хочу сюда!
 

Женя

38 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 33-40 лет

Заметки с меткой «стіхі»

Стільки разів нині це вже лунало, а все ж...

Нині актуальне як ніколи...


Мені однаково, чи буду 
Я жить в Україні, чи ні. 
Чи хто згадає, чи забуде 
Мене в снігу на чужині – 
Однаковісінько мені. 
В неволі виріс меж чужими, 
І, не оплаканий своїми, 
В неволі, плачучи, умру, 
І все з собою заберу, 
Малого сліду не покину 
На нашій славній Україні, 
На нашій – не своїй землі. 
І не пом'яне батько з сином, 
Не скаже синові: “Молись, 
Молися, сину: за Вкраїну 
Його замучили колись”. 
Мені однаково, чи буде 
Той син молитися, чи ні… 
Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять… 
Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]

Іздрикоманія триває. Ти

ти
ти живеш у мені життям окремим
це не зовсім те саме що шизофренія
я погано в твої в'їжджаю теми
і мотиви твої розгадати не вмію
я тебе наділяю своїми страхами
і надіями й болем і хіттю і щемом
ти мені не говориш що буде з нами
ти мовчиш наче ангел чи тихий демон
але завше ти є і завжди присутня
чи вдихаю я кисень чи дим сигаретний
ти як інша моя потаємна сутність
ти немов полотно під моїм портретом
ти в мені наче ніл всепроникної лімфи
ти в мені наче лімб де чекання вічне
зачекінилась в мозку крихітним міфом
і заплющила очі на морок і відчай
ти живеш у мені поміж пеклом і раєм
об'являєшся вільно то чортом то богом
ти живеш у мені і в собі тримаєш
все що ще залишилось в мені живого




сопромат

сопромат

я вірю у силу і в астенію
я вірю у твердість і вірю у гнучкість
я мало що знаю і мало що вмію
та певен що нас вже ніщо не розлучить
хоч кажуть кохання триває три роки
і кажуть що пристрасть за ніч вигорає
та нам ні до чого ці марні уроки
бо ми ще вчимося у себе навзаєм
бо ми ще дивуємось кожному слову
і ніжність досліджуєм факультативно
ми звжди незрілі завжди не готові
це дивно і гарно це гарно і дивно
а разом ми сильні і астенічні
і часом гнучкі а часами – камінні
і кожна хвилина для нас ніби вічність
коли ми не разом коли ми мов тіні
і кожна хвилина для нас ніби глина
коли ми – ліпнина єдиного літа
і так нам безумно бездумно дитинно
немов у господньому «будьте як діти»..
..а навіть коли бути сильним несила
ми гнулись та не прогинались без міри
і ми несміливими бути не сміли
бо є в нас кохання і трошечки віри



make love

make love

ця війна – не війна а нагода нікого не вбити
ця любов – не до смерті а доки вистачить сил
берегти одне одного – все що треба робити
і дивитися скрізь крізь надійний оптичний приціл
і дивитись у себе крізь усі мікроскопи
і дивитись на тебе щомиті щоднини завжди
берегти одне одного і зберігаючи спокій 
догорати дотла і здійматися в небо як дим
ця війна – не війна а гаряча і впевнена пристрасть
ця любов – назавждИ як назАвжди минає мить
ми торкаємось дна щоб у небі новому зависнути
поміж нами – струна 
і бринить детонаторна нить



thanks

thanks 

ну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
але розповзається мов течія
на фейсі моєму посмішка
коли ти говориш чи навіть мовчиш чи
смієшся так сонячно й смачно
я роблюся ліпшим я роблюся вищим
й мене переповнює вдячність
і кожен твій рух і кожен твій жест
ресурси мої збагачують
я легше долаю черговий свій квест
і також за це тобі вдячний
нам нарізно велено бути проте
не все ще в цім світі втрачено
і вдячний тобі я іще і за те
що так почуваюся вдячно



pionnier

pionnier

твій вогник у чаті то квітне то гасне
моя запальничка викрешує іскри
у нас тільки сонце без сумніву власне
все решта вирішує випадок злісний
все решта диктують якісь божевільні
якісь непритомні і неадекватні
із ними в нас зовсім нічого спільного
в них душі томатні і голови ватні
та їхні проблеми – на кожному кроці
а їхні мармизи у кожнім вікні
їм затишно мабуть так жити у мороці
і їхній це вибір – то чом би й ні?
та світло для нас – це потреба і звичка
і ми піднімаємо світ цей на сміх
твій вогник у чаті й моя запальничка
і сонце приватне – хай світять для всіх



А я знов за своє :)

applesong

коли за тобою скучаю чорно
повискуючи мов гієна
зневіра і сум мої непереборні
і все-таки це офігенно
коли на опучках знервованих пальців
задавнена ніжність не гасне
і з цим засинаю і буджуся вранці
це як не крути – класно
і навіть коли самота пожиттєва
кидає у розпачі весла
я вірю – мене ти надкусиш мов єва
і це буде просто чудесно
та як би не склалось і що б там не сталось
одне неможливо забути:
як були в саду ми і як посміхались
і як це насправді круто



drink me

drink me
«Ти хочеш сказати, що менше чаю вона не хоче, – втрутився Капелюшник, –
адже випити більше, ніж нічого, дуже просто».
Alice in Wonderland


осіннє безумство розлито в повітрі
немов по новій скатертині чай
та відчай нічого не вартий – повір мені
як дійдеш до краю – ступай за край
це тільки здається – впадеш розіб'єшся
це тільки здається що дно кам'яне
допоки летітимеш гратиме месса
а маса зникатиме і промине
а видиме дно – це поверхня озерна
вчорашніх і позавчорашніх сліз
хоч деякі з них впали в землю зернами
і сталося поле і виріс ліс..
минуле минуло – забудь відірвися
прийдешнє прийде але ми летимо
лиш не оглядайся і вниз не дивися
прорвемось за обрій проб'ємось крізь дно
нехай божеволіють ті що бояться
шаліють дуріють звихаються – хай
ми ж маємо все що потрібно для щастя
і скатерку чисту і свіжий чай



бухгалтер

бухгалтер

ці нав'язливі ночі зводять з рахунку
ці неонові дні потопають у склі
ти мені завинила півтора поцілунки
і розпущений вузол смислової петлі
я тобі не віддав сто п'ятнадцять польотів
і в дорогу із коксу іще не позвав
я лиш дуже приблизно здогадуюсь хто ти
і не маю на тебе ніяких підстав
і не маю на тебе ще жодних капканів
ти проходиш крізь сіті як риба крізь лід
не продумано планів не докурено плану
не замотано рану не залишено слід
не записано пісню не занесено вірус
може снаф може панк може флеш може треш
я – таблиця пергамент руно і папірус
напиши хоч що хочеш а потім зітреш
ти – перо ти – стріла ти стилістка і стилос
в нас усе навпаки і усе невпопад
ми зламаємо плюс і закреслимо мінус
і посадимо фільм і розкрутимо сад



Ще один випадковий вірш

Анна Малігон

Я ЛЮБИЛА ТВОЇХ ЖІНОК

Я любила твоїх жінок… 
Тих, з якими була знайома і тих, на фото, 
що не знали мене, та про них мені друзі твої розказали.
А найбільше любила вигаданих, 
виплеканих у синьому молоці безсоння.

Віриш? – я друзів шукала –
старих твоїх друзів, 
із яких складається, наче пазл, ваше спільне минуле,
з якими могла б говорити про тебе.
Я брала їх близько до серця – одного за одним,
підстерігала і нападала, як маніяк, аби… подружитись.

А ще – я торкалась твоїх дерев, 
знайшовши ту вулицю, де ти ріс.
Я могла б і будинок знайти,
та соромно стало. 
Сусіди давно не ті.

Я так знахабніла, що стала вдиратись тобі у сни
і чула, як ти кричиш, але 
вона тримала тебе за голову й заспокоювала,
і я, згорнувшись калачиком у твоїй голові, 
все ж таки снилася.

Я навіть писала тобі книжки, та…
краще про це не треба.
Теж мені, знайшла кого дивувати.

Я намагалася слухати твою музику.
Тут уже, вибачай, – нічого не вийшло.

І якщо вже ніколи не зможу тебе торкатися,
знай –
зі мною будуть твої прекрасні жінки, вірні друзі,
старі дерева -
цього достатньо, щоб не померти.


Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая