хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «президент»

Зеленский объявил о выдвижении в президенты ....))

Зеленский объявил о выдвижении своей кандидатуры на выборах президента Украины - https://interfax.com.ua/news/political/556595.html?utm_source=yxnews&utm_medium=desktop

Шоумен и артист Владимир Зеленский огласил, что выдвигает свою кандидатуру на выборах президента Украины 31 марта 2019 года.

Соответствующее заявление В.Зеленского прозвучало в рамках его обращения на телеканале "1+1", которое было показано перед новогодним обращением президента Украины Петра Порошенко. Поздравление главы государства было показано в эфире телеканала уже после наступления нового года.

"Сейчас в Украине такая ситуация, когда у каждого украинца есть три пути: первый – жить как живешь, плыть по течению и это нормально, это выбор каждого; второй путь – собрать свои вещи и поехать в другую страну, зарабатывать там деньги и присылать их своим родным и близким, и это тоже нормально; но есть еще и третий путь – попробовать самому что-то изменить в Украине. И я для себя выбрал именно его", - сказал В.Зеленский в обращении к украинцам в перерыве шоу "Новогодний Вечерний квартал 2018" перед наступлением нового года.

"Меня давно все спрашивают: идешь – не идешь? Знаете, в отличие от наших "великих" политиков я не хотел вам напрасно обещать, и сейчас, за несколько минут до нового года я вам кое-что пообещаю, и сразу выполню. Дорогие украинцы, я обещаю вам пойти в президенты Украины, и сразу выполняю – я иду в президенты Украины. Давайте сделаем это вместе. С Новым годом, с новым "Слугой народа", - заявил В. Зеленский.



------------------------------------------------------------
smeh lol rofl 

======================
почитате комментарии по верхней ссылке


------------------------

Чи є альтернатива Юлії Тимошенко?


Наприкінці вересня стало відомо, що Польща увійшла до списку 25 країн із найбільш розвиненими економіками у світі. У жовтні з'ясувалося, що у Європі Україна є найбіднішою країною. Тиждень тому Уряд на екстреному засіданні дозволив знову збільшити ціну на газ для населення, бо докерувався до загрози дефолту. Зрозуміло, що це політичне рішення направду приймав не прем'єр, а президент.
     Станом на початок дев'яностих за потенціалом розвитку Україну вважали 20 економікою на планеті. Однак з того часу наша країна за всіма соціально-економічними показниками фактично неперервно перебуває у стані "вільного падіння". Короткі періоди стабілізації лише підтверджують той факт, що за бодай мінімального підвищення якості управління країною деградацію можливо зупиняти.
     Система управління являє собою першопричину соціально-економічної стагнації України. Війна, розв'язана Росією, то вже другий чинник, який, проте, діє більше чотирьох років – довше, ніж для Радянського Союзу тривала "Велика Вітчизняна".
     Нинішня війна Росії проти України величезною мірою стала можливою внаслідок архаїчної, корумпованої, заангажованої системи державного управління в нашій державі.
     Після розпаду Радянського Союзу, в 1991 році, у 15 державах, які утворилися на його теренах виникло три типи політичних режимів:
1) диктатури – у чотирьох країнах Середньої Азії, Казахстані та Азербайджані;
2) різного ступеня відносні демократії – Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна, Росія;
3) цілком європейські демократії – Латвія, Литва, Естонія. Найнестабільнішою виявилася друга група. Дуже швидко Росія почала трансформуватися у диктатуру. Завдяки чисельній та розгалуженій структурі КДБ, величезному впливу в телевізійному просторі країн-сусідів, монопольному становищу на ринку енергоносіїв та іншим чинникам, Росія нав'язала самодержавні режими російського зразка з різними рівнями жорсткості у Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдові і в Україні. Спорідненість авторитарних управлінських систем з Російською, створювала передумови для подальшого збирання земель для нової імперії. Перша російська імперія була проголошена під назвою Росія, ще Петром І у 1721 році. Процес збирання земель вже був почався зі створення союзної держави Росії і Білорусі у 1997 році. У 2005 на черзі мала стати Україна. Тоді б вже усі інші пострадянські країни нікуди б від "зубастого старшого брата" не поділися, за винятком країн Балтії, які встигли вступити до НАТО та ЄС.

Корупційно-тіньова, кланово-олігархічна модель української економіки, започаткована у середині дев'яностих, цілком органічно доповнювала авторитарну модель державного управління, створюючи майже ідеальні умови для корупційної "прихватизації" національного багатства. Про розвиток і соціальний прогрес просто не могло йтися, бо олігархії була потрібна дешева і невибаглива робоча сила, дешеві енергоносії, дешеві надра, дешева земля тощо. Надлишок робочої сили, що виникав внаслідок згортання виробництв через утилізацію промислових потужностей, скорочення робочих місць у науковій, культурній та інших сферах з успіхом абсорбували європейський та російський ринки праці, а також українська тіньова економіка.
     За рівнем підпорядкованості Росії, станом на 2004 рік, Україна майже була готова перетворитися на другу Білорусь. Залишалося тільки віддати посаду президента України підгодованому Віктору Януковичу, а виборці в рахунок не бралися.  Однак сценаристи-авантюристи цього стратегічного задуму не врахували, що за роки незалежності, нехай відносної, але все-таки свободи слова і підприємництва, відкритості західному суспільству, в Україні виник середній клас. Фальшування виборів донецьким кланом спровокувало Помаранчеву революцію і задум швидкого поглинання України провалився, але чекісти не здалися. 
      Пізніше, у 2010 році, недоімперія, все-таки, просунула Януковича у президентське крісло. І знову, ставленик Кремля у 2013 році спровокував другу революцію.  Утримати казнокрада у кріслі президента застосуванням зброї Кремлю не вдалося.  Перемога Майдану коштувала українському народу сотень загиблих героїв.
     Після цих подій Москва використала іншу технологію -- "Якщо не можеш перемогти революцію, то її треба очолити". Кандидата на заміну Януковича (теж казнокрада) російські спецслужби підготували ще на початку революції - власника корпорації "Рошен", який і очолив революцію.

Повернімося на 13 років назад. Сподівання після безпрецедентно мирної української Помаранчевої революції, яка здивувала і сколихнула світ, викликавши величезний інтерес та повагу до України (так само і у 2014), виявилися марними. Клани, які зберегли інструменти утилізації національного багатства, включно з чиновницьким апаратом, телеканалами та правоохоронними органами, переживши шок від перших антиолігархічних кроків прем'єра Юлії Тимошенко, вже у вересні 2005 домоглися її усунення та згортання її починань, спрямованих на системний розвиток економіки та відновлення соціальної справедливості.
     У 2007 році Юлія Тимошенко повернулася на посаду голови уряду внаслідок переконливої перемоги на позачергових парламентських виборах, очолюваної нею партії "Батьківщина". Попри нав'язаний прем'єру коаліційний склад Кабінету Міністрів, вона зуміла провести Україну через глобальну світову фінансову кризу, що вибухнула у жовтні 2008 року. Леді Ю  навіть вдалося знову відновити економічне зростання. Проте у 2010 році відбулося ще одне фальшування виборів президента (відомо з "Амбарної книги"), фатальне для України.  До влади прийшов Віктор Янукович. Це стало можливим внаслідок тотального підкупу, консолідації ресурсів і зусиль олігархів та бюрократії, спрямованих на те, щоб не допустити перемоги леді Ю. В результаті Україна, у сутінках авторитаризму кланово-олігархічної системи, рушила до свого другого Майдану 2014-2015 років.

У першій половині п'ятнадцятого року владу перебрала нова команда на чолі з Петром Порошенком та Арсенієм Яценюком. Післяреволюційна історія повторилася майже покроково, як після першого Майдану. Утилізатори країни, навіть в умовах війни зберегли своє становище та апетити. Для широких верств громадян головною відмінністю періоду правління Кучми – Януковича від нинішнього є те, що у першому випадку зажерливість кланів поширювалася переважно на сировинні ресурси та корупційну експлуатацію експортно-імпортних потужностей України, то сьогодні, коли фінансові потоки зміліли, ненажерливі олігархи, на чолі із найбагатшими з них, як злодії залізли вже в кишені громадян і крадуть гроші. Перед усім, активи домогосподарств привласнюються панівною клікою через корупційні тарифи на газ, електроенергію, паливо, комунальні послуги, транспорт, завищення монополістами цін на харчі, ліки, інші товари першої необхідності, а у непрямий спосіб – через мита, акцизи, крадіжки на будівництві доріг та інших об'єктів інфраструктури тощо.
     Щоб замаскувати цю "крадіжку наперсточників", згадана кліка використовує значущі для українського електорату чинники, які актуалізовано війною та окупацією наших суверенних територій агресором. Все, що пов'язано з Росією сприймається пасіонарною частиною суспільства вороже. Відтак влада активно і демонстративно повторює мантру, що вона на боці патріотів. Офіційне запровадження військового вітання "Слава Україні! – Героям слава!", яке з початку війни застосовувалося у добровольчих батальйонах, але тільки зараз, перед виборами, стало статутним для Української армії. Аналогічні висновки можна зробити і стосовно раптової активізації інтересу "гаранта" і його фракції у парламенті до питання регулювання мовних відносин. Зрозуміло, що такі дії пов'язані з виборами -- це відповідає обраній політтехнологічній тактиці влади перед виборами.
     Щодо Помісної Православної Церкви в Україні, то слід пам'ятати, що цей процес почав Філарет ще у 1992 році.  Це наполеглива робота українських ієрархів та вірян Київського Патріархату на чолі з патріархом Філаретом. Влада долучилася до цих процесів вже тоді, коли стало очевидним – Київський Патріархат є найвпливовішою конфесією у суспільній свідомості українців.
Мета такої патріотично-гуманітарної активізації владних кланів очевидна – зберегти і надалі свої інструменти утилізації національного багатства.
    
Ще від часів Помаранчевої революції в експертному середовищі, а останні 4 роки і в ширших громадських колах поширюється ідея перезавантаження суспільно-державних стосунків на засадах нової Конституції. Головним чином мається на увазі кардинальна перебудова всієї системи управління країною – відмова від архаїчної радянської за своєю сутністю структури влади, яку спроектовано під застарілі, давно непритаманні владі розвинених країн, функції.
     Наявна система державного управління, що досі залишається вельми подібною до російської, яка найкращим чином придатна для повторної колонізації України. Недарма в Криму і на Донбасі більшість державних службовців, а також працівників державних установ стали на бік сепаратистів. Розрахунок Московії полягав у тому, що варто лише почати бойові дії як, місцева бюрократія, силовики і споріднений з ними бізнес перейдуть на його бік від Харкова до Одеси. Цього вдалося уникнути завдяки потужності саме суспільних інституцій, перед усім волонтерському і добровольчому руху. Держава як сукупність інститутів, навесні чотирнадцятого року залишалася у центрі і у тих районах, здебільшого недієздатною. (Про бойові підрозділи армії мова окрема.)
Та сама державна структура зберігається і відтворюється сьогодні. Чому? Бо вона, повторимося, є ідеально зручною для утилізації національного надбання, привласнення майна та інших активів громадян.  Кричущу неефективність інститутів, що спричиняє катастрофічне соціально-економічне відставання України, правлячи клани намагаються зберегти і на майбутнє. Відтак, стратегічною суспільною метою на виборах президента наступного року є привести до влади лідера і політичну силу, які демонструють найбільшу здатність до інноваційних підходів у реформуванні держави. Серед реальних претендентів на посаду президента до них належить лише Юлія Тимошенко. Вона публічно на багатолюдних заходах у Києві та інших містах країни презентувала власну стратегію "Новий курс України", де виклала весь комплекс завдань, що стоять перед суспільством з точки зору його швидкої цивілізаційної модернізації. Цінність "Нового курсу" полягає у тому, що він формує довкола себе професійне і зацікавлене середовище активних людей, які водночас стають його співавторами.

Чинний президент продовжує рух розбитим шляхом попередніх президентів. Все, про що сьогодні звітує влада, слід позначити одним терміном "консервація руйнації". "Ми зберегли, не допустили, запобігли..." -- жодного дієслова, яким позначається розвиток. За то в Україні є стрімка соціальна стагнація. Через відсутність позитивних результатів правління, Порошенко вимушено наголошує на символах – мова, армія, церква. Однак цей прийом вже не спрацьовує, що видно з підсумків численних соціологічних досліджень.  Іншими словами - забагато брехні і нікого покращення.

Програми і наміри інших реальних претендентів у президенти аналізувати немає сенсу, бо вони, (з тих що вже задекларовані) стратегічно і концептуально не відповідають сучасним вимогам до усього комплексу державної політики. У національно-демократичному ліберальному сегменті кандидатів хтось відверто буде повторювати тези Юлії Тимошенко, а хтось багатозначно мовчатиме до самих виборів.
     Незалежно від того висунуть проросійські сили єдиного кандидата чи ні, їхня риторика зрозуміла – капітуляція перед агресором, відмова від інтеграції з цивілізованим світом, спільний соціо-культурний та економічний простір з Росією. Іншими словами - в ярмо до Росії.
     З якого боку не поглянь, а леді Ю залишається єдиним вагомим кандидатом на посаду президента, здатним до стратегічних, проривних суспільних інновацій.  Однак наразі реальність така, що олігархія буде висувати десятки своїх підставних кандидатів, щоб максимально ускладнити виборчий процес і мати можливість фальшувати вибори.

З ідеями і з програмою леді Ю можна сперечатися чи їх заперечувати, але альтернативою до них є не реформування країни, а збереження утилізаційної, корупційної моделі державного управління, консервація на довгі роки стану окупації українських територій і продовження злиднів.
І треба пам'ятати, що леді Ю єдиний кандидат, яка зможе реально розірвати російський зашморг на шиї України.
Політичний експерт Костянтин Матвієнко.

С Днём Рождения!

Сегодня День Рождения у Президента Украины. Петру Алексеевичу Порошенко исполнилось 53 года.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
"26 сентября президенту Украины Петру Порошенко исполнилось 53 года. Он - самый молодой глава в истории нашего государства.

За свою жизнь украинский лидер успел уже очень многое: построить огромный бизнес, создать большую и крепкую семью, а также достиг небывалых высот в политике.

"Как правило, на свой день рождения стараюсь сбежать куда-нибудь, уехать с семьей. Мои друзья и знакомые знают, что меня в этот день дома нет. Но по возвращении в Киев с удовольствием приму поздравления от всех, кто захочет это сделать", - рассказывал однажды в интервью Петр Порошенко.

Впрочем, свой 53-й день рождения президент Украины точно встретит на работе: сейчас он находится в Нью-Йорке, где принимает участие в 73-й Генеральной Ассамблее ООН. Кстати, первыми с днем рождения гаранта поздравила украинская община Америки."(с)

https://www.obozrevatel.com/show/people/den-rozhdeniya-poroshenko-kak-menyalas-vneshnost-prezidenta-ukrainyi.htm

Боріску на царство??

А от мені цікава думка щодо президента Вакарчука. umnik
Щось останнім часом мусують його кандидатуру.
З огляду на те, що це нове обличчя, може й вірно. Взагалі я нічого проти Вакарчука як людини не маю, він наче розумний, порядний, розсудливий. Але ж чи зможе він бути повноцінним президентом? Чи буде у нього команда, яка зможе по-людські керувати країною? Як він буде вести державну політику? Яка Ваша думка?

Про всих старих навіть говорити не хочеться, ба більше - тошнять вони всі, забрехи.


30%, 11 голосів

38%, 14 голосів

14%, 5 голосів

19%, 7 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вшанували пам'ять полеглих героїв "Небесної сотн

Президент України Петро Порошенко разом з дружиною Мариною вшанували пам'ять полеглих героїв "Небесної сотні"


Дякую всім тим, хто підтримує Україну

Петро Порошенко: Україна – особливе місце на мапі Європи і саме тут вирішується її майбутнє

16 січня 2018 року - 23:11

Петро Порошенко: Україна – особливе місце на мапі Європи і саме тут вирішується її майбутнє

Президент Петро Порошенко відзначив, що восени минулого року Україна зробила важливі кроки, ухваливши цілу низку стратегічних реформ. Ці реформи роблять нашу державу більш стійкою на внутрішньому фронті і цей шлях слід продовжити і в нинішньому році. Глава держави подякував партнерам, передусім країнам Великої сімки, за підтримку України.

«Дякую всім тим, хто підтримує Україну у її боротьбі за мир, добробут, процвітання та європейське майбутнє», - сказав Президент.

«Минулого року, особливо восени, Україна зробила дуже важливі кроки, ухваливши цілу низку стратегічних реформ. Вони роблять нас більш стійкими на внутрішньому фронті, і це той шлях, яким слід надалі йти і в нинішньому році», - сказав Президент під час виступу на зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні.

Петро Порошенко подякував міжнародним партнерам, передусім країнам Великої сімки, за надзвичайно потужну підтримку України.

За його словами, Україна вдячна Японії за формулу Ісе-Шімі та за фантастичний рік Японії в Україні. Глава держави також подякував Канаді, чиє головування у Великій сімці тільки-но розпочалося, за дуже насичений порядок денний сприяння реформам в Україні. «Розраховуємо, що ця підтримка матеріалізується, зокрема в чіткий Європейський план для України», - додав він.

Президент зазначив, що прекрасним прикладом підтримки та співпраці з Україною є Стратегічний оборонний бюлетень з НАТО, завдяки якому ми зміцнюємо наш оборонний потенціал на засадах взаємосумісності з Альянсом. Він зауважив, що в цьому році цю роботу буде продовжено, зокрема у світлі брюсельського саміту НАТО.

Крім того, він подякував численним гуманітарним організаціям та міжнародним донорам за неоціненну підтримку у справі мінімізації негативних наслідків російської агресії, передусім, допомогу внутрішньо переміщеним особам та відновлення звільнених українських територій.

«Маємо пам’ятати, що Україна – це особливе місце на мапі Європи. Саме тут вирішується майбутнє Європи», - наголосив Петро Порошенко.

За його словами, на відміну від подій 100-річної давними, сьогодні у нас є все, щоб відстояти свою землю. «Ми підтримуємо і захищаємо міжнародне право як нашу основоположну цінність. Ми побудували міцну демократичну та об’єднану націю із зростаючою економікою і потужною та патріотичною армією. І ми маємо непохитну єдність та солідарність з усіма вами проти агресії», - зазначив Президент.

«Дякую тим, хто прийняв Україну в своє серце», - звернувся Глава держави до глав дипломатичних представництв іноземних держав, додавши, що посли є партнерами, союзниками і друзями України.

Стався вибух на борту літака Качинського

Польща назвала основну причину аварії літака Качинського
11 січня 2018 - 08:45 
Аварію літака Ту-154М, де загинули усі 96 пасажирів, спричинив вибух

Комісія Міністерства оборони Польщі назвала вибух на борту літака Качинського основною причиною авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році.

Про це йдеться у повідомленні комісії, яка розслідує обставини катастрофи Ту-154М, в якій загинув президент країни Лех Качинський.

«Ліве крило літака Ту-154М було зруйновано внутрішнім вибухом», — йдеться у заяві відомства.

Також наголошується, що джерел вибуху було кілька, а дерево, яке опинилося на шляху літака, не було причиною первинного руйнування лівого крила.

Саме ці твердження були прийняті членами комісії Міноборони Польщі в якості ключових висновків технічної доповіді про причини авіакатастрофи.

У грудні 2017 року Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив про знайдені докази, які вказують на два вибухи на борту президентського літака ТУ-154М.

Літак із президентом Польщі Лехом Качинським розбився під Смоленськом 10 квітня 2010 року. Авіалайнер Ту-154М виконував рейс за маршрутом Варшава—Смоленськ.

За офіційною версією, при заході на посадку на аеродром Смоленськ-Північний в умовах сильного туману лайнер зіткнувся з деревами, перекинувся, впав на землю і повністю зруйнувався. Загинули всі, хто знаходився на його борту 96 людей —88 пасажирів і 8 членів екіпажу, в тому числі президент Польщі Лех Качинський, його дружина Марія Качинська, а також відомі польські політики, майже все вище військове командування, громадські та релігійні діячі. Вони прямували до Росії з приватним візитом як польська делегація на траурні заходи з нагоди 70-ї річниці Катинської розстрілу.

Катастрофа під Смоленськом стала найбільшою за кількістю жертв, в яких гинули перші особи держави.