Розминулися в часі Наші роки і дні, Бо на Зоряній трасі Ми були не одні. Чаклували над нами Чорні зорі згори. Засипали снігами Й не чекали пори. Били холодом в груди – Він дзвенів, мов кришталь! І плели пересуди В чорно – сіру вуаль. Півстоліття – не жарти! Тема ця – не нова. Чому так впали карти? Тут вже зайві слова....... [Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Роки минають і нехай собі минаютьнате вони й роки, щоби собі минати.Кожен рік в собі несе своє,тобі – твоє, мені – моє,саме те, заради чого ми тут є.[Приєднана картинка]Роки минають, минаючи навчаютьдовіру і любов завжди у серці мати.Все як прийшло, так і підевід тебе – твоє, від мене – моєсаме те, що відпрацьовано вже є.[Приєднана картинка]Роки минають і минати собі будутьу майбуття вони нас будуть гнати.Будуть давати, будуть і забиратиі лиш одне нам твердо треба...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Роки відлітають птахами у вирій,В далекі краї – за обрій летять,А тобі сьогодні на ниві життєвійУже шістдесят! Сьогодні уже 60!«Міцного здоров’я з роси і води»,Дзвінки, телеграми, вітання!А серце щемить і кричить підожди!Ще хочетьсь трішки кохання!Час зупинить ніщо не в змозіІ ліс шумить, і сад цвіте,На тій, з гори уже дорозі!Де заблудилось, де ти? де…А душі двох так й не зустрілисьЙ в снах-примарах порожнінь,І щоб домріять, добажати, долюбити…Лишилось п’ять секунд...

Читати далі...

Тоді він був добродушним і веселим балакуном, до певної міри несерйозним та байдужим «пофігістом». Про таких говорять - «не соскушишься»... Але ми у всьому і завжди знаходили спільну мову та розуміння. Я не відчував ні крихти зверхності по відношенню до мене, хоч знав про його родословну, про життєву справу батька… Сподівався, що він піде по батьківських слідах і на це вказувала його військова спеціальність. Мова йде про мого друга по армійській службі. &nbsp...

Читати далі...

Ось і ще одна зима промайнула... пролетіла... пронеслась... Зима життя нашого... Та й чорт з ними, зі зморшками! Зрозуміло, що від них нікуди не дітись. І від зайвого жирку, і від пігментних плям, ні від сивини, ні від лисини... Але очі! Ці очі - я вдивляюсь в дзеркало - вони не повинні змінитись ні в якому разі. Що робити, якщо одного чудового ранку я подивлюсь в них і побачу, що там пустка, втома і ні краплини того колишнього вогнику? Як тоді бути? Куди бігти?????? [Приєднана картинка]