Сонечко присіло на билину,
Лапками тонкими дріботить.
          Бурштиновим сяєвом долину
          Сонце враз наповнило! - на мить…

Сонечко пробігло по билині
Аж до вістря гострого й за мить
Полетіло…
                           Ген за край долини
          Сонце пада. Сходить ніч, сурмить…

09.02.2011


© Stepans’ka Marina (SMG)

Ми опинились в Сімферополі близько 8 години вечора. Це було круто - за якихось 12 годин, ще засвітла, доїхати до місця призначення! Настрій був чудовий, бо тепер у нас було багато часу, щоб зустрітись з друзями і відпочити перед тим самим "Рекордним походом", заради якого ми і приїхали сюди. Погода була похмурою, дощ то починався то переставав..

[ Читати далі ]

Була в моїй трудовій діяльності і робота кур"єром... Щоправда не довго. Хочу розкрити плюси та мінуси цієї діяльності з особистого досвіду.

Влітку перейшов я на іншу роботу, трохи огледівся, а так як робота позмінна, то вирішив свій вільний час проводити з толком...Почав підшуковувати підробіток, але працівники з нестабільним графіком особливою популярністю у роботодавців не користуються. Взяли мене в одну контору кур"єром... А діло було перед самою КРИЗОЮ, тож зайвий заробіток міг бути не таким і зайвим... Розказали мої права та обов"язки і видали мені проїздний на трамвай-автобус...(Було це якраз перед подорожчанням проїзду)

---

В оголошенні вказувалося, що можливо заробити до 100 грн в день! Може і можна, але я, працюючи не щоденно, мав надію отримати 1,5-2 тисячі гривень за місяць . Для цього потрібно було рознести понад 100 журналів в день. (Оплата здійснювалася  за розрахунком 90 копійок за журнал, хоча МенсХелс і Космополітен цінувалися трохи вище...) Хтось уявляє собі 100 журналів?  Це багато! А 100 адрес у певному районі? Короче, мій особистий рекорд був 56 журналів, район "обслуговування" тягнувся від Куренівського парку по Московському проспекту, з поворотами в різні провулки,  далі по Героїв Сталінграду до метро Мінська. По прямій на карті вийшло щось близько 10 км, і це не враховуючи повороти біля будинків та східці. Найкоротший маршрут був по ресторанам Подолу... Туди треба туло доставити по пачці безкоштовних газет... Так, як я працював не постійно, то і постійного району у мене теж не було, тож часто приходилось шукати адреси в нових районах...

Але це було навіть цікаво... Побачив багато цікавих місць, про які навряд чи коли дізнався б,  краще розгледів окремі куточки міста, у якому проводиш майже пів життя, але практично нічого про нього не знаєш, багато часу проводив на повітрі, а не за монітором чи телевізором, бачив цікавих людей, дивні будинки (особливо у приватному секторі), цікаві графіті та об"яви, зробив певні відкриття у собі та для себе, практично не було часу на дурацькі песимістичні думки, пропав животик, що почав було виділятися  ...

 

Виявляється багато людей досить прихильно відносилься до кур"єрів: підказують потрібну адресу, впускають у під"їзди, погоджуються передати пакунок сусідам, яких зараз нема дома... Справжне лихо для кур"єрів, це домофони . Так як робочий день кур"єра приблизно співпадає з робочим днем більшості жителів будинку, то приходилося обзвонювати не одну квартиру, щоб знайти живу людину... Або чекати поки хтось вийде з під"їзду...  А от будинки з консьєржами, це справжня благодать... Більшість клієнтів просять лишати корреспонденцію у них. А ще мені дуже сподобався мікрорайон по Героїв Сталінграду (що на Оболоні), будинки 2-10 зроблені дуже толково з власною інфраструктурою, між ними навіть єдитячі садочки, схожі на казкові замки...І ще одне цікаве спостереження: більшість дверей з кодовими замками стоять відкритими, а двері з домофоном зачинені...

Дещо інші проблеми з доставкою пакетів до офісів... Здебільшого вони розміщені на територіях колишніх заводів, займають там якісь кімнати чи цілі корпуси, але там трапляються такі лабіринти і розміщення не підлягає нормальній логіці... Деякі контори настільки високої думки про себе, що вказують лише адресу заводу і назву фірми... Спробуй знайди... Зате, у більшості випадків, винагородою слугує посмішка гарної секретарки...  Тут я зрозумів для себе ще одну річ: мабуть у мене в душі є непереборна тяга до затишку та гармонії...  Іноді просто дивуєшся, як люди можуть працювати у настільки жахливих приміщеннях, іноді на 50% завалених якимось ящиками, за столами ще моделі 50-х років...

Були і досить цікаві побажання по доставці, наприклад, прохання закидати пакунок на балкон, якщо хазяїв нема дома чи лишати журнал під ковриком...

Зараз вже все і не згадаю... Але, коли ввечері стомлений повертався додому і рахував відомості, то виходило, що заробив десь 10-30 гривень... Зате "угулявся" до дурі!  А от за цей час я протер п"ятки у зимових черевиках та повністю доконав свій рюкзачок, були і витрати по мобільному (питав код дверей чи як саме можна знайти будинок/офіс), а заробив лише 310 гривень з копійками... Тобто сальдо від"ємне вийшло...  Та зараз лишилися тільки позитивні спогади, хоча і тверда впевненість, що кур"єром грошей не заробиш...

Всі фото зроблені на маршрутах у місті Києві мобільним телефоном. А скільки всього лишилося "за кадром..." А скільки ось таких цікавих дрібничок ховається у внутрішніх дворах...

Любіть своє місто, вивчайте його і милуйтеся ним...

З щирими усмішками

Тупотіли ніжками

Літніми дібровами

З росами медовими,

Травами духмяними

Ранками рум'яними...

Затишками житніми

З стежками привітними...

Стрункими берізками,

Голосами різними...

Ніжними, далекими

Білими лелеками...

Соснами ледачими,

Ягодами смачними,

Польовими квітами

Зустрічало літо!

            * * *

Все дитинство у минуле

За хвилину промайнуло...

Прокинулась. Подивилась на календар... пригадала, як у дитинстві відзначали цей день.

...Гучно та бучно святкували чийсь день народження) Приїхали родичі, та їхні дітиська. Дорослі дружно та чемно засідали за величезним столом, вживали, базікали про усе на світі. Малеча тим часом з вереском гасала по квартирі, що була досить величенька, та дозволяла носитись, ховатись, щось перевернути і це одразу ніхто не помітить)
...Дорослі одне одному старанно підливали в посуд досить моцні напої, що дуже не подобалось мамі, та подобалось татові   ...Мама свій кон'як тишком вилила в чашку з під чаю - типу я випила, більше зась, навіть не агітуйте, та не питайте, чи хвора, чи там стукачка)
...Я розпашілий від забав підлетів до мами, нічого не питаючись - можна, чи не можна, мамин "чай" залпом закинув в горлянку Тай остовпів ..Якийсь дивний чайок мамця п'є... Мамця теж в ступорі - чоловік старанно заливає будку, а тут ще мале жахнуло зовсім не ситро...
...Трохи походивши по кімнатах в міркуваннях, що це було, я чемно та тихенько вирубавсь на дивані до наступного ранку.

...Буяло спекотне літо, ми насолоджувались канікулами, стрільбою з рогаток, плаванням в ставку на половині старих воріт - ще той крейсер) ...Монголо-татарські "перевірки" садків та грядок, відвідування найвищих горищ старовинної частини Львова - сонечко крізь дірки в дахах лазерними нитками прошивало напівтемряву, та сила силенна інших розваг, іноді не дуже чемних)
...Перед тим навесні народився молодший брат, мама в кухонній шафці завжди тримала баньку з кип'яченою водою - щось малому постійно було потрібно) Або соску сполоснути, або щось гаряче розвести, та таке інше) Мені не пощастило, що було спекотно. Мені не пощастило, що тато перед ЦИМ гарно "полікувався" розведеним спіртом, та поставив поруч з банькою кип'яченої води баньку з чистим спіртом...
...Спрага загнала мене на кухню до омріяної шафки, я схопив баньку з "водою", та рвучко зробив декілька козацьких ковтків... Очі вилізли на лоба - викапаний рак, дихання стало - ні туди, ні сюди.. Здавалось, від рота до дупи я самохідна мартенівська піч...  Вже не довіряючи вмісту отих клятих баньок, я кинувся до крану з водою...
...Добре що канікули - я з половиною чорно-синьо-бурого писка довго смішив маму з татом, а дворові хлопці все ніяк не вірили, що то я спіртом попік писок, а не отримав гарної подачі від якогось Тайсона.

"Вона стала для нього спогадом.
Тим спогадом, куди він "тікає" від сірої реальності свого життя. Тим спогадом, який ранить і лікує водночас.
Він знає, що вона є, але для нього вона недосяжна, далека, як зірка. Він бачить її образ, її очі, волосся... І чим довше він дивиться на неї, тим більше йому здається, що її очі, її погляд проникає у саме його серце, душу.
Він закриває очі і "пірнає" у море Спогадів, щоб хоч там, досягнувши бажаного острівця, залишитися сам на сам з нею...
Пам'ять покаже йому вже вкотре той фільм, у якому вона поряд і така досяжна, так близько. Фільм, де, крім них, більше нікого немає. І до болю знайомі кадри почнуть свій танок.
Він буде вкотре її обіймати і притискати до себе, гладити її волосся, цілувати її тіло, вуста... Дивитися у її очі, бачити її грайливі вогники в них... Вкотре вона буде дражнити його, заманювати у свої тенета, підпускати на відстань подиху і відштовхувати...
Він знову буде відчувати на своїй шиї її гарячий подих, смак її поцілунку на своїх вустах. Вона знову буде поряд і даруватиме йому неймовірну насолоду...
Але вона стала для нього спогадом... Таким бажаним, болючим і незабутнім спогадом..."