хочу сюда!
 

Нюта))))

26 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 28-45 лет

Заметки с меткой «мій вірш»

"Мене покусала людина" (с)

Зависокі сходи
Непід"ємні ноші
День за днем проходить
Всі загальні схожі

Справ дурних і впертих
Забуття безпере
І нудні відверто
Клаптики паперу

Наче клітка в клітці
Плин "на автоматі"
Все чергові східці
Беззмістовні ґрати

Ви не хвилюйтесь...

Я так давно не бачила дощу,
Без парасолі йду по Оболоні))
Не всіх охочих в душу допущу...
В долоню крапель натрушу сьогодні...
Сповито ніжність ніжно у сувій
Енергій дивних осені і щастя..
І хворобливий стан не личить їй.
Ви не хвилюйтесь, дощ бува не часто...
Люблю кленовий спалах і дими
Із прибраних городів від бадилля.
Люблю тепло у пледи-килими...
Палкі обійми... Вихідний- безділля...
Туман дрібний-меланхолійний пан,
І вмиті шибки, і пиріг на кухні.
Із книгою залізти на диван..
По-польськи каву заварити в кухлі)

Коли гуляєш під дощем...)))

Печаль дощу меланхолійно пише
На листопадах трепетні листи.
Невчасно зашуміло у затишші,
У струмені життя з'явився ти.
Незнаний і далекий милий мрійник.
Розбурхання неспокоїв нічних.
Повзе-крокує стрілка. Б'є годинник,
Опівночі поетам помічник.
Замерзлі пальці зігріває кава -
То знатиму, чому несила спать.
І ліхтарі моргають золотаво
Щоб місяця над озером злякать.
Ти ходиш тут під вікнами самотньо.
Вагаючись між "щиро" і "онлайн".
Хай буде вибір вчасний і природній.
І зустріч без зітхань і запитань.

Якщо це читаєш, то тобі)))

Привіт одеський телефон жадано
Чекав мрійливо і зітхав віки...
Хтось скаже, мабуть: "Нетерплячі дами..."
Відкаже хтось: "В собі чоловіки..."
А поки дощ змиватиме утому.
Голубитиме ввечері думки.
Тобі самотньо?Вдома чи не вдома?-
Напишуться в щоденнику рядки.
І суєтою зморене повстане
Єство в бажанні розділити шлях.
А новий вечір, як завжди, настане,
Засне в Шахерезадиних казках.

Чому вчора були блискавки?

Райські яблука достигли у саду.
Дрібно осипаються додолу.
Стежкою до тебе підійду...
По траві збираючи довкола.
Терпкий смак чи пристрасті меди?
Чи гармонія осіннього причастя?
Евою не буду, то не жди.
Зваба для пізнання - то напасті.
Душам зустрічатися удвох,
Зазирати в закутки таємні.
Лікувать людський переполох,
Любощі леліяти буденні.
Ти не скажеш слова. Не мовчун.
Просто розумітимеш природу.
Трусить райські яблука Перун
Для кохання блискавок не шкода.

Гурамі?

Світання спалах повзає по рамі.
Між розсипів морозяних на склі.
Вдихаю каву - і стаю гурамі...
Ні, не гурманом - рибою на дні.
У хвилях тропіків змиватиму утому
Кармічні дотики помірності широт...
А повернуся з теплоти додому-
Покину образ "змерзлий в банці шпрот".
І золотисто блиснувши пірнаю
В осінній день любові всіх світів.
Свої бажання помахом сповняю...
Світання спалах сонцем замигтів...

На щастя

А дзеркало - на скалки, і завмерло.
Повітря зойком висне над столом...
Шматки минулого. Змітаю. Пам'ять стерла.
Бурштини осені над київським вікном.
Три ковдри і меліса п'яно в кухлі.
"Без звуку" -насолоджуюсь- режим.
І лірику разом зі сміттям стухлу
Контейнеру дарую. Дивно жить.
День завтра засвяткую по-новому.
Спіймаю манівцями щастя хвіст.
Воно натомлене припхається додому.
І скаже: ти, мисливко, маєш хист.
У відповідь пришпилю його чемно
На пазузу до серця - діамант!
І знатиму: розбився недаремно
Вчорашній день, і сум, і думосад.

папір

Колекція чистих листів про кохання,
То все, що я знаю про щастя мое.
То все, що я знаю, закляття, зізнання,
То все, що я маю, то все, що я є.

Як тайною зв'язана солодко ниє, 
Ту тайну плеснути на білі листи,
І випростать крилами щирість у вирій.
Але твій цілунок - печатка, прости.

І білі, як сила, як деннеє небо,
Всебачаче око, всезнаючий глас.
Я тільки мовчати навчилась про тебе,
Тим більше коли це стосується нас.

І серця я ритм відчуваю безслівним,
Бо щастя тремтливе і горде моє,
І маю, що є, і кохаю безмірно,
І так зберігаю, що Бог нам дає.

Нарис

А на Хрещатику в Трубі літають голуби
Весна бузковая, тризуб наколотий,
Червоно-чорний травень мій закоханий,
Зла і весела я, мій борг не золото.

Заборгувала помоскальщині віддячити.
В Трубі прокуреній співають спадщину.
Вимірюючи кроком спільність голосу,
Всім Бог віддячує, я тільки хрест несу.

Каштани небо розривають квітами,
Живем надіями, Надія житиме.

Нечто... прошлогоднее?..

В полудрёме услышал: «Три дня»…

Не три года, не тридцать лет…

Два прошло, может быть у меня

Уже дней совершенно нет?..

 

Если правда всё – чего таить! –

Сожалею ль о чём? – Ничуть.

Лишь часы б мне хотелось прожить,

Чтоб не в омут с парома, а – в Путь…

 

Где привязки, где цепи, где кровь,

Та, что в жилах, та, что в висках?!..

Всё растаяло – лишь бы Любовь,

Лишь бы таять в Божьих руках.

 

Сожалею ль о чём? – Ничуть!

Есть ли время для масла? – Да.

Лишь бы таять в ЕгО сердца Путь,

Лишь остаться бы в Нём – навсегда.  

 

А родители, брат, друзья?.. –

- Я люблю Вас – но я и ты –

Все мы рядом, во мне, у меня,

В Нём, в доверии Его мечты…

18.08.14 г

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая