хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «пейзажна лірика»

Вже ранки прокидаються пізніше

Бракує сонцю сил вже на вершечок
Небесний видиратися; спроквола
З півшляху подолає і додолу
Сповза. Жене вівчар овечок -

Вітрець і хмари, подорожні вічні,
Бредуть собі серпневим пасовищем,
Всевідні й мудрі. Соняхи окличні
Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище...

Вже ранки прокидаються пізніше,
Від прохолоди щуляться. Туман
Скуйовджений із річкової ніші
Вигулькує, кульгавий дідуган.

Він шкандибає лукою спроквола
З отарою овечок тонкорунних
І тане... у тремке трембітне соло,
У літепло, у блюз осінньострунних...



серпень 2014-вересень 2015

© Copyright: Марина Степанська

Літня замальовка

Плете туман мрійливо надвечір'я, 
Закутавши у плетиво ставок.
Гаптує деревцята на подвір'ї 
Мереживом тоненьких гілочок.

На небі сонцю стало вже затісно -
Сховався в ніч бокатий чавунок.
Звабливі зорі місяця опріснок
Припрошують до гурту у танок.

Поволеньки у люлечці колише
Старий ставок малечу-осоку...
Та ось цвіркун порвав на жмутки тишу, 
Бо спати гріх у звабну ніч таку!

І закружляла матінка природа, 
І розлилися хмелем солов'ї.
А жабки вирвалися на свободу, 
Закумкали у росяній траві!

Шовкових споришів тендітний дотик


 

Шовкових споришів

Тендітний дотик.

У хатці з комишів

Леліє ґнотик –

 

Там сонечко до сну

Вмостилось. Тихо…

Ліг місяць на сосну,

Молочно диха.

 

Хор коників сюрчить -

Й руна з твердіні!

Замріяно турчить

Струмочок. Тіні

 

 Вистромлюють носи,

Ідуть навшпиньки,

І крапельки роси

З нічної синьки

 

На шовк із споришів

Зсипають рясно…

Розкрилення душі -

Дитинство ясне…

 12.06.2015

 © Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 66669

 

Шовкових споришів тендітний дотик


 Шовкових споришів

Тендітний дотик.

У хатці з комишів

Леліє ґнотик –

 

Там сонечко до сну

Вмостилось. Тихо…

Ліг місяць на сосну,

Молочно диха.

 

Хор коників сюрчить -

Й руна з твердіні!

Замріяно турчить

Струмочок. Тіні

 

 Вистромлюють носи,

Ідуть навшпиньки,

І крапельки роси

З нічної синьки

 

 

На шовк із споришів

Зсипають рясно…

Розкрилення душі -

Дитинство ясне…

 12.06.2015

 

© Copyright: Марина Степанська Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 66669

 

Вона - весна!

Ластовинням вкрилася весна -
Усміхом хлюпочуться кульбабки.
Над ставком, прозора і ясна,
Майорить-танцює ніжна бабка.

Ластівочка в'є гніздо вгорі,
Джмелики гуртуються у квітах.
Гупотить їжак в густій траві,
І стрибає білочка у вітах.




Біля мого будинку)

Листо-снігопад

Ще тільки жовтень, а вже сніг жбурляє

холодний вітер болісно в лице.

Я ще не вмію, я іще не знаю

у серці як топити сніг оцей.

 

А в ньому так тривожно і так щемно…

Не думайте, я сніг люблю давно,

я просто не навчилась в жовтні, певно,

втішатися зимовими панно.

 

Міцніше очі хочеться закрити

й побачити, коли розплющиш їх,

як усміхаються осінні квіти,

а не тремтять в обіймах снігових.

 

Той сніг розтане. Знаю, що розтане.

І хоч не повернеш осінніх шат,

та раптом я навчусь любити саме

такий жовтневий листо-снігопад.

Попрошу у місяця зірку

Вже горобці збираються під стріхи,
Під ранок мерзне скошена трава,
Розсипав місяць зоряні горіхи -
Квапливий  ранок в кошик їх збира.

У кошичку горішків  чималенько..
Це ж скільки мрій, надій і сподівань!
Я попрошу один. Хоча б маленький...
Для втіхи. І для здійснення бажань.




Літня ніч

Люблю дивитися на небо,
Коли пітьма покриє звід.
Колише вітер нитки стебел
І хмарам дивиться услід.

Зітхають в напівсні потроху
Від спеки стомлені лани.
Полощуться хмарки в Розсохах,
Бентежать душу цвіркуни

Й думок розсипана квасолька...
Та найдорожча над усе
Ота Шевченкова тополька,
Що зорі у ставку пасе.



А серпень достига


А серпень достига... і завмирає
В передчутті невідворотних змін.
Передосінній мед бджола збирає -
Терпкий, ледь гіркуватий, як полин.


Хтось літо скибками, немов хлібину, крає;
З'їда... Птахи дзьобають кмин,

Що впав з окрайця.
............................Сльози Хтось втирає
Стражденним... Вічний Хтось. Один.


17-19.08.2014
© Copyright: Марина Степанська
Свидетельство о публикации № 52599

Літня гроза

Гримлять у висі громові оркестри,
Шматують землю стиглі бискавки.
У скелі гір - величних палімпсестів -
Забились гамірливі ластівки.

Гроза скінчилась, як і почалася -
Єдна веселка річки береги.
Мала пташина до небес знялася -
Набратися і сили, і снаги.

Землею пахне, свіжістю, озоном,
Голубить вітер сонну кропиву.
Остання крапля падає з розгону
На сизу від води дзвінку траву.