хочу сюда!
 

Елена

39 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 30-50 лет

Заметки с меткой «книги»

Профессор



- Я вас не стесню? Как вы себя чувствуете? - спросил я, потому что хозяин слегка поморщился и почесал поясницу вилкой.

- Я себя чувствую, но плохо, - и он показал мне в улыбке оставшиеся зубы. - В метафоре я представляю собой мешок с болезнями. Я не старый на вид, но трухлявый на здоровье. Был бы я полноценным мужчиной, как было бы хорошо и мне и окружающим. А так я ушел в свои болезни целиком, даже перестал платить страховку.

- Вы один живете?

- Как перст. Кому я нужен? У нас ведь всегда невостребованность в умах. Хотите, изложу вам свое реноме по этому поводу? Так вот, лет десять назад, а может, двадцать, у меня перестал работать сексуальный аппарат, и с тех пор он у меня в летаргическом состоянии. Да что ж это я! - спохватился вдруг хозяин. - Я ведь чай собирался пить. Вот вкупе и попьем.

Он засунул вилку за пояс, быстро накрыл стол, и мы стали чаевничать. А он все говорил, говорил и говорил, не переставая:

- Я думал, что страдаю половой слабостью по месту жительства. Ан нет! На периферии у меня тоже ни с кем не получалось анатомической близости. А до того мне врачи дали диагноз, что я не могу иметь детей. Мой знакомый кожевенный врач сказал, что это потому, что я носил безразмерные трусы. Жене мое бесплодие не понравилось, потому как ей уже начали сниться дети. Я хотел достать искусственные зародыши хорошего качества и проросшие. Да разве найдешь их в наших аптеках! И со стороны жены на меня начались разные гонения. Она стала оскорблять меня алкогольными прилагательными полового значения. А ведь раньше и слов-то нецензурных не знала. Это, говорила, оттого, что ее мучают адские боли в области человека и личности. А я думаю, что это от отсутствия у нее правильного полового воспитания. Я посоветовал ей ставить прививки от полового сношения или обратиться к врачу по головному мозгу. Тогда она брякнулась, и ее стало бить. А когда пробило, она встала и заявила, что если я не перестану чесаться и храпеть, то она уйдет из родного очага. Ей нужно было найти причину, а следствие она уже придумала. У меня действительно привычка чесаться, причем не рукой, а вилкой. Но я ж никому не мешаю! А чтоб не храпеть, я обращался к врачу нос-глаза, пробовал спать в противогазе - ничего не помогло. И она ушла. Этот ее поступок осветил красной нитью весь лейтмотив ее жизни. Хочу вот найти какую-нибудь старушку, попутчицу по жизни, но никто не реагирует на мой зов, который я периодически испускаю во все концы. Долготерпение отчаяния - вот оригинальный портрет мой жизни! Хорошо еще, что я не дал нервному потрясению полную свободу действий. А бывшая моя похудела, осунулась и вся ушла в плечи. Совсем потеряла свои очертания. А ведь когда-то Лаперузой ходила и была не только носителем красоты и кокетства. Правда, я ей мою любовь никогда наружно не показывал... Да разве мало было в жизни элементов сожаления! И не надо теперь доказывать ху есть ху. Поздно! Конечно, дети - это клевреты в оранжерее нашего общества, которое должно их любить и ухаживать. Но что поделаешь, если мы всегда испытываем неуверенность в отсутствии ясности! Это беда всего русского характера...

====

Это отрывок из Льва Дурова "Странные мы люди". Рекомендую всем обязательно прочесть. Можно даже и всего Дурова. Там аж целых три книжечки. "Грешные записки", "Странные мы люди" и "Байки на бис". Но если это не прочесть - считать себя нормальным человеком просто невозможно.

Сегодня на работе перечитывал (а что еще делать, ну нет пациентов, хоть ты тресни) и в который раз снова ржал до неприличия. Просто до слез и коликов. 

В рамках проекта "Душа наизнанку недорого"
Карта Приватбанка - 5168 7573 2914 3327
МТС - 099-698-55-84
Map

Здоровье. книги

Стейс Крамер: Мы, с истекшим сроком годности  https://www.labirint.ru/books/545293/

Система здоровья Норбекова  http://www.syntone-spb.ru/library/psytests/content/1583.html

книга    читать рапечатать   Абсолютная  красота.  Сияющая  кожа  и  внутренняя  гармония:  древние  тайны  аюрведы. http://om-aditya.ru/userfiles/ufiles/purany/r.pratima.pdf


купить аюрведа  https://www.ozon.ru/context/detail/id/31936163/

. Мудрость аюрведы для современных женщин
Автор:Кэйти СилкоксЗдоровая, счастливая, сексуальная скачать   https://www.litres.ru/keyti-silkoks/zdorovaya-schastlivaya-seksualnaya-mudrost-aurvedy-dlya-sovremennyh-zhenschin/#buy_now_noreg

читать онлайн  https://mybook.ru/author/kejti-silkoks/zdorovaya-schastlivaya-seksualnaya-mudrost-ayurved/

разные варианты покупки и чтения отзывы  https://www.livelib.ru/book/1001462270-zdorovaya-schastlivaya-seksualnaya-mudrost-ayurvedy-dlya-sovremennyh-zhenschin-kejti-silkoks



читать онлайн скачать  https://www.e-reading.club/book.php?book=1012802  пОд стеклянным колпаком 




Народ I.UA думает...

 ...что делать?   В стране война, коррупция, кражи, национализм,
   гомосексуализм,  идиотизм, понос слов и запор мыслей. Как быть?

  Есть у нас подсознание, оно же сердце, душа, внутренний голос.
  Именно оно почти мгновенно определяет наши вкусы.
  Посмотрели вы, скажем, на картину, на девушку,  на бутылку
  и тут   же возникает мысль "нравится" или "не нравится".
  Это оно  поработало, мозг еще и не занимался анализом.
  Та же история с книгами и фильмами.

  О чем же говорит подсознание жителей сайта?  Заглянем на
  страничку "книги". Первое место у романа "Мастер и маргарита".
 Большинство, стало быть, интуитивно полагает,
 что только появление на Владимирской горке Воланда со свитой
  может помочь наведению порядка в стране. 



Конечно, конечно... Но увы, надежд на то мало... Поплачем и
признаем - уповающие на нечистую силу выхода не видят.

 Теперь заглянем в раздел "Фильмы". Там абсолютное первенство
 отдано  ленте "Достучаться до небес".  Припоминаете сюжет -
 два пациента раковой клиники, прихватив миллион долларов
  мафии, сбегают на свободу.  Вот он выход, подсказывает
  интуиция   отчаянных  "оптимистов".          

     
            
    Их взгляды очень близки многим авторам деклараций. 
    И становится понятна привлекательность хатынок и вилл на
    просторах Европы, мешков валюты и наборов загранпаспортов.
   

100.000 нових книжок – дітям

 

100.000 нових книжок – дітям

 

Благодійний фонд “Фундація Дарини Жолдак” спільно з “Нова пошта”

та видавництвом “Книголав” подарують дітям 100 тисяч нових книжок

«Фундація Дарини Жолдак» продовжує добру традицію: цього року разом з партнерами,  «Нова пошта» і «Книголав», вона поповнить фонди дитячих бібліотек по всій країні новими україномовними книжками.

Нова акція фонду має назву «100.000 нових книжок – дітям». Її мета – зібрати кошти на закупівлю 100 тисяч нових книжок українською мовою від найкращих вітчизняних видавництв, а також зацікавити читанням тисячі дітей.

Долучитись до акції може кожен охочий, придбавши акційну наліпку у мережі відділень «Нова пошта» по всій Україні. Вартість однієї наліпки – 5 грн. Виручені з продажу наліпок кошти підуть на закупівлю книжок для 500 активних бібліотек по всій Україні. Прикрасити свою посилку акційною наліпкою авторства відомого українського ілюстратора Ольги Селіщевої можна вже з 1 листопада.

“В Україні майже не читають, і я впевнена — це справжня катастрофа – каже Світлана Павелецька, Партнер видавництва Книголав та PR директор 1+1 Медіа — Взагалі, якщо дитина ніде, крім школи, не зіштовхується зі справжньою, а не формальною повагою до читання — читача з неї не вийде. Ми знаємо, як зробити так, щоб маленькі читачі самі хотіли брати книжку в руки. І ми мріємо, щоб наш проект дав батькам можливість знайомити своїх дітей із дійсно цікавою та актуальною україномовною літературою.”

Окрім закупівлі нових книжок, Фонд дає бібліотекарям реальні інструменти роботи з маленькими читачами: читальні, що зареєструвались в акції, отримають від “Фундації” набір вправ на розвиток навичок читання – Літературно-ігровий Практикум «Як приборкати Книжкозавра».

Серед вправ — кросворди, ігри та цікаві творчі завдання, які вже були випробувані працівниками Фонда у “Книжкобусі” та декількох бібліотеках Києва. Внаслідок проведення активностей Практикуму, кількість читачів у бібліотеках-учасниках експерименту зросла на 30%, а самі вправи отримали схвальну оцінку батьків та вчителів.

“Ми працюємо над тим, щоб зацікавлювати дітей читанням у ігровій формі, стимулювати їх творчі навички, знайомити їх з цікавими книжками без примусу. Для винагороди активних бібліотек ми обиратимемо актуальні видання, що здобули визнання у професійному середовищі та мають попит серед батьків й дітей. Також ми продовжуємо приймати на склад Фонду україномовну літературу від організацій та приватних дарувальників, тож передати книжки бібліотекам може кожен охочий”, — каже керівник “Фундації Дарини Жолдак” Олександра Кольцова.

Акція “100.000 нових книжок – дітям” триватиме протягом листопада та грудня — бібліотеки, що зареєструвались в акції проводитимуть заняття, а благодійники можуть придбати акційні наліпки й таким чином долучитись до покупки нових книжок.

«Освічена й ерудована нація здатна змінити майбутнє України, тому популяризація читання – один із пріоритетних напрямків у стратегії сталого розвитку «Нова пошта». Компанія підтримує наповнення бібліотечних фондів новими книжками та виступає партнером у видавництві ділової літератури. Механіка цього проекту проста – наліпку вартістю 5 грн легко придбати у операторів всіх відділень компанії, що розташовані у великих містах України. Ми заохочуємо долучатися до акції усіх користувачів наших послуг, адже зробити внесок у добру справу легко», – прокоментувала PR директор «Нова пошта» Лілія Загребельна.

У акції “100.000 нових книжок дітям” вже зареєструвались близько двохсот бібліотек, тож вже протягом тижня по всій Україні тривають веселі та захоплюючі заняття з розвитку читання.

Ми залучаємо до популяризацї акції зірок спорту, шоу-бізнесу, телебачення, журналістів, блогерів і лідерів думок, які розповідатимуть через соціальні мережі про важливість читання. Долучитися може кожен з вас, розповівши у соцмережах про свою улюблену дитячу книжку, додавши хештеги #новікнижкидітям #книгадитинства

Відео:

https://www.youtube.com/watch?v=IxsBJy5c0L8&feature=youtu.be

Приєднуйтеся та допоможіть українським дітям читати більше!

 

Facebook-сторінка «Фундації Дарини Жолдак»: https://www.facebook.com/foundDZ

Додаткова інформація для ЗМІ: max_rozenko@ukr.net, 050 342 92 23, Максим  Розенко

 

Кей Артур Господь, исцели мои раны

купить  http://www.kniga.org.ua/product/22436/

скачать Кей Артут Имена Бога http://soteria.ru/s3918/25/


Как изучать Библию скачать  http://texts-web.com/kak-izuchat-bibliyu-kej-artur.html

читать онлайн Имена Бога http://rb2.bogopoznanie.com/b/imena-boga-kej-artur

Кей Артур Купить,заказать разные  http://www.kniga.org.ua/author/kay-arthur/

тут же  http://www.kniga.org.ua/?searchword=%C3%EE%F1%EF%EE%E4%FC%2C%E8%F1%F6%E5%EB%E8+%EC%E5%ED%FF+%CA%E5%E9+%C0%F0%F2%F3%F0

группа в конт https://vk.com/club25649365

Евроазиатский институт изучения Библии http://moskva.drevolife.ru/org/4434

Книги

https://flibusta.is/b/490224/read
Евгений Сутягин
Библия здорового питания. Простые правила, которые позволят вам правильно питаться и оставаться здоровыми и стройными
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

Книги

Екатерина Юша
Графоман или писатель? Пишем свою первую книгу
https://flibusta.is/b/490075/read
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

Книги

https://javalibre.com.ua/
книги українською
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

Дед мороз и заяц Сказка в стихах


Встретил зайца дед Мороз,
Задаёт ему вопрос:
- Больно ты весёлый, друг,
Третий раз бежишь на круг,
Так нельзя, зайчонок, жить,
Не желаешь погрустить?
Заяц смех свой не сдержал,
Дед Морозу он сказал:
- Я, дед, радуюсь всему,
И грустить мне ни к чему!
Ты глаза скорей протри,
Красота вокруг, смотри!
Вдруг нахмурил брови дед,
Грозен был его ответ:
- Смех я твой попридержу,
Вмиг в сосульку превращу!
Заяц вновь разносит смех:
Зайцу нет в лесу помех:
- Мне мороз твой не беда,
Мне мороз твой – ерунда!
Я мороза не боюсь,
Я везде всегда смеюсь!
Дед Мороз улыбку скрыл,
Он глазёнками искрил:
- Ну, тогда, дружок, держись,
Я тебе устрою жизнь!
Дед Мороз морозить стал,
Каждый куст в лесу дрожал,
Птица каждая и зверь,
И берёзонька, и ель.
Только зайчик был речист,
Перед дедом он не кис:
- Ох, как жарко, дед Мороз,
У меня не мёрзнет нос,
А мороз твой очень слаб,
Он тебе, видать, не раб!
Дед мороз не свирепел,
Он на зайчика глядел:
- Ничего, погодь чуток,
Дело сделаю, дружок!
Скачет зайчик и кричит,
Словом бодрым он пылит:
- Ты морозь сильнее, дед,
Или плох был твой обед?!
Скоро дед Мороз устал,
Он в затылке почесал:
- Свой язык не привяжу,
Ты упрямец, я скажу,
Силы надобно беречь,
Разом их все можно сжечь!
Кажет зайчик бодрый лик,
Он пред дедом прыг да прыг:
- Вижу ты, дед, озорной,
А давай дружить с тобой?!
Отвечал с улыбкой дед,
Злости в нём ни капли нет:
- Можно, заяц, подружить,
Одному мне скучно жить!
Да в берлоге, за кустом,
Мишка чешет языком:
- Мне, видать, уж не уснуть,
Не зима, а просто жуть!
Эх, морозец, ох мороз,
Аж под лапой мёрзнет нос!

Конец

Автор: Виктор Шамонин-Версенев
Художник: Инна Якубсон
Читает: Александр Водяной

https://yadi.sk/d/2Nqd5SGLrxir3

«Від Гоголя до Андруховича» Михайла Найдана

Кілька міркувань після прочитання «Від Гоголя до Андруховича» Михайла Найдана
17.10.2017 



Михайло Найдан. Від Гоголя до Андруховича: Літературознавчі есеї. – Львів: Піраміда, 2017
Нещодавно на полицях книгарень з’явилася книжка літературознавчих есеїв Михайла М. Найдана під назвою «Від Гоголя до Андруховича». Видана в серії «Приватної колекції» В.Ґабора вона представляє літературознавчі зацікавлення та культурницькі позиції заслуженого професора (здобутого в царині славістики) Державного університету Пенсильванії (США), перекладача 35-ти художніх книжок (зокрема перекладів на англійську віршів П.Тичини, М.Рильського, Б.-І.Антонича, Л.Костенко, роману Ю.Андруховича «Перверзія», повісті «Солодка Даруся» М.Матіос та ін.). Написані англійською, двадцять два есеї Найдана були скеровані насамперед на англомовного читача, нерідко виконуючи функцію представлення певного перекладеного з української тексту чи корпусу текстів. Завдяки перекладам Г.Безух, М.Рябчука, М.Зубрицької, О.Лучук, М.Олійник (Товкало) та О.Тацяк ці есеї стали доступними вже для широкого кола читачів в Україні. А отже останні можуть побачити, що з української літератури представляється в міжкультурному діалозі, які смислові та естетичні акценти розставляє перекладач та професор славістики університету в Пенсильванії.

Лейтмотивом есеїв Найдана є теза про те, що українська культура недостатньо поцінована на Заході, ба й часто взагалі невідома. Це зумовлено колоніальним і постколоніальним станом української культури. Показовим з цього огляду є добре відомий факт, що росіяни «забрали» Миколу Гоголя собі, і він фігурує як культурний «знак» російської літературної традиції. Ба більше – після падіння радянської імперії росіяни наново реколонізували письменника та його творчість. Про це в Україні говорилося чимало, однак Найдан нюансує один важливий момент збереження колоніального статус-кво в нових обставинах. Ідеться про стереотипи сприйняття української культури та літератури на Заході. Найдан говорить: «Передусім Захід не визнає українського, бо не здатний відрізнити його від російського, віддаючи перевагу сильнішій імперській культурі й охоче стаючи на її бік. Цей парадокс вражає, адже Сполучені Штати, підтримуючи мультикультурність у своєму суспільстві, відкидають її в іноземних суспільствах, демонструючи якусь колективну сліпоту щодо відмінностей між етнічними групами, які сприймаються як “тонкі” й незначні. Тут річ у тому, що одна колоніальна культура (Америка в Саїдовому розумінні цього терміна) ліпше розуміє іншу колоніальну культуру, ніж колонізовані культури в межах інших імперій. Іншими словами, “іншість” чужа Америці в глобальній перспективі, але необхідна на власному обійсті. Україна – не єдина проблема щодо сприйняття в американському суспільстві: погляньмо на Північну Ірландію, Палестину, ситуацію з курдами в Туреччині та Ірані, Боснію і Руанду – це приклади того, як Америка заплющує очі на складність у питаннях етнічної ідентичності».

Відправною точкою виходу з постколоніального стану є розуміння проблеми в її реальних контурах і докладання можливих зусиль задля зміни культурної парадигми само-розуміння й само-репрезентації. Найдан цілком свідомий того, що два століття колоніального русоцентризму нелегко змінити, однак він покликається на англійську приказку «Змащують лише ті колеса, які скриплять» й додає, що «нерівність можна показати, лише проливши на неї світло». Згадане прислів’я визначає його літературознавчі та перекладацькі інспірації, і знаковим є те, що книжка розпочинається есеєм про постколоніальну рецепцію творчості Гоголя, а завершується текстом про сучасну українську поезію, що представляє «нові голоси зі свободою творити».

Найдан радо вітає появу в українській літературі другої половини 1980-х та 1990-х рр. нових тенденцій, які, з одного боку, руйнували поширений на той час соцреалістичний наратив, а з іншого – утверджували українське художнє слово в його питомій іпостасі і в такий чи такий спосіб представляли навколишню дійсність. І тут, на думку дослідника, перше місце у справі відновлення «правдиво вільної української літературної культури» належить літературному угрупованню Бу-Ба-Бу, котре порвало з «традиційними ідолами українського минулого», обстоювало естетичну свободу, підійшло до поезії як до перфоменсу, здійснило різноманітні мовні нововведення, порушило сексуальні табу тощо. Найдан вважає, що подолання понад трьохсотлітнього колоніального стану української культури можливе тільки через відкритість до змін та активізацію життєутверджувальних енергій українського слова. Тому він говорить про ціле «покоління Бу-Ба-Бу» (згадуючи також угруповання Лу-Го-Сад і Пропалу грамоту) й у певний спосіб пов’язує культурний спадок цього покоління з виникненням Помаранчевої революції 2004 р. В п’яти есеях книжки дослідник розглядає творчість Андруховича, Неборака та Іздрика, і тут він демонструє насамперед уважне та вивірене прочитання «Перверзії» – роману, що його, як пам’ятаємо, Найдан переклав англійською. Твір Андруховича відчитується в жанровому та стильовому вимірах, у відповідному інтертекстуальному полі й наративних стратегіях. Явлені в романі відкритість, грайливість, пошуковість – все це так чи так виступає чинниками формування нової, прозахідної ідентичності. Саме з поширенням такої ідентичності Найдан пов’язує вивільнення українців із замкненого циклу постколоніальних проблем. Тому він неодноразово виступає проти «націоналістичного реалізму», який є вивернутою формою реалізму соцреалістичного і який характеризується закритістю, шаблонністю сприйняття та розуміння життя. Обидва реалізми стоять на перешкоді побудові відкритого суспільства; вони консервують наявний стан справ та суттєво викривлюють природу художнього слова.

Погляд «збоку» дає змогу дослідникові в українській прозі 1990-х рр. краще побачити й відрефлектувати, мабуть, найважливішу проблему українського суспільства – його морально-етичне банкрутство. Тексти О.Забужко, Є.Кононенко, Б.Жолдака, Ю.Андруховича, Ю.Винничука представляють «парадигму звихнутих людей і сімей», що їх суспільство навчило «думати лише про власний зиск, а не допомагати іншим». Згадане банкрутство Найдан знову ж таки пов’язує із трьома століттями колоніальної підпорядкованості України й додає, що аби відійти від рабського менталітету виживання, відкинути фальшиві міфи й перейти на правдиві і моральні підвалини для особистої й суспільної взаємодії – на це потрібен час, мабуть, не одного покоління. На жаль, літературна критика в Україні за поодинокими випадками так проблеми не формулює, вже не кажучи про політиків, які підігрують злюмпенізованому електорату і в такій грі здобувають для себе різноманітні дивіденди. Теперішній стан справ в державі говорить про те, що моральне оздоровлення українського суспільства відбудеться дуже нескоро, і тут Найдан, на жаль, має цілковиту рацію. А якщо «не помічати» проблеми, або вигадливо імітувати її вирішення, то згадане оздоровлення може перейти у сферу «чистих» фантазій окремих людей.

Автор есеїв віднаходить новаторські тенденції в українській жіночій прозі перших двох десятиліть періоду незалежності. На прикладах текстів М.Матіос, О.Забужко, Д.Матіяш, Люко Дашвар, Т.Малярчук, Л.Денисенко та інших він виокремлює дві загальні тенденції: «Перша – це урбаністичне письменство як реакція супроти попереднього радянського колоніалізму та стереотипів. Авторки, що належать до цієї течії, мають потребу акцентувати свій космополітизм, бути частиною ширшої світової культури і культурних тенденцій, а в крайніх випадках – бути модними і новаторськими за всяку ціну. […] Друга тенденція – це нова ретроспективна традиція сільської прози, повернення до сільського коріння і нещодавного, і далекого минулого» [204]. Найповніше перша тенденція виявляється в «Польових дослідженнях з українського сексу» О.Забужко, а друга – в «Солодкій Дарусі» М.Матіос. У першому творі Найдан відзначає такий важливий елемент авторського письма як «сповідальна відвертість» (і в цьому контексті він згадує «Під скляним ковпаком» Сильвій Плат), яку в авторки «Польових досліджень…» перейняли молодші авторки – С.Пиркало, Н.Сняданко, І.Карпа, С.Поваляєва, С.Андрухович. В другому творі дослідник бачить охоче занурення автора у «…свої витоки, щоб надати голос минулому і відкрити якісь вищі істини про себе, свою культуру, а водночас і про людство загалом». Найдан протиставляє Марію Матіос Тоні Моррісон та Еліс Волкер – американським письменницям, які в сучасній постмодерній урбанізованій культурі соромляться свого сільського коріння. Як виявляється, рустикальна тематика може здобуватися на глибинне й талановите опрацювання, фактурне й багатопластове представлення. Адже справа не в тематиці, а в глибині її зображення. Ця теза є загальновідомою, однак міркування Найдана підштовхують також і до такого висновку: «вищі істини» можна відкривати і з позиції «людини всесвіту», і з позиції «людини певного краю». Важлива не сама позиція, а те, наскільки глибоко й далеко автор може побачити з неї.

Серед поетів-вісімдесятників Найдан звертає окрему увагу на О.Забужко та А.Могильного. Недооцінений українською літературною критикою чи не найкращий поет свого покоління Могильний в есеї Найдана означується низкою важливих характеристик. Наприклад: «Він пише легкі верлібри, що відбивають плинну свідомість, чіпку, трохи дитинну, просяклу духовною тугою людини, відірванної від свого коріння, повсякчас спраглу нового досвіду. Ця свідомість непостійна, мінлива і невловна. Автор відкриває нам емоції ліричного героя у фраґментованому, подрібненому вигляді. Вірш мовби швидко вібрує з надзвичайною словесною дотиковістю – наче імпресіоністська картина, що тремом барв передає нам неповторність художникового зору. У поезії нам лишаються емоційні відбитки цих миттєвих станів плинної свідомості, зафіксованої в часі». Найдан тонко вловлює характерну чистоту, субтильність та плинність поетичного світу Могильного. А в цьому спостереженні дослідника розкривається актуальність письма поета; те, що визначає сутність його образотворення: «Наповнюючи свої вірші конкретними київськими реаліями, встановлюючи зв’язки зі своєю особистістю та колективною “українськістю”, з минулим, Аттила Могильний витворює картину сучасності, напрочуд співзвучну життю. Він випробовує життя з усією його непевністю. Його герой мовби каже: “Ось я, ось я такий цієї миті”. І рух до самореалізації починається, повторюється з варіаціями, триває, бо саме така природа життя». Есей про поезію Могильного завершується спогадами про поета, які допомагають краще збагнути його дитинно-химерний, безпосередній та делікатний образний світ. На мою думку, розгляд поезії Могильного, як і роману Андруховича «Перверзія», належить до найкращих і найактуальніших есеїстичних осмислень Найдана щодо літератури останнього двадцятип’ятиліття.

Однак дослідник не зосереджує свою увагу тільки на новітньому періоді розвитку української літератури. В полі його інтересів, окрім уже згадуваного Гоголя, опиняється П.Тичина, М.Рильський, Б.-І.Антонич, В.Барка та Л.Костенко. І тут Найдан розмірковує над особливостями образного письма згаданих авторів, а також у кількох випадках застосовує компаративістичний підхід, який допомагає краще усвідомити згадані особливості.

Дослідник демонструє точний та уважний розгляд матерії поетичного слова – того, на чому власне і постає образ; а також звертає увагу на оповідні форми, які маркують ставлення ліричного суб’єкта до того, про що він оповідає. Так, у збірці Тичини «Замість сонетів і октав» Найдан спостерігає таке: «Ліричний герой Тичини потає в поемі у низці граматичних іпостасей. У вступі він граматично пасивний реципієнт скорбних почуттів, про що свідчать такі давальні займенникові форми, як “мені” (двічі) і граматично відсутня вербалізація першої особи однини “[я] чую”. Його присутність стає трохи відчутнішою у присвійному займеннику “моя” у звертанні до матері, а далі у проклятті вбивцям з’являється трансцендентне всезагальне “я”. У наступній строфі ліричний герой стає спостерігачем і веде оповідь безособово. Основна відмінність між ліричним “я” Тичини і Блока в тому, що перший безпомильно дає моральну оцінку революційному насильству. Він не може осягнути того, чому світ поступився музикою і гармонією перед какофонією гармат». Дослідник вдається до порівняння творчостей Тичини (згадана збірка) та Блока (поема «Дванадцять»), що допомагає йому краще представити дві музичні концепції революції, а також збагнути природу музичності українського поета (таке розуміння відбувається зокрема завдяки майстерній інтерпретації вірша «Лю»).

Слід відзначити, що з настанням в Україні незалежності компаративістичні дослідження української та російської літератур пішли на спад, ба більше – російські «сліди» в українських текстах почали свідомо чи несвідомо ігноруватися. Згортання українсько-російських студій є слушним щодо того періоду, коли українські письменники змінили свою культурну парадигму із російської на західну. Однак коли така зміна ще не відбулася; за часів, коли існував один спільний суспільно-політичний та культурний досвід, порівняльні дослідження української та російської літератур можуть дати чимало для розуміння специфіки письма певного автора, етимології його ідіостилю. Якщо говорити про українських поетів-шістдесятників, то вони у переважній більшості випадків, особливо на початках своєї творчості, орієнтувалися на тогочасну російську поезію – чи то авторів Срібного віку, чи то популярних загальносоюзних шістдесятників. І це було показовим явищем – згадаймо Найданове цитування І.Фізера – «примусової інтертекстуальності», характерної для культурних обріїв представників колонізованих народів. Питання тут полягає не в тому, що хтось в когось вчився і чимось інспірувався, а в тому, чи зумів той чи той автор подолати свою культурну, ідейно-естетичну залежність, чи зумів він вийти на власну дорогу, здобутися на артикулювання особистого поетичного мовлення. Та все ж повторю, що у певних випадках задля кращого розуміння образного світу українського поета, особливостей його творчої еволюції проведення компаративістичного дослідження є ефективним та доречним.

Таке дослідження Найдан проводить в есеї «Інші поети в творчості Ліни Костенко», вдало відстежуючи інтертекстуальні контексти образного світу поетеси. Останні він знаходить в російській поезії Анни Ахматової, Алєксандра Блока, Маріни Цвєтаєвої, а також – українських віршах Максима Рильського. Найдан використовує різноплановий методологічний арсенал у представленні «слідів» іншого поетичного досвіду в поезіях Ліни Костенко. Йдеться про ритмічну та інтонаційну організацію вірша, образні деталі й ширші текстуальні візії, жанрово-тематичні тенденції. В образному світі поетеси дослідник простежує такі риси: сильне ліричне «я», розгортання емоційної ситуації (нерідко в контексті любовного конфлікту), що постає на тлі скупих, але вдумливо підібраних деталей, дольник, який своїм розміром близький до розмовної мови (риси поезії Ахматової); характерна біблійна образність і використання називних речень («знаки» віршів Блока); нагнітання експресії за допомогою вибагливої комбінації слів з префіксом «пере-», а також вишукана фонетична гра (поетика Цвєтаєвої); використання сонетного жанру, щоправда без традиційної розбивки на строфи (віршована практика Рильського). Також дослідник згадує ті поезії Костенко, в яких ліричній героїні в одному видінні з’являється Блок («уявний образ музи в чоловічій іпостасі»), а в іншому – Рильський (який ознаменовує важливий для неї поетичний досвід).

Таке простежування інтертекстуальних знаків в поезії Костенко видається переконливим, оскільки проводиться воно на конкретному образному матеріалі та відзначається уважним проникненням в поетику порівнюваних авторів. Найдан зауважує, що сама поетеса в низці випадків рішуче заперечує будь-які впливи (що не дивно, адже поети загалом дуже ревно ставляться до вказівок на «знаки» чужих поетик в їхніх віршах). Тому він використовує ще й такі факти, які опосередковано вказують на те, що українська поетеса цікавилася або могла цікавитися творчістю певного автора. Так, в одній примітці Найдан згадує зізнання самої Ліни Костенко, що вона ще в середині 1950-х рр. від руки переписувала кожен вірш Цвєтаєвої, який тільки могла дістати. А в іншій наводить слова Юнни Моріц, яка вчилась разом з Ліною Костенко в московському Літературному інституті і яка згадувала, що творчість Анни Ахматової мала величезну популярність у студентському середовищі інституту.

Свій есей Найдан завершує констатацією того, що українська поетеса «…переймає лише ті елементи, які їй потрібні для вдосконалення власного ремесла, свідомо або й підсвідомо звертаючись до старших колег по натхнення чи діалог. Вона й не мусить нікого наслідувати, бо має свій голос, а інтертекстуальні впливи в такому контексті є цілком натуральним явищем, хоч би сама поетеса з цим і не згоджувалась». Текст есею ще раз засвідчує, що в літературознавчій розвідці визначальною є логіка фактів та спостережень, а не авторські коментування власної творчості, які можуть бути дуже суб’єктивними. Означивши окремі інтертекстуальні поля творчості Костенко (і зауваживши, що означена тема далеко не вичерпана), Найдан продемонстрував те, як поетеса в одних випадках взорується на певний образний досвід, в інших – трансформує його, ще в інших – шукає самостійні образні рішення, і це все в сукупності призводить до появи власного й досить виразного поетичного письма. Слід додати, що цій поетесі Найдан присвятив ще одну розвідку, в якій розглянув феномен пригадування в її творах. Це дало йому змогу продемонструвати те, як лірична героїня віршів Костенко віднаходить у минулому «джерела своєї дорослої самості»; як вона виходить в просторі свідомості на трансцендентальні основи людського існування (й у такий спосіб «бадьорить свій дух»); а також як мимовільне вторгнення неприємного досвіду приводить її до депресії, а медитація про минуле дає їй надію на відродження кохання. Простір спогаду уможливлює роботу свідомості як такої, і з цього огляду обраний дослідницький ракурс виявляє важливі механізми роботи свідомості ліричної героїні у віршах поетеси.

Загалом есеїстика Найдана демонструє доволі широкий спектр естетичних уподобань: від поезії Тичини, Рильського та Барки до прози Забужко, Малярчук і Лариси Денисенко; від віршів Ліни Костенко до поезії авторів угруповань Бу-Ба-Бу та Лу-Го-Саду. З одного боку, Надан віддає належне справжнім мистецьким здобуткам українських письменників радянського часу, а з іншого – поціновує модерні та постмодерні тексти останніх трьох десятиліть, які виявляють відкритий погляд на світ, передають новітні тенденції світовідчуття та світорозуміння, демонструють нові пошуки в царині художнього слова. У своїх інтерпретаціях Найдан демонструє почуття естетичного смаку, зрілий (без перебільшень та надмірних захоплень) погляд на предмет дослідження, камерність і прецизійність бачення, увагу до слова (його асоціативних спроможностей та сугестивних властивостей), дослідницьку сумлінність й етику (автор неодноразово зазначає, що ось цю ідею йому підказала оця людина, а оте спостереження він завдячує спілкуванню з отією людиною), сконцентроване есеїстичне письмо. Тому книжка есеїв «Від Гоголя до Андруховича» належить до корпусу тих видань з сучасної літературознавчої есеїстики, які мають бути прочитані тими, хто досліджує українську літературу ХХ і ХХІ ст.

Тарас Пастух