хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «пейзажна лірика»

Скаче Сніг Сьогодні Степом

телить Сонце Стежку Світлу -
        Скаче Сніг Сьогодні Світом.
        Сіє Самоцвіти Сині,
        Світлий Стан Скує Стежині.
        Скрекотять Сороки Соснам.
        Сердоліком Спалах Сонця -
        Серце Сплин Стрімкий Стискає:
        Смуга Сковзає Смеркання,
        Сповиває Степ Спотайна.
        Соловіє Світ Спонтанно.
        Споглядають Сосни Смерком:
        Скаче Сніг Сьогодні Степом.
        Сплеск Сльоти - Снігів Сюїту
        Синій Сон Станцює Світу...

         
          


Голуб і голубка цілувались



Снігу намела зима сердита,
Просівала борошно із сита.
На пероні біля стін вокзалу
Голуб і голубка цілувались.

Гамір, шум доносились зусюди.
Збайдужілі до краси й облуди,
Люди обминали, озирались:
Голуб і голубка цілувались.

Враз неначе рух призупинився:
Трішечки добрішим світ зробився
( А чи так тоді мені здавалось):
Голуб і голубка цілувались!


Думки старенького пралісу



Старесенький, неначе лунь,  праліс
Укрився пледом із туману.
О, скільки від людей зазнав він сліз,
І горя, і біди, й обману...

"Де ж подівалися гірські стежки,
Повиті сонцем, споришами?
Чому сумні замулені струмки,
Грунти покрились кураями?

Чому вода у річечці гнила,
Ріка усохла і змаліла?
Чом риба у агонії вмира,
Дерева в лісі поріділи?

Чому людині зовсім не болить
Те, що природа поступово гине?
Рубає гілку, на якій сидить,
Немудра в забутті людина..."

Так думав ліс, старий премудрий ліс.
Ех, якби молодість вернулась...
Щоб більше не було біди і сліз,
Щоби людина врешті схаменулась.


А до весни далеко...



Скубуть сніги грубезні черевики,
Скрипить мороз підківками чобіт.
Жалкують, що в них шуби завеликі,
Вербички біля стомлених воріт.

Ворони "кар" та "кар", мов поторочі,
Упали на зими іконостас...
Намисто у калини вабить очі.
Піти спитати? Та хіба ж віддасть?

А до весни ой як іще далеко...
Та й січень не спродав сніги свої...
В зажуренім  дворі гніздо лелеки
На пальцях очеретяних рахує дні...


                      

Мінливість весняного алфавіту





Сьогодні день із сонечка почавсь -
Воно купалось в чистім піднебессі.
Малий журавлик світу прокричав,
Що на крилятах він доставив весну.

[ Читати далі ]

Кажу я: "Літечко, бувай..."

Кажу я: "Літечко, бувай!
Ми ще зустрінемось з тобою,
Коли зеленою габою
Прикрасить крилечка розмай".

На згадку пригостиш мене
Солодким виноградним трунком,
Торкнеш листочком-поцілунком,
В минуле швидко промайнеш.

Легка, мов пух, м'яка хмаринка
Порине у небесну просінь.
Накине прохолодна осінь
На плечі хустку-павутинку.



Ромашка



Високий  темп, стриптиз думок, моралі,
Рік модерновий у шаленім герці...
Через асфальт уперто проростає
Тендітна квітка з сонцем замість серця.

Вона неначе з іншого століття,
Де зеленіють спориші і м'ята,
Де мальва біля хати пишно квітне
І деревій терпкий тамує запах.

Біленька квітка, лагідна ромашка,
Мене зненацька вчора зупинила.
Жаги життя (це зрозуміть неважко)
Людину квітка сонячна навчила!



Весна, друзі!



Доріжки, лавки, паркові альтанки -
Усе здається не таким, як вчора.
В прочинені віконця і фіранки
Влітають згуки із старого двору.

Поринув у  пташине суголосся
І мружиться на сонці кіт-муркіт.
Заплуталась весна в моїм волоссі
І дзвоном срібним солодко тремтить.

Іще попереду бджолині каруселі,
Іще мурашки не будують дім,
Та я вже п'ю повітряні коктейлі,
Що струменять по жилочкам моїм.



Невблаганна осінь

Мережить ніжну павутину осінь,
Що павучки на вітах швидко  тчуть.
А листячко тремтливе  її просить:
"Дозволь, рідненька, до зими побуть"...

Та осінь невблаганну вже не спиниш,
Що їй листочки, коли стільки справ!
Гаптує діва пречудовий килим
Із ягід, сонця і торішніх трав.

Де не візьмися - дощ  сумний голосить,
Краса зникає в закутках пітьми.
Зриває вітер лист - сміється осінь,
Холодна панна, посестра зими.






По підвіконню ходять голуби



По підвіконню ходять голуби,
Дощі кивгичуть із снігами в парі.
Вітри скубуть розхристані сніги
І виграють романси на гітарі.

Сумні дерева слухають й мовчать.
"Далеко до тепла іще..." - котилось.
Біленькі гуси здалеку летять:
Передбачать погоду не навчились...

Землею володіють сум і сплин.
"Та де ж весна?" - в пернатих запитала.
Мовчали гуси. Небо різав клин.
Напевно, у трьох соснах заблукала...



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
9
попередня
наступна