Freight Train
          Товарний поїзд
 
автор Elizabeth Cottеn.

Freight train, Freight train, goin' so fast,
           Товарняк летить так швидко,
Freight train, Freight train, goin' so fast,
           товарняк біжить так хутко,
Please don't tell what train I'm on
           прошу, нікому не кажіть, що то за потяг, що я ним їду,
So they won't know where I'm gone.
           ніхто й не дізнається, куди я поїхала.

Freight train, Freight train, goin' round the bend,
           Товарняк, товарняк, геть збожеволів.
Freight train, Freight train, comin' back again,
           Товарняк, товарняк, він знов запізнюється.
One of these days turn that train around
            Та одного дня той потяг неодмінно виправляється
And go back to my home town.
            і повертається до мого рідного містечка.

One more place I'd like to be,
            Є одне місце, де я б побувала,
One more place I'd like to see,
            ще одне місце, що бажала б побачити.
To watch them old Blue Ridge Mountains climb,
            Дивитися, як височіють гори Блю Рідж,
When I ride old number nine.
            в той час як я лечу старим добрим дев'ятим номером.

When I die Lord, bury me deep,
            Як я помру, о Боже, поховайте мене глибоко
Down at the end of Chestnut street,
            в кінці Каштанової вулиці,
Where I can hear old number nine
            де я зможу чути старий добрий № 9,
As she comes down the line.
            коли він з гуркотом проноситься колією.
                       
                                               22.04.2015

слухати

The truth won't fade away

(Brooker; Fisher; Reid)

           Правда не зникне.

We were young, we were brave, we were true, we were strong
           Ми були молоді, сміливі, правдиві і сильні,
Far away the bombs an' the buildings explodin'
           не було бомб і зруйнованих будинків,
there was no way out
           так, все це було десь далеко...
It was black, it was white, we had so much to say
            Чорна смуга змінювалася білою, як багато ми мали сказати...
Right or wrong... The truth won't fade away
            Такі чи не такі, але правди ніде діти.

We had our hopes, we had our dreams, we were young, we were old
            Ми мали сподівання, плекали мрії; побули юними, побули і літніми.
We saw our future self-destructing: there were roles that we played
            Ми передбачали нашу майбутню саморуйнацію - ось роль, яку ми зіграли.
Some were good, some were bad: there was so much to say
            Щось було файно, щось - кепсько, тут можна багато розповісти...
Right or wrong... The truth won't fade away
            Праві чи не праві?
            Правда незнищенна!
                                                            23.02.2015
Слухати

Windy town
    Вітряне містечко

Driving home from the highland line
    Прямуючи додому з шотландського напряму,
We done some gigs on the Clyde and the Tyne
    ми дали кілька шоу на Клайді і Тайні...
They flew us in from a Hamburg strip
    Літак переніс нас з Гамбурзького летовища,
The taste of Dusseldorf still on our lips
    і повітря Дюссельдорфа ще не вивітрилося з нашого одягу.
And on the bus there is a friend of mine
    Трапився мені мій друг тут, на борту літака...
We go way back to the scene of the crime
    В думках нестримно линемо в давнє минуле, немов на місце злочину,  
We sit up front and share a cigarette
    сидимо, ділимо одну на двох цигарку,
And try to remember what we tried to forget
    і пробуємо згадати те, що намагались забути.

He say "Do you remember?"
    Він каже "Пам'ятаєш?.."
He say "Do you recall?"
    питає "Ти не забув?.."
I say yeah I remember, oh, I remember it all
    Так, кажу, пам'ятаю, о, я пам'ятаю те все:
Every time that cold wind blows
    вічно дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
    повсякчас чути той звук -
Late night trains shunting down by the river
    десь біля річки маневрують нічні потяги...
I remember windy town
    пам'ятаю вітряне місто.

We come so far and we move so fast
     Ми досягли неабияких успіхів, пересуваємось так швидко.
Making hay see it all go past
     Куємо залізо, поки гаряче, і стежимо, як все це лине в небуття.
Round the world and round again
     Знову і знову навколо світу
Up and down on that gravy train
     носить нас туди-сюди лайнер "Ласий шмат".  
but every time that cold wind blows
     А там все віє той холодний вітер,
Every time I hear that sound
     постійно чутється той звук -
The east coast cross winds on the cold wet stone
     східне узбережжя розпанахує вітри холодними мокрими скелями...
I remember windy town
     Я пам'ятаю те вітряне містечко:

The freezing corners and the empty streets
    ті промерзлі задвірки та безлюдні вулиці,
The burning passion and the cold wet feet
    ту палаючу пристрасть і холодні мокрі ноги,
Three tricky miles home every night
    три важкі милі додому щоночі,
Dodging from the shadows underneath those amber light
    переховуючись від мороку в янтарному світлі ліхтарів.

No car for kissing and nowhere to go
    Не було авто, де можна цілуватися, і нікуди йти,
Except inside each other and I loved you so
    хіба що в душу одне до одного. Ось так я і любив тебе.
I held your face as you shivered in the rain
    Твоє лице ніжилось у моїх долонях,
     в той час як ти тремтіла під дощем.
Girl I'll always love you and I'll love you again
     Мила, я кохатиму тебе повік, кохатиму знов і знов,
Oh everytime, everytime
     щохвилини, щомиті...

Every time that cold wind blows
   ... щомиті дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
       щомиті чується той звук -
Late night trains shunting down by the river
       нічні потяги маневрирують десь біля річки...
I remember oh windy town
       пам'ятаю те вітряне місто.

Every time that cold wind blows
     вічно дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
     постійно вчувається той звук -
The east coast cross winds on the cold wet stone
     вітри шмагають холодне мокре каміння...
I remember, I remember windy town
     пам'ятаю, пам'ятаю вітряне місто!

                                     15.10.14

СЛУХАТИ

О.Райдуга. Полотно, олія. 72 х 110 см. 2014 р.

Був Львів, Ужгород, вірніше, спочатку Ужгород, а потім Львів. І це було давно... Ми їли штрудель, пили каву, заглядали в крамнички, спілкувалися з місцевими, вибирали картини, гуляли фортецею... На душі було пасторально, ніби я , примостившись десь на окрайчику небесної зірки, вдивлялася в Україну, маленьку здалеку і таку гарненьку зблизька!

[ Слухати музику, ознайомитися з текстом ]

Шукав в інтернеті деяку інформацію, і заодно пригадав, що десь там лежить в архівах давно забутий мій старий щоденник.. З тих часів, коли я був ще Жьівотньім (-;

За рік там набралось з сотню записів.... цікаво було перечитати (-;

Тім, хто зайде почитати, попереджаю - тоді я ще спілкувався виключно російською мовою, а блог писав жорстко, без цензури, тому читання та сприймання - на ваш особистий страх і ризик (-:

(частина перша)

Багато хто не розуміє, навіщо їхати кудись дуже далеко, якщо там немає  комфортабельного готелю і моря. Тим більше дивним здасться для таких людей поїздка у літній час на архітектурний фестиваль за 5 тис. км де доведеться будувати, жити в наметі посеред тайги і витратити при цьому чималі гроші.
Однак доведеться пояснити. Архітектурний фестиваль, про який розповідаю, організований для архітектурної молоді з метою проявити творчі здібності, навички, крім того втілити свій проект вживу, при чому власноруч. Хоч об"єкт артовий і не довговічний, але зазвичай студенти-архітектори проектують лише на папері і лише те, що кажуть викладачі. Чим не аргумент поїхати. Тим більше, коли я ще побуваю на Алтаї... Поступово закінчувалось студентство і подорожувати жити дешево залишилось недовго))).Зібралась команда однодумців, приблизно той самий склад, яким зазвичай приймали участь на конкурсах. І хоч спільний проект залишав бажати кращого, пригода обіцяла бути веселою. Організатори фесту пообіцяли нам суворий клімат, диких звірів, і небезпеку дикої природи. Як на таке не купитись?)))
Признаюсь відважився я не одразу, 4 дні дороги в один кінець, далеко від дому, все невідоме і небезпечне, інша країна. Задля цієї поїздки навіть у борг вліз, який віддавав півроку, однак це вже інша історія, і не така приємна, щоби її згадувати.
Отже ми поїхали вшістьох, і ще двоє з нашої команди поїхали пересадками, таким собі стихійним маршрутом.
Поїзд "Київ - Владивосток"- це для пересічного громадянина аномальне явище. Забацані вагони, мабуть з радянських часів, один плацкартний, інший купе  (далі по маршруту чіпляються й інші), провідники-хами, і все це щастя 8,5 ДНІВ.
Нам пощастило, ми їхали в тій плацкарті лише 3,5 дні - до Новосибірську. Веселою компанією цей час проводиться досить весело, не зважаючи на всі незручності.
Взагалі проїхати пів Росії поїздом це дуже цікаво.Завжди  виходили погуляти на станціях, на таких рейсах вони мінімум півгодини. Природа здебільшого одноманітна: берези і болота, та час-від-часу краєвиди змінювались на широку Волгу, Уральські гори, Башкірію... красиві місця.
Новосибірськ тоді як слід ми роздивитись не встигли, оскільки весь час, що там були, витратили на купівлю квитків до Барнаула, і власне, посадку. В Барнаулі ми були глибоко вночі, а фестивальний автобус мав приїхати аж в 10 ранку.
Нам хотілося в душ і спати, і це здавалось досить проблематичним. Порятунком нам слугувала "кімната матері і дитини",  яка в той час була вільною, і ми домовились, аби до ранку там перебути і освіжитися. Яка ж це все-таки корисна річ!!
Автобус віз нас19 годин, спочатку по рівнинному, а потім по гірському Алтаю. У ньому було безліч московських (і не тільки), торчків і бухарів, інакше кажучи, творчої молоді - архітекторів. У однієї дівчини в той день був День народження, і по автобусу час від часу ходила склянка із джином. Врешті, обережні мандрівники стали себе  обмежувати у випиванні, а іменинниці хотілося свята. До сутінок вона була уже в дровах, з усіма наслідками, в автобусі п"яних нудить дуже легко, тому решту шляху ми провели під акомпанемент смороду. Цю дівчини ще довго на фесті називатимуть "Дєвочка С Дньом Рождєнья".
Перед кордоном (місце фестивалю - прикордонна територія) прийшла до оргів інформація, що мене немає в списках на пропуски, я подавав документи а 2 дні пізніше за інших... Мене вирішили сховати. Завдяки своїй не крупній комплекції я помістився під сидінням і частково під дівчиною з нашої команди. Аби мене не змогли побачити прикордонники, вона навіть накрилась ковдрою. Поки під"їжджали, у мене був час попустувати на "новому місці", при цьому примовляючи знизу: "Маша, я у твоіх ног". А найвеселіше те, що на пункті мій пропуск було знайдено, і схованки були даремні... ну, майже...
Автобус приїжджав о 6-й ранку туди, де закінчується дорога, с. Мульта. Це останній пункт цивілізації на нашому маршруті. Трохи бентежило, те як двоє інших з нашої команди проходили кордон, оскільки там у них здається теж не все гаразд.
В Мульті нам треба було чекати до 9-ї ранку, коли під"їдуть героїчні УАЗики везти нас по гірському бездоріжжю останніх 27 км.
Не дивлячись на те, що був початок серпня, тут о 6-й ранку ще дуже темно, холодно, і неприємно дощить. Ми стояли просто неба і чекали 3 години у всьому цьому жаху. Жахом це здавалось, оскільки ще з Барнаулу ми були одягнені по-літньому, а перевдягатись під дощем вельми складно. По-світлому вже вдалося розвести вогонь з енної спроби. Весь час по приїзду УАЗів у мене в голові під моє мокре тремтіння крутилась одна й  та сама думка: "Якого х... я сюди приїхав?!" Однак вогонь трохи зігрів, правда вже під кінець.
УАЗИКИ....
Таких поїздок у мене ще не було. Доріг там немає є напрями. і крутий рельєф. Природа дуже красива, однак  нас кидало по салону, як мішки з лайном, та й салоном називати обдерту кабіну сталевого монстра мабуть занадто пафосно. І навіть того монстра треба було  пару раз штовхати, як сказали "воділи", один надсвічик накрився. Щоб переїхати одне розмите нафіг місце, довелось спиляти пару дерев і прокласти, як колії. Мабуть це найбожевільніше в світі джип-сафарі!!! Ці нещасні 27  км, короткий відрізочок мапи, ми перетинали 3 години. висадили нас неподалік від фестивального табору, останнє місце, де можна заїхати автомобілем. Думок вже не було ніяких, їх розтрясло по дорозі, єдине що, я боявся розчехлити гітару, була підозра,що їй гаплик., однак старушка витримала тріппінг.
Остаточно полегшення прийшло, коли у таборі ми зустріли наших 2 компаньйонів, за яких дуже переживали. Настав час селитися, ставити намети, займати будівельний майданчик...







to be continued...