А тем временем в Днепропетровске.

http://maps.yandex.ua/-/CVVtZFlo

Подруга месяц назад отдала мне четыре старых, но рабочих телефона на запчасти загнать кому-нибудь. И вот, приспичило мне за пивом. А про телефоны благополучно забыла. Иду в ночнуху, ибо больше некуда. Подъезжает такси, из него вываливается тело в адидасе, берёт два пластиковых баллона пойла и ко мне: -Есть телефон позвонить? А у меня то ли усталость, то ли нервы сыграли, решила приколоться - достаю из рюкзака всё Натахино добро. -Выбирай, -говорю. -Все рабочие. Тот, не веря своему счастью, на всякий случай спросил: -Чё, любой можно? -Любой, -ответила я. -Безвозмездно. Как вы думаете, какой он выбрал? Розовую(!) раскладушку самсунг прошлого десятилетия! Поцеловал меня в глаз, сказал "красава" и ушёл в машину, сунув мне в руки один из баллонов пива и шоколадку. Профит! 
А вообще, гопники - забавный народ.

Время, потраченое не зря

Сидение на корточках, излюбленная манера определённого контингента парней стало популярным за пределами страны. Причём эта привычка перенимается не какими-то зарубежными гопниками, а обычными финскими парнями и девушками, создавшими в Фейсбуке свою группу – Slaavikyykky ("Славянские корточки"). В этой манере сидения их привлекает то, что принять позу сидящего можно даже там, где раньше приходилось стоять: в барах, Интернет-кафе, автобусах, торговых центрах. В настоящее время группа собрала больше 18.000 любителей сидения на корточках. Как гласит слоган группы, это – стиль жизни, а не просто пускание пыли в глаза.





















Тут классика. Спортивки, туфли.

 

Журналістське розслідування було проведено відповідно до «Закону про Столицю», який регламентує взаємовідносини щодо будівельного кодексу містобудування

Що маємо по факту…

Протистояння довжиною у кілька років. Без світла, газу і води – гуртожиток по вулиці Польова, 19/8 у Києві вже давно в епіцентрі скандалів. Зношеність гуртожитку складає 81 відсоток. А значить він несе небезпеку для життя людини.

 

Ще рік тому мешканцям почали надсилати повідомлення, в яких їм пропонували переселити в гуртожиток за іншою адресою. Частина – а це 22 родини – дала згоду на переїзд, інша – чинить опір шляхом недопуску до будівлі працівників підприємства, підрядних організацій і представників постачальників комунальних послуг.

 

Люди вимагають приватизації квартир, але в Київміськбуді наголошують, що право власності залишається за підприємством. Аби захистити свої права ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» звернувся до суду з позовними вимогами (це вже 31 позовна заява) щодо виселення мешканців з аварійної будівлі, шляхом переселення до іншого житла.

 

Станом на сьогодні отримано чотирнадцять рішень суду про задоволення позовних вимог. Поки чекають, мешканці продовжують наражати себе на небезпеку. Чим це для них може завершитись і скільки ще протримається аварійна споруда – питання поки що без відповіді.

Трохи історії

Міський гуртожиток пролетаріату (російською: городское общежитие пролетариата – ГОП), де зазвичай селилися селяни і люмпени, що хлинули в Петроград з усієї Росії після падіння царського режиму. Досить швидко гуртожиток пролетаріату було перетворено його мешканцями в бандитський клуб, всередині якого панували злодійські закони. Завдяки ГОПу злочинність на і без того криміногенної Лигівки (району Пітера) збільшилася в кілька разів, а самих мешканців ГОПу жителі Петрограда стали називати «гопниками».

Не варто забувати і про поняття «гоп-стоп», яке навряд чи зобов’язане своїм походженням міським громадам піклування. «Гоп-стоп» на злодійському жаргоні означає блискавичний вуличний грабіж, часто із застосуванням насильства, коли жертва «береться на переляк» – улюблений прийом шпани 20-х, а також 40-х і 90-х років минулого століття.

Саме ця розшифровка з Вікіпедії точно підкреслює події, що відбуваються в одному з районів столиці України, а точніше за адресою м. Київ вул. Польова, 19/8.

Мета створення гуртожитків

Кілька десятків років тому, в 1953 році, в столиці організували приміщення для приїжджих, для чого було відкрито гуртожиток і кожен працівник підприємства міг отримати ліжко-місце. Крім цього, для скріплення осередку суспільства були створені гуртожитки сімейного типу. Згідно з правилами проживання в гуртожитках могли проживати до тих пір, поки мешканець працює на підприємстві, якщо ж мешканець по якійсь причині закінчував робочі відносини, то відразу він був зобов’язаний звільнити місце для проживання іншого співробітника.

 

Але в зв’язку з реформуванням країни багато заводів, фабрик, підприємств закривалися і продавалися. А співробітники роз’їжджалися по інших місцях або нової роботи, або постійного місця проживання, звідки вони приїхали на роботу.

Що пропонується мешканцям гуртожитку при відселенні і чого хочуть 30 % його складу

 

Але в нашій розповіді про гуртожитки відбувається зовсім інша історія. Після ліквідації підприємства або його реорганізації колишні працівники відмовляються залишати будівлю, в якому панує розруха, цвіль, щури, таргани. Гуртожиток перетворився у будинок, в якому руйнуються стіни і падає штукатурка, що несе загрозу мешканцям та їхнім дітям, які там проживають. Тобто їх здоров’я і життя – в небезпеці.

Будинок після всіх досліджень, починаючи від СЕС і закінчуючи реставраційними комісіями. визнається аварійним і не підлягає ремонту. Будівля може бути тільки демонтована.

 

Увійшовши в положення мешканців, підприємство-правонаступник пропонує мешканцям аварійного гуртожитку переїхати в більш нове приміщення зі збереженням не тільки ліжко-місць, як було спочатку, а й з правом отримання ордера на кімнати. І більше 70% людей переїжджають в комфортабельні для себе і своїх сімей умови.

 

Ось тут і починається найголовніше. І читач має право запитати, а як же інші 30 відсотків? Цей відсоток людей на превеликий подив виганяє з будинку охорону підприємства і барикадує всі входи з метою недопущення в будівлю гуртожитку не тільки працівників підприємства, але і співробітників районної, міської адміністрації, а також представників правоохоронних структур. При цьому, не зважаючи на те, що багато хто з нинішніх мешканців ніколи не були працівниками підприємства, якому належав гуртожиток. Та все ж їм ідуть на зустріч і натомість замість аварійного житла пропонують на правах договору про проживання переїхати в нову будівлю гуртожитку.

Але на цю пропозицію самозахоплювачі приміщення колишнього державного робітничого гуртожитку починають дуже дивно реагувати, відмовляючись залишати напівзруйновану будівлю. Вони замість ліжко-місця вимагають квартиру з правом приватизації або гроші на квартиру в розмірі близько 1-ї тисячі долларів за квадратний метр площі, на якій нині вони перебувають.

Саме таким чином гальмується вирішення всіх процесів в рішенні благоустрою жителів міста.

Джерело