого війська донського

Однак в цей час, як щури з усіх щілей, повилазили біляки. На Дону представники Добровольчої армії почали агітувати проти Краснова, плетучи політичні ігрища. Вони кричали, що Краснов зраджує "вєлікую і нєдєлімую", а також, що він зрадив Антанту, коли пішов на союз з Німеччиною. Хоча німці, на відміну від "сердечних лицемірів" завжди допомагала своїм союзникам і тримала слово. В той час чого вартувала підтримка Антанти, покажуть майбутні події. Після відходу німців голова Збройних сил Півдня Росії Денікін починає плести павутину проти Краснова. Краснов відмовляється підкорюватись Колчаку і Денікіну, а лише визнає можливість спільних дій з біляками. Але Денікін накаляє обстановку, що кінець кінцем може стати внутрішньої війни. Краснов розумів, що донське військо не зможе воювати на два фронти і тому взісивши всі за і проти, вирішив все ж скласти свої повноваження, боячись що відкрита боротьба з Денікіним відкриє шлях більшовикам. Денікін під тиском зумів змусити обрати свою людину на посаду нового отамана - Афрікана Богаєвського, з євреїв-вихрестів. Він стає фактично маріонеткою командувача Збройними силами Півдня Росії. Але це Денікіну не допомогло. Протягом року фактично Донське військо розсипалося, бо козаки не дуже бажали воювати за незрозуміле їм "учрєдітільноє собраніє". А тактичне і стратегічне невігластво Денікіна остаточно прирекло до падіння Донської республіки під навалою більшовиків.

І от дійсно, що "умом Росію не понять". Доволі таки талановитий тактик і стратег, і як би там не було, але хоробрий вояка барон Врангель в сучасній Росії в повному забутті, а ось бездарного командувача і бездарного політика Денікіна, там зараз увели в ранг національного героя. Взагалі тема викриття сучасних російських героїв громадянської війни змушує задуматись, з однієї сторони ми бачимо білих захисників Росії - шведа Врангеля, турка Колчака, поляка Денікіна, німців Каппеля і Келлера, а з іншою полчища євреїв на стороні Червоної Росії. Що робили "рускіє" не зрозуміло. Може й не було тих "рускіх"...

Після війни більшовики почали "розказачування", а фактично будемо називати речі своїми іменами - геноцид козацької нації. Землі козаків відбиралися, козаків нищили, а на козацькі землі завозили московитів й інші народи Росії.

В еміграції також було не все добре в козачому русі. Отаман Богаєвський продовжував підкорюватись всеросійському уряду Врангеля, а Краснов наполягав на створення незалежної донської влади. У 1920 році Краснов, Шкуро та Улагай розробили план десанту на Кубань з метою вибити звідти більшовиків і вийти на Дон, однак Богаєвський відмовляється приймати участь в операції. Через розбрат в козачому питанні десант Улагая зазнав краху, Богаєвський, який забрав із собою донську касу, відмовився і фінансувати операцію, і надавати свої війська. Краснов після цього, разом і з Шкуро, покидають ставку Російського уряду у Белграді, і переїжджають в Берлін, де створюють незалежну від біляків козачу організацію.

Наступний вибух козачого руху пов'язаний із Другою світовою війною. Після початку війни, німці оточили 436-й полк 155 стрілкової дивізії Червоної армії, командувачем якої був козак Іван Кононов. Два рази Кононов проривав оточення, але Радянська армія залишила його полк напризволяще, через що Кононов здався. Під час допиту, Кононов зізнався, що ставлення на Дону до більшовиків дуже негативне, через що є можливість зібрати антибільшовицькі козацькі угрупування. 28 жовтня 1941 року наказом генерала-командувача групи армій "Центр" фон Шенкендорфа був створений козачий ескадрон з військовополонених козаків під командуванням Кононова. Козачий ескандрон довів свою ефективність у боях, через що був сформований 102-й козачий дивізіон (1,2,3 - ескадрони, 4,5,6-а пластунські роти, кулеметна рота та артилерійська батарея) під командуванням того ж Кононова. У 1942 році створений козачий кавалерійський полк "Платов" під командуванням Томсена.


Іван Кононов

Козачі війська довели свою здатність у війні з більшовиками, тому у 1943 році, коли війська Вермахту та козачі загони зайняли Новочеркаськ, командування армії поставилося прихильно до ідеї збору Козачого кола. Був створений Козачий стан на чолі з місцевим антибільшовицьким діячем групи козаків Краснова Сергієм Васильовичем Павловим. Завдяки діяльності Краснова при нацистському керівництві Гітлер схвально поставився до проекту Розенберга по створенню незалежної Казакії на території Дона.


Походний отаман Сергій Павлов

1944 року у Берліні створюється Головне управління козачих військ, головою котрого стає Краснов. Павлова призначають на посаду "походного отамана". Козаки хоробро билися проти більшовиків, однак втримати Дон не зуміли. 1944 року Павлов загинув, а походним отаманом обрали Тимофія Доманова. У 1944 році козаків спочатку перекинули у Варшаву для боротьби з місцевим підпіллям, а після цього у Італію для боротьби з антифашистськими загонами комуністів.


Походний отаман Тимофій Доманов

Зі складу Козачого стану була сформована 1-а козача дивізія  на чолі з Гельмутом фон Панвіцем. Козаків 1-ої козачої дивізії направили в Югославії для боротьби з партизанами Тіто. В цей час розгорнулася політична боротьба. Власов виступає з ідеєю створення єдиних військ російського народу, в той час як Краснов повністю виступає проти цього. Власов збирає Комітет визволення народів Росії (КОНР) під своїм керівництвом і обіцяє Гітлеру, що об'єднання принесе велику силу у війська. Власова підтримали Кононов і Доманов, але Краснов і Шкуро виступили категорично проти. Гітлер, повіривши завіренням Власова, що "рускіє казакі" завжди мріяли бути поруч з іншими "рускімі", дає добро. На базі 1-ої козачої дивізії створюється 15-а кавалерійська козача дивізія СС і передається у склад Збройних сил КОНР. Однак козаки здебільшого противляться підкорятись Кононову, Доманову і Власову. Фактично прихильників Кононова та Доманова, щоб уникнути заворушень перемістили у Прагу, а більшість козаків 15-ої кавалерійської дивізії СС залишилися під керівництвом Гельмута фон Панвіца, якого козаки вже тоді полюбили і вони фактично залишились незалежними від штабу КОНР, а підкорювались тільки фон Панвіцу. У 1945 році був зібраний Всекозаче коло, яке призначило фон Панвіца Верховним походним отаманом, титул який до цього носили лише імператорські особи.


Верховний походний отаман Гельмут фон Панвіц

Гельмут фон Панвіц довів свою відданість козацтву, хоч і не будучи сам козаком, він довів своє право на булаву більше за деяких козаків, таких як Кононов чи Доманов, які полишали свої війська напризволяще. Коли армія Вермахту уходила з Югославії, фон Панвіцу запропонували, як германському офіцеру, тікати в Німеччину, оскільки на той час козацька дивізія була оточена і шансів її вивести до Берліна не було. Однак фон Панвіц заявив, що до кінця залишиться зі своїми козаками як їх отаман. До речі Кононов в цій ситуації тікав, полишивши своїх козаків. Гельмут фон Панвіц прийняв рішення прорватись в Австрію крізь Пітомачі крізь загони комуністичних військ Тіто та більшовицьких військ, щоб дістатись зони англійців, адже це могло врятувати козакам життя. Розумні дії фон Панвіца дали можливість козакам уникнути полону комуністами і прорватись в області, що контролювали союзники.


15-й кавалерійський козачий корпус

Далі сталося доволі таке мерзенне дійство з боку англійців, відоме як видача козаків в Лієнці. За укладеною угодою союзники мали відати СРСР всіх громадян СРСР, що боролися проти них. Але всупереч всіх міжнародних норм, англійці видали не тільки громадян СРСР, а також Шкуро та Краснова, які ніколи громадянами СРСР не були. Заслуговує на повагу поведінка людини честі Гельмута фон Панвіца. Англійці віддали більшовикам всіх козаків фон Панвіца, але йому дозволили суд, як громадянину Німеччини. Але фон Панвіц відмовився, заявивши, що піде зі своїми козаками до кінця. Гельмута фон Панвіца було видано разом з козаками СРСР. 1947 року всіх козаків, в тому числі Краснова, Шкуро та фон Панвіца було страчено.


Книгозбір ВАРТИ - "Даогопак" - графічний роман-блокбастер

"Даогопак" - графічний роман, написаний Максимом Прасоловим, Олегом Коловими і нарисований Олексієм Чебикіним.

В cюжеті міксовані локальне та глобальне. Серед героїв – запорізькі козаки, ассасини, ніндзя, турецький султан. При цьому, деякі риси вигаданного світу добре знайомі: шахраюваті митники, гарні жінки-утриманки.

Максим Прасолов: "Ми сучасні люди, тому ми робимо сучасну історію, ми переосмислюємо ту спадщину, яку маємо. І ми дуже хочемо донести до свідомості і українця, і світу дуже просту ідею: наші козаки-характерники – це точно такі самі самураї, які існували приблизно в той же час, це точно такі самі майстри кунг-фу, це такі ж лицарі, як шотландські у "Хороброму серці"".

Більш докладно про цю книгу читайте тут (рекомендую як для дорослих українців, так і для української малечі)

Цєлкові Кізякі чи Казакі проти Феменісток

Давно знав що мокші нищать Українське Козацтво, що його роздробили українофоби та паплюжать як і Неньку Україну, але що так глибоко вірус совкодегенератизму проник в ряди "вєрного кізацтва!" та так низько вони впали якось не вірилось. Писати щось серйозне нема сенсу. 

Подивіться на фото, що за мокші повилазили з задвірок Криму під офіс Фемен ? 

Якого роду ці мокші та що від Феменісток вони хотіли, царем щоб якась з них стала "За царя і отічество кричали"? Краще б за Ковбасу "Мосаковську" покричали ефект двозначний і актуальніший, феменістки б на таке й образитись могли.

Вірні вони (цєлкові чи що) кому Януковичу, що він ще їх не покористував чи покористував і кинув ?

За царя і отієчіство, це за що ? Цар у них що зек єнакієвський чи ще що ? Підписати навіть не змогли чотири дошки правильно, рука совкодегенератизму прослідковується ....


До їхніх мокшських "баб" Українки не мають ніякого відношення, то навіщо ображати Українських жінок ?

http://www.bagnet.org/news/society/192624 

ОТОЖ ПИТАННЯ: А кому вірні єнті казіаки ?


16%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

84%, 16 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.