Совсем плохо с головой стало. Да и с остальным. Сегодня только в 15-00 выполз из кровати (вчера в 13-00). Зато столько интересного, страшного и прекрасного пересмотрел и пережил. Боюсь (но одновременно и надеюсь), что это я потихонечьку схожу с ума. Все больше и больше времени проводить в своем параллельном мире мне ужасно нравится. Там даже ни голода ни жажды нет. Вот только если приперло пописать. Покакать на том свете - пока не приперает.

Или выпить таблетку от давления.

Потому что реально достает.

Мне кажется, что то, что сегодня было - классическая эпилепсия. С включениями офигенного счастья, от которого, как говорил Федор Михайлович, он бы ни за что не отказался. Потому, за эти пять секунд ауры готов отдать всю свою жизнь (это он так говорил).

В годы моего детства и юности, город был поделён на "раёны", союзничающие или враждующие между собой на манер феодальной или племенной раздробленности, а поколения (от 10 лет до 25) разделены на возрастные категории: 10-12, 12-14, 14-16, 16-18, 20-25. Категория 18-20 отсутствовала в Армии. Кто не служил, тот не считался. После 25-ти (или раньше - после обзаведения полноценной семьёй) человек переходил во внекатегорийное понятие "взрослый".
Старшие присматривали за младшими, "учили жизни" и разбирали конфликты. А ещё за каждым участком территории были свои низовые "смотрящие", чтобы контролировать и не допускать косяков и беспредела.
Можно это назвать мафией (кстати, "Коза ностра" в переводе - Наше дело), можно назвать гражданским обществом.[ Читать дальше ]

В один обычный солнечный день я задумалась над извечными вопросами: что, собственно, есть счастье; и над тем, что, собственно, есть счастье ДЛЯ МЕНЯ? Вот, светит солнце, вот, горячий сильно разбавленный кофе со сливками (как я и люблю); обожаемая собака красивая и здоровая греется на солнце; мое состояние в форме и в полном порядке… другие женщины имея такие же данные, покоряли миры… стоит лишь захотеть – все возможности достичь любой цели при мне. Но я даже не крашусь принципиально, и принципиально часто плохо одеваюсь, когда мне улыбаются – принципиально отвожу взгляд, когда мне идут на встречу – принципиально прохожу мимо. Вот, сейчас пишу это, и уже виски сковывает от предстоящих вопросов с нормальным возмущением любого читателя и предстоящего непонимания. Знаю, - любому человеку потребуются объяснения такого поведения. Даже объяснять ничего не хочу. Мне именно так хорошо и спокойно. Не это ли главная цель каждой жизни? Или?

 

Настолько всё РОВНО, что начинаешь себя спрашивать – «ты счастлива?». Почему возникает этот вопрос? Потому, что во всех книгах, во всех фильмах и в истории совсем другие картинки предоставляются моделями счастливых жизней. Всё у них по другому, совсем другие вырисовываются понятия о радостях и о счастье. Вот это не соответствие реальности с предлагаемыми шаблонами и тревожит. Вместе с пониманием того, что литература и кинематограф создан руками человека который сам не знает ничего о счастье. Если бы модели поведения нам бросал бог – это был бы достоверный источник, а иначе - все книги и фильмы не вызывают стопроцентного доверия понятно почему. Ведь можно и поверить в такую модель предоставляемую как «счастье» и стремиться к ней – и все равно не получить обещанного. Не знаю ни одной книги или фильма, где бы на всю глубину разбиралась тема счастья или настоящих радостей. Всё, что люди сообщают через экраны и литературу, это свои страхи, невозможность счастья, подлость любых радостей.

 

И вот хожу я по пустой квартире на кухню за очередной чашкой разбавленного растворимого кофе со сливками и думаю. Ну что не так? И как же оно должно быть? А может всё именно так как и должно быть? Что не возьми – всё вопрос очень спорный. Квартира местами раздолбанная с «вечным ремонтом». Современные обновки в ней уживаются со старьем, и, кажется, уже так сдружились, что мне даже не хочется ничего менять. Ведь доведи я всё до ума – где гарантии, что меня будет радовать идеально обновленная квартира? Ведь столько памяти в себе несет это старьё. Мне даже думается, что это мой стиль, моя стихия – жить именно в такой раздолбанной местами и местами инновационной квартире.

 

Дети? Семья? Мне кажется, эти ценности - самое гнусное лицемерие. Но вопрос жуть как спорный. До технического прогресса детей в семьях рожали как можно больше лишь затем, чтоб было кому работать на огороде и в хлеву. А еще потому, что делали скидку на то, что кто-то умрет от болезней и потасовок, так чтоб пара-тройка осталась. Еще рожают для передачи наследства. А еще для того, чтоб привязать к себе мужчину. Некоторая масса просто по залету (типа "так случилось, значит, так тому и быть уже"). И какой-то процент от большой любви и желания воспитать совместных детей, потому, что у них есть для этого все возможности и нужный человек рядом. Не слишком ли много и так людей на земле?

Понимая, зачем делаются семьи и рождаются дети – уже и не особо то и стремишься к этому. Ведь страна нестабильная, мужчины ненадежные… Да и мало кто из мужчин понимает стремление родить и сделать человека с большой буквы. Все этого хотят, но никто не воспринимает серьезно – и бухают и курят и даже пивом угощают своих малышей. Это не серьезно. Не понимаю и не воспринимаю подобного. Тогда зачем? Зачем пополнять мир еще одной единицей быдла? Ведь все равно тебе не посодействуют в твоем желании сделать всё по-другому. Тогда придется жить в вечном угнетении от плавного превращения твоего ребенка совсем не в того, кем бы ты хотела его сделать. Что-то не очень привлекательно и даже страшно.

 p.s.: Вот даже иллюстрацию к абзацу о настоящих мужчинах тяжело найти в наше время. Проскролила с тысячу фото и картинок в гугл-поиске - тут тебе и Зверев, и какие-то педики в гламурных розовых цветах, и проститутки выставляющие на продажу свои задницы и яица, и племенные питомцы играющие мышцами со сцен и реально ни одной фотографии человека, которого бы хотелось назвать гордо "настоящий мужчина".

Противоположный пол. Собственно, мужчины. Делают ли мужчины тебя счастливой?

Если мужчина развит и умен – зачастую это единственные его достоинства. Если у него хорошее достоинство – зачастую он не развит и не умен. Как будто у них кровь по организму распределяется по некому закону: чем больше в одном – тем меньше в другом, и не может одновременно присутствовать и там и там. Либо в мозг – либо в низ. А если и туда и туда, то ни там, ни там не хватает. Поэтому, ты выбираешь или врать умному, чтоб бегать иногда к тупому, или же вообще отказаться от затеи кому-то что-то быть должной. Лишь бы подниматься к звездам от простой межчеловеческой химии, без всех этих мозгов и умностей… Но ты не можешь выносить дибила рядом постоянно, и предпочитаешь быть одной ради простых встреч. И волки сыты – и овцы целы.

 

Еще людям свойственно стремиться приобрести авто.

Ну и? Зачем оно надо? Престиж и статус повышается? Да к черту)) Проходили эту школу. Жопа прирастает к креслу у руля – и пиши пропало всем обычным житейским радостям, таким, как пешая прогулка весенней солнечной аллеей, или веселая давка в маршрутке, замерзание на остановке в ожидании, приключения в поисках нужного адреса, пробежка по эскалатору «против ветра», замирание сердца в туннеле, когда неожиданно остановился состав… Да даже банально промокнуть под дождем.

 

Вот чего действительно не хватает – это хороших интеллектуальных здоровых во всех аспектах людей вокруг. Не хватает уважения окружающих к той земле, на которой они живут. Чтоб не топтали траву, не ломали деревья, не срали вокруг себя как свиньи. Чтоб не шарахались от знаний, чтоб не считали модным быть тупорылыми дибилами, чтоб было много людей интересующихся этим миром, с настоящими интересами, с настоящими собственными мнениями, бесстрашных и смелых, действенных, настоящих.

 

Для одних счастье – дети; для других счастье – водка; для третьих – авто; деньги; азарт; даже еда; и даже есть те, для кого это просто секс. А есть такие как я, которых ничто полноценно не радует, то есть, всё радует на одинаково не самом высоком уровне, пока вокруг беспорядок.

 

 

 

* Иногда тебя надо лупить. И не говорить - за что

* Жизнь не каждый день пряники разносит

* Если правила игры не позволяют выиграть, стОит менять правила игры

* Любовь к мужчине - отличается от любви к ребенку...

Років двадцять тому я була підлітком. Дивлюсь на сучасних підлітків і розумію, як кардинально змінився світ. Зараз їхнє життя є більш комфортабельним, різноманітним.  Ми  частіше стикалися з труднощами та нестачами, хоча їх не порівняти з повоєнним поколінням. Але, можливо, ми тому більш підготовлені до викликів життя.

В ті роки я була старшокласницею звичайної середньої російськомовної школи в провінційному місті. Граніт науки був ледве по зубам Ксероксів не було. Не можна було відсканувати статтю в бібліотеці, потім віртуозно підправити на комп’ютері, добавити пару власних фраз і роздрукувати в якості реферату. Ні, і ще раз ні! Треба було йти в похмуру і холодну бібліотеку, порсатися в запиленому паперовому каталозі, годину чекати на книгу, потім читати її, старанно переписуючи в зошит тези. Жіночі видання навіть радили знайомитися в бібліотеках, де можна знайти собі розумного і серйозного хлопця. В якості прикладу наводили історію Білла і Хілларі Клінтон.  Але щось жодного разу я ні з ким не познайомилась.  

Потім вдома, під тьмяним депресивним світлом настільної лампи, треба було  писати реферат, підкладаючи під білий папір „лінійку”. Рука починала боліти від напруги, але іноді все рівно доводилося переписувати начисто. Бо мій почерк був дрібним і незрозумілим, і викладачі погрожували, що не читатимуть.

 Якщо не вистачало інформації, її отримували з важких томів енциклопедій, а не з незакінчених сторінок Вікіпедії. Англійські слова дивились в важких томах словників, а не в піратських Лінгво 12 або напряму в інтернеті. Перші комп’ютери опановувалися за допомогою програми MS-DOS і Norton Commander. На  уроках інформатики ми старанно виписувалиалгоритми і записували не зовсім зрозумілу комп’ютерну мову в зошити. Перший нормальний комп’ютер з Віндою та вордом наша сім’я придбала тільки в 1996 році, і коштував він тоді, навіть страшно уявити,майже тисячу доларів! Зараз такий комп’ютер не вартує і сотні доларів. Електронноїпошти ще не було (можливо, десь в наукових колах, але в нашому університеті вона  з’явилась десь в середині 90-х).

Електронна пошта стала одним з перших див цивілізації, які ми з подивом та захопленням відкривали.  Інтернету не існувало, як не існувало „однокласників”, „контакту”,„фейсбуку” та інших соціальних мереж, де можна миттєво зв’язуватися з друзями на іншому боку земної кулі. Та куди там Інтернет? Вдома не було навіть звичайного стаціонарного телефону, бо в наш будинок його чомусь не проводили.  Подружки та хлопці не могли дзвонити, могли тільки приходити в гості. Або ж ми зустрічалися в лабіринтах дворів і гуляли вечорами, проводячи довгі години за плітками, балачками та фліртом. 

Обов’язкову шкільну форму в наші часи вже було відмінено. Але від цього легше не стало. Оскільки моє тінейджерство припало на важкі часи дефіцитів, коли навіть секонд-хендів не було, то в школу доводилося ходити місяцями в одному светрі. Не тільки мені, а й  однокласникам. Та й светри часто були самов’язані. До цього часу я пам’ятаю свій фіолетовий светр та довгу чорну спідницю, а також зелену та рожеву кофти моєї найкращої подруги.  Деякі дівчата з паралельних класів, батьки яких першими почали „челночити” до Польщі і Туреччини,  хизувалися у джинсах, а інші придушували в собі біло-чорні заздрощі. Сучасним школярам така добровільно-примусова форма навіть у страшному сні не могла наснитися.

Мабуть, в якості компенсації бідній одежі, всі приділяли багато уваги зачіскам. Популярним був перманент в стилі Майкла Джексона, який робив дівчат схожими на відцвілі кульбабки. Якби сучасна дівчина зробила перманент, то з неї би знущався весь клас. А тоді це було майже стандартом краси. З „хіміями” ходили цілі сім’ї - бабусі, матусі і онучки.Зі старших класів почалося і фарбування волосся. Вибір фарббув надзвичайно обмеженим, тому доводилося користуватися тим, чим є. Волосся фарбували переважно хною або відтіняли настоєм ромашки. А одного разу я навіть застосувала лушпиння цибулі, щоб волосся набуло медового відтінку. Але не врахувала зворотній бік медалі – після цього голова так смерділа, що було неприємно навіть мені самій. Прийшлося дуже довго відмивати волосся шампунем. Про бальзами я теж не мала уявлення. Тому від перманенту та висвітлювання волосся стирчало в різні боки і ніяк не хотіло приймати гарну форму. Іноді я намагалась зробити гарну зачіску шляхом єзуїтської процедури – спання прямо з бигудями на голові. На другий-третій день в мене було кучеряве волосся, але на перший день  волосся не випрямлялося зовсім, і я виглядала досить страшно.

Ще гіршим був процес відбілювання волосся. Його здійснювалиблакитним порошком пергідролю, що сквичав після додавання перекису водню. Цю пекельну суміш наносили на волосся, вона трохи стікала на шию і вуха, які нестерпно боліли. Отриманий колір залежав від часу дії засобу та ступеню витривалості волосся, але майже завжди в ньому лишалися неприємні жовтуваті відтінки. Для того, щоб додати волоссю попелястого відтінку, ми купували московський шампунь „Іріда”, темно-фіолетового кольору. Попелястий відтінок з’являвся десь після п’ятого миття голови, а після перших на висвітленому волоссі утворювалися пасми фіолетового кольору. Не те що зараз – десятки різних імпортних виробників, усі можливі відтінки волосся, детальна інструкція, спеціальні рукавиці, фарба не стікає і не пече, а навпаки, „захищає та укріплює волосся” (хоча це звичайно відносно, бо будь-яка фарба псує волосся). Але і в часи загниваючого соціалізму краса потребувала жертв, і ми на ці жертви впевнено йшли.

Звичайно, не було CD-плейерів і взагалі дисків. Перші магнітофони уявляли собою величезні агрегати з плівкою, змотаною в бобіни. Бобінний магнітофон я часами слухала у своєї подружки, переважно групу „Міраж”, „Модерн Токінг” та диско 80-х, і днями нав’язливо мріяла про магнітофон. Мені дістався магнітофон вже нового покоління – касетний „Весна”, який ми ділили на двох з дідусем. Але ми не сварилися – записували трансляцію „пісні року” і слухали потім протягом року. Тільки треба було бути обережними з касетами, бо вони нерідко зжовувалися, і касета ставала схожою на спагетті.

Коли ми разом з дідусем дивилися фігурне катання, мене часто дивувало, чому ведучий повідомляє – партнерша в жовтій сукні, партнер в зеленому костюмі. І так все зрозуміло. А він мені пояснив: „Це тому, що на чорно-білому телевізорі не видно, щоб люди могли краще уявити”. Ще багато людей в той час мали чорно-білі телевізори, які постійно ламалися. Мій родич ремонтом телевізорів заробляв собі на життя. Про таку кількість фотоальбомів в інтернеті, яку зараз має кожнапересічна молода людина, могли мріяти тільки кінозірки. Ми фотографувалися дуже рідко, як правило, в салонах. Зйомка фотографій для шкільного альбому в фотоательє  була цілою подією. Всі дівчата робили неприродно красиві зачіски, і зйомка розтягувалась на декілька годин.Вдома наш батько робив кольорові слайди – приємна екзотикана ті часи. Проблема з ними була в тому, що слайди можна було дивитися тільки за допомогою спеціального проектора, тобто нечасто. Коли ми зараз іноді влаштовуємо перегляд слайдів, то дуже потішаємося з зачісок і одягу того часу. А справжні кольорові фотографії з’явились в моїй сім’ї десь на початку 90-х. Друкувати їх було досить дорого, а якість залишала бажати кращого. А зараз зробити фото цифровим фотоапаратом – простіше простого, кожна дитина зможе.

Книжок з езотерики, астрології, фен-шую, які зараз переповнюють книжні полиці, тоді в продажу взагалі не було, бо Радянський Союз не схвалював відхилення від наукового атеїзму. Така література передавалась з рук в руки, і єдиною можливістю зберегти її в себе було переписувати від руки. Пам’ятаю, як ми разом з матусею місяць переписували астрологічний альманах, що уявляв собою зібрання досить примітивних гороскопів, які зараз можна знайти вкожній другій книзі. Але тоді це було справжнім одкровенням. Серед своїх однолітків я здобула репутацію гуру, який знається на багатьох таємничих речах.

Читанням гороскопів я розважала своїх гостей. До речі, в гості ми ходили значно частіше, ніж зараз, коли живе спілкування замінюється соціальними мережами. Але і коло знайомих було аж надто вузьким, і там не могло бути американців, канадців та й навіть європейців.

Дивлюсь на сучасних підлітків, і підозрюю, що для них наше тінейджерство виглядало майже як кам’яний вік. Але можливо і в їхнє життя криза внесе певні корективи. Кажу не зловісно, але суспільство суцільного споживання не може існувати довго в такому вигляді, завдаючи серйозної шкоди природи.

1.    Ходи на уроки танців. Будь-де і за будь-яких умов знайди викладання. Ходи на уроки танців, роби все, що викладають, розтягуйся та формуй себе. Це можливо тільки з дитинства, потім - буде надто пізно. А ще це позбавить тебе хлопчакуватості у майбутньому.

2.   Не довіряй мамі. Ні в якому разі не слухайся. Краще, взагалі не роби нічого з того, що вона вимагає. Тримайся де завгодно, аби подалі.

3.   Здорова їжа – це білок та овочі з невеликою кількістю рослинних і тваринних жирів. Білок – це головне. Виймай білок з яєць і споживай мінімум 7 шт на день. А також за кожної можливості знімай шкіру з сала і також споживай – це колаген, він корисний для твоїх суставів.

4.    Клізма – це така гумова груша, в яку набирають воду, і вводять у задній прохід. Знайди можливість дістати грушу, і користуйся кожного разу, як тебе нагодують якоюсь гидотою до зупинки кишківника. В інакшому разі – тобі буде важко рухатись, і почнуть набрякати ноги. Люди ходять по великому кожного дня, а не раз на тиждень.

5.   Відмовлятися їсти жирну гидоту – це є добре, і не ведись на докори. Завчи здорові продукти, що описані тут в пункті 3. Небезпечні продукти для тебе – вершкове масло, хліб та мучне, жирне та смажене, молоко (бо в тебе природньо недостатня кількість ферментів, що перетравлюють молочні продукти). Прислухайся до себе, коли тобі бридке молоко, і не ведись на докори, не пий його через силу.

6.   Отримувати найвищі оцінки – не принизливо. Не вір всім дітям у школі, що створюють такий стереотип. Після школи подивишся, хто принижений непотріб, а хто куди поступив і ким по професії став.

7.   Не відмовляй тренеру з бойових мистецтв, який хотів, щоб ти навчалася. Навіть сама знайди таку секцію якомога раніше, і займайся.

8.   Не роби вибір на користь музичної школи заради мами, коли тебе змусять обирати щось одне між художньою і музичною школами, через відсутність можливості встигнути все. Думай в першу чергу про себе, і те, що любиш ти. На маму забий – вона в своєму житті розбереться.

9.   Не ведись на докори мами, що ти думаєш тільки про себе  - думати та піклуватись про себе це добре, а не погано. Повір, вона про себе піклуватиметься в першу чергу, а не про тебе.

10.         Не віддаляйся від найрозумніших хлопців, що намагаються спілкуватися з тобою. Ні, це не збочення. Вони просто відчувають розумну людину. Бо в тебе майже чоловіча логіка. (Але будь обережна про всяк випадок).

11.         Те, що з тобою спілкуються здебільшого хлопці – це не збочення, а тому, що ти мислиш майже по-чоловічому. Але не дозволяй їм нічого зайвого.

12.         Ні, - коли хлопець хапає між ніг, або за груди – це не дружній жест. Так – треба розізлитися і образитися . Так – це не варто ігнорувати і вважати, що це по-дружньому, це не по-дружньому, і від таких слід триматися подалі. Або розважатися, якщо хочеш, але ні в якому разі не дозволяй себе переконати, що то є нормою. Такі ніколи не поважатимуть тебе, і за твоєю спиною казатимуть про тебе погано, якщо будеш ігнорувати і дозволяти таку їхню поведінку.

13.         Добрих чужих дядь не буває.

14.         Коли чужий мужчина на вулиці щось хоче запитати – не ведись. Він не щось запитати хоче, а зробити тобі зле. Нормальний – запитає все у дорослої людини. І вже точно не серед парку або безлюдної вулиці. Найкраща поведінка для дівчинки в такій ситуації – проігнорувати, а якщо починає наближатися  - втекти чим скоріш. Якщо ж вирішила заговорити – тримай відстань від цього мужчини у кілька метрів, говори здалеку і відходь або тікай, навіть якщо він робить вигляд, що йому не чутно. Небезпечними можуть бути і не тільки чоловіки, а й жінки, і молоді люди теж. Не переживай – як виростеш, ще наспілкуєшся з незнайомцями.

15.         Коли від тебе силою вимагають якоїсь інформації – не вигадуй якісь фантазії тільки тому, що втомилася віднєкуватись. Краще продовжуй казати «ні» та «не знаю». Втома краще  за те, до яких наслідків можуть призвести вигадки.

16.         Не вір у те, що чорні цяточки на зубах дитини – то нормально. Змушуй себе переборювати страх і лікувати в стоматолога зрання будь-які потемніння на зубах. Молочні зуби – то не пусте. Якщо не лікувати молочні зуби – вони заражатимуть нові корінні, що поруч, і взагалі всю ротову порожнину. Тоді – все життя лікуватимешся, і вилікуєшся тільки якщо пощастить.

17.         Ніколи не зустрічайся з хлопцями тільки тому, що інші вже зустрічаються.

18.         Ніколи не бійся тих хлопців, що насправді подобаються, бо втратиш їх назавжди, і зустрічатимешся тільки з тими, хто не подобається заради того, щоб подружки не сміялися з тебе, що ти ні з ким не зустрічаєшся.

19.         Ніколи не говори хлопцю, що він тобі подобається, якщо сам не запитує про це. Найкращий вихід – робити  знаки уваги (посміхатися, дружити, кокетувати), але без зайвих слів. Поки він сам не зацікавиться. Якщо ж не зацікавиться – змирись, і знай, що зайві слова – не  вирішують нічого, а тільки гірше тобі ж.

20.         Запам’ятай – краса це абсолютно відносне поняття, і не комплексуй ні за якого приводу. Коли ти виростеш, і подивишся фотографії, то будеш сміятися над тим, кого в школі вважали супер-красотками. І зрозумієш, що люди до якогось віку (кожен по-різному) здатні бачити тільки обгортку – красивий одяг, прикраси, або фарби на волоссі – і не здатні бачити зовнішність за тим всим, а тим більше – людини. Ось чому більшість красунь у дитинстві не були примітними. Краса дитини та підлітка – це кропітка праця над його стилем і зовнішнім виглядом батьків (або тих, хто  піклується). І твоя мама не винувата, що їй не вистачає часу й коштів на ці «дрібниці».

21.         Пий чисту воду. Постійно пий воду, багато води. Не звертай уваги на дорікання «водохльоб». Ті, хто критикує чи висміює «водохльобство» – дурні.

22.         Слідкуй за своїми бажаннями, аналізуй, і роби те, до чого тягне. Нарікання «та ти робиш те, що хочеться» також тільки дурні кажуть. Можеш відповісти «так, я роблю те, що хочу я, а не те, що хочеш ти». Але слідкуй, щоб твої бажання були корисними тобі. Бажання проспати школу – тобі ж нашкодить. Краще наступного разу, коли мамі захочеться вночі з тобою гуляти – відмовся і ляж раніше спати.

23.         Завжди відмовляйся від всього, що тобі шкодить. Мама хоче всю ніч тобі розповідати про життя – не шкодуй її, відмовляйся, хай подружок шукає, їй же краще буде. Мама на тебе зпихує якусь провину, бо їй соромно від того, що то вона зробила -  не бери на себе ніяких чужих провин, бо потім тобі не довірятимуть, а не їй. Відмовляйся від всіх авантюр у які тебе втягують, навіть дуже близькі люди. Відчуваєш, що тобі це не подобається – прислухайся до себе, і не ведись.  Повір – це буде правильно, як би тебе не пресували чи не намагалися висміювати за це. Думай тільки про себе.

24.         Не слухай матір, коли вона перешкоджає тобі у спілкуванні з батьком і родичами, розповідаючи, що то дуже погані люди. В них свої відносини – в тебе мають вибудовуватись свої власні. Не відомо що між ними сталося і хто винний. Поки в тебе хороші відносини з людьми – концентруйся на саме на цьому, а не на розповідях того, чого ти не бачила на власні очі, і не знаєш правди. Якщо ж ти бачиш, що люди справді неприємні – тоді вже приймай рішення.

25.         Не слухайся ніколи і не за яких умов, коли тобі матір (чи родичі) перешкоджають у спілкуванні з іншими людьми. Слухняність тут зовсім недоречна. Тікай з дому – це правильно. Слухатися і перетворюватися на одинака – не правильно. Деякі батьки хворобливо самотні, і намагаються зробити такими самими своїх дітей, щоб ті стали для них компанією. Не ведися – це прірва, крах. Ти все правильно робиш, коли тікаєш і гуляєш у компаніях. Тільки не дорікай собі за це, і не відчувай себе паскудно через це. Ти все правильно робиш, коли не слухаєшся.

26.         Ніколи не знайом друзів з батьками, якщо сумніваєшся в їх адекватності. Це може перетворитися на неприємність для тебе. А можеш навіть втратити цих людей. Більшості з дітей незрозумілі  неадекватні відносини у сім’ї. І коли мама починає наговорювати на тебе – вони більше схильні їй повірити, аніж у те, що у вас погані відносини, і можуть припинити спілкування. Запам’ятай – сумніваєшся в адекватності батьків – зроби так, щоб вони ніколи не могли дістатися твоїх друзів, і особливо – бачитися з ними. Кажи всім, що вони надто зайняті, і не мають часу.

27.         Якщо стикаєшся з протизаконною поведінкою дорослих або дітей у школі – найгірше рішення ігнорувати. Правильно – письмове звернення до керівництва з викладенням всього у заяві. Керівництво – це класні керівники, завучі, директор.  Якщо звернення усне – вони можуть це ігнорувати. Письмове (ще собі сфотографуй копію) змусить їх щось вирішувати. Якщо і письмове ігнорують – є вищі інстанції, у навчальних закладах це Міністерство освіти. Тощо. Ти все правильно робиш, що не вдаєшся до сварок. Сварки – не вирішення. Можна спокійно все вирішувати, просто робити правильно. Присікай будь-які намагання батьків, друзів чи родичів йти бити морди.  Бо твоя мама не боксер і не мужик, і все це буде тільки смішно, і тобі ж мінус в репутації. Навіть якщо знайдеться мужик, що піде всіх переламає – все одно це тільки тобі ж піде на гірше, бо то неадекватний варіант.

28.         Ніколи не слухай чиїхось сварок в свою сторону. Відгавкуватися – погана ідея. Ігнор – правильно. Людина, що свариться - для тебе не співрозмовник. Покидай такі розмови одразу ж. І припиняй спілкування з такими. «та ти не можеш відповісти» - не повинно бути для тебе приводом продовження розмови. Такі люди намагаються витягти з тебе енергію. Не піддавайся і просто покидай.

29.          Не дозволяй мамі жити з тобою в одній кімнаті. Якщо у квартирі є вільні кімнати – просто переходь туди жити, і не дозволяй їй жити із  тобою в одній кімнаті. Вона хворобливо самотня і має навчитися сама вирішити це. Якби ти так зробила – можливо, вона би образилася, психанула і на зло всім почала би жити нормальним життям і знайомитися та товаришувати з людьми.  Або й з родичами миритися.

30.         Не дозволяй нікому бити свого домашнього улюбленця. Перешкоджай насиллю. Якщо треба – хапай улюбленця і тікай з дому з ним, комусь про це розкажи, та знайди йому інших власників. Так ти збережеш життя тваринці, що ні в чому не винна, і тоді тобі не доведеться про це згадувати і шкодувати.

31.         Не погоджуйся, коли мама приводить додому цуцика. Вона все-рівно не буде за ним нормально дбати. Попроси її не робити цього, не брати цуценя.

32.         Якщо бачиш, що хтось у сім’ї хворіє, а дорослі це заперечують – не зупиняйся, навіть коли тобі кажуть, що без згоди дорослого нічого не поробиш. Шукай тих, хто може щось зробити, не покладаючи рук! Бо ігнорування хвороб може призвести до непоправимих наслідків. В майбутньому ти можеш опинитися під тягарем догляду за інвалідом. А може бути все інакше, і замість того, щоб стати інвалідом – людина могла би жити повноцінним життям бути твоїм повноцінним родичем.

33.  Ні за яких умов не вдавайся до поринення з головою в захоплення, які виконуються наодинці (читання, малювання, готування їжі, в'язання тощо) - хибна думка, що вміння готувати забезпечить щасливе сімейне майбутнє. Навпаки. Найшвидше вискокують заміж і нарождують ті, хто відзначився як місцева шалава, дівка легкої поведінки, або безповоротня гуляка. Таке життя - всі відомі мені хазяйновиті дівчата самотні й бездітні, всі шльондри - заміжні здебільшого за хорошим мужчиною і виховують красивих діточок.
Можливо, якщо приховувати свої хазяйновиті схильності - можна уникнути самотності.
А ще помітила - ті, хто разом з хазяйновитістю, ще й релігійні традиції підтримують, чи ходять до церкви - також лишаються самотніми й бездітними. А ще ті, хто зберігав цноту для одного єдиного.
Уникай всього, що лишає тебе наодинці - тримайся всього того, що забезпечує присутність у компанії одноліток. Обирай хоббі, що з'єднують з однолітками - групові види спорту , ансамблі, тощо.
А ще - хибна думка, що  потрібно розвивати розум. Світу не потрібні надто розумні люди. Головне - щоб не відставати від оточення. Просиджування за книжками зробить тебе настільки розумною людиною, що світ просто не здатен буде тебе осягнути, і лишишся на самоті. Або ще гірше - тебе намагатимуться знищити, як дещо неконтрольоване і підозріле.

(Георгия Буркова не стало 19 июля 1990 года. Ему было 57 лет)

«Не пора ли…»

Не пора ли писать мемуары.
Оставляя на белых полях...
Очень едкую пыль тротуаров
Столь обычную в здешних краях...
Не пора ли уже оглянуться
На частично проделанный путь.
И быть может внезапно проснуться,
И быть может кого-то вернуть.
Не пора ли исчезнуть, зарыться.
В одноцветный колодец двора.
Я смотрю на другую страницу.
Там написано - нет! Не пора!

*******

«Счастье - это…»

Что такое счастье, и где его искать? Некоторые, наверное, пытались найти его в моих эфирах…Я не знаю ребята… Счастье - это, наверное, когда тебе просто спокойно… Спокойно и ничего не хочется, кроме того, что имеешь, вот в данный момент. Но вот какая хреновина! Счастье никогда не задерживается возле нас надолго. Либо его забирают другие люди, либо оно уходит… вот как-то вот… само, по себе... (лето 1998 год)

*******

"Кто это в старом зеркале..?"

Кто это в старом зеркале
С маской усталости дней?
Кто это в старом зеркале
С правдой души моей?
Кто это в старом зеркале
В гриме из цвета слёз?
Кто это в старом зеркале
С болью погибших грёз?
Чье это отражение
С пылью уставших глаз?
Чьё это поражение
И почему без Вас?
Грим по рукам размазанный,
Редкие сны о ней...
Кто это, сбитый фразами
О чистоте дождей?
Чья это жизнь за стенами?
Чье это счастье дня?
Кто это в старом зеркале?
Боже! Ведь это я...

Недавно умер поэт Александр Межиров, и во всех русских изданиях, выходящих в Нью Йорке, появились статьи о нем. Авторы рассказывали о своих встречах с Межировым, или пересказывали гуляющие в интернете байки о его роскошной жизни успешного игрока. О том, как в восемнадцать лет он ушел на фронт, воевал и был ранен. Как он ездил по Москве на одном из первых мерседесов, как он играл ночи напролет и был в игре удачлив, очень, поэтому и не нуждался в благах, предоставляемых членам Союза писателей. Но тем не менее в Союзе состоял, сидел на многочисленных заседаниях и даже участвовал в работе каких-то комиссий, был награжден неоднократно, то есть полностью соответствовал времени в котором жил. Много публиковался, был признан властями, да и стихи писал хорошие, запоминающиеся. [ Читать дальше ]