хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «реформа»

Чому дітям вчитись нецікаво? (ч.2)

ЗМІНИТИ АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ НА ДЕМОКРАТИЧНИЙ. ДЛЯ ЦЬОГО ДОВЕДЕТЬСЯ РАДИКАЛЬНО ЗМІНИТИ КАДРИ
 
БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,

засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal

– Як ви вважаєте, чому діти не хочуть вчитися і в чому причини такого феномену?

– Я пропоную подивитися під іншим кутом – а чому вони мають хотіти вчитися? Чому вони мають хотіти вивчати те, що ми їм пропонуємо як вчителі, як дорослі, як система освіти, і те, у який спосіб ми пропонуємо?

Тут, мабуть, варто розглянути кілька аспектів. Перший – чи є для них актуальним те, що ми їм пропонуємо? Чи відповідає це їхнім інтересам, їх схильностям, їх потребам? Чи говорить воно про те, що є реально актуальним у світі, актуальному для них? Чи має відповідь сам викладач для себе на питання – навіщо він взагалі навчає тим чи іншим речам?

Наприклад, ми зовсім маленьким діткам в садочку пропонуємо завдання –допоможи їжачку пройти лабіринт. Ми формулюємо певну проблему, певних суб'єктів цієї проблеми – комусь треба допомогти, в чомусь покращити частинку світу. Ми пропонуємо дітям місійність і діти із задоволенням це роблять.

Але коли ми переходимо до школи, коли їжачок та лабіринт мав би трансформувався у щось більш серйозне – то ми не пропонуємо дітям цю месійність. Замість цього ми пропонуємо школярам виконувати якісь операції без жодних пояснень навіщо.

Ми не пропонуємо їм конкурентний виклик чи проблему, не пропонуємо їм те, в чому вони могли і хотіли би покращити світ. Відповідно без цього у дітей лишається тільки тактична мотивація – зараз на зараз виконати якесь завдання без додаткового сенсу.

Другий важливий аспект – діти не будуть хотіти вчитися, якщо головне, що вони отримують в школі, це чергова порція стресу.

Одна з причин цього стресу – сама модель відносин в школі, яка є авторитарною. Є викладач – дорослий, і є майже підлеглий – дитина. А діти зараз живуть вже в новому соціо-культурному середовищі, де авторитарні відносини в цілому не дуже прийняті.

Коли діти раптом потрапляють в таке авторитарне середовище, вони його відторгають набагато сильніше, ніж це було років 40 чи 50 тому.

Модель суспільних відносин змінилася, а школа залишилася музеєм, який законсервував модель ще, мабуть, 60-х років, а то і раніше. Власне, це гігієнічний фактор для навчання. Діти точно не будуть хотіти навчатися в стані стресу, у відчутті авторитарної моделі відносин в класі.

Другий серйозний чинник стресу – це конкурентність. Дитина потрапляє не в спільноту, де вона інтегрується, де вона є частиною, де їй прикольно. Вона потрапляє в ніби вороже середовище, де вона має відстрілюватись, перемагати або не бути гіршою.

Ще один фактор стресу – той спосіб, в який впроваджується система оцінювання.

Вважаю, що без усунення таких факторів гігієнічного рівня, як стрес у навчанні, неможливо переходити до розмови про мотивацію дітей вчитися.

– Як ви вважаєте, що потрібно робити для того, щоб змінити цю ситуацію?

– Питання в тому – робити де, на якому рівні? Ми говоримо про державні школи чи про появу інших ініціатив?

В державній освіті фактично управлінська культура завжди йде з голови і вона є віддзеркаленням відносин людей на різних її ланках.

Без зміни взаємовідносин між викладачем і школою, між школою і управліннями освіти і взагалі всією вертикаллю системи управління освітою, без зміни авторитарного стилю неможлива зміна на демократичний стиль в самому низу. Це має відбуватися з голови і до низу.

Велика частина освітніх кадрів вже має поважний вік, в цьому віці людям доволі складно дається трансформація на такому глибинному рівні – тобто перегляд своєї культури і моделі відносин з іншими людьми. Тим, хто багато років звикав до авторитарної культури, дуже складно зробити перехід до демократичної.

Тому гадаю, що радикальна трансформація усієї системи освіти може відбутися тільки з радикальною зміною кадрів, як це не звучить прикро. Або з формуванням зовсім іншого профайлу кадрів, як у випадку з Новою поліцією.

І, коли сформована певна критична маса людей з зовсім іншим культурним кодом, тоді до них можна поступово приєднувати деякі старі кадри, які здатні до трансформації.

З поліцією також колись здавалося, що це неможливо. Але фактично за кілька років цей проект зробили, скільки би критики в адресу проекту не було, однак це приклад трансформації. Так, це не ідеально, це не трансформація за один крок і вона потребує ще наступних кроків. Але зроблено значний крок. Тому я гадаю, що в освіті подібна модель також має спрацювати.

Головна ідея – змінити авторитарний стиль на демократичний. Це ключовий гігієнічний фактор, без якого неможливе навчання в сучасному світі в принципі.

А далі виникає дуже багато задач, які стоять перед шкільною освітою. І перша задача – це визначитися з сенсами. Яка функція освіти, на які цілі ми працюємо, що ми хочемо отримати на виході? Взагалі яка мета у освіти?

– Чи знаєте ви приклади системного вирішення цього питання в Україні? Чи спроби?

– На системному рівні в Україні питання навчальної мотивації не вирішено.

Хоча насправді ми маємо численні приклади конкретних окремих шкіл, які намагаються вирішити питання навчальної мотивації. Ці школи насправді пішли на кілька кроків вперед.

Як не прикро, але частина з них не буде існувати через певний час.

З іншого боку альтернативні ініціативи створюють первинний еволюційний бульйон, з якого потім будуть формуватися більш системні освітні структури.

В принципі, зараз ми знаходимося в точці початку освітнього прориву, за кілька років ми побачимо набагато більше системних проектів.

– Може, ще є якесь запитання, яке могло б краще розкрити тему небажання дітей вчитися?

– Я би ще раз повернувся до питання сенсу освіти. Це питання я би адресував вчителю, школі, системі освіти. Яка мета – навіщо ви навчаєте дітей тим чи іншим речам?

Доки ми не матимемо досить якісної відповіді на це питання, завжди будемо сперечатися про способи навчання, більш чи менш вдалі, про методики, про підручники, ручки і так далі.

Але ми не зможемо дати якісну відповідь, яка створить якісну мотивацію –довгострокову мотивацію в учнів.

[ Читати далі ]

Чому дітям вчитись нецікаво? (ч.1)

Міністерство освіти і суспільство, педагоги і батьки бурхливо обговорюють зміни, що відбуваються в середній школі, нову реформу освіти, нові освітні перспективи, що витікають з цієї реформи.

У той же час багато дітей вже до кінця першого класу категорично заявляють, що не хочуть вчитися зовсім, не люблять школу.

Причому це не тільки в нашій країні!

Хто винний? Сім’я? Школа? Суспільство? Держава?

В чому причина такого феномену?

Нові фактори впливу – доступність знань, багато розваг та інших відволікаючих видів діяльності, швидкі зміни всіх дискурсів?
Щось не те в інституті сім'ї – відсутність прикладу для наслідування в сім'ї, батьки проектують на своїх дітей свої негативні очікування по відношенню до школи?
У суспільстві немає такої цінності – відсутність в громадській думці зв'язки Вчення – Успіх – Щастя?
Криза системи освіти?
Загальна цивілізаційна, тобто мотиваційна криза в світі?
Щось ще?
Для з’ясування причин цього явища "Українська правда. Життя" поставила шести експертам, що мають відношення до освіти, декілька запитань:

Як ви вважаєте, в чому причина такого феномену?
Може бути, неправильна сама постановка питання – чому діти не хочуть вчитися?
Що з цим потрібно робити?
Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах?
Чи знаєте приклади системного вирішення цієї проблеми в Україні?
Яке ще запитання було б потрібно поставити для найкращого розкриття теми?

[ Читати далі ]

Удлинённый "привет" от медицинской мафии...

Помнится, Розенблат как-то сказал агенту Катерине – "что за еб..…. страна"))) Желаю ему побыстрее начать греть нары, хотя частично всё же согласен со сказанным. Но с поправкой – не страна еб….., нет - страна ни в чём не виновата! Виновны такие же барыги и ворье как он…


Всякое ворье – янтарное, медицинское, энергетическое, спиртовое, автомобильное, бюджетное, хлебное, молочное, ЖеКеХашное, куриное,  угольное, газовое…. И те-де-пе)))

Слушаю сегодняшнюю сессию, слушаю и плюю ораторам в их красивые телевизионные морды.  Как же меня задрали своей фарисейской заботой эти вилкули, бойки, ляшки, папиевы, рабиновичи, павленки….. Вот же лицемеры хитрожопые, они и впрямь без мыла в любую задницу залезут)))

Они – и судебную защиту и медицину бесплатную мне гарантируют, и зарплаты министерские, и пенсии по штуке доляров)))

Не могу объять всё обещанное демагогами-депутатами и поэтому кратко выскажусь только о медицине. Тем более и повод есть – под ВРадой медицинская мафия собрала народ и начала крутую атаку на бедолагу Супрун и её реформу.

Вашу медь – чего вы волки позорные так вцепились в Уляну? Чьи мафиозные интересы вы защищаете?  Может вам не хочется отказываться от бюджетной халявы, которую вы десятилетиями выкачивали из государства?

И где же эти выкачанные денежки?  Не тужьтесь искать, я вам подскажу где они))).   Возьмите Е-декларации своих медицинских барыг  и вы поймёте, куда уходили и уходят бюджетные медицинские миллиарды… 

И трудолюбивые санитарки-медсёстры, да и врачебная мелкота – к этим миллиардам, увы – не имеет никакого отношения! Именно из-за вашей "бесплатной" вороватой медицины – они имеют такие никудышные зарплаты…

А меня, народ – не надо пугать ПЛАТНОЙ медициной. Это только наши околовластные и высокопоставленные медицинские барыги, лечат свои болячки по Конституции бесплатно.

Если вы слепоглухонемые и не знаете как живёт простой народ, то я докладываю вам – на наш народ, медицинские чиновники давно положили большой хрен.  И народ, и я - давным-давно оплачиваем все медуслуги своими кровными…   

Начиная от "добровольного" взноса и оплаты за простейшие анализы мочи-кала; оплачиваю анализ крови и биохимию, пирке и уколы; плачу за системы забора и переливания; плачу за УЗИ, ЭКГ, ФГДС, флюрограф, томограф… плачу за простыни, бинты и полотенца, рукавички и полный лекарственный набор для сложных хирургических вмешательств. Оплачиваю хирургам и анестезиологам операции, а сестричкам – за перевязки…

Для самых упоротых медицинских мафиози, которые как дятлы долбят мне из телеэкранов о конституционной бесплатности нашей медицины, повторяю – хватит вам вешать нам лапшу на уши! 

Нет у нас бесплатной медицины и простой народ давно платит практически за всё и вся!

Потому-то – при вашей "бесплатной" медицинской системе – нам легче умереть, чем вылечиться! Из-за официальных и неофициальных медицинских поборов, больные люди обращаются к врачам практически только перед смертью)))

зы… поэтому, я поддерживаю усилия Уляны Супрун! Поддерживаю в надежде на то, что быть может она сможет разогнать укоренившуюся медицинскую мафию и провести жизненно необходимую державе, реформу…

19.09.17

Шкільний автобус - бути чи не бути ?

                        З чого все починалось.


    Проблема з шкільним автобусом у Миколаївській школі існує давно ,але інформація про цю проблему, майже не виходила за межі школи .  В якийсь момент терпець батьків увірвався і вони звернулись до мене з своїм зверненням.
Для вирішення проблеми я звернувсь із зверненням до директора школи.
Згодом отримавши відповідь я побачив ,що зі слів директора  - проблеми з підвозом дітей не існує.
Для уточнення я надіслав звернення до відділу освіти .
Звідти прийшла майже така ж  відповідь 
Тож мною було прийнято рішення про надсилання депутатського запиту 
Зрозуміло що про проблему взнали  за межами школи і відділу освіти.
В мене була розмова з головою РДА і вона запевнила мене ,що відділ освіти надасть мені всю інформацію , щоб зняти напругу між батьками та школою ,і вона дотримала свого слова ,відділ освіти надав вичерпну інформацю ,і визнав існування проблеми з технічним станом автобусу,
була подана пропозиція про виділення коштів на ремонт автобусу і района рада підтримала цю пропозицію.
    Я відкликав свій депутатський запит,так як в ньому відпала необхідність.
Але весь цей час, поки велась ця "переписка" діти добирались до школи рейсовим автобусом , хоч оплату проїзду взяла на себе Миколаївська сільська рада (дякую голові та депутатській команді), дітям приходилось долати великий шлях до зупинки рейсового автобусу, яка одна на село , і знаходиться майже спочатку села.
Вивчивши проблему було направлено звернення до відділу освіти.http://photo.i.ua/user/8476423/498020/14695862/
отримавши  відповідь я побачив ,що відділ освіти не має змоги впливати на маршрут рейсового автобусу
але він направив моє звернення до  КРДА Управління економічного розвитку, інфраструктури і торгівлі,яке не залишилось осторонь проблеми , провело перемови з перевізником і досягло домовленості.
На основі цього листа, мені надав відповідь  відділ освіти,яку я відразу напрвив до директора школи, та до Миколаївської сільської ради.
   Здавалось , що  проблему підвозу дітей до школи (на час ремонту ,чи купівлі нового шкільного автобусу) вирішено ,хоч і витрачено багато часу та сил, воно того варте  - дітей  безкоштовно і головне  майже від домівки будуть доставляти до школи і назад , але щось пішло не так , з якоїсь причини діти до сих пір добираються самотужки до зупинки , незвжаючи на домовленності з перевізником.
     І поки хтось шукає винних , батьки вже не бачать іншого вирішення проблеми , крім  у переводу  дітей до іншої школи,і це в  час реформ і великих змін , коли кожна школа повина горою стояти за кожну дитину ,бо без дітей не буде і школи.
    Можливо, якби я вирішив цю проблему по іншому, так як тепер модно робити - зібравши батьків і дітей з плакатами  під стінами  Кіровоградської РДА проблема була б вирішена бистріше і якісніше .
   Але не для того я визвавсь представляти інтереси громади , щоб в такий спосіб вирішувати проблеми, коли є цивилізовані шляхи я обираю їх .

                                             з повагою Русінський Олег Михайлович.

В Україні стартувала судова реформа



Нова редакція закону "Про судоустрій і статус суддів" набула чинності одночасно з конституційними змінами в частині правосуддя.

Закон передбачає ліквідацію вищих спеціалізованих судів і створення нової структури Верховного Суду як єдиного суду касаційної інстанції.

Новий Верховний Суд, відбір до складу якого вперше буде проходити на конкурсних засадах, повинні сформувати до 30 березня 2017 року. Конкурсний відбір суддів Верховного Суду мають провести до 30 листопада, повідомляють "Українські новини".

Разом з тим, законом передбачено створення Вищого антикорупційного суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності (Вищий патентний суд) - має бути створений протягом року, тобто до 30 вересня 2017 року, а також місцевих окружних судів. Терміни створення Вищого антикорупційного суду і місцевих окружних судів у законі не визначені.

Апеляційні суди в нових апеляційних округах повинні бути створені до 30 вересня 2019 року.

Також, до 10 жовтня цього року Рада зобов'язана передати у Вищу раду правосуддя матеріали на тих суддів, які претендують на обрання безстроково і не розглянуті парламентом. Законом передбачено моніторинг способу життя судді для перевірки відповідності його рівня задекларованим доходам.

Відтепер суддя, крім декларації про доходи, повинен подавати декларацію сімейних зв'язків і декларацію доброчесності. Неподання зазначених декларацій може стати підставою для притягнення судді до кримінальної відповідальності і звільнення.

Крім того, створюється Громадська рада доброчесності, яка збирає й аналізує інформацію про суддю і подає Вищій кваліфікаційній комісії суддів висновок про його невідповідність критеріям професійної етики і доброчесності.

Дисциплінарні провадження щодо суддів будуть передані у Вищу раду правосуддя, а Вища кваліфікаційна комісія судів (ВККС) зосередиться на вирішенні кваліфікаційних питань, включаючи проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, відкритих конкурсів на посади, спеціального навчання суддів.

Законом також передбачено суттєве збільшення окладів суддів - з 1 січня 2017 року зарплата суддів Верховного Суду зросте вшестеро - з 13 до 75 мінімальних заробітних плат (близько 110 тис грн).

Також, передбачено створення Служби судової охорони (до 1 січня 2018 роки) і Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи.
http://ipress.ua/news/v_ukraini_startuvala_sudova_reforma_182433.html

Полиция или Полицаи? Зачем была реформа?!

На 3:00 начинается разговор про права граждан.
С 9:00 - у судьи начинается шок от знаний полицейских в законах.
Полицайка по образованию юрист...


Винищуємо "совок" в Україні!

Ігор Жданов Міністр молоді та спорту України Від ''совка'' до Європи, або у чому суть пілотного проекту, який реалізовує Мінмолодьспорт 17 серпня 2015, 13:20

Нещодавно Кабінет Міністрів прийняв постанову про "Про проведення експерименту щодо залучення Мінмолодьспортом національних спортивних федерацій з окремих олімпійських видів спорту до організації і проведення спортивних заходів". З метою реалізації цієї постанови Міністерство також підписало угоди з Федераціями баскетболу України, важкої атлетики, легкої атлетики, стрибків у воду про участь у цьому пілотному проекті.

У чому ж його суть?



За "совка" національні спортивні федерації відігравали роль, скоріше галузевих відділів держспорткомітету. На жаль, ситуація докорінним чином не змінилися і в незалежній Україні. Натомість у всьому цивілізованому світі вся система спорту базується саме на діяльності спортивних федерацій.

Тому суть пілотного проекту, який зараз реалізується, полягає у підвищенні ролі та автономії національних спортивних федерацій. Що це конкретно означає?

По-перше, у рамках експерименту спортивні федерації, які юридично є громадськими організаціями, безпосередньо будуть організовувати спортивні змагання і тренувальні збори, визначати місця їх проведення, затверджувати спортивний календар та склади збірних команд, організаційно забезпечувати їх участь у міжнародних змаганнях.

По-друге, буде якісно змінена система державного фінансування, що дозволить скоротити зайві бюрократичні процедури. Вже не Мінмолодьспорт, а федерації-учасники експерименту будуть визначати конкретний розподіл коштів у рамках державного фінансування. Така децентралізація зніме необхідність щомісячно підписувати сотні відповідних наказів у стінах нашого відомства.

По-третє, збільшення автономії передбачає і більшу відповідальність перед суспільством та владою за кількість завойованих медалей, результати на міжнародній арені, підготовку спортсменів. Під особливим контролем перебуватиме ефективність використання коштів платників податків. Федераціям-учасникам експерименту забороняється використовувати їх на фінансування власного апарату. Ми будемо уважно моніторити ситуацію і звертатися до правоохоронних органів у разі виявлення порушень.

Ще одна наша принципова вимога – максимальна прозорість та публічність, оприлюднення учасниками експерименту всієї звітності в Інтернеті.

Експеримент буде проводитися в період з 1 вересня 2015 р. по 31 грудня 2016 р. Подивимося на практиці, що працює, а що ні. За підсумками пілоту підготуємо необхідні зміни до законодавства. Тоді й інші федерації зможуть приєднатися до нової моделі. Адже сьогодні більшість із них поки що організаційно не готові до самостійної роботи із державними коштами.

Саме тому ми спочатку пішли на пілотний проект, щоб "не нарубати дров". Це особливо важливо напередодні Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро у 2016 році, де ми очікуємо непоганих результатів. Нам потрібно рухатися вперед дуже виваженими кроками, інакше можна спровокувати крах системи спорту вищих досягнень – чи не єдиної сфери, яка навіть у ці складні часи приносить Україні позитив та яскраві перемоги на міжнародній арені.

Що ж залишиться на долю Мінмолодьспорту, якщо запропонована модель пройде апробацію і буде втілена, як базова?

Профільне Міністерство спорту існує практично в кожній країні Європейського Союзу: Франція, Польща, Чехія, Іспанія, Словаччина, Румунія, Нідерланди, мінспорту федеральних земель Німеччини і т.ін. Ці міністерства розробляють профільні законопроекти, створюють сприятливі умови для розвитку спорту, визначають пріоритети бюджетного фінансування.

Саме такою буде роль Мінмолодьспорту в Україні згідно з європейською моделлю відносин держави і спорту, запровадження якої передбачено у Дорожній карті реформ. Адже жоден чиновник ніколи не стане експертом в усіх спортивних дисциплінах. Що саме потрібно спортсменам та їх тренерам з певної дисципліни – набагато краще знають ті, хто з ними безпосередньо працює.


http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/55d1b55936fc0/

Вищі органи демократичної держави

РЕФЕРАТ
ВИЩІ ОРГАНИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ
(ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)


План

1.    Передмова
2.    Розподіл влад - розподіл функцій
3.    Порівняльний аналіз вищих органів держави:
•    Парламент
    Будова парламентів
•    Глава держави
    Комісії (комітети) як елемент структури парламентів
    Компетенція парламентів
•    Уряд
•    Особливості конституційного статусу глав держав
4.    Література


Передмова

Державні функції в кожній країні здійснює розгалужена системи органів. Серед них виділяються вищі - парламент, уряд і глава держави. Саме ці органи ре-алізують основні повноваження у сферах законодавчої та виконавчої влади, і їх діяльність має політичну значущість. До вищих органів також віднесені вищі судові інстанції загальної і спеціальної компетенції - верховний суд, конституційний суд, вищій адміністративний суд тощо. Проте судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій політичного характеру (виняток становить лише діяльність конституційного суду, хоча і він вважається в цілому “неполітичним” ор-ганом). Тому тільки дослідивши роботу вищих органів законодавчої і виконавчої влади можна більш або менш точно визначити, в яких формах здійснюється політика, на яких засадах існує і діє державний механізм.
 
Розподіл влад - розподіл функцій

Для характеристики статусу кожного з вищих органів сучасної держави визначальними є поняття форми державного правління. Форма правління - це спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів. При цьому вихідними є взаємовідносини між парламентом, урядом і главою держави. Зміст їх взаємовідносин в тій чи іншій мірі відбиває ідеї розподілу влад. Ці ідеї, відомі ще з ранніх часів, у найбільш чіткому викладі були сформульовані французьким просвітителем і правознавцем XVIII ст. Шарлем Монтеск`є. Його вчення відіграло помітну роль у становленні сучасної політико-правової думки і суттєво вплинуло на розвиток державних інститутів у о новий період світової історії.
Монтеск`є розрізняв три влади - законодавчу, виконавчу, судову - і стверджував,що в умовах свободи неприпустиме поєднання цих влад і здійснення їх однією особою або одним органом. Таке поєднання, на його думку, як звичайно призводило до сваволі. Тому Монтеск`є вважав за необхідне, щоб зазначені три влади здійснювались різними органами. Водночас він визнавав розподілені влади в принципі рівнозначущими і серед них не виділяв жодної, яка б наділялась якістю верховенства по відношенню до інших влад. Розвиваючи своє вчення про розподіл влад, Монтеск`євисунув положення про необхідність їх взаємодії і взаємної зрівноваженості. Він писав про таку взаємодію влад, за якої останні стримують одна одну і узгоджено просуваються до спільної мети. При цьому Мон-теск`є вказував на неможливість практичного розмежування їх настільки, щоб це зовсім виключало втручання однієї влади в діяльність іншої.
Сформульоване Монтеск`є вчення про розподіл влад заклало підвалини конституційного принципу, котрий був визнаний в державно-правовій теорії і практиці ряду країн вже наприкінці XVIII ст. Найбільшою мірою це вчення було сприйнято творцями конституції США 1787р., чинної й до сьогодні. Ідеї розподілу влад були покладені в основу її тексту і відповідної організації державного механізму, хоча в самому конституційному тексті словосполучення ”розподіл влад” не використовувалось. Юридична форма закріплення ідей розподілу влад тут має вигляд функціонального визначення кожного з вищих органів держави (конгресу, президента, верховного суду) як органів, котрі здійснюють відповідно законодавчу, виконавчу і судову владу.
Саме така форма закріплення ідей розподілу влад стала найпоширенішою в конституційній практиці країн світу.Лише у виняткових випадках розподіл влад прямо проголошується в конституційних законах.
Сучасна характеристика розподілу влад у розвинутих країнах спирається на різні тлумачення їх змісту. Ці тлумачення суттєво відмінні, і їх можна пов`язати з існуючими формами державного правління. Більше того, різні тлумачення розподілу влад знаходять своє втілення в різних формах правління і відбивають сам факт існування таких форм.
Традиційне тлумачення розподілу влад передбачає майже ізольованість кожної із них, відсутність між ними широких і тісних функціональних взаємовідносин. Відповідне тлумачення визнає розподіл влад як жорсткий. Воно пов`язане з особливостями такої форми правління, як президентська республіка, і найбільш наближене до вчення Монтеск`є. На практиці жорсткий розподіл влад, по суті, спричиняє конкуренцію вищих органів держави, насамперед органів зако-нодавчої і виконавчої влади, Особливістю практичної реалізації ідеї жорстокого розподілу влад є доповнення у вигляді стрункої системи так званих стримувань і противаг. У межах цієї системи створено структуру взаємодій і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси - трьох розподілених влад. Класичною вважається система стримувань і противаг, встановлена за конституцією США.
Так, конгрес (парламент) може притягувати президента до відповідальності у вигляді імпічменту, а сенат (верхня палата конгресу) відхиляти кандидатури на зайняття федеральних посад, пропоновані президентом. В свою чергу, президент може впливати на процес законотворчості, здійснюваної конгресом, застосувавши так зване вето. Члени верховного суду призначаються президентом з “поради і згоди” сенату, тобто відповідні посади заміщуються за результатом спільного рішення виконавчої і законодавчої влади. Сам же верховний суд, реалізуючи функцією конституційного контролю, може визнавати протиконституційними акти конгресу і президента. Це дозволяє йому впливати на правотворчу діяльність за-конодавчих і виконавчих органів.
Однак зміст поняття стримувань і противаг розглянутим не обмежується. Багато американських конституціоналістів до них відносять різні спроби форму-вання всіх трьох влад: конгрес обирається безпосередньо виборцями, президент займає посаду за результатами непрямих виборів, верховний суд формується на основі президентських призначень, санкціонованих верхньою палатою. До системи стримувань і противаг нерідко також відносять різні строки повноважень органів виконавчої і законодавчої влади: нижня палата конгресу обирається на два роки, верхня - на шість, президент - на чотири. Пов`язують суть цієї системи і з деякими іншими особливостями організації вищих ланок державного механізму.
Поширеним є й інше тлумачення розподілу влад,, за яким останні повинні тісно співробітничати і навіть переплітатись. Таке тлумачення відповідає природі парламентарних форм правління. Більш того, в країнах з такими формами правління поняття розподілу влад піддається корективам або навіть запе-речується. Багато теоретиків не бачать необхідності у жорсткому розподілі влад. Вони посилаються на притаманне практиці цих країн явище - часткове злиття або часткове розділення функцій органів законодавчої і виконавчої влади, яке призводить до так званого змішування влад.
Як наслідок, конституційна практика встановлює положення, котре іноді називають “частковим злиттям персоналу”: членами уряду можуть бути тільки депутати парламенту. Іншими словами, одна і таж особа бере участь у реалізації як законодавчої, так і виконавчої влади. Такий стан передбачається конституціями переважної більшості країн з парламентарними (парламентарно-монархічною і парламентарно-республіканскою) формами правління, а також із змішаною республіканською формою. Він аж ніяк не відповідає вимогам жорсткого розподілу влад, які, навпаки, передбачають неприпустимість поєднання депутатського ман-дата і членства в уряді.
Реалії державно-політичного життя цілого ряду країн з парламентарними формами правління спричинили намагання відійти в конституційній теорії від са-мих ідей розподілу влад і призвели до фактичної відмови від відповідної термінології. Тут широко визнані концепції “дифузії”, “розпорошення” державної влади. Згідно з оцінками авторів цих концепцій, владні повноваження здійснюються багатьма і різними органами та посадовими особами, між якими далеко не завжди можна провести чітку грань за функціональними ознаками. І чим більше органів здійснюють ці повноваження, тим менша ймовірність монополізації влади, тим вужчі можливості для свавільного правління.
На думку прибічників таких концепцій, кожний з державних органів має забезпечувати взаємні стримування і противаги. При цьому зміст стримувань і противаг трактується нетрадиційно. До них як звичайно відносять колегіальний характер уряду, двопалатність парламенту, порядок взаємовідносин між урядовою партією і опозицією, баланс між органами центрального і місцевого самовряду-вання тощо. Таке трактування стримувань і противаг пояснюється тим, що вони вже давно розглядаються не тільки з позицій необхідності зопобігти надмірній концентрації державної влади і збалансувати її вищі ланки, а й забезпечити стабільність і сталість у функціонуванні всіх найголовніших державних інститутів та політичної системи в цілому.
Ідеї розподілу влад відомі конституційній теорії країн із змішаною республіканською формою правління. Наприклад, сучасні французькі конституціоналісти нерідко висловлюються на користь жорсткого розподілу влад. Проте, намагаючись пристосувати ці ідеї до існуючих у країні державно-політичних реалій, деякі з них пропонують уточнити поняття законодавчої і виконавчої влади. Функції уряду при цьому не зводять тільки до виконання законів. Навпаки, на думку відповідних авторів, єдина урядова , або управлінська функція певною мірою вби-рає в себе законодавчу функцію. Це призводить до того, що остання більше не ототожнюється з діяльністю парламенту.
Існує серед французьких вчених й інший погляд, за яким різниця між законодавчою і виконавчою владою не має принципового значення., адже лідер партії парламентської більшості фактично володіє і тією і іншою. Він керує урядом і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча і виконавча влади розподілені, буде, на думку адептів такого підходу, неправильним, а справжній поділ має місце між урядом і опозицією.
Ці та інші теоретичні концепції в цілому узгоджуються зі змістом чинної конституції Франції, де сполучаються елементи жорсткого розподілу влад з інститутами парламентарної республіки. Зокрема, конституція фіксує принцип несумісності членства в уряді з депутатським мандатом, що, як зазначалось, властиво президентській республіці. З іншого боку, в основному законі закріплений принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом, котрий характеризує парламентарні форми правління.
В цілому слід підкреслити, що на практиці йдеться, по суті, не про розподіл влад або влади, а про розділення, поділ владних функцій між вищими органами держави. Тим самим формулу “розподіл влад” можна без особливих застережень замінити на формулу “розподіл державних функцій”. Сказане не заперечує значущості ідей розподілу влад, які служать основою для створення загальних гарантій демократичної організації суспільства і держави. Ці ідеї мають насамперед політичне звучання, хоча не слід заперечувати їх характер як юридичної цінності.
Реалізація на практиці відповідних ідей створює той стрижень, який покладений в основу конституційного механізму здійснення влади, складовими якого є вищі органи.
 
Парламент
Значну увагу в характеристиці вищих органів сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів.
За визначенням, парламенти - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб`єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.
Діяльність парламентів визначає характер і зміст парламентаризму. Парламентаризм - це система такої взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є визнання провідної або , в наш час, особливої і достатньо суттєвої ролі в здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу. Таке визначення парламентаризму означає, що його не слід пов`язувати з якимись конкретними формами державного правління. Явище парламентаризму в тій чи іншій формі притаманне кожній демократичній країні.
Характеристика парламентаризму набуває завершеності тільки тоді, коли враховуються структура і організація, зміст компетенції і головні напрями діяльності самих представницьких органів. Розгляд цих питань дозволяє скласти об`єктивну уяву про те, як реалізуються засади теорії народного представництва, наскільки їх природа відповідає політичним потребам сьогодення. Тільки через аналіз загальних закономірностей побудови та визначення основних функцій парламентів і при врахуванні відповідних особливостей, притаманних окремим країнам, можна встановити реальну роль представницьких органів у здійсненні державної влади, їх справжнє місце в державному механізмі.
Термін “парламент” має узагальнююче значення. Представницькі органи нерідко носять іншу офіційну назву. Найбільш поширеною з них є національні збо-ри. Ця назва досить вдало передає характерні риси парламенту як загальнодер-жавного органу. Близькими за змістом до неї є назви: народні збори (так зафіксовано в конституціях Албанії та Болгарії) або державні збори (Естонія і Угорщина). В деяких країнах назва парламенту відбиває форму державного уст-рою - федеральні (союзні) збори (Росія, Швейцарія). Що стосується сканди-навських країн, то тут парламенти мають суто індивідуальні назви. Наприклад, у Данії це фолькетінг, в Ісландії - альтінг, в Норвегії - стортінг, в Швеції - рікстаг. На-решті, є країни, представницькі органи яких мають такі назви, як законодавчі збори (асамблея) або палата представників (депутатів). Всі ці назви так чи інакше вказують на одну з головних формальних прикмет представництва - колегіальний характер відповідних державних органів.
Будова парламентів
Одним із вихідних моментів у характеристиці парламентаризму як загального явища і при визначені особливостей представницьких органів конкретних країн є їх побудова. В свою чергу, головною ознакою побудови парламентів значної кількості країн є їх двопалатність, або бікамералізм.
 Двопалатність довгий час була типовою рисою парламентаризму. Історично створення або збереження верхніх палат відображало компроміси, що були досягнуті між буржуазією і феодальним класом в їх боротьбі за політичну владу. В наш час Існування верхніх палат перш за все пояснюється потребами оптимізації парламентської організації. Акцент ставиться на необхідності забезпечити врівноважений підхід у парламентській роботі, надати їй високого професійного рівня. Деякі вважають, що верхні палати мають стимулювати нижні, створювати такі умови, за яких буде забезпечений зважений законодавчий процес і виключене прийняття непродуманих і поквапливих рішень. Визначаючи інші аргументи в обгрунтуванні двопалатної побудови парламентів слід також відзначити, що у федераціях вона вважається чи не обов`язковою і пояснюється необхідністю представництва на загальнонаціональному рівні інтересів суб`єктів федерації та їх населення. Прийнято формулу, за якою депутати нижніх палат парламенту представляють увесь народ (виборчий корпус) в цілому, а верхніх - тільки свій штат, провінцію тощо.
Сьогодні двопартійність вже не має значення типової риси явища парламентаризму. Якщо до другої світової війни однопалатні парламенти в Західній Європі в умовах демократичного правління існували лише в Люксембурзі і Фінляндії, то в наші дні відповідна форма побудови представницьких органів стала такою ж прийнятою, як і бікамералізм. Після другої світової війни на засадах однопалатності були реформовані парламенти таких європейських країн, як Греція, Данія, Португалія і Швеція.
Найбільш істотне значення в характеристиці побудови парламентів має порядок формування палат. Нижні палати двопалатних парламентів, так само як і однопалатні парламенти в цілому, практично повсюдно формуються на основі прямих виборів. При цьому в законодавстві як звичайно фіксується норма представництва, тобто визначається середня кількість виборців, від якої до палати (парламенту) обирається один депутат. Такий порядок формування нижніх палат іноді забезпечує представницький характер парламенту в цілому.
Порядок формування верхніх палат суттєво різниться і, як правило, відмінний від того, котрий прийнятий для нижніх. У ряді країн застосовуються прямі вибори. Вони нерідко проводяться не лише на основі дещо відмінного ви-борчого права (з більш високим віковим цензом), а й з використанням інших виборчих систем. Зокрема, у такий спосіб утворюються іспанський, італійський, польський, румунський і чеський сенати, а також палата радників парламенту Японії.
Комісії (комітети) як елемент структури парламентів
Найголовнішим елементом внутрішньої структури парламентів є комісії (комітети). Теоретично їх роль визначається як попередня підготовка різного роду питань, які потім мають розглядатись у сесійних засіданнях. Фактично ж комісії самі вирішують наперед багато з цих, а палати і парламенти в цілому нерідко майже автоматично затверджують їх пропозиції. При цьому вважається, що діяльність комісій дозволяє більш швидко, ніж у самих палатах, і на більш про-фесійному рівні вирішувати парламентські справи.
Парламентські комісії мають свої різновиди. Чи не основними з них є постійні комісії. В Англомовних та деяких інших країнах вони називаються постійними комітетами. В двопалатних парламентах постійні комісії, як правило, утворюються в кожній з палат і діють на період сесії парламенту, але в цілому ряді країн вони утворюються на весь термін його скликання. На практиці ця різниця не має великого значення, тому що формування комісій на початку кожної сесії здебільшого не призводить до значних змін в їх складі.
Однією з головних функцій постійних комісій є детальний розгляд законопроектів. ця їх діяльність складає зміст окремої стадії законодавчого процесу. В Італії згідно з ст. 72 конституції постійні комісії мають право не тільки розглядати, а і затверджувати законопроекти, що виключає подальшу парламентську процедуру їх прийняття. І хоча за ініціативою уряду Італії або встановленої кількості депутатів законопроект до затвердження його комісією може бути повернуто до розгляду і прийняття до палати, постійні комісії в багатьох випадках виступають як основний центр законодавчої діяльності.
До функцій постійних комісій також віднесено обговорення інших питань, включених до порядку денного роботи парламенту. В багатьох країнах утворю-ються постійні комісії, діяльність яких пов`язана з функціонуванням самого представницького органу: з питань процедури і регламенту, депутатської етики тощо. Нерідко постійні комісії здійснюють функції зв`язку з міністерствами та контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Тому не дивно, що постійні комісії мають спеціалізований характер, а їх предметна компетенція в цілому відповідає загальній структурі уряду.
Значними відмінностями в цьому відношенні характеризуються постійні комітети палати громад парламенту Великої Британії. Чи не єдиною їх функцією є відповідна участь у законотворчості. Ті п`ять-вісім комітетів, що утворюються на кожній сесії, не мають спеціалізованої компетенції, позначаються першими літерами алфавіту. Характеристика цих комітетів як постійних є досить умовною через те, що їх склад змінюється кожного разу після передачі туди нового законопроекту, а постійними залишаються лише голови комітетів. У такий спосіб забезпечується професійний підхід до законотворчості, адже депутати спеціалізуються з різних питань, і це, звичайно, враховується при формуванні кон-кретного складу постійного комітету.
Кількість постійних комісій в парламентах різних країн помітно різниться: від 6 в кожній з палат парламенту Франції до 24 в бундестазі Німеччини. В окремих країнах число постійних комісій зафіксовано в конституції, в інших це зроблено в парламентських регламентах. Проте в ряді країн комісії створюються в такий кількості, яку сам парламент і контролююча його партійна більшість вважають доцільною.

Компетенція парламентів
Вивершеному аналізу парламентаризму сприяє розгляд форм закріплення компетенції представницьких органів, а також змісту відповідних повноважень. Згідно з принципом розподілу влад, парламенти визначаються як носії законо-давчої влади. “Всі встановлені тут (у конституції - О.Б.) законодавчі повноваження належать конгресу Сполучених Штатів,” - сказано в ст. 1 американської конституції. Ця ідея в тій чи іншій формі викладена в основних законах практично всіх розвинутих країн.
Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Їм не надається якість повновладдя, правомочність розглядати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади. Адже всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.
Характеризуючи форму закріплення і зміст парламентської компетенції, слід в першу чергу зазначити, що вони певною мірою пов`язані з побудовою представницьких органів. Зокрема, бікамералізм парламентів зумовлює наявність повноважень у кожної з палат і, як правило, нижні палати відіграють більш значну і навіть домінуючу роль в реалізації цих повноважень. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат не тільки зрівняні, а й в цілому рівні. До них слід віднести представницькі органи Італії, Румуні, США та ряду інших країн. Зокрема обидві палати американського конгресу мають, у принципі, однакові законодавчі повно-важення, за винятком того, що білі (законопроекти) з фінансових питань можуть бути внесені тільки в палату представників.
Іноді кожна з палат має свої особливі, притаманні тільки їй повноваження. Наприклад, сенату конгресу США належить виключне право давати “пораду і зго-ду” на кандидатури, що пропоновані президентом на цілий ряд посад, а також на ратифікацію міжнародних угод. Якщо ніхто з кандидатів у президенти не за-безпечить собі більшості голосів вибірників, його обрання здійснюється палатою представників. За таких самих обставин сенат обирає віце-президента. Палата представників має право притягувати до відповідальності в порядку імпічменту президента та деяких інших вищих посадових осіб, а правом розглядати справи, порушені в такому порядку, наділений сенат. Наявність особливих повноважень у кожної з палат характеризує і деякі парламенти з нерівноправними палатами.
Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їх функцій, тобто напрямів їх діяльності. До парламентських функцій відносять законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функцій парла-ментів мають, по суті, супутнє значення.
Конституції передбачають лише окремі, вузькі форми участі представницьких органів у зовнішньополітичній діяльності держави. Парламенти, як правило, не беруть участі в оперативному вирішені проблем зовнішньої політики. Аналізуючи їх відповідні повноваження, слід виділити визнане основними законами багатьох країн право схвалювати укладені міжнародні договори і угоди. Проте ці повноваження аж ніяк не обмежують міжнародно-договірну практику виконавчої влади, а саме парламентське схвалення в більшості випадків має суто формальний характер.
Більш суттєвим є право парламентів на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або на участь в цьому процесі, закріплене в конституціях цілого ряду країн. Відповідні процедури, що застосовуються до найважливіших міжнародних договорів, ставлять діяльність з укладання таких договорів у за-лежність від їх сприйняття парламентом. До зовнішньополітичних повноважень парламентів треба також віднести їх право оголошувати війну і укладати мирні угоди. В цілому ж парламенти стоять осторонь активної діяльності з формування і здійснення зовнішньої політики. Цю діяльність віднесено до повноважень вищих органів виконавчої влади.
До компетенції парламентів деяких країн входять певні судові повноважен-ня. У Великій Британії представницький орган у випадках так званих злочинів проти парламенту або порушення парламентських привілеїв та імунітетів нерідко бере на себе прямі судові функції. Зокрема, палата громад британського парламенту має право притягувати до відповідальності у відповідних випадках як своїх членів, так і сторонніх осіб. За її рішенням для депутатів можуть бути визначені такі покарання, як відсторонення на деякий час від роботи в парламенті або взагалі виведення з його складу.
Однак найважливішими парламентськими повноваженнями судового характеру є повноваження, пов`язані з відповідальністю посадових осіб у порядку імпічменту та інших подібних процедур. Активними учасниками цих процедур є представницькі органи.
Для характеристики компетенції парламентів важливе значення має оцінка змісту конституційно-правового статусу самих парламентаріїв. Практично у всіх розвинутих країнах депутати не зв`язані юридичними обов`язками по відношенню до своїх виборців. Вони вважаються представниками не відповідних виборчих округів, а всього народу (виборчого корпусу) в цілому і не можуть бути відкликані виборцями. Тим самим їх мандат не має імперативного характеру, і його прийнято називати вільним. Такий характер депутатського мандата, як правило фіксується в конституціях.
В цілому слід підкреслити, що вільний мандат в зарубіжній конституційній теорії, розглядається як такий, що найбільш повно забезпечує для депутатів можливості займатися справами, віднесеними до компетенції загальнонаціонального представницького органу. Він надає їх діяльності політичного характеру і не зводить її до рівня роботи уповноважених з місцевих справ. З іншого боку, в умовах прийняття імперативного мандата зовні встановлюється більш тісний зв`язок між парламентаріями та їх виборцями.
 
УРЯД
Структура і організація урядів.
Конституційна теорія і практика сучасних країн знає дві основні моделі структури урядів. У багатьох країнах до складу урядів входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. У сукуп-ності вони і становлять урядову колегію. Це зумовлює досить велику чисельність уряду, що іноді може призвести до зниження ефективності його роботи. Тому в деяких країнах, де запроваджено таку модель, у структурі уряду утворюється більш вузька колегія. До неї, як правило, входять глава уряду, його заступники та інші авторитетні міністри. Прикладом може служити Італія, де в ст. 95 конституції припускається утворення уряду в межах його президії.
В англомовних та багатьох інших країнах до складу уряду (кабінету) входять не всі політичні керівники міністерств та відомств, а лише ті, які очолюють най-важливіші з них. Уряду як колегії всіх цих керівників просто не існує. Тому поняття уряду і кабінету збігаються. Члени кабінету нічим не відрізняються від інших міністрів, котрі не мають такого статусу, проте реальні їх повноваження у вирішенні питань урядової політики суттєво різняться. В США до складу кабінету входять усі особи, котрі очолюють міністерства. Але це не означає, що він є осе-редком усієї відповідальної діяльності. Значна частина функцій у сфері виконавчої влади реалізується іншими органами, керівники яких не входять до складу кабінету. між кабінетом і такими органами, як правило, не існує жодних формаль-них зв`язків, і всі вони діють на основі повноважень, делегованих президентом. характеризуючи структуру і організацію урядів, слід у першу чергу зупинитись на питаннях їх складу. Основною діючою основою уряду, формальним і неформаль-ним центром є його глава. Найчастіше він зветься прем`єр-міністром, хоч у деяких країнах прийнято й інші титули: канцлер, президент або голова. У президентських республіках систему органів виконавчої влади очолює президент, а посада прем`єр-міністра відсутня. У цілому ряді країн зі змішаною республіканською фор-мою правління в силу дуалізму виконавчої влади роль центру урядової організації діяльності розподіляється між главою уряду і президентом. Характер цього розподілу визначається конституційними нормами і державно-політичною практикою кожної конкретної країни. При цьому головні повноваження можуть бути сконцентровані або у президента, або у прем`єр-міністра.
Про наявність дуалізму виконавчої влади свідчить зміст конституцій Франції, Росії і деяких інших країн, де прийнято відповідну форму державного правління. Так, у Польщі глава уряду інформує президента про головні питання, що є пред-метом його роботи. З питань “особливого значення” президент може скликати засідання уряду і головувати на них. Водночас президент може призначати спеціальних державних міністрів з метою сприяння здійсненню його повноважень. У Румунії президент може брати участь у засіданнях уряду, на яких обговорюються проблеми національного значення, що виникають у сфері зовнішньої політики, оборони і публічного порядку, а також на пропозицію глави уряду в інших си-туаціях. У Португалії президент головує в уряді на прохання його голови. У Хор-ватії президент може проводити засідання уряду за запропонованим ним порядком денним. Він також головує на усіх урядових засіданнях, де є присутнім.
Елементи дуалізму виконавчої влади простежуються за змістом конституцій окремих парламентарних республік, що свідчить про певну умовність критеріїв прийнятої класифікації сучасних форм державного правління. в Туреччині прези-дент може головувати на засіданнях уряду і скликати їх, коли вважає за необхідне. В Словаччині президент має право бути присутнім на засіданнях уряду, головува-ти на них і вимагати звітів від уряду та його окремих членів.
Проте в інших країнах із змішаною республіканською формою і парламентарними формами правління глава уряду концентрує в своїх руках основні владні повноваження і, по суті, стоїть над урядом. Така централізація і концентрація повноважень відображає об`єктивні закономірності суспільно-політичного розвитку відповідних країн. Тут прем`єр-міністри реалізують не тільки власне урядові повноваження, а й більшість владних повноважень і прерогатив глави держави. До того ж у деяких республіках глави урядів мають пряме відношення до здійснення функцій президентів. Зокрема в Австрії, Росії, Словаччині і Фінляндії главу уряду за певних умов тимчасово заміщує голова верхньої палати парламенту, а якщо останній не може виконувати відповідні функції, це робить уряд в цілому. В Ісландії глава уряду входить до складу спеціальної колегії, яка здійснює таке заміщення.

Організація урядів у країнах світу в кожному конкретному випадку має свої особливості. Однак існують і певні загальні її риси, серед яких слід назвати ство-рення різноманітних міжміністерських органів і органів при главі уряду. Всі вони здебільшого функціонують поза формалізованою структурою уряду і так чи інакше присутні в державному механізмі країн з парламентарними і змішаною республіканською формами правління.
У Великій Британії сюди мають бути перш за все віднесені комітети кабінету. Існує два різновиди таких комітетів - постійні і створювані у конкретному випадку. Останні, як правило, утворюються у зв`язку з виникненням гострої політичної ситуації для розробки необхідних урядових рішень. Історія свідчить, що іноді такі комітети відігравали роль головних урядових центрів на період політичної кризи. Всі комітети утворюються та ліквідуються за рішенням прем`єр-міністра. Він же є головою найважливіших з них.
Незважаючи на те, що прем`єр міністр у Великій Британії займає ключове положення в системі виконавчої влади, при ньому формально немає спеціального органу,який би здійснював функцію координації в межах самого уряду.
Подібною до британської є організація урядів у більшості країн з парламентарними формами правління.
У Німеччині так звані комітети формуються на основі рішень федерального уряду. Головою кожного такого комітету є канцлер. До їх складу входять міністри за профілем проблем, які розглядаються в конкретних комітетах. Формою відповідної урядової діяльності у Німеччині є й міжміністерські комітети. Вони створюються за рішенням уряду або за домовленістю зацікавлених міністерств. Керівництво такими комітетами здійснюється міністрами. Головною їх функцією є координація діяльності міністерств. Урядові і міжміністерські комітети виносять за межі уряду значну частину його роботи.
У Франції створення спеціальних органів виконавчої влади, які існують поза офіційною урядовою структурою передбачене самою Конституцією. “Президент очолює збройні сили. Він головує в радах і вищих комітетах оборони”, - сказано в ст. 15. Міжміністерські ради і комітети не тільки готують відповідні проекти рішень Ради міністрів, а й у межах своєї компетенції при    й мають самостійні управлінські рішення. Ці ради і комітети можна розглядати не тільки як робочі органи уряду, а і як допоміжні структури при президенті і прем`єр-міністрі. В деяких випадках вони можуть навіть підміняти Раду міністрів.
Нарешті, аналізуючи особливості організації виконавчої влади в США, необхідно вказати на існування різноманітних і численних федеральних органів, які не входять до названих структур, самі не складають єдину структуру і діють са-мостійно під загальним керівництвом президента. Це адміністративні, регулюючі агентства тощо. Частина з них утворюється на основі актів Конгресу, а їхні керівники відіграють не менш важливу роль ніж міністри. Про це свідчить той факт, що вони запрошуються на засідання кабінету. Важливе місце в системі виконавчої влади займають і так звані президентські комісії, які, як правило, утворюються актом глави держави. В багатьох випадках керівники таких комісії призначаються з “поради і згоди” Сенату. Ці органи виконують різноманітні функції за дорученням президента.
 
ГЛАВА ДЕРЖАВИ
ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО СТАТУСУ ГЛАВ ДЕРЖАВ
Одним із найважливіших елементів державного механізму є глава держави. Глава держави - це особа, яка займає формально вище місце в структурі держав-них інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого боку, глава держави розглядається як один з її вищих органів.
У країнах з монархічними формами державного правління главою держави є монарх, з республіканськими - президент.
Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями. У розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийнято три системи престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія і Швеція), кастильська (Велика Британія, Данія та Іспанія), і австрійська (Нідерланди та Японія). За салічною системою, наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками у порядку первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоча визнає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська ж система зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому ви-падку, коли відсутні законні претенденти чоловічої статі. Питання престолонаслідування лише зовні є малозначущими. Від їх рішення може залежати політична доля самої монархії. Історії відомі випадки виникнення кризових і навіть конфліктних ситуацій у суспільстві в наслідок вакантності престолу монарха.
Сама ж вакантність престолу, незалежно від її причин, завжди має певні юридичні наслідки. Одним із таких наслідків може бути встановлення регентства, тобто тимчасового правління іншої особи або групи осіб (регентської ради) замість монарха. Конституції багатьох парламентарних монархій регламентують порядок встановлення регентства та його здійснення. Регентство може бути встановлене і за умов тимчасової недієздатності монарха, його малолітства та в деяких інших випадках. Іноді воно виконує роль гнучкого політичного інституту.
Конституції більшості парламентарних монархій відносять вирішення питання про заміщення вакантного престолу монарха за умов відсутності законних спадкоємців до компетенції парламентів. Усунення монарха з престолу юри-дичними засобами практично неможливе, але його можна примусити відректися. Новітня історія знає чимало випадків, коли монарх усувався з престолу, по суті, насильницьким шляхом за наслідками кардинальної ломки політичної системи і змінення форми правління.
До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього особових прав, пільг і привілеїв. Серед них можна виділити право на титул. У розвинутих країнах прийнято такі титули монархів, як імператор, король, великий герцог і князь. Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок цивільного листа. Ще однією особливістю статусу монарха є те, що в конституціях окремих країн встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція).
У президентських республіках і країнах із змішаною республіканською фор-мою правління глава держави обирається шляхом проведення загальних виборів. Ці вибори звичайно мають прямий характер, хоча зустрічаються і винятки (США).
Для обрання на посаду президента практично в усіх країнах встановлено більш високий віковий ценз, ніж для пасивного виборчого права на парламентських виборах. Найчастіше це 35 років (Австрія, Ірландія, Ісландія, Португалія, більшість країн Західної та Східної Європи, США та інші президентські республіки). Нерідко встановлюється вищий ценз - 40 років (Болгарія, Греція, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Чехія, Німеччина), іноді - навіть 50 років (Італія). З іншого боку, у Франції віковий ценз для кандидатів у депутати нижньої палати та у президенти збігається і становить 23 роки.
Строк повноважень президентів, як правило, варіюється від 4 до 7 років. Зокрема, чотирирічний строк встановлений у конституціях Ісландії, Молдови, Росії, Румунії, Угорщини і США, п`ятирічний - Греції, Індії, Португалії, Німеччини, більшості країн Центральної і Східної Європи, а також тих, що утворились на теренах колишнього СРСР, шестирічний - Австрії, Мексики і Фінляндії, семирічний - Ірландії, Італії, Франції.
Конституції багатьох країн встановлюють обмеження на переобрання президента. В Мексиці  не допускається навіть повторне переобрання однієї і тієї ж особи. В Ірландії, США і в багатьох інших країнах одна особа не може бути обрана президентом більше ніж два рази. В Австрії і Німеччині, а також у більшості країн Східної і Центральної Європи, можливим визначається тільки одне переобрання президента після закінчення першого строку його перебуванні на посаді.
До особливостей конституційного статусу глави держави в деяких парламентарних республіках і республіках із змішаною формою правління віднесене те, що тут утворюються спеціальні органи, покликані сприяти реалізації президентами своїх найголовніших повноважень. Назва цих органів - державна рада (Ірландія і Португалія) і рада республіки (Греція).

И на моей улице праздник?

Сегодня, 8 утра. Громкий и специфический звук сирены, который тяжело перепутать, возгласил: и на мою улицу пришел праздник. Выглянул в окно: точно! Работает новая полиция.

 На этом отрезке улицы одностороннее движение. Остановленная машина двигалась по встречной, к тому же еще и припарковалась на переходе. Кроме того по обе стороны висят знаки "Остановка запрещена".  Такую картину я наблюдаю ежедневно, вся улица включая переход заставлена машинами, большинство из них прибывают в налоговую Святошинского р-на. Неужели тут когда-то наведут порядок?  

Усього 8,5% - це класно!

Блог Арсена Авакова
Арсен Аваков министр внутренних дел Недільна інформація для вас

Патрульна поліція. Твоя нова поліція.

а). Оголошую дату старту патрульної поліції в Києві: стартуємо у суботу 4 липня 2015!

Нас чекає ще неймовірну кількість роботи і формальностей, не кажучи вже про необхідність голосування в парламенті 2-го читання закону про Національну поліції 16-18 червня. Незважаючи на безліч проблем і складнощів на шляху - наша команда працює щільно і ми налаштовані оптимістично!

б). Ще новина - в найближчі дні запускаємо процес нового поліцейського патруля в Луцьку. Готуйся Волинь!

в). Процес формування патруля в Одесі, Львові та Харкові увійшов у другу фазу. Вам будуть цікаві деякі цифри:

статус набору слухачів в патрульну поліцію по регіонах станом на 06.02.2015 р

ЛЬВІВ

Всього подано анкет: 8601

З усіх поданих анкет відповідають базовим вимогам: 7101

Тест загальних навичок вже пройшли 4004, з них успішно: 3124

ВЛК вже пройшли 638, з них успішно 523

Физо вже пройшли 829, з них успішно 755

Чекають призначення на ММПАЙ: 189

Відмовилися від участі: 258

ОДЕСА

Всього подано анкет: 4031

З усіх поданих анкет відповідають базовим вимогам: 3215

Тест загальних навичок вже пройшли 1786 з них успішно: 1432

ВЛК вже пройшли 112, з них успішно 49

Физо призначено на 03.06.2015

Відмовилися від участі: 209

ХАРКІВ

Всього подано анкет: 4347

З усіх поданих анкет відповідають базовим вимогам 3561 (цифра прогнозна, тому анкети проходять валідацію) Запланована дата початку Тесту загальних навичок - 04/06/2015

СУМАРНА СТАТИСТИКА по всьому місту:

Відсоток чоловіків: 72%

Відсоток кандидатів з вищою освітою: 61,2%

Відсоток безробітних: 41,3%

Відсоток діючих співробітників міліції: 8,5%

г). Ще з новин проекту Нового поліцейського патруля в Києві:

Крім реалізованих зараз піших і автомобільних патрулів, у складі Київського поліцейського патруля буде кінний патруль для паркових зон і річковий патруль в юрисдикції Києва та Київської області.

д). Наступного тижня представлю главу Київського поліцейського патруля, 50 керівників патрульних рот і шефа департаменту патрульної поліції. До речі, що з'явилися в пресі чутки про кадрові призначення на ці посади - не достовірні.

У ці ж дні ми представимо форму нового поліцейського патруля.

Загалом, як і говорив - роботи багато і вона увійшла в найгарячішу стадію. Підтримайте довірою і добрим словом ВАШИХ нових поліцейських!

2. Учора Президент Петро Порошенко і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, в рамках візитів прем'єрів Японії і Канади, серед найважливіших міждержавних питань остаточно оформили угоди допомоги урядів Японії та Канади на підтримку проведеної реформи МВС.

Канада надасть безповоротну фінансову допомогу $ 5 млн. в цьому році і продовжить у наступному. Японія - $ 4,2 млн. На додаток до $ 15 млн. уряду США зовсім непогана підмога до нашого державного бюджетного фінансування реформи МВС. І, що не менш важливо + досвід і причетність провідних країн до нашої реформі.

* * *

І від створюваного майбутньої поліції - до прози сьогоднішнього дня.

3. МВС вже повідомляло про розслідування справи відносно компаній групи Дмитра Фірташа OSTCHEM. Висунуто звинувачення - нанесення збитків державі 5742 млрд. грн. У тому числі борг держкомпанії 3343 млрд. грн. Плюс неодержані доходи на суму 2, 399 млрд. грн.

У рамках забезпечення інтересів держави раніше нами було вже арештовано 499,121 тис. кубів природного газу, що знаходиться в сховищах "Укртрансгазу" і належить підприємствам групи OSTCHEM (рішення суду від 30 квітня 2014р.).

У продовження забезпечення інтересів держави слідством встановлені відомості про нерухоме майно та земельні ділянки, що належать підприємствам групи компаній OSTCHEM. На даний момент з метою накладення арешту на об'єкти нерухомості нами направлено до суду 110 клопотань. До п'ятниці в забезпечення позовів держави арешт накладено вже на 46 об'єктів.

Працюємо далі. А я ось що думаю: може Фірташу поднатужиться і віддати гроші державі по-хорошому ...

4. Минулого тижня МВС порушило ще одне виробництво, пов'язане з Фірташем - за фактом зловживання службовим становищем співробітниками НАК "Нафтогаз України". Ми підозрюємо змову посадових осіб минулого керівництва НАКу з управлінцями та власниками РосУкрЕнерго і Group DF, Centragas Holding AG, що володіють 50% акцій РосУкрЕнерго, співвласником якої є також російський Газпром.

Коротко поясню суть. В кінці 2010 року Стокгольмський арбітражний суд виніс рішення у судовому розгляді між "Росукренерго" і НАК Нафтогаз України у справі про експропріацію 11 млрд куб. м газу.

"Нафтогаз" був зобов'язаний повернути РУЕ 12,1 млрд куб. м газу в підземних газових сховищах України, з урахуванням 1,1 млрд. куб. неустойки.

Це антиукраїнські рішення Стокгольмського суду стало можливим тільки тому, що керівництво НАК Нафтогаз, імовірно за вказівкою вищого керівництва країни, увійшло в змову з Фірташем і Ко. Тоді посадовці НАКу різко і несподівано змінили позицію в суді - і програли. Ціна питання? Десятки мільярдів!

Слідче управління МВС отримало нові свідчення з цього феноменальному злочинному змовою. Порушили виробництво. Передали для процесуального керівництва в Генпрокуратуру. Спільно з ГПУ визначаємо порядок розслідування по цьому найважливішому для країни справі.

Упевнений, що інформація про розслідування такого масштабу зловживань повинна бути у фокусі уваги суспільства.

5. У контексті п. 4 березня і дуже переживаю за телеканал "Інтер" і його власників Фірташа і Льовочкіна. Чи залишиться в новинних випусках цього каналу ефірний час на новини про життя країни? Адже з кожним днем все більше ефірного часу йде у них на інформ атаку на МВС і міністра. 2-3-4 сюжету в кожному випуску! А ми все не вгамовувався)) Дуже переживаю :)


78%, 7 голосів

22%, 2 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.