хочу сюда!
 

Natalia

40 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «кгб»

Український Мученик.

 Вбивство Івасюка....

18 травня 1979 року в Брюховецькому лісі поблизу міста Львова було знайдено повішений на дереві труп 30-літнього українського композитора Володимира Івасюка, автора відомих пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», які були популярні й улюблені не тільки в Україні, а й по всьому Радянському Союзі. Під деревом валялася його порожня сумка (з неї зникли музичні партитури). На руці покійного залишилися годинник, у кишені лежали дрібні гроші...

Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов ранком на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Але більше він не повернувся. 26 квітня батьки, не дочекавшись сина, заявили про його зникнення в міліцію. Але дієвих заходів розпочато не було.

Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: і то, не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з 27 квітня до... 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, що чомусь мала назву «Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка». Чим це пояснити? Можливо, уже тоді комусь було відомо, де він і що з ним трапилося? Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18-го. До того ж тіло, зняте з петлі, не мало ознак розкладання й розбухання. Слід від петлі був свіжий.

Дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, які були близькими друзями Володимира, в одному з інтерв'ю розповіла, як відбувалося впізнання. У морг вона пішла разом з матір'ю композитора. Приміщення було погано освітлене. Софії Іванівні, що глянула на тіло, стало недобре. Сина вона впізнала лише за шрамом після видалення апендициту й родимці на спині. Впізнати його було практично неможливо: обличчя знівечене, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про «самоповєшаніє», відкидаючи в сторону всі інші.

Незважаючи на величезну популярність композитора в народі, компартійна влада у Львові намагалася всіляко перешкоджати його похованню на Личаківському цвинтарі (один партійний керівник прямо в обкомі заявив: «Викиньте Івасюка на задвірки!») Але після тривалих переговорів з родичами міськком партії все-таки дав дозвіл поховати видатного композитора на Личаківському кладовищі. Його другу, поету Ростиславу Братуню наполегливо порекомендували не ходити на похорон. Ростислав Андрійович не міг виконати цю вказівку, і наступного дня виголосив промову над могилою друга. Цього було досить, щоб його зняли з посади голови правління Львівської організації спілки письменників. На довгі роки поет Ростислав Братунь був приречений писати «у стіл».

На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Символічно, що цей день прийшовся на 22 травня - дату, коли тіло Тараса Шевченко було перевезено із Петербурга в Канів. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного - люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори. Про цю подію писали вірші й декламували на могилі Івасюка, а також розклеювали на будинках і деревах. Зміст всіх їх полягав у наступному: «Усіх нас не перевішаєте! Усіх не переб'єте!»

Мама Володимира, Софія Іванівна, звернулася до першого секретаря Львівського обкому Компартії України Добрика із проханням дозволити встановити пам'ятник на могилі сина. Але він розгнівався й вигнав її з кабінету. Незабаром хтось розтоптав і підпалив могилу композитора. Акти вандалізму ще неодноразово повторювалися.

Із секретного повідомлення агента «Сокола» у КДБ СРСР: «Серед львівської й київської інтелігенції ходять чутки про те, що нібито співробітники КДБ таємно вивезли Івасюка в ліс і повісили його».

Через 20 днів після виявлення трупа у львівських газетах з'явилася інформація: «Експертно-медична комісія встановила, що причиною смерті В. М. Івасюка є самоповішання». Але в матеріалах кримінальної справи за фактом загибелі композитора так і не з'явилося письмового висновку вищезгаданої комісії. За словами заступника прокурора Шевченківського району міста Львова Я. Гнатіва, який проводив слідство, висновок про самоповішання зроблений не комісією, а секретарем моргу, що виписав довідку про смерть. Незабаром з кабінету Гнатіва зник ремінь від плаща, на якому, за версією слідства, повісився Володимир.

З повідомлення агента «Сокола» у КДБ СРСР: «Наклеп на адресу співробітників КДБ із приводу загибелі Івасюка триває. Потрібний відповідний удар, щоб уникнути повної дискредитації львівських чекістів».

Відповідний удар нанесла партійна преса. Вона повідомила: «Івасюк був психічно хворий. В останні роки він переживав депресію й творчу кризу». Послужлива радянська преса оприлюднила документ, відповідно до якого, «Івасюк, як душевно хворий, перебував під наглядом кафедри психіатрії Львівського медінституту». Уже після розвалу Радянського Союзу з'ясувалося, що цей документ сфабрикували кегебісти.

Де ж все-таки перебував композитор між 24 квітня й 18 травня? Хто так по-звірячому над ним знущався? На це питання дотепер немає достовірної відповіді. Але людська поголоска завзято продовжувала повторювати про те, що до загибелі композитора причетне КДБ. Справа в тому, що були два свідки - закохана пара - які, нібито бачили, як «брали» Івасюка. Незабаром вони загинули загадковою смертю. Була й записка, що потрапила в руки батькові Володі, у якій говорилося, що його сина відвезли на автомобілі "Волга".
А за два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в «Фонд миру» в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але Володю закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції. Івасюк був відомий своєю принциповою національною позицією.

Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор.
У тому ж 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди. Українські послужливі віршотворці писали: «Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!» Ну хіба міг Івасюк писати музику на такі тексти? Влада ж очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути «ідеологічно». Але Івасюк був безкомпромісним. Час минав, а він так нічого й не написав для прославлення горезвісного «возз'єднання». Замість того взявся за створення опери козацької доби.

Коли про загибель Івасюка довідався його друг і шанувальник творчості генерал-лейтенант Олексій Екімян, що працював у той час начальником карного розшуку Москви, то спробував з'ясувати справжню причину смерті композитора, але навіть йому не вдалося нічого довідатися. У версію самогубства він, природньо, не повірив. Цікава історія їхнього знайомства.

Екімян за покликанням був композитором, і досить талановитим. Він створив популярні в ті роки естрадні пісні «Снігопад», «Сонячний дощ», «Із чим зрівняти любов?». Коли в 70-х роках пісні Івасюка звучали по всьому Радянському Союзу, стало популярним писати пісні саме українською мовою. Завдяки Володимирові в ті часи написання гарної української пісні було стовідсотковим рецептом всесоюзної популярності. Так Екімян під впливом творчості Івасюка написав кілька популярних пісень українською мовою, бо вважав це запорукою того, що їх буде співати кожна домогосподарка по всьому Союзу.

А щоб відчути дух і українську мелодику вирішив познайомитися через Юрія Рибчінського з Володею, якого високо цінував. Награв свої мелодії, знайшов поетів, які писали тексти, і попросив, щоб Івасюк знайшов виконавця для них. Володимир був радий допомогти й порадив один з найкращих українських гуртів того часу - ВІА «Арніку». І вони записали в 1975 році маленький альбом із чотирьох пісень: «Сонячний дощ», «Вишнева сопілка», «Катерина» і «Довга дорога». Будучи вірменом, генерал-майор Екімян так перейнявся українською культурою, що коли в Києві відбувався запис цієї платівки, він приїхав на нього в українській вишиванці.
Коли вбили Володимира Івасюка, влада намагалася заморочити людям голову, розпускаючи плітки й приховуючи факти, намагалася сховати сліди. А людей, які знали зайве або могли наблизитися до розгадки - усунути. За деякими даними, Олексій Екімян загинув у загадковій автокатастрофі через місяць після загибелі Івасюка...

Батько композитора, Михайло Григорович, у спогадах, присвячених синові, докладно розповідає про маловідомий факт із його біографії. Виявляється, Володя міг осліпнути ще з колиски. Коли він народився, йому, як і всім немовлятам, закапали очі ляпісом. Раптом дитина зайшлася в плачі, а по його щоках потекли чорні сльози. Виявилося, що медсестра переплутала розчин і ввела йому не 2%-у, а більш сильну концентрацію - 25%. Дитину врятувало лише те, що спрацював рефлекс, і він встиг прикрити повіки. Лікарі кицманської лікарні розгубилися. Проте дорога була кожна хвилина і Михайло Григорович уночі повіз сина в Чернівці. Там маляті надали професійну допомогу й сказали, що дитина народилася в сорочці.

Правда, нянька, Магдалина Порфиріївна Коделюк, що з'явилася у сім'ї Івасюків, коли Володі було два місяці, і яка виховувала потім Галину й Оксану (діти називали її другою мамою, вона прожила в їхній родині 45 років, до самої смерті), вважала той випадок знаком долі майбутнього композитора, що склалася трагічно.

Батько композитора так описує той епізод: «Розглядаю сина довго i жадiбно, очей не можу одвести. Шукаю у ньому своїх рис. Яке нiжне це дитинча. Гладжу теплою рукою його рожеве тiльце i не тямлюся з утiхи. Моя радiсть тьмянiє трохи вiд того, що по личку, уздовж носика, пропалено двi чорнi дорiжечки. Це краплi ляпiсу котилися з очей, залишаючи пiсля себе чорний слiд. У головi ворушиться думка, що син при своєму народженнi заплакав чорними сльозами. Менi страшно вiд цiєї думки, вiдмахуюсь вiд неї, мов од лютого шершня».

Цей випадок був як Божий знак, як провісник майбутнього зла, завданого за життя юнака людьми. Одні не сприймали його творчість, інші заздрили його славі, третіх дратувала його незалежність у судженнях та поведінці, а представників влади просто обурював той глибокий національний дух, притаманний його пісням, дух, що будив українство від заколисуючих дифірамбів офіціозної пропаганди, що уславляла штучну спільність - «радянський народ». І всі ці недоброзичливці, як могли, шкодили таланту. І зрештою досягли мети: композитора передчасно не стало.

Але навіть тоді заздрісники не могли заспокоїтися. На одному із з'їздів композиторів України, коли одна з делегаток вийшла на сцену й сказала: «Як шкода, що так рано з життя пішов Володимир Івасюк, «наша зіронька», «наша надія», то композитор Майборода голосно викрикнув: «Яка це зіронька - це наша ганьба!»

На відміну від тих людей, сам Володимир був доброзичливим, відкритим і щирим. Згадує народний артист України, засновник ансамблю «Смерічка» Левко Дутківський: «Володя умів радіти успіхам інших, він ніколи не заздрив, бо сам був незалежним, яскравим, неповторним талантом і професіоналом своєї справи, щирим другом, прекрасним хлопцем, який без вагань і власної вигоди міг прийти на допомогу, а тих, хто хоч раз у житті йому у чомусь допоміг, ніколи не забував, високо цінував і поважав».

У Володимира Івасюка були видатний батько й турботлива мати, дві улюблені молодші сестри, десятки друзів і сотні заздрісників. Увійшовши у вищу музичну еліту, він ніколи не входив у який-небудь клан. Автор найпопулярніших українських шлягерів не був навіть членом Спілки композиторів України. Усього 30 років було відпущено Івасюку, щоб стати Великим. Його життя обірвалося, немов натягнута струна - лунко і боляче, зненацька і якось нелогічно...

Коли Володі було 10 років, його ім'я вже гриміло на весь рідний Кицмань, в 15-ть - його популярність одержала чернівецьку прописку, в 20 років про нього говорила вже вся Україна, а ще рік по тому його прийняла Москва. «Червона рута» була визнана кращою піснею 1971-го, а «Водограй» - 1972 років. При Чернівецькій філармонії з'явився вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута». У колектив прийшла випускниця музучилища Софія Ротару. Пісні двадцятип'ятирічного Івасюка вперше представляли Україну на фестивалі у Сопоті, і студент Львівської консерваторії став одним із найбільш популярних композиторів у країні.
Смерть наздогнала Володю, коли він робив доленосний для себе перехід від музики естрадної до музики академічної. На жаль, пензель майстра так і завис у повітрі, а зниклі ноти його останніх робіт, немов згорілі рукописи гоголівської другої частини «Мертвих душ», назавжди пішли у невідомість.
Після трагедії 1979 року майже десятиліття ім'я Володимира Івасюка на батьківщині було огорнуто мовчанням. І тільки в 1988-му чернівецьке телебачення програмою «Червона рута» прорвало завісу тиші, і почали з'являтися поодинокі статті, присвячені авторові знаменитої мелодії.

Всі ті десять років після смерті Івасюка львівська влада забороняла ставити на його могилі пам'ятник. Його все-таки встановили до 50-ї річниці від дня народження композитора, і відтоді пам'ятник уже тричі переніс акти вандалізму. Комусь дотепер не дає спокою його слава великого Українця.
А його пісні, усій владі на зло, стали справжнім пам’ятником нерукотворним. Їх продовжують співати і дотепер...

P.S.
Коли ми прохоили останнім шляхом Івасюка, провідниками були учитель географії СШ №41 і голова осередку «Молодого Руху» Брюховичів Любомир Войтович. Торік Любомир організував похід молоді Брюховичів місцями видатного композитора та присвятив йому сторінку газети «Шкільні вісті» СШ №41. Він розповідає, що після цього йому додому був дзвінок із погрозами: мовляв, якщо хочеш жити спокійно, не лізь, куди тобі не слід. Окрім того, коли декілька років тому мешканці Брюховичів установили пам’ятний камінь на місці трагедії, невдовзі хтось відбив на ньому хрест, зникли дерев’яний портрет і жовто-блакитний прапор...
Світлина: ✤ Вбивство Івасюка....► 18 травня 1979 року в Брюховецькому лісі поблизу міста Львова було знайдено повішений на дереві труп 30-літнього українського композитора Володимира Івасюка, автора відомих пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», які були популярні й улюблені не тільки в Україні, а й по всьому Радянському Союзі. Під деревом валялася його порожня сумка (з неї зникли музичні партитури). На руці покійного залишилися годинник, у кишені лежали дрібні гроші...► Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов ранком на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Але більше він не повернувся. 26 квітня батьки, не дочекавшись сина, заявили про його зникнення в міліцію. Але дієвих заходів розпочато не було.► Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: і то, не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з 27 квітня до... 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, що чомусь мала назву «Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка». Чим це пояснити? Можливо, уже тоді комусь було відомо, де він і що з ним трапилося? Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18-го. До того ж тіло, зняте з петлі, не мало ознак розкладання й розбухання. Слід від петлі був свіжий.► Дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, які були близькими друзями Володимира, в одному з інтерв'ю розповіла, як відбувалося впізнання. У морг вона пішла разом з матір'ю композитора. Приміщення було погано освітлене. Софії Іванівні, що глянула на тіло, стало недобре. Сина вона впізнала лише за шрамом після видалення апендициту й родимці на спині. Впізнати його було практично неможливо: обличчя знівечене, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про «самоповєшаніє», відкидаючи в сторону всі інші.► Незважаючи на величезну популярність композитора в народі, компартійна влада у Львові намагалася всіляко перешкоджати його похованню на Личаківському цвинтарі (один партійний керівник прямо в обкомі заявив: «Викиньте Івасюка на задвірки!») Але після тривалих переговорів з родичами міськком партії все-таки дав дозвіл поховати видатного композитора на Личаківському кладовищі. Його другу, поету Ростиславу Братуню наполегливо порекомендували не ходити на похорон. Ростислав Андрійович не міг виконати цю вказівку, і наступного дня виголосив промову над могилою друга. Цього було досить, щоб його зняли з посади голови правління Львівської організації спілки письменників. На довгі роки поет Ростислав Братунь був приречений писати «у стіл».► На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Символічно, що цей день прийшовся на 22 травня - дату, коли тіло Тараса Шевченко було перевезено із Петербурга в Канів. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного - люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори. Про цю подію писали вірші й декламували на могилі Івасюка, а також розклеювали на будинках і деревах. Зміст всіх їх полягав у наступному: «Усіх нас не перевішаєте! Усіх не переб'єте!»► Мама Володимира, Софія Іванівна, звернулася до першого секретаря Львівського обкому Компартії України Добрика із проханням дозволити встановити пам'ятник на могилі сина. Але він розгнівався й вигнав її з кабінету. Незабаром хтось розтоптав і підпалив могилу композитора. Акти вандалізму ще неодноразово повторювалися.► Із секретного повідомлення агента «Сокола» у КДБ СРСР: «Серед львівської й київської інтелігенції ходять чутки про те, що нібито співробітники КДБ таємно вивезли Івасюка в ліс і повісили його».► Через 20 днів після виявлення трупа у львівських газетах з'явилася інформація: «Експертно-медична комісія встановила, що причиною смерті В. М. Івасюка є самоповішання». Але в матеріалах кримінальної справи за фактом загибелі композитора так і не з'явилося письмового висновку вищезгаданої комісії. За словами заступника прокурора Шевченківського району міста Львова Я. Гнатіва, який проводив слідство, висновок про самоповішання зроблений не комісією, а секретарем моргу, що виписав довідку про смерть. Незабаром з кабінету Гнатіва зник ремінь від плаща, на якому, за версією слідства, повісився Володимир.► З повідомлення агента «Сокола» у КДБ СРСР: «Наклеп на адресу співробітників КДБ із приводу загибелі Івасюка триває. Потрібний відповідний удар, щоб уникнути повної дискредитації львівських чекістів».► Відповідний удар нанесла партійна преса. Вона повідомила: «Івасюк був психічно хворий. В останні роки він переживав депресію й творчу кризу». Послужлива радянська преса оприлюднила документ, відповідно до якого, «Івасюк, як душевно хворий, перебував під наглядом кафедри психіатрії Львівського медінституту». Уже після розвалу Радянського Союзу з'ясувалося, що цей документ сфабрикували кегебісти.► Де ж все-таки перебував композитор між 24 квітня й 18 травня? Хто так по-звірячому над ним знущався? На це питання дотепер немає достовірної відповіді. Але людська поголоска завзято продовжувала повторювати про те, що до загибелі композитора причетне КДБ. Справа в тому, що були два свідки - закохана пара - які, нібито бачили, як «брали» Івасюка. Незабаром вони загинули загадковою смертю. Була й записка, що потрапила в руки батькові Володі, у якій говорилося, що його сина відвезли на автомобілі "Волга".А за два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в «Фонд миру» в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але Володю закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції. Івасюк був відомий своєю принциповою національною позицією.► Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор.У тому ж 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди. Українські послужливі віршотворці писали: «Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!» Ну хіба міг Івасюк писати музику на такі тексти? Влада ж очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути «ідеологічно». Але Івасюк був безкомпромісним. Час минав, а він так нічого й не написав для прославлення горезвісного «возз'єднання». Замість того взявся за створення опери козацької доби.► Коли про загибель Івасюка довідався його друг і шанувальник творчості генерал-лейтенант Олексій Екімян, що працював у той час начальником карного розшуку Москви, то спробував з'ясувати справжню причину смерті композитора, але навіть йому не вдалося нічого довідатися. У версію самогубства він, природньо, не повірив. Цікава історія їхнього знайомства.► Екімян за покликанням був композитором, і досить талановитим. Він створив популярні в ті роки естрадні пісні «Снігопад», «Сонячний дощ», «Із чим зрівняти любов?». Коли в 70-х роках пісні Івасюка звучали по всьому Радянському Союзу, стало популярним писати пісні саме українською мовою. Завдяки Володимирові в ті часи написання гарної української пісні було стовідсотковим рецептом всесоюзної популярності. Так Екімян під впливом творчості Івасюка написав кілька популярних пісень українською мовою, бо вважав це запорукою того, що їх буде співати кожна домогосподарка по всьому Союзу.► А щоб відчути дух і українську мелодику вирішив познайомитися через Юрія Рибчінського з Володею, якого високо цінував. Награв свої мелодії, знайшов поетів, які писали тексти, і попросив, щоб Івасюк знайшов виконавця для них. Володимир був радий допомогти й порадив один з найкращих українських гуртів того часу - ВІА «Арніку». І вони записали в 1975 році маленький альбом із чотирьох пісень: «Сонячний дощ», «Вишнева сопілка», «Катерина» і «Довга дорога». Будучи вірменом, генерал-майор Екімян так перейнявся українською культурою, що коли в Києві відбувався запис цієї платівки, він приїхав на нього в українській вишиванці.Коли вбили Володимира Івасюка, влада намагалася заморочити людям голову, розпускаючи плітки й приховуючи факти, намагалася сховати сліди. А людей, які знали зайве або могли наблизитися до розгадки - усунути. За деякими даними, Олексій Екімян загинув у загадковій автокатастрофі через місяць після загибелі Івасюка...► Батько композитора, Михайло Григорович, у спогадах, присвячених синові, докладно розповідає про маловідомий факт із його біографії. Виявляється, Володя міг осліпнути ще з колиски. Коли він народився, йому, як і всім немовлятам, закапали очі ляпісом. Раптом дитина зайшлася в плачі, а по його щоках потекли чорні сльози. Виявилося, що медсестра переплутала розчин і ввела йому не 2%-у, а більш сильну концентрацію - 25%. Дитину врятувало лише те, що спрацював рефлекс, і він встиг прикрити повіки. Лікарі кицманської лікарні розгубилися. Проте дорога була кожна хвилина і Михайло Григорович уночі повіз сина в Чернівці. Там маляті надали професійну допомогу й сказали, що дитина народилася в сорочці.► Правда, нянька, Магдалина Порфиріївна Коделюк, що з'явилася у сім'ї Івасюків, коли Володі було два місяці, і яка виховувала потім Галину й Оксану (діти називали її другою мамою, вона прожила в їхній родині 45 років, до самої смерті), вважала той випадок знаком долі майбутнього композитора, що склалася трагічно.► Батько композитора так описує той епізод: «Розглядаю сина довго i жадiбно, очей не можу одвести. Шукаю у ньому своїх рис. Яке нiжне це дитинча. Гладжу теплою рукою його рожеве тiльце i не тямлюся з утiхи. Моя радiсть тьмянiє трохи вiд того, що по личку, уздовж носика, пропалено двi чорнi дорiжечки. Це краплi ляпiсу котилися з очей, залишаючи пiсля себе чорний слiд. У головi ворушиться думка, що син при своєму народженнi заплакав чорними сльозами. Менi страшно вiд цiєї думки, вiдмахуюсь вiд неї, мов од лютого шершня».► Цей випадок був як Божий знак, як провісник майбутнього зла, завданого за життя юнака людьми. Одні не сприймали його творчість, інші заздрили його славі, третіх дратувала його незалежність у судженнях та поведінці, а представників влади просто обурював той глибокий національний дух, притаманний його пісням, дух, що будив українство від заколисуючих дифірамбів офіціозної пропаганди, що уславляла штучну спільність - «радянський народ». І всі ці недоброзичливці, як могли, шкодили таланту. І зрештою досягли мети: композитора передчасно не стало.► Але навіть тоді заздрісники не могли заспокоїтися. На одному із з'їздів композиторів України, коли одна з делегаток вийшла на сцену й сказала: «Як шкода, що так рано з життя пішов Володимир Івасюк, «наша зіронька», «наша надія», то композитор Майборода голосно викрикнув: «Яка це зіронька - це наша ганьба!»► На відміну від тих людей, сам Володимир був доброзичливим, відкритим і щирим. Згадує народний артист України, засновник ансамблю «Смерічка» Левко Дутківський: «Володя умів радіти успіхам інших, він ніколи не заздрив, бо сам був незалежним, яскравим, неповторним талантом і професіоналом своєї справи, щирим другом, прекрасним хлопцем, який без вагань і власної вигоди міг прийти на допомогу, а тих, хто хоч раз у житті йому у чомусь допоміг, ніколи не забував, високо цінував і поважав».► У Володимира Івасюка були видатний батько й турботлива мати, дві улюблені молодші сестри, десятки друзів і сотні заздрісників. Увійшовши у вищу музичну еліту, він ніколи не входив у який-небудь клан. Автор найпопулярніших українських шлягерів не був навіть членом Спілки композиторів України. Усього 30 років було відпущено Івасюку, щоб стати Великим. Його життя обірвалося, немов натягнута струна - лунко і боляче, зненацька і якось нелогічно...► Коли Володі було 10 років, його ім'я вже гриміло на весь рідний Кицмань, в 15-ть - його популярність одержала чернівецьку прописку, в 20 років про нього говорила вже вся Україна, а ще рік по тому його прийняла Москва. «Червона рута» була визнана кращою піснею 1971-го, а «Водограй» - 1972 років. При Чернівецькій філармонії з'явився вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута». У колектив прийшла випускниця музучилища Софія Ротару. Пісні двадцятип'ятирічного Івасюка вперше представляли Україну на фестивалі у Сопоті, і студент Львівської консерваторії став одним із найбільш популярних композиторів у країні.Смерть наздогнала Володю, коли він робив доленосний для себе перехід від музики естрадної до музики академічної. На жаль, пензель майстра так і завис у повітрі, а зниклі ноти його останніх робіт, немов згорілі рукописи гоголівської другої частини «Мертвих душ», назавжди пішли у невідомість.Після трагедії 1979 року майже десятиліття ім'я Володимира Івасюка на батьківщині було огорнуто мовчанням. І тільки в 1988-му чернівецьке телебачення програмою «Червона рута» прорвало завісу тиші, і почали з'являтися поодинокі статті, присвячені авторові знаменитої мелодії.► Всі ті десять років після смерті Івасюка львівська влада забороняла ставити на його могилі пам'ятник. Його все-таки встановили до 50-ї річниці від дня народження композитора, і відтоді пам'ятник уже тричі переніс акти вандалізму. Комусь дотепер не дає спокою його слава великого Українця.А його пісні, усій владі на зло, стали справжнім пам’ятником нерукотворним. Їх продовжують співати і дотепер...► P.S.Коли ми прохоили останнім шляхом Івасюка, провідниками були учитель географії СШ №41 і голова осередку «Молодого Руху» Брюховичів Любомир Войтович. Торік Любомир організував похід молоді Брюховичів місцями видатного композитора та присвятив йому сторінку газети «Шкільні вісті» СШ №41. Він розповідає, що після цього йому додому був дзвінок із погрозами: мовляв, якщо хочеш жити спокійно, не лізь, куди тобі не слід. Окрім того, коли декілька років тому мешканці Брюховичів установили пам’ятний камінь на місці трагедії, невдовзі хтось відбив на ньому хрест, зникли дерев’яний портрет і жовто-блакитний прапор...

популяция пересекла "барьер невозвращения"

Был СССР ...  Эта дегенеративная страна развалилась на куски поменьше.... Власть как и при совке прихватила  элита из бывших коммунистов и чекистов.    Какие биомассы и элиты заполняют просранство бывшего ссср ныне?  А особенно "трех словянских братских народов" -- самых рьяных приверженцев коммунизма , ленина, сталина...  А в России  еще царя  и  попов упоминают как потенциальных спасителей.Опять без генетики не обойтись. Без законов селекции и отбора

Иллюстративные рассуждения. 

Вы знаете, что эволюция это наследственное изменение свойств и признаков живых организмов в ряду поколений. Это означает, что отдельные особи не могут эволюционировать. Каждая особь развивается на основе генотипа, унаследованного от родителей.  
Генотип определяет особенности ее развития, ее взаимоотношения с внешней средой, в том числе и возможность адаптивных модификаций в ответ на изменение внешних условий. Но как бы ни менялась особь, ее генотип остается неизменным. Таким образом, элементарной единицей эволюции является не особь, а популяция. Совокупность генотипов всех особей в популяции называют генофондом. В ходе эволюции меняется набор генотипов в генофонде популяций. Одни генотипы распространяются, а другие становятся редкими и постепенно исчезают.Если особь доживает до размножения и производит потомков, то она передает им полностью или частично тот генотип, который позволила ей это сделать, и в следующем поколении носителей этого «удачного» генотипа становится больше. Мы можем сказать, что ее генотип распространяется в генофонде популяции. Если особь погибает до размножения или не оставляет потомков, то вместе с ее смертью пресекается распространение и ее генотипа. В следующем поколении уже будет относительно меньше носителей этого генотипа, не подходящего к тем условиям, в которых живет популяция. 
Пассионарии в пассионарной теории этногенеза люди, обладающие врожденной способностью абсорбировать из внешней среды энергии больше, чем это требуется только для личного и видового самосохранения, и выдавать эту энергию в виде целенаправленной работы по видоизменению окружающей их среды. Пассионарии особи энергоизбыточного, активного общественного типа. Антипод пассионарию субпассионарий, особь энергодефицитного типа.  Пассионарий наиболее активный субъект общественного движения производительного типа - изобретатели, первооткрыватели, созидатели, способствующие накоплению и преобразованию энергии и рационализации жизни.   Противопоставляются таким пассионариям растратчики энергии, стяжатели паразитического типа.Пассионарии являются людьми нового склада в популяции и ломают сложившийся уклад жизни, из-за чего вступают в конфликт с обществом. Они организуются в группы (консорции), те, в свою очередь, становятся ядрами новых этносов, образующихся обычно через 130 -- 160 лет после «толчка», и выдвигают идеологии, становящиеся их доминантами.  Пассионарии выбивались столетиями при царском самодержавии и особенно активно  в  ссср.  Для кардинальных перемен в стране и обществе необходима  "пассионарная  группа"     ученых, политиков, финансистов, юристов, предпринимателей  и представителей иных специальностей,  которые вырабатывают, создают прирост новаций  и удерживают общество  от  застоя и  вымирания.Нынешние биомассы и их элиты -- генетический осадок почти векового социального эксперимента. При этом, основываясь на законах генетики, можно смело утверждать, что популяция эта пересекла "барьер невозвращения". То есть, заполучив в процессе селекционного отбора более трети биологически ущербных индивидуумов, нация потеряла способность к восстановлению нормального генофонда и обречена на дальнейшее деградирование и вымирание по неумолимым законам природы.  Эти массы постоянно жаждут вождя -- "отца нации".  По научному называется "патерналистские настроения"   Биомассы презирают либеральные ценности. Ибо им уже "показали что такое либерализм" бывшие члены КПСС и гебешные шныри."Жесткая вертикаль власти" нанизывает граждан и не дает развиваться свободомыслию. А без свободомыслия нет успехов ни в развитии общества, ни в развитии образования, ни в развитии наук, ни в развитии высоких технологий, ни в развитии искусства  
.Большие запасы нефти и газа позволят биомамассам в россии еще долго  выпивать и закусывать,  издыхая и деградируя дальше. А если "братские народы" опять воссоединятся, то  им будет  веселее и запасы быстрее кончатся! 

   

 

Проститутки на службе Большого Брата. Последний выдох ПэЖэ

Большой брат присматривается к проституции. Повальное доносилово нынче в чести.

Как сообщают вести.ru http://www.vesti.ru/doc.html?id=834092&834092 - в Белгороде приняли поправки в Административный кодекс, в соответствии с которыми клиентов проституток ожидает внушительный штраф.

При поимке с поличным (что понимать под этим, вопрос довольно сложный), любителю ночных бабочек вышлют на работу и домой письмо с подробным описанием и фотогрфиями. Также в новом законодательстве предусматривается, что и сами путаны должны сообщать обо всех клиентах.

А, кстати, правильно. Существует же ответственность за дачу взятки. Почему бы не ввести ответственность за пользование проституткой? Все логично.

Но еще встречное предложение - нужно, чтобы еще и мужчинка мог на проститутку настучать куда надо. Заказал, попользовал, настучал и все бесплатно. А глядишь, еще и орден дадут за содействие органам.

Map

События в Астрахани со вступлением. Код Допплера.

Надеюсь, что все тролли либо угомонились в гонке за топом, либо утешились в поиске заигрываний с новичками.

Ибо хочется написать заметку в тишине. В тишине от дебильных камментов, в тишине от РПЦ и трансляций религиозных плясок с проповедями и прямыми включениями по центральным каналам. На эту тему много говорено и любой думающий человек это понимает и знает. Знает от рождения. Или не знает. Это как дар свыше. А не как дар Божий в исполнении тандема РПЦ и монаршей власти. Кстати, пиарщики Яныка умнее - они осторожнее совмещают эти две ветви овладевания мозгами. Но смешнее. 

Не хочу пересказывать то, что интеллигентным людям известно априори. Если попытаться сформулировать кратко, то из недавнего лучше Невзорова сложно сказать. Лень искать первоисточник, но по запросу "Невзоров тв, религия" Гугл подскажет дорогу. Хотя я бы меньше стеснялся в выражениях, ибо мне незачем. Я не публичная личность, не проповедник и не гуру. Мне не нужен рейтинг и держать лицо во все стороны растопыренным, дабы не иссяк источник  печенюшек с повидлом.

В последнее время, как ни странно, не мытьем, так катанием, даже жену почти перевоспитал. Теперь главный канал нашего зомбоящика - это RTVI, когда идет трансляция "Эхо Москвы". Или Евроспорт, когда глушат Шендеровича или Веллера.

Но вернемся к теме. Как вам нравится та скорость, с какой собрали в Астрахани антимитинг? Глупо. Отсталое мышление КГБ. Нужно было наоборот играть - на опережение. Сначала по центральным каналам показать возмущение Астраханского народа против Шеина. И только через несколько дней дать в эфир репортаж о жалких палатках в поддержку голодовки. Это на простого человека подействовало бы сильнее.

Ибо стандартная схема, когда после двухнедельного шума в интернете робко и вяло показывают то, что все уже знают, а на следующий же день выдают свой антисюжет уже никого не впечатляет, если честно. Кроме создателей. Ибо очень заметен "монтаж". Но замыленным глазом не видно.

Ну не умеют пока. Если шесть лет продержатся, то может и научатся, хотя вряд-ли. Фантазии у них нет. Зачем фантазия? Дворец, яхта, самолет. Три дворца, три яхты, три самолета. А что дальше? Чисто арифметическая прогрессия мышления. А это уже не работает.

Ладно.

Всем спокойной ночи. Сегодня магнитная буря - так что держитесь.

Раскрыты агенты КГБ Московского патриархата.

"Если русским предоставить выбрать себе предводителя,
они выбирают самого лживого, подлого, жестокого, вместе с ним
убивают грабят насилуют, впоследствии сваливают на него свою вину.
Спустя время церковь провозглашает его святым."

Михаил-Евграфович Салтыков Щедрин.- не перестаю удивляться гениальности этого писателя. Вновь и вновь открываю для себя его творчество.


Покращення

Болгары предали огласке попов-агентов спецслужб.
РПЦ молчит, скрепя зубами...

 
Синод Болгарской Православной Церкви решил передать в Комиссию по рассекречиванию агентурных досье Комитета национальной безопасности необходимые сведения о всех запрашиваемых клириках.

 
Прежде всего, на предмет связи с Комитетом национальной безопасности Болгарии будут проверены сами члены Синода, митрополиты и епископы, архиерейские наместники и представители церковных настоятельств.

 
Руководство Русской Православной Церкви, активно сотрудничавшее не только с Комитетом Госбезопасности СССР, но и сросшееся с криминальным миром, предпочитает не афишировать эту тему.

 
Как известно, высшие члены церковной иерархи РПЦ давали свое согласие на сотрудничество с советской спецслужбой, им присваивался секретный псевдоним, под которым иерархи информировали органы госбезопасности о внутренней ситуации в Церкви и выполняли их поручения. Взамен КГБ обещал
иерархам свою лояльность и карьерное продвижение по службе.

 
Среди самых известных архиереев, сотрудничавших с КГБ - бывший патриарх Алексий II (Ридигер) и нынешний патриарх Кирилл (Гундяев). Про остальных попиков и говорить не приходится. Русский – значить стукач по факту рождения.

http://ipvnews.org/
 
З.Ы.
Патриарх Алексий II - агент КГБ "Дроздов"
Митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл Гундяев - агент КГБ "Михайлов"
Митрополит Воронежский Мефодий - агент КГБ "Павел"
Митрополит Киевский Филарет (Денисенко) - агент КГБ "Антонов"
Митрополит Минский Филарет - агент КГБ "Островский"
Митрополит Никодим (Ротов) - агент КГБ "Святослав"
Митрополит Волоколамский и Юрьевский Питирим - агент КГБ "Аббат"
Митрополит Ювеналий (Поярков) - агент КГБ "Адамант"
Архиепископ Калужский Климент - агент "Топаз"
Архиепископ Вильнюсский Хризостом - сразу 6 оперативных кличек: Агент
КГБ "Григорьев", "Есауленко", "Кузнецов", "Нестерович", "Огнев",
"Потемкин"

Хочу для себя кое-что прояснить. Или Фемен в Беларуси

Много писать не стану. В конце концов есть и другие дела. Суть вопроса вот в чем: приблизительно с начала 2000-х комментарии на новостных сайтах перестали быть индикатором общественного мнения. По одним версиям потому, что Интернет стал общедоступен для людей малоуспешных, которые нашли в нем возможность сублимировать. По другим - из-за появления различных платных комментаторов, слаженная работа которых превращает любой ресурс с либеральной политикой модерации в свалку говна, лишая, таким образом, обычных пользователей возможности чувствовать единство хотя бы в Интернете.

Итак, активистки ФЕМЕН провели весьма специфическую акцию у главка Белорусского КГБ, которая закончилась для гражданок Украины вывозом в лес, запугиванием и издевательствами, а для гражданки Австралии (телеоператора этой же организации) - депортацией в Литву.

Какие эмоции это у вас вызывает? Мне просто интересно.
                          



© Mike911 Рейтинг блогов

20%, 5 голосов

20%, 5 голосов

4%, 1 голос

56%, 14 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вы это видели?

Мне сказали, что не все видели это письмо. Я удивился, т. к. один очччень известный писатель с мировым именем сказал мне, что оно есть у всех писателей, как талисман. Я понял "талисман", как предостерегающий предмет от подобного попадания ВПРОСАК. Это разумно. У кого нет этого письма, возьмите себе на память, будет и ВАС предостерегать от капризов непредсказуемого будущего.

 

Бомба, говорите...

"Він запевняє, що вибухівку і фальшиву листівку з погрозами підкинуті, і я йому вірю", - пише вона. - "Для того, щоб тримати вибухівку в офісі  організації, яка має репутацію радикальної, треба бути божевільним. Я цих хлопців знаю - вони не божевільні. Значить, вибухівку дійсно підкинули - якщо не самі "есбушники", то який провокатор безпосередньо перед їхнім візитом".

Ухвали на обшук, говорить Шпара, у "есбушників" не було, вони заявили, що приїхали на виклик.

Затриманих відвезли в обласне управління СБУ, біля метро "Арсенальна".

http://newsru.ua/ukraine/22aug2011/bomba.html


100%, 15 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

У МП зізнались що домалювали прихожан патріарха Кирила у Харкові

Як говориться - "Ти їм в очі плюй, а ані раса Божія іже єсі"

Фоторедактор наголосила, що домалювала прихожан свідомо: "Людей на площі на тому фото здавалося мало". Відредаговане фото Редактор "Фотолітопису Української православної церкви" Віолетта Магарит підтвердила, що свідомо відредагувала фото зустрічі харків'ян із патріархом Кирилом, удвічі збільшивши натовп на площі. Про це вона сказала сайту "Релігія в Україні". "Я, і ніхто інший, в тверезому розумі і при пам'яті редагувала це фото", - сказала Магарит. "Людей на площі на тому фото здавалося мало. Могло б зібратися і більше... Було б краще. Взагалі, я люблю красу. Намагаюся вдаліше кадрувати знімок, щоб не було "порубаних" голів, людей, коней", - додала редактор. Вона запевнила, що не може відкрити жодних "цікавих подробиць", і додала, що "маніпуляції на шляху до естетики і досконалості іноді необхідні". Як відомо, 7-8 травня голова Російської православної церкви патріарх Кирило відвідував Харків. Одним із заходів, проведених ним у ці дні, була літургія на центральній площі Свободи, яку й зафіксовано на фотографії. Після того, як фальсифікацію було викрито, фото з сайту видалили, одначе воно розійшлося інтернетом. УПЦ МП ще до проведення заходу анонсувала участь у спільній молитві ста тисяч вірних, а після нього правоохоронці оголосили, що на літургію прийшло сорок тисяч осіб.

http://tsn.ua/ukrayina/u-mp-ziznalis-scho-domalyuvali-prihozhan-partiarha-kirila-u-harkovi.html


4%, 1 голос

28%, 7 голосов

68%, 17 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

А у нас свои неформальчики...

Эту саму "дерьмократию" запланировали и провели коммунисты...

Они же нам теперь рассказывают какая она плохая и как хорошо было в СССР...

----------------
Какого года эта песня? Кто помнит...