До 75 річниці трагедії у Запоріжжі.

18 серпня1941 року під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу» у Запоріжжі. Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля, місцями десятки метрів заввишки, горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська комуністична влада приховувала це, місцеві комуністи також замовчували правду тієї трагедії.

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.
Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський виконуючи наказ вищого керівництва. Наслідки затоплення жителів місцевості нікого з вищого керівництва не цікавило, про підрив «Дніпрогесу» вони не повідомили ані місцеве населення, ані військових, які форсували річку. І такий випадок не був останнім.
Свідків тієї трагедії майже не залишилось. У 1999 році корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став пеклом для людей та тварин.
«І крики були, і спасайте, і рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго там не просидить» – згадує Олексій Доценко.

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви, але з часом початку операції прорахувались. Війська «Вермахту» не збирались захоплювати Запоріжжя, у місто вони увійшли на два місяці пізніше. Ранній підрив «Дніпрогесу» без попередження спричинив багаточисельні жертви не тільки серед населення, а і військових, завадивши нормальній евакуації через греблю. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

У Запоріжжі нічого не нагадує про ту трагедію. Поблизу «Дніпрогесу» стоїть лише пам’ятник артилеристам, які охороняли його у перші дні війни. Це обурює запорізьких істориків та краєзнавців. Владислав Мороко звертався до міської влади з проханням вшанувати загиблих земляків, але відповіді так і не отримав, тому що суть комуністичної влади не змінилася.
Останні роки у Запоріжжі громадськість намагається вшанувати пам’ять загиблих від вибуху на «Дніпрогесі». 18 серпня 2013 року запоріжці встановили пам’ятний хрест на честь потонулих співвітчизників. І ця масштабна трагедія щільно переплітається з геноцидом українців 1933 року. Продовження цієї конви повторилося через два роки у листопаді 1943 при звільненні Києва від німців. Тоді, десь біля 300 тисяч молодих українських новобранців Жуков відправив у домашньому одязі з цеглиною замість зброї, форсувати на плотах Дніпро і визволяти Київ. Звичайно, німці значну більшість перестріляли і вода у Дніпрі забарвилася у червоний колір. Жуков свідомо послав на смерть українців бо дав вказівку Ватутіну не давати одяг і зброю. Рано чи пізно гірка правда і про цю трагедію проб’ється через комуністичну завісу.

Організатори спорудження пам’ятника сподіваються достукатись до сердець пересічних громадян, які роками не мали можливість почути правду про масштабну трагедію у Запоріжжі 18 серпня 1941 року.

Мороко В.М. Запорізька область у радянсько-німецькій війні 1941-1945рр., Запоріжжя, 2007.

«Надвечір 18 серпня радянські війська ... (в районі Запоріжжя) залишили правий берег... . Після відступу ... було підірвано частину греблі Дніпрогесу. Різниця в рівнях води вище і нижче греблі складала 38 метрів. Стіна води, що вирвалася на волю , вдарила в о. Хортиця, й покотилася далі до Каховки, миттєво затоплюючи значні ділянки обох берегів Дніпра, але особливо не захопленого німцями пологого лівого. Про силу повені говорить такий факт: аж до створення Каховського водосховища у плавнях залишилися іржавіючі залишки річкових суден, яких закинуло на 500-1000метрів, а іноді і на 1.5 км від русла ріки. До кінця 80-х років у нас писали (іноді пишуть і зараз): тисячі німців знайшли свій кінець під водяним валом. Але чому німців? Про підрив греблі нікого не попереджали. Він виявився повною несподіванкою для прибережних мешканців, величезної маси біженців, які скупчилися перед водяною перепоною, дислокованих в плавнях винищувальних загонів і військових підрозділів та госпиталів. Звичіайно кількість жертв ніхто не підраховував. Але за деякими данними число загиблих склало, ймовірно, від 75 до 100 тис. осіб».

Все було знищено водою, а далі в районі до Миколайова через підняття води були відрізані та попали в оточення війська 2-го кавалерийського корпусу та 18-ї й 19-ї армій.

Оскільки вибухи було зроблено руками НКВД, то пропоную його помітити в календарі, як день безневинних жертв червоних фашистів. Хоча я розумію, що це лише маленька краплинка серед жертв краснопузих москалів, але це дуже типове отаке відношення до українського населення і навіть до самих червоноармійців. Недарма ж червоноармійці м’яко кажучи нелюбили цих красноголовиків.

1.2. 3.