хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «спогади»

Windy town - Chris Rea

Windy town
    Вітряне містечко

Driving home from the highland line
    Прямуючи додому з шотландського напряму,
We done some gigs on the Clyde and the Tyne
    ми дали кілька шоу на Клайді і Тайні...
They flew us in from a Hamburg strip
    Літак переніс нас з Гамбурзького летовища,
The taste of Dusseldorf still on our lips
    і повітря Дюссельдорфа ще не вивітрилося з нашого одягу.
And on the bus there is a friend of mine
    Трапився мені мій друг тут, на борту літака...
We go way back to the scene of the crime
    В думках нестримно линемо в давнє минуле, немов на місце злочину,  
We sit up front and share a cigarette
    сидимо, ділимо одну на двох цигарку,
And try to remember what we tried to forget
    і пробуємо згадати те, що намагались забути.

He say "Do you remember?"
    Він каже "Пам'ятаєш?.."
He say "Do you recall?"
    питає "Ти не забув?.."
I say yeah I remember, oh, I remember it all
    Так, кажу, пам'ятаю, о, я пам'ятаю те все:
Every time that cold wind blows
    вічно дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
    повсякчас чути той звук -
Late night trains shunting down by the river
    десь біля річки маневрують нічні потяги...
I remember windy town
    пам'ятаю вітряне місто.

We come so far and we move so fast
     Ми досягли неабияких успіхів, пересуваємось так швидко.
Making hay see it all go past
     Куємо залізо, поки гаряче, і стежимо, як все це лине в небуття.
Round the world and round again
     Знову і знову навколо світу
Up and down on that gravy train
     носить нас туди-сюди лайнер "Ласий шмат".  
but every time that cold wind blows
     А там все віє той холодний вітер,
Every time I hear that sound
     постійно чутється той звук -
The east coast cross winds on the cold wet stone
     східне узбережжя розпанахує вітри холодними мокрими скелями...
I remember windy town
     Я пам'ятаю те вітряне містечко:

The freezing corners and the empty streets
    ті промерзлі задвірки та безлюдні вулиці,
The burning passion and the cold wet feet
    ту палаючу пристрасть і холодні мокрі ноги,
Three tricky miles home every night
    три важкі милі додому щоночі,
Dodging from the shadows underneath those amber light
    переховуючись від мороку в янтарному світлі ліхтарів.

No car for kissing and nowhere to go
    Не було авто, де можна цілуватися, і нікуди йти,
Except inside each other and I loved you so
    хіба що в душу одне до одного. Ось так я і любив тебе.
I held your face as you shivered in the rain
    Твоє лице ніжилось у моїх долонях,
     в той час як ти тремтіла під дощем.

Girl I'll always love you and I'll love you again
     Мила, я кохатиму тебе повік, кохатиму знов і знов,
Oh everytime, everytime
     щохвилини, щомиті...

Every time that cold wind blows
   ... щомиті дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
       щомиті чується той звук -
Late night trains shunting down by the river
       нічні потяги маневрирують десь біля річки...
I remember oh windy town
       пам'ятаю те вітряне місто.

Every time that cold wind blows
     вічно дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
     постійно вчувається той звук -
The east coast cross winds on the cold wet stone
     вітри шмагають холодне мокре каміння...
I remember, I remember windy town
     пам'ятаю, пам'ятаю вітряне місто!

                                     15.10.14

СЛУХАТИ

Ностальгія

На цьому порталі пошту я собі зробив ще на межі 2006 та 2007 років, а першу замітку у блог виклав у серпні 2007. Вже майже 7 років блогу. Це насправді так багато та дуже цікаво, якщо подивитися на зліпок себе в інтернеті минулих літ. Бо інтернет спів-товариство для мене почалося саме з цього i.ua .

Дуже прикольно згадати, як за цей час мінявся сайт, бо я пам’ятаю ще не анімовані смайли, а коли їх ввели, то багато людей їх не полюбило. Мені вони до речі і зараз не дуже. А як мінялося наповнення сайту. Бо я ще пам’ятаю як тільки зароджувалося товариство "ЛЮБОВЬ ЭРОТИКА СЕКС". Здебільшого його тоді заповнювала така паночка як Голубка. Пам’ятаю, що не всім це подобалося чомусь і вона просила просто додати товариство в ігнор і не бісити її запитами "що за срамота". Бачу вона і зараз активно щось викладає. А ще пам’ятаю першу рекламу i.ua в містах України та як її тут обговорювали.

Та я власне не про це хотів сказати, а про те що нехай мій блог був не популярний та я знайшов тут читачів, які мені були як друзі. Їх було не багато та от я зайшов на сайт, познаходив їх блоги і вони мені як рідні. Знаєте дивне відчуття, бо з усіх з ким я тут спілкувався я в живу знаю лише одну людину та всі інші мають дуже велику вагу для моєї психіки. Як почалися часи, коли я заходив сюди на годину-другу та знову пропадав, то було дуже приємно зустріти тут людей з минувшини, побажати один одному щось добре і ми могли знову пропасти. В цьому щось є. Ось я перед написанням замітки позаходив у гостьові книжки моїх старих товаришів по клавіатурі та залишив в них повідомлення. І от якось приємно дуже і ностальгічно - людину ти не знаєш та ти читав її думки у блогах, вона читала твої, коментували один одного, формувався якийсь образ, а потім ви полишили сайт, проте написавши їй після довгого часу є надія, що людина відповість, бо так відбувалося вже кілька разів за останні два-три роки. Може не сьогодні, а через місяць - півроку та відповість. І це буде нереально круто. А ще круто те що ти пам’ятаєш ніки людей і їх аватарки, бо за ними образ, який не міняється навіть якщо людина міняла їх. Я сам так робив декілька разів. Та мене пам’ятали та вітали з новим ім’ям. В усіляких соціальних мережах такого відчуття немає.

А тут в мене знов зміни:



І в мене завтра нова робота. Тепер я буду використовувати українську мову і в повсякденному житті, а то мене колись тут питали "хлопче, а ти точно з Донецька? а то тут є в нас є такі ніби з Гандурасу та медом мазані". Бо я з самого початку писав тут лише українською без усього того, що вбили нам в голови за останні роки.

Люди роблять цей сайт і з-за людей я сюди заходив. А якщо зовсім чесно, то з першої моєї замітки мене зачепила дівчина, яка залишила першою коментар під моєю писаниною. Ось саме її я знаю в реалі і саме вона для мене дуже особлива. Ми зараз з нею не контактуємо вже півроку з-за деяких причин. А зараз я зайшов на сайт і згадав епізод, що коли ми спілкувалися лише тут, то на порталі була фішка брати один одного у інтернет-шлюб. Це було лише на словах, люди самі сперечалися хто чий чоловік, хто чия жінка у коментарях. Наскільки я пам’ятаю я з нею сміявся що до цього приколу. Та я сам тоді був не проти інтернето-оженитися на ній. Та як тоді їй це і не запропонував, хоча це ж пустощі були. Вона б сказала так. Я впевнений. А після таких спогадів розумію, що сумую за нею шістнадцятирічною дуже сильно. І от зараз викладаю замітку в час коли ми зазвичай спілкувалися.

Така от історія пов’язана в мене з цим порталом. Пророкую, що більшість не дочитає, бо усім подобається шаблонні замітки типу "цитата + картинка" чи аморально-еротичні описи (ох пам’ятаю тут був чоловік якими ними славився). А якщо хтось дочитає, то скоріш за все напиши в коментарі щось дурне. Та я такі не видаляю, хоча N-47-ий рекомендував видаляти не конструктивну критику, на що я сказав: "нехай буде".

З.І.

Я навмисне не хочу казати про бекграунд ситуацію в нашому повсякденному житті, бо інтернет саме для цього і є - втікати від того, що нас оточує в реалі.

Л...

Знаючи різні підводні камені життя,  можна вже й ні чому не дивуватись. Але, як на мене, життя тоді стає менш цікавим, навіть якщо те явище, що стало причиною вашого здивування можна було передбачити, або якщо воно засмучує.

Моє останнє літо в студентському гуртожитку було не надто визначним на яскраві або ключові події, однак уривок з нього варто розповісти. Замість того, щоб поїхати до батьків по закінченню передостанньої сесії, як це робила більшість, я лишився в своїй кімнаті. Були заплановані якісь справи в Києві, та й в напів порожньому гуртожитку був свій шарм. До того ж наближалась хвиля абітурієнтів, наплив великої кількості нових гарних дівчат, яких селитимуть по сусідству на час вступних.  Не можу сказати, що я був тоді завзятим гулякою і ловеласом, однак ніколи не відмовлявся від приємної жіночої компанії.

Абітурієнти зазвичай групуються невеличкими компаніями, в одній з яких були дві мої знайомі, що поступали вдруге, але вже після підготовчого відділення, тому мені було не складно влитися в їх компанію. Одного дня я всім їх подружкам запропонував походити по Києву, провести екскурсію центром міста, на що вони охоче погодились. Звісно, мені юному хотілося не лише спілкування, однак на початку просто розбігались очі від такої кількості красунь, і складно було визначитись на одній кандидатурі. По троху спілкувався з усіма, були в тій компанії і хлопці, але дівчат значно більше. Досить розмито пам'ятаю ті події, але на прикінці прогулянки під вечір я спілкувався лише з однією, трохи дивною, але дуже милою дівчинкою. Дивність її була більше зовнішня, принаймні нічого дивного в ній як людині я не помітив. Незвичайними були риси обличчя і контур її фігури, можливо була в цьому якась диспропорція, але це її не псувало, навпаки, робило особливою. Л... була досить цікавим співрозмовником, хоч я і не пам’ятаю, про що ми говорили. Навіть жарти були в компанії: «Мітя з Л... десь відстали...». Не пам'ятаю я, чи були в мене до неї конкретні сформовані наміри, хоча переважну частину часу проводив з нею. 

Одного вечора я організував дівчат готувати суші. Вони тоді ще  не на стільки були розповсюджені, і ніхто з абітурієнток ніколи не бачив як їх роблять, а дехто ніколи й не куштував. Роли були найпростішими, але всім сподобалось. Л... була основною моєю помічницею в їх приготуванні, при чому добровільно. Потім якось в розмовах дівчата розповіли мені, що вона чи то заручена з кимось, і що той хтось погодився заплатити за її навчання (якраз були результати вступних, і Л... на бюджет не проходила). Ця інформація мене не дуже засмутила, хоча тепер я вже не ходив конкретно до неї.  Пізніше, весь наступний рік, ми просто вітались в коридорі. Коли вже всі роз’їхались по домівках, одна з цих дівчат, дороблюючи ремонт в своїй новій кімнаті, попросилась до мене на пару днів пожити, поки висохне фарба на підлозі. Але це вже відступ від теми.

Нещодавно я захотів намалювати напів оголену дівчину з квітами. От просто захотілося, і ввів відповідний запит у гугл. Дивлячись на фотографії оголених дівчат наштовхнувся на досить знайомі, незвичайні риси обличчя. Пам’яті знадобилося кілька секунд, щоб збагнути, що це саме Л..., а коли поцікавився джерелом фото, з’ясувалося що це ціла фото сесія еротичного порталу, з повним оголенням її  тіла, при чому не єдина. Звісно, здивувався. Дівчина була досить скромною в гуртожитку, а тут таке.  Розумію, що людину не можна засуджувати ні в чому, тим більше не побувши на її місці, але я не дуже ставлюсь до людей, хто заробляє гроші своїм голим тілом. Для мене це майже проституція. Не дуже звично в цій ролі бачити дівчину з мого факультету, до якої навіть встиг позалицятись колись.

Про "круто"... )

Дякую тобі, Боже, що я  не москаль! 

Москаль — екзонім росіян, уживаний серед українцівбілорусів та поляків. Також цей термін застосовують до військовиків або москвичів. Часто вживається як образлива та іронічна назва громадян Росії незалежно від їхнього етнічного походження чи місця проживання.

У часи Тараса Шевченка москалями називали не стільки уродженців Російської імперії, як військових.

Згадала своє щасливе дитинство. ))
Дякую, Боже, що я росла у мирні часи) 

Чемпіонати "Що? Де? Коли?", спілкування і знайомства з новими людьми.
Це стільки спогадів і приємних вражень! 

Як було круто! )))

Гетьман Скоропадський і сучасність



Павло Скоропадський

 
серед всіх навколо мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я.

Наш українець - індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно.

В українців жахлива риса - нетерпимість і бажання добитися всього одразу ... Коли я говорив українцям: "Почекайте, не поспішайте, створіть свою інтелігенцію, своїх фахівців з усіх галузей державного управління"

... Галичани більш поміркований, вони навіть не соціалісти, а просто дуже демократично налаштовані люди.

Майже вся промисловість і поміщицька земля на Україні належить великоросам, малоросам і полякам, що заперечують все українське.

(Важливі тези вибрав Б.Г., переклад Гугла, а оригінал російською за посиланням в кінці)

Зі спогадів

... Записуючи мої враження, я не особливо зважав на те, як будуть судити мене мої сучасники, і роблю це не для того, щоб входити з ними в полеміку. Я знаходжу необхідним правдиво записати все, що стосується моєї діяльності за період від кінця 1917 року по січень 1919 року. (...)
Перш, ніж почати переказ всього мною пережитого в цю цікаву епоху, я не можу не зупинитися на одному факті, який мене сильно вражав і якому до цих пір я не можу дати точного визначення. Як це могло статися, що серед всіх околиць мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я. Було дві течії як у соціальних, так і в національних питаннях, обидва крайні, ні з тим ні з іншим я не міг погодитися і тримався середини. Це трагічно для мене, але це так, і, безсумнівно, це сприяло тому, що я рано чи пізно повинен був або всіх переконати йти за мною, або ж піти. Останнє і сталося: воно логічно не повинно було статися тепер, а сталося через грубу помилку Entente (не знаю, що це - Б.Г.). Виконай вони моє бажання, тобто прийшли вони свого представника до Києва, аби бачили, що мене фактично підтримує Entente, цього не сталося б, і, я думаю задача відновлення порядку не тільки в Україні, а й у колишній Росії тим самим була б значно полегшена. Тепер же я не хочу бути пророком, але не бачу, яким чином можна домогтися в цій країні давно всіма бажаного правового порядку.
Завдяки моєму дідові і батькові, сімейним традиціям, Петру Яковичу Дорошенко, Василю Петровичу Горленко, Новицькому та іншим, незважаючи на свою службу в Петрограді, я постійно займався історією Малоросії, завжди пристрасно любив Україну не тільки як країну з огрядними полями, з прекрасним кліматом, а й зі славним історичним минулим, з людьми, вся ідеологія яких різниться від московської; але тут різниця між мною та українськими колами та, що останні, люблячи Україну, ненавидять Росію; у мене цієї ненависті немає. У всякому гніті, який був так різко проявлений Росією по відношенню до всього українського, не можна звинуватити російський народ; це була система правління; народ у цьому не брав ніякої участі; тому мені й здавалося, та й здається досі, що для Росії єдиної ніякої небезпеки не становить федеративний устрій, де б всяка складова частина могла вільно розвиватися: зокрема, на Україні існували б дві паралельні культури, коли всі особливості українського світогляду могли б вільно розвиватися і досягати відомого високого рівня; якщо ж все українство - мильна бульбашка, то воно само собою просто було б зведено нанівець.
Я люблю російську мову, українці його терпіти не можуть; принаймні роблять вигляд, що не люблять його; я люблю середню Росію, Московщину - вони знаходять, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштувати на нових засадах, де б усі частини її у вирішенні питань мали б однаковий голос і де б не було того, як тепер, наприклад, коли в Москві у відомих колах дивляться на Україну, як господар дивиться на працівника; українці цього майбутнього не вірять і т. д. і т.д. Немає жодного пункту, в якому я б у цих питаннях з ними сходився.[ Читати далі ]

79%, 11 голосов

21%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

10 років... без трьох тижнів...

...просто згадалось...
Сьогодні збиралась поїхати у бібліотеку (давно там не була, а захотілось і потрібно деякі речі дізнатись).
Тому трохи змінила задум, поїхала у іншому напрямку, але теж у справах.
А потім зайшла на ринок - поповнити запаси у холодильнику...
...вже і не збиралась далі гроші витрачати - не встояла)



це мої улюблені)
не уявляю квітів, красивіших за волошки))

У мене немає фото цих квітів, тому вирішила зробити декілька знімків



на підвіконня останнім часом прилітають голуби, і я їх годую хлібними крихтами...
Ось і зараз потрапив один з моїх знайомих у об"єктив, цікавий такий))



  Дивилась на квіти, і згадала один день зі свого життя.
Тоді для мене то було справжнім ударом долі... зараз так смішно) У житті трапляються речі набагато гірші...
У нас іспит був, з фізики.
Перший курс, другий семестр, останній іспит.
Три попередні - "відмінно", а на останній, судячи за все не вистачило сил...

...мене відправили на перездачу. 
Пам"ятаю той день, наче вчора. Назавтра мають приїхати батько і брат, щоб погуляти столицею і допомогти мені з валізами їхати додому,... а тут таке...
Я йшла по бул. Л.Українки, перейшла дорогу, а там вхід у станцію метро, на Печерську..
Дівчина чи старша жінка, вже не пам"ятаю хто, продавала волошки...
І тоді я купила букет.
Йшла пішки у  гуртожиток і думала, що робити далі...


Про те, що я не здала іспит окрім подруг з універу, знало лише три людини: мама, тато і брат.
Я потім своїм однокласникам півроку брехала, що отримую підвищену стипендію...
Перездачу назначили на 27 червня. Я отримала "п"ять". Заслужено, як я вважаю, бо реально вивчила все. 
Але на отримання стипендії це, на жаль, не вплинуло ніяк....

Купила сьогодні букет... і згадала...