Прикольно подивитись на зміни в собі за один рік:
Зовсім перестав гратись в комп'ютерні ігри та чати в інтернеті. Частково через те, що на це нема часу, але в основному через освідомлення того, наскільки це безглуздо - витрачати своє життя на здобуття віртуальних перемог, коли так само можна займатись своїм реальним життям. До речі, зв'язок зі своїми віртуальними друзями я зовсім не втратив, і продовжую із ними спілкуватись по асьці, по телефону, і навіть в гості до них заїзджаю іноді. Віртуальні друзі стали мені реальними як тільки я вирішив відмовитись від життя в інтернет-іграх.

Став частіше вдягатись в ділові костюми - піджаки, брюки, рубахи, краватки, туфлі. Чомусь, все моє життя мені такий стиль не дуже подобається. Але рівно до того момента, як вдягнусь "по формі". Тоді відношення до костюма змінюється на протилежне - я почуваюсь зручно та комфортно і ношу його із задоволенням. Цього року обов'язково куплю собі новий костюм. І цього разу це точно буде костюм, пошитий мені на замовлення, і саме по моїх розмірах! Краса має бути зручною! (-:

Перестав гризти нігті... Здається, це втретє в моєму житті, коли я перестаю їх гризти. Вперше - коли закохався, вдруге - коли так забруднив руки, що тягнути пальці до рота декілька днів було боязно, а втретє - зараз... зараз перестав гризти їх просто тому що думка про вигляд погризаних нігтів на моїх пальцях відбиває всяке бажання робити цю справу. Не розуію, чому раніше ніколи ця думка не була для мене такою переконливою та приоритетною? Я ж чув тисячі разів про те, що на нігті завжди звертають увагу при знайомстві, і ухожені нігті викликають повагу, та і дивитись на них приємно. Доки всі навколо це мені казали - гриз собі і нікого не слухав... Соромився своїх пальців, намагався нікому не демонструвати руки, але наполегливо гриз нігті. А як перестали казати та наказувати що мені робити з нігтями - так сам і збагнув що до чого, і тепер гризти не хочеться (-;

Став багато читати. В основному - літературу по власному розвитку. Якщо порівняти із минулими роками, то в 2008 році я прочитав в 7 разів більше друкованих книжок, ніж за період з 2004 по 2007. Про читання в інтернеті я нічого не кажу - цього завжди було достатньо. зпочатку - чати, потім форуми, розсилки... зараз переважно блоги. Технології еволюціонують, намагаюсь встигати за часом. Але все-одно дуже добре, що в світі залишились старі добрі книжки! Обожнюю читання!

Про те, що я перестав палити, пити та близько підходити до наркотичних та підозрілих речовин, я вже писав. Можу лише додати, що вдало продовжую в тому ж напрямку. До гідоти зовсім не тягне. Нажаль, поки-що ніхто окрім мами мене не підтримує - всі навколо палять, бухають і все інше, кому що хочеться. Кажуть, що радіють за мене, але не розуміють, навіщо від цього кайфу відмовлятись... знаходять мільйон причин того, чому вбивати свій організм це круто та корисно... А що я їм скажу? Вони самі собі хозяїва. Лише їм самім вирішувати, як до себе ставитись.

Звільнився з роботи, організував свою справу, і ще маю декілька проектів на найближче майбутнє. Навколо - КРИЗА, ЖАХ, холод, голод, масові звільнення... а я з роботи звільняюсь... з такої роботи, про яку більшість населення України навіть мріяти не можуть, бо не можуть собі уявити, що така шара існує, і за неї ще близька 5000 грн в місяць платять... (ну, не всім, звісно, платять, але я стабільно на цю суму виходив, особливо легко це вдавалось, коли зовсім-зовсім не працював і нічого не робив...) ггг. Коротче кажучи, в цьому моєму вчинку у мене теж нема ані прихильників, ані підтримки - всі кажуть що я довбанутий безглуздий збочинець, якому життя надто солодке... Але я не спорю з ними. І скоріш за все вони праві. Але саме таке життя мені надає найбільшого задоволення! І саме так я і буду жити - щоб подобалось мені, і було на користь для всіх інших!

Став більше добра та любові віддавати в навколишній світ. Хмм... Став розмовляти з водою та повітрям так, начебто вони - живі істоти... Коли прокидаюсь - дякую їм за те, що вони дарують мені ще один день життя, який я зможу прожити щасливо та із користю. І саме так і намагаюсь жити - відкидаю зайве і займаюсь найголовнішим, найважливішим та найпотрібнішим. Іноді - для себе, іноді для інших людей, але завжди намагаюсь робити свої справи із любов`ю та вдячністю за те, що маю таку можливість - зробити себе та весь світ набагато кращим та приємнішим. Таким чином будь-яка робота, будь-яке спілкування - завжди приносять радість та задоволення!

За 2008 рік я став набагато відвертішим із людьми. Став казати більше правди, та практично перестав брехати (зовсім перестати казати неправду чомусь і досі не виходить, але я працюю над цим моментом!) Також, здобув собі нових друзів, нових знайомих, і взагалі, весь рік був для мене саме таким, яким мені бажали, щоб він був, мої друзі та знайомі! Прикольно! Мабуть не даремно я був Дідом Морозом? Можливо, всеж-таки чуда трапляються, а бажання здійснюються? Подивимось та з`ясуємо все це в році, що вже настав!

Життя прекрасне!

Помітив, що в блозі став писати не так часто, як раніше, і зміст моїх записів помітно змінився. Не те, щоб я взагалі став менше писати. Навпаки - я став писати набагато більше, і тепер не лише в онлайн-журнали та блоги, а ще й у реальний щоденник, та спеціальний зошит для важливих записів. А зміст записів... так він завжди змінюється. Без цього ніяк. Якщо нічого в житті не змінювати - навіщо тоді взагалі жити?

Виходжу з зони найманого робітника. Багато моїх старих знайомих перестають зі мною спілкуватись. Але з'являється багато нових - тих, хто не працює по найму, які тепер спілкуються зі мною охоче. Мені їх суспільство набагато приємніше. Їх думки відносно тверезіші та не так замарені "кризою", про яку зараз верещать на кожному кутку всі знедолені громадяни України.

До речі, з минулого запису встигла настати справжня зима!!! Із снігом!!! Ура! Я так давно на неї чекал! Тепер насолоджуюсь! Знаю, що мало хто розділяє мою радість снігові, але сподіваюсь скоро кількість мерзляків навколо мене зменшиться

А ще я отримав листа від свого сина до Діда Мороза. Він написав, що весь рік поводився добре, був слухняним, і тому Дід має принести йому санки! Я своєму сину вірю, і санки він отримає.

"Півроку без сексу" - не вийшло... Знайшлась добра душа, яка припинила мою сублімацію. Як казала одна моя знайома - "Даже если ты захочешь продержаться год без секса - у тебя не получится, потому что ты парень... Тебе нельзя!"

Клуб Бізнес-Кіно, який я застосував на базі тренінгового центру існує та розвивається. Моє починання підтримується багатьма знайомими (новими знайомими, які не зважають на кризу, а роблять все задля того, щоб покращити свій стан, а не ті, старі знайомі, які мені на всі мої починання відразу ставили хрест, що нічого не вийде, і радили подумати 20-40 років перед тим, як щось розпочати, аби не влетіти в якусь халепу )

Кажуть, я трішки схуднув.. можливо.. ще не взважувався...

Шукаю собі нових друзів... Не товарищів, не знайомих, а саме друзів. Таких, щоб можна було без роздумів....... Ніхто з вас не бажає?

Хех... скоро напишу ще... а поки-що маю дещо доробити та бігти по своїх справах!

Свято наближається! Щастя вам!

люди мають чудову властивість постійно змінюватись, неважливо то „+” чи „-”.

разом з ними змінюються і їхні музичні вподобання

я зростала на музиці, що слухав мій дядько, - Наутілус, Сектор Газа... пізніше Лінда, Агата Крісті. ще маленькою наспівувала „Я хочу быть с тобой”, „Мало огня” та „На тебе как на войне”.

стала трохи старшою, зрозуміла, що окрім дядькової існує й інша музика. й стала божевільною хванаткою Іванушек гг) звичайно, ні про які концерти й мови бути не могло (я ще навіть до школи не ходила)... а про існування таких фанатських штук як постери немала ніякого уявлення. зате в мене була АЖ 1 касета з їхнім першим альбомом. от так і фанатіла))

потім з*явилась на той час геніальна (як для нашого пострадянського українського музичного ринку) програма „Територія А” з усілякими Юрками Юрченками, Формулою Води, ВУЗВ та Анжелікою Рудницькою на чолі. мабуть, немає такої людини (що в той час все ще цікавилась музикою), яка б не дивилась цю передачу, чи хоча б знала про її існування. це дійсно був фурор... і я, як дійсно мейнстрімова дівчина , просто не могла залишити це поза своєю увагою. звичайно не пропускався жоден випуск програми (навіть найнудніший, коли Рудницька весь час читала листи прихильників), куплялись касети та газета/журнал (не пам*ятаю що то точно було) „Території А”.

і от настала ера BIZ-TV! аллеллуйа братья і сьостри! до наших вух досить великими порціями почали доноситись хіти зарубіжних виконавців. пересічний меломан був задоволений цілком та повністю. /ну, про тогочасних зірок вже писала, повторюватись не буду/  проте, чомусь не пам*ятаю, щоб я дійсно від когось фанатіла, адже вибір був просто величезний і обрати когось одного було вкрай тяжко.

та от в „закрамах родіни”, тобто в одному з відділів батьківських меблів знайшла касету E-Type (насправді й досі подобаються їхні старі хіти))), і то було кохання з першого погляду! тим більш хіба такий гарнюній мужчінка з таким шикарним волоссям може не подобатись?! про його калєгу лєді-вамп взагалі мовчу, вона просто неперевершена! я навіть на концерті мала змогу побувати і ета била крута!!!)))

9-А клас... я так і не зрозуміла, як то могло статись, та якогось хрєна всі дівчата почали просто божеволіти від Децла (досі в шоці!). мабуть, не було дівчини, яка б не прибдала собі широкі штани, та не казала б “Yo!”. мені було достатньо одного року аби зрозуміти, шо ніяке я не Ё, і всі збірники „русский реп” можна спокійно викидати на смітник разом з купою постерів та інших фанатських приколів (а їх було занадто багато).

а потім був „останній поет темряви” гг) Віля Вало з його хлопчиками з групи Хім (як для нас)/Хєр (як для Америки). то був перший крок до тяжкої музики. завляки цьому захопленню насправді дізналась для себе дуже багато нового. наприклад, що існують готи, вони бувають тру і нітру (насамперед ті, що вважають що Хім то готика гг), що чоловіки з довгим волоссям занадто сексуальні і коли їх бачиш рота тре тримати зачиненим =)), що музика, що хоча б якимось чином відноситься до року, містить в собі дуже багато емоцій і може створити твій настрій, що навіть нерозділене хворе болісне кохання все ж набагато краще, ніж цілковита порожнеча і т.д. і т.п.

а зараз я вже не від кого не фанатію, а лише слухаю музику, вбираю в себе її настрій та безмежно поважаю та люблю людей, що її створюють.

і не важливо чи то альтернатива, чи то джаз або етно, чи навіть попса. в кожному жанрі можна знайти щось, що тебе неодмінно зачепить)))