З щирими усмішками

Тупотіли ніжками

Літніми дібровами

З росами медовими,

Травами духмяними

Ранками рум'яними...

Затишками житніми

З стежками привітними...

Стрункими берізками,

Голосами різними...

Ніжними, далекими

Білими лелеками...

Соснами ледачими,

Ягодами смачними,

Польовими квітами

Зустрічало літо!

            * * *

Все дитинство у минуле

За хвилину промайнуло...

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

малююсінький шматочок :)

Знову день, цей осінній  день з дощем... Знову спогади прокрадаються в мою душу і я не знаю як їх зупинити, так само як зупинити опадання листя чи стукіт дощу. Який вже рік поспіль я ненавиджу оці осінні дощові дні.Ти чуєш? Ненавиджу!!! Ні, ти мене не чуєш. Мені хочеться кричати: Чому? Чому саме так повинно статись?!  Та у відповідь чую лише шелет вітру і стукіт дощу, що віддаеться від моєї парасольки...Все нагадує про тебе: ці відчуття самотності, цей дощ, це жовте листя, цей холод...Холод, так саме він... бо ти пішов, ти пішов геть...

                                     Залишив мене на холоді з моїми спогадами один на один... 

Осінь… Так чудово і романтично на вулиці… Дерева все ніяк не розпрощаються зі своїм листям, мабуть, дуже сумно впадати їм у зимову сплячку… Але що зробити?.. Такі закони природи, сурові закони нашого життя… Хтось закінчує своє життя, хтось тільки починає… У природи на рахунок цього є свої переваги, адже вона поринає в сон, щоб на весні знову відновитися, народитися знову, а потім знову і знову… А люди?.. Якщо людина поринає в сон, вічний сон???... що далі? Що там за тією межею, яку всі так бояться переступити? Вічність? Що вона значить для людини? На жаль, на це питання ніхто відповісти не може. Коли людина переходить цю межу, переходить по-справжньому, то вже ніколи, ніколи не повернеться в наш реальний вимір. Тяжко втрачати людей дорогих для тебе, людей яких понад за все ти хотів би повернути назад, яких тобі так бракує кожний день, кожну хвилину, секунду. Але з часом ти пристосовуєшся, звикаєш, біль притупляється. Але інколи тобі все-одно хочеться кричати, плакати… Чому? Чому помирають молоді, добрі… люди…? Чому в нашому житті існує смерть, чому вона так підступно підбирається до людського життя? До життя, яке надано людині вищою силою… Силою не відомою нам, загадковою, містичною.

З падінням кожного листочка з дерева замирає ніби часточка серця… Чи відновиться вона з приходом весни?...

16 жовтня 2005р  22:40

Давно то було... Я їхала на побачення. Була зима. Того вечора падав лапатий сніг. Розфарбований гірляндами в різні кольори, він був схожий на конфетті.
На вулицях міста, кутаючись у кожухи і хустки, шустрі бабуськи продавали підсніжники. Кілька тижнів перед тим було потепління і квіточки потяглись до сонця. Букетики, акуратно складені в кошички і притрушені снігом, дуже нагадували ілюстрацію до казки "12 місяців".
Дорогою зустріла приятеля, любителя розіграшв і всіляких жартів. Дізнавшийсь, що їду на побачення, він вийшов з маршрутки разом зі мною, купив мені букетик підсніжників.На моє мовчазне питання відповів, що хоче побачити як я прийду на побачення з квітами і як я поясню їх появу.
Я пішла вперед, а Сашка назирці за мною....
Кавалєр мій теж прийшов з підсніжниками і був вкрай обурений ще одним букетом у моїх руках. І роздратований відмовою пояснити докладніше, ніж просто "квіти подаровані". Сашка за кілька метрів від нас ледь стримував сміх.
Кавалєр запропонував вибрати і викинути один букет, бо парну кількість носити не можна. Я відмовилася і сказала, що два -- то пара...
За кілька місяців погодилася вийти за нього заміж...

Шукав в інтернеті деяку інформацію, і заодно пригадав, що десь там лежить в архівах давно забутий мій старий щоденник.. З тих часів, коли я був ще Жьівотньім (-;

За рік там набралось з сотню записів.... цікаво було перечитати (-;

Тім, хто зайде почитати, попереджаю - тоді я ще спілкувався виключно російською мовою, а блог писав жорстко, без цензури, тому читання та сприймання - на ваш особистий страх і ризик (-: