хочу сюда!
 

Лара

36 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 32-42 лет

Заметки с меткой «роздуми»

Як тут воно?

Думаю повернутися на портал. Чи не повернутися. Що тут взагалі відбувається? Колись все задовбало, особливо малоросійська політика цього ресурсу. Що змінилося?

Філософсько-дощове

От чому людина, що їде на ЛендКрузері з крутими номерами вважає, що може проігнорувати біленький трикутничок та не поступитися дорогою біленькому Поло? Вони погано бачать в таких машинах? Чи для них якісь інші правила? Чи отими великими дверцятами прищекують яйця та тому такі нервові?
Позитивний момент: вперше скористалася гудком Полічки та почула її голос - приємний, ага.
В нас нарешті дощ, поки доїхала до роботи, зустріла три дтп "вжопудоганялки", будьте обережні.
Всім добра!

От чомутак завжди...

От живеш собі, не нудьгуєш, ходиш на роботу, на яку скаржишся час від часу, а потім бац звільняєшся. І вже котрий рік розумієш ’ Бляха, та то була найкрутіша робота, супер колектив, якого милого було йти’
А тепер заідаю шоколадками...

"Для звіту цього явно недостатньо"

Знаєте вислів: "Як не з'їм, то понадкушую"? Так от, є декілька незавершених тем для фотозвітів. І не знаю, що з цим робити? Постити "некоплектні" звіти не хочеться. А назбирати матеріал поки не вдається. "Для звіту цього явно недостатньо".

Але ще більше дивує, що навіть теми, на які вистачило матеріалів, не вдавалося відфоткати за один раз. А частіше буває: приїхав — подивився — і поїхав додому. Якесь невезіння.

Щоправда, вже напрацювався блогерський пофігізм. Нема про що писати — значить не буде нових записів.

Мобільний інтернет

Писав про це, чи ні — не пам'ятаю. Можливо і не писав — бо тарифний план з мобільним інтернетом з'явився нещодавно. Недарма ж в пресі писали, що оператори мобільного зв'язку дослідили, що багато користувачів юзають на телефонах інтернет. Так от, тепер і в мене з'явилась можливість користуватися інтернетом через SIM-картку. Звичайно, вже є деякі спостереження.

Зрозуміло, що мобільний інтернет не може позмагатися з інтернет-провайдерами. Спочатку відкривались лише блоги і синоптичний сайт. Ну, можна було подивитись Яндекс-карти. Новини і Вікімапія вилітали. Потім спробував активніше використовувати на вулиці. Дуже класна річ: сфоткав маршрутку — і одразу можна перевірити, чи є фото на сайті, чи ще не встигли відфоткати (щоб знати, чи видаляти знімок з фотіка, чи залишати). При зміні погоди можна звірятися з синоптиками. Бложики почитати. Хоча я ж на основні блоги пишу дуже рідко. Ну, тоді подивитись, що пишуть френди. От і се, що можна поюзати на телефонному інтернеті. Складні сайти — такі як новинні, довго туплять і іноді взагалі не відкриваються. Ютуб і Вікімапія теж сильно довго роздупляються і часто теж не завантажуються.

Потроху юзав активніше і активніше — і помітив цікаву річ: мобільний інтернет став краще працювати. Якщо почекати, то і новинні сайти відкриваються. А у Вишневому інтернет взагалі непоганої швидкості. Навіть вдома зросла швидкість. Але на дачі, або в Києві мобільний інтернет фіговий. Коротше, я так і не зрозумів навіщо людям треба багато мобільного трафіку? Адже скористатися ним на повну нереально. Тільки через wi-fi можна юзати. Одна видима перевага — скористатися там, де нема вай-фаю. І без переживань, що витратиш багато трафіку. Але все одно незрозуміло, як витратити тарифний трафік? В мене виходить використати тільки 15-25% тарифного трафіку. Притому що активно юзаю те, що відкривається — соцмережі, блоги, сайти погоди. Можна заюзати Ютуб — трафік швидко спалиться. Але ж мобільний інтернет не тягне перегляд відео.

Я не проти мобільного інтернету. Я просто не знаю, як витратити тарифний план.

Двадцять перше століття - століття відсутності життя у житті

Саме так, вважаю, потрібно було би назвати нашу епоху.
Заради того, щоб отримати життя - люди йдуть на роботу, одружуються, та народжують дітей.
Та багатьох й те не рятує від відсутності життя.





Чому так? Це можливо пояснити. Але здебільшого вважають за необхідне мовчати й не думати про те. Адже так соромно визнавати, що на роботу ходять для того, щоб "поцвірінькати" з подружками, помірятися жезлами з мужиками (мужики з мужиками), показати всім свої нові шмотки та себе. Тільки не для того, щоб працювати, і тим більш не для того, щоб розвивати якусь галузь.

Так само й про одруження і народження дітей. Мало хто робить це свідомо, заплановано, й через природні здорові потреби продовження роду.

Залишається загадкою - чому керівники терплять таких "трудівників". Просто через особистісну симпатію? Або ж у думках у них щось таке: "ой-ой, а що ж воно робитиме без роботи. Це ж зіп'ється! Ой-ой не можу того допустити - буду платити йому/їй хай ходить".

Дуже мало підприємств, де люди справді розвивають свою галузь. От тому  й так мало розвинутих підприємств в Україні.

Дивлюся я на технічний прогрес... Все більше відпадає необхідність тих чи інших професій та посад. Цікаво, що робитимуть ті люди, яким колись не стане куди ходити красуватися собою, а власного життя не мають?
Можна було би об'єднуватися та влаштовувати власні справи. Але ніхто не хоче. Ніхто до того не готовий морально. Бо люди наші глибоко в голові = істоти звиклі до стійла. Забери в них стійло - в них їде дах і не можуть дати собі ради.
А ті, хто не такий -  опиняється на самоті без можливості підняти справу самотужки. Якщо ж стає сміливості почати наодинці - справа чавить їх як виноградину під ногами, й вони не виживають.

Якщо помиляюся (а я хочу помилятися smile ) - розкажіть приклад, коли людина наодинці створила якусь справу, вижила, й те діло її не покалічило.


День молоді

У нашому місті до Дня молоді Можна було б випертися подивитись. Вважаю, що нічого цікавого там не буде. Свіжі знімки на Фейсбуці з заходу зовсім не вражають: ярмарка всіляких фєнєчок і фуд-корт. А... ще обіцяли дискотеку. Анонсували сети крутих ді-джеїв. Щось слабо віриться. Ну, я сам собі DJ.

От такі розклади. Зате вже другий день не виходжу з хати. Мабуть треба розпочинати ставити рекорд з домосідства.

Відповідь.

Відповідь на це питання я шукала підсвідомо вже більше 18 років....
З підліткового віку я не можу без музики. Це як залежність, як наркотик....
І ось що я зрозуміла протягом останньої доби.
Ноти, на мою думку, з'явились від звуку крапаючого дощу, крапель у калюжу... Сім нот, мабуть, бо з різною швидкістю/силою....
Напевно, хтось дуже давно почув музику/ритм у краплинках, що падають з гілки абощо.
І, відповідно, людина має у складі воду, тобто мозок теж має у складі воду.
На цю думку надихнула партія фортепіано з пісні "Капронові банти" А.Р.Мірзояна.
І мені здається, тепер я розумію, чому люди вірили шаманам, коли ті викликали дощ.
Якщо краплі дощу падають з певним ритмом/звуком, то, за логікою, якщо "штучно" створити подібний ритм (на барабанах, тотемах тощо), то вірогідно звукові коливання викличуть дощ. P.S.А дощ я безмежно люблю....

Топографічний кретинизм

Хочете історії — а будь-ласка. Хоча я б написав про нову вітчизняну музику.

Один чувак написав в приватні повідомлення на одному блозі. Цікавився закинутими місцями. Запитав де знаходиться запитуваний об'єкт. Відповів (хоча сталкери зазвичай не «зливають» координати заброшок). Назвав населений пункт, в якому розташований об'єкт. Карти в руки — і шукай. Ні, треба все розжувати, показати на карті де воно знаходиться. Здається, це називається «топографічний кретинизм».

А як же деякі дізнаються координати заброшок не знаючи ні назви населеного пункту, ні точного місцерозташування? Щось народ у нас зовсім розлінувався. Все подавай на блюдечку.

Затишок

Я люблю затишок.
Я люблю затишок в будинку. люблю ці затишні дрібниці: невеликі подушки на дивані, сімейні фотографії, м'який плед на ліжку, красиво прикрашений стіл і запах випічки з духовки.
Я люблю затишний одяг: в'язані або просто м'які светри, люблю шарфики і шапки з помпонами, рукавиці з красивим візерунком, і милі шкарпетки теж люблю.
Я люблю затишні кафе, такі, в які хочеться прийти з подругою, замовити смачне тістечко і просто поспілкуватися, затишно розташувавшись в кріслі. люблю цю атмосферу в кафе, особливо перед святами.
Я люблю затишні книги, які хочеться перечитати, як в перший раз, або ті, які ти читаєш перший раз, але ти вже не можеш відірватися.
Я люблю затишних людей. люблю, коли можу поговорити з людиною про що завгодно; коли неважливо хто перший пише, головне - саме спілкування. затишні люди - ті, які завжди поруч, вони стають частиною тебе. вони перші дізнаються твої новини, вони переживають за тебе, як і ти за них. саме такі люди затишні для мене.

Я люблю затишок у всьому.