Справжнє обличчя більшовизму
- 30.11.11, 20:39
Історичний факт:)
Прут меня товарищи пишущие "В честь победы над фашизмом..." Хлопцы - ни один советский солдат так фашизм и не победил - фашизм это правая идеология исключительно в Италии и Испании. Кстати эти партии и ныне там у власти, к примеру фашисты входят в коалицию Сильвио Берлускони.
А воевал СССР с социалистами - с крайне левым проявлением социализма - национал-социализмом. В общем одна и та-же идеология воевала сама с собой и победила себя-же назвав своё отражение фашизмом:)
П.С. Вот такими саблями награждались офицеры РОА
Вот тут развелось много пророков, разного масштаба Нострадамусов, которые пророчат нам светлое будущее и возращение славного СССР. Ну что ж, небольшая фантазия. Итак неопределенное будущее в оновленном СССР, которое идет прямиком в светлое будущее...
Светило солнышко, пели соловьи. Красота! В славном городе Путинограде инженер Николай Варфоломеевич Отвёрткин спешил на работу. Мимо него бравым шагом прошагали бравые пионеры-медведевцы, в славненьких костюмах от Героя труда Юдашкина и миленьких голубеньких галстучках от дважды Героя Труда Зайцева. Они хором и дружно пели песню примадонна Советсткой эстрады Димы Билана «Believe», что заставило Отвёрткина прослезиться. Николай Варфоломеевич вытер слезу, глубоко вздохнул и достал пачку сигарет «Українські». Нет, ну не понимал он этих диссидентов. Что их не устраивает? Культуру и язык притесняют, понимаешь. Ведь есть сигареты «Українські», а еще есть водка «Гетьманська», презервативы «Козацкі» и народная артистка Верка Сердючка. А сколько памятников Шевченку? Нет, не понимал их Николай Варфоломеевич Отвёрткин. Тут его кто-то дернул за рукав. - Мужик, третим бушь? – спросил пролетарского вида мужичок, имевший всего два зуба и те были золотыми. Отвёрткин глянул на свои часы «Зенитные». Успевал. Он кивнул. Они прошагали в направлении кафе «Йолка», где к ним у входа присоединился третий – очень похожий на первого, но зубы у него были серебрянные. В кафе за стойкой под портретом первого секретаря Януковича стояла внушительных размеров мадам. - Чё нада, алкашня? – спросила она, прихлопнув муху газетой, что нагло сидела на стойке. - Нам три бокальчика пива – прохрипел золотозубый. - Одна кружка – в одни руки. - Нас трое – вставил серебряннозубый. И вот бокалы наполнены и друзья уже за столиком. В углу висел старенький телевизор «Дубок» и вещал единственный канал «Пролетарий ТВ». И вот как раз выступление первого секретаря. - Сегодня нами окончательно раздавлены ющенковские бандиты на Западной Украине. Оранжевая чума подавлена. Рабочие западных областей с радостью встречают советских освободителей. И вот кадры радости и счастя рабочего населения Львова, цветы, слезы в глазах матерей и радостные крики отцов. - Так их! – закричал Отвёрткин и стукнул по столу кулаком, разливая пиво на стол. - Ты чё творишь, пьяная морда? – закричала мадам. И вот уже на экране трижды Герой Советского Союза Ринат Ахметов. - Сегодня при содействии трижды Героя Советского Союза Рината Ахметова была проведена акция «Помощь детям Донбасса». Фонд Рината Леонидовича «Вперед шахтёр» выделил шахтерские каски детям шахтеров. Слово Ринату Леонидовичу: «Несмотря на все инсинуации Запада, несмотря на вашингтонскую подрывную деятельность мы сделали это. Тысячи касок, самых безопасных касок мира, переходят в руки детей Донбасса. Детей не удержать. Все хотят в шахты, работать на благо Родины. Слава труду!» На вопрос репортера про недавнюю поездку за границу Ринат Леонидович ответил: «Был я в ихней загранице. Даже дачу купил. Товарищи, ничего хорошего. Купили с женой дачу в Швейцарии – ужас! Ничего не растёт, думали там помидорчиков, огурчиков посадить – ничего. Ужасные условия! Пришлось даже на Майорке купить дачу, там хоть рыбы наловить можно. Но, товарищи, ни в какое сравнение с нашей советской рыбой. Она там вся наколотая!» Чувство гордости заполнило Николай Варфоломеевича. - Вот это страна! – Отвёрткин поднял палец вверх. - Дерьмо, а не страна! – рыкнул золотозубый. - Что? – Отвёрткин не мог поверить своим ушам. Чувство возмущения подкотило к горлу – Товарищи, я вам не компания, с вами своего бокала не подниму! И с чувством собственного достоинства и выполненного долга покинул кафе. Отвёрткин направился на работу, но тут же остановился. Нужно было сделать еще одну вещь, которую должен был сделать каждый сознательный гражданин СССР. Николай Варфоломеевич подбежал к телефонному аппарату и набрал номер. - Алло, это КГБ?
Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».
Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.
Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар
Третій приклад - президент Чилі Августо Піночет
«Протягом 65 років, я йшов шляхом обов’язку та дисципліни… І сьогодні, озираючись назад на цьому довгому шляху, В моєму солдатському серці шевелиться й шумить з глибини: Дякую! Дякую тобі, моя Батьківщино!» Августо Піночет
Початок 70-х років ХХ століття був геополітичним тріумфом СРСР. Перу, Болівія , Венесуела, а з 3 листопада 1970 року і Чилі, після перемоги на президентських виборах соціаліста Сальвадора Альєнде ( до речі члена франкомасонської ложі), попали в сферу політичних інтересів країни пролетарієв. Альєнде почав виконувати політичні рецепти з Москви і намагався влаштувати рай для трудящих, котрий, огорожений колючим дротом, вже існував в «сєсєрії». Реформи давали про себе знати – до 1972 року інфляція склала 163%, а в 1973 – вже 190%. При цьому уряд продовжував піднімати зарплати та пенсії в соціалістичних масштабах, що призвело до того, що вже у 1972 році уряд офіційно оголосив дефолт. «Пролетарський парадайз» виявився банкротом.
Зрозуміло, що з цієї коммуністичної дупи країну потрібно було рятувати. На захист Батьківщини стали військові та Верховний суд Чилі в особі д-ра Енріке Уррутіа. 11 вересня 1973 року військові створили військову хунту у складі: генерал Августо Піночет (від армії), адмірал Хосе Торібіо Меріно Кастро (від ВМФ), генерал Густаво Лі Гусман (від ВПС) та генерал Сезар Мендоса Дюран (від карабінерів). Хунта взяла всю повноту влади в свої руки, розпустила парламент, уряд, зупинила діяльність всіх політичних партій та рухів. Альєнде намагався чинити спротив, намагався організувати народний рух проти хунти, але народ вже достатньо наївся соціалістичного щастя і не підтримав соціалістів. На захист Альєнде стали всього декілька десятків прихильників коммунізма. Після подавлення бунту хунта дозволила Альєнде свободно покинути Чилі, але той вирішив звести рахунки з життям. Ну що, в добру путь, пане коммуністе… Потім громадяни СРСР побачать цього «великого» лауреата Міжнародної Ленінської премії на поштових марках, в образі такого собі ботаніка-добродія, і певно не один трудящий проллє скупу сльозу, адже партія казала, що фашиський режим розстріляє мессію світлого майбутнього для чилійців. Першою справою хунта зробила те, що повинна зробити кожна держава, що бажає бути незалежною – розгром п’ятої колони. Була проведена чистка усіх навчальних закладів від ненаціональних елементів, адже майбутнє держави в руках тих, хто володіє умами молоді, встановлена тимчасова цензура і повністю заборонена діяльність усіх соціалістичних і комуністичних партій. Були обмежені права профспілок, котрі були омутом під контролем коммуністів, були видворені за межі держави усі іноземні елементи, що вели підривну діяльність. Хтось може скаже, що дії хунти були жорстким або навіть жорстокими, але згадайте Лютневу революцію. Ліберали не пішли на террор проти червоної нечисті і як за це поплатилися українці? Можливо краще б було розстріляти Леніна, Троцького і ще декілька десятків цих скотин і врятувати мільйони життів, що загинули при голодоморі? Так в складних обставинах внутрішньої війни і міжнародного тиску почалася Епоха Національного відродження Чилі. Піночет повним ходом почав проведення соціально-економічних реформ. Поступово вводилося все більше свобод, але обережно, щоб п’ята колона не підійняла знову голову. Через рік після повалення коммуністів Піночет став президентом Чилі і перебрав всю владу в свої руки. Новий уряд повів політику в руслі виправлення «успіхів» попереднього режима. В якості економічного радника Піночет запросив лауретата Нобелівської премії профессора Мілтона Фрідмана. Для того, щоб припинити ворожі інсинуації «світової спільноти», які кричали про утиск народу, Піночет проводить у 1978 році плебісцит, де народ ясно дав зрозуміти, що підтримує генерала. 75% виступили в підтримку президента. Одразу після приходу до влади Піночет створив Конституційну коміссію, котра у 1980 році розробила новий проект конституції, котра також була винесена на референдум і підтримана чилійцями. Ця конституція діє і по-сьогоднішній день. Ця конституція закріплює, до речі, один з найпростіших механізмів для громадян щодо проведення референдуму. Тобто Піночет волів спілкуватись з народом не через продажних політиків та їхні партії, а напряму. Піночет опинивився в кільці ворожих комуністичних режимів, котрі увесь час проводили античилійські інсинуації, особливо це стосується Перу. Політика США також змінилася від підтримки спочатку до нейтралітета, а в часи Рейгана вже на відверто ворожу. Не просто складалися відносини з диктатором Аргентини. Але все ж, грючи на протиріччях фашиських та коммуністичних режимів латинської америки, та між США та СРСР, Піночет зумів створити дійсно незалежну державу. Економічний рецепт Піночета був простий. Він давав чилійцям не рибу або хвости від неї, як це роблять коммуністи, а вудочку. Основа – це орієнтир на приватну власність та мілкий й середній бізнес. Створюються умови, а вже від тебе залежить чи реалізуєш ти їх. Уряд відмовився від спонсування й підтримки неприбуткових галузей, а зосередився на тих, що були конкурентоно здатними. Практика підтримки неприбуткових галузей лише заради забеспечення номінальної зайнятості населення закінчилася в СРСР повним крахом. Знову ж таки суттю є створення демонополізованого внутрішнього ринку з безліччю мілких підприємств, котрі за рахунок конкуренції самі регулюватимуть ціни та якість продукції. Але при такій схеми надважливим є діяльність протидії монополізації, котру так вдало проводив Августо Піночет. Успіхи Чилі вдало показані на цій схемі порівняльного росту ВВП Чилі порвівняно з Латинською америкою в цілому:
Реформи Піночета призвели до того, що зараз середня заробітна плата в Чилі – 1000$. 5 жовтня 1988 року, згідно з конституцією, Піночет провів референдум з питання майбутнього устрою державу. Близько 55% виступило за проведення вільних виборів. 14 грудня 1989 року Піночет прові їх, не виставляючи своєї кандидатури. Це свідчило про те, що Піночет рахувався з думкою свого народа. Він добровільно передав владу новообраному президенту Патрісіо Елвіну Асокару. Бажаючи й далі слугувати своїй країні, генерал Піночет возглавив військовий штаб. 6 березня 1998 року президент Фрей робить його пожиттєвим сенатором, але вже 4 липня 2002 у відповідь на увесь той бруд світової преси, котра звинувачувала генерала в тому, що він за сенаторством приховується від кримінальних обвинувачень, зложив з себе повноваження сенатора. Після цього почалося брудне перслідування й судилище, котре в чьому тільки не звинувачувало генерала Піночета: і у вбивствах, й в коррупції, й в наркоторгівлі. Коли чергове обвинувачення лопалося як мильна кулька, то надумували інше. Але завжди отримували одну відповідь на всі свої запитання: «Я служив Батьківщині!».
10 грудня 2006 року ця велика людина покинула цей світ. Закінчу словами Ф.Крюгера: «Генерал Піночет вмер, переслідуваний отарою шакалів. Так вмирають старі леви. Його життя – життя без ілюзій – передбачало такий фінал. Проте він знав, на що йшов. Завжди будуть ті, хто називатиме його ім’я з пошаною і пієтетом».