Коли я була ще юною дівчиною, я була закохана. Мріяла вийти заміж і народити аж шестеро (!) дітей. Хотіла, щоб мене кликали "Мама!"... Зараз мені 37. Мої мрії та пріорітети змінились. Думаю, як добре, що у мене немає дітей... на жаль, на цій планеті я б не змогла захистити їх від військових дій. Війна - це страшно. Молюся, щоб вона припинилась.

Мріяла про те що було б коли не було ВІЙНИ..Яка я, та всі інші, що мене оточують...мабуть такі як і були до війни..мабуть всі веселі, та радісні...планують свій вільний час, свою відпустку...мріють...фантазують...святкують..гуляють..саджають, вітають зі святами..одружуються, народжують дітей, розлучаються, вірять у всякі нісенітниці..живуть щасливо та звичайно...подорожують..насолоджуються життям...Та і зараз все це є..але пригнічує усвідомлення немов не по справжньому..немов якась вигадка...

Читати далі...

Сьогодні начебто, неділя, а понеділок завтра, зранку. Птахи у вирій полетіли, а вітер пил несе до ганку. Погода трохи прохолодна, а кава, зазвичай, гаряча. Вдягну я окуляри модні, бо є таке, погано бачу. Зайду у джунглі інтернету, тенета розгрібати звично, перечитаю, перегляну і визначусь, що все отлічно. Війна важка, та вої дужі, женуть і жарять тих нівроку. І все це тягнеться півроку, півроку моє серце тужить. Та кава є, гаряча й досі, ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Щож, перестали блєдіни падати на печерські пагорби, у лєнті прокинулося Євробачення. Мабуть, саме воно на часі. Ну ок, не про це мова. Хоча, може саме про це. Колись Умберто Еко, виступаючи перед студентами престижного університету (я досі плутаю американский та англійський Кембріджі, тому даруйте), розказав історію із свого шкільного дитинства. Вчитель задав 10-річним діткам завдання: пояснити, чому всі вони повинні померти за Мусоліні та велич Італії. І кмітливий хлопчик з ...

Читати далі...

УЛАМКИ РОЗДУМІВ УКРАЇНСЬКОГО ПАНКА ЖОРЖ ДИКИЙ Передмова Привіт, Жорж, я думаю що тобі давно пора почати щось... (велика пауза у кілька місяців через поламку комп'ютера)п'ятниця, 26 березня 2004 р.З цього дня я починаю щоденно одну гордину-годину присвячувати творенню книги свого особистого життя.Спочатку кілька думок стосовно всього задуму: в основу книги буде покладено мої архівні накопичення в в першу чергу статті починаючи від мого звільнення з...

Читати далі...

Біль наче крихітний психопат Знову тортури. Кидок назад в табір депресії і ганьби. В камері суму - жахіть стовпи. Там моя муза на ланцюгах. Скована, схована всюди страх. Тоскно. Від болю заїжджає дах. Хоч порятунок в моїх руках, але начхати на спокій свій. Жертва нездатна до справжніх дій. Я загубила себе давно в нетрях, де злоби дурне вино ллється, збиває з усіх доріг. Заздрощів демони - на поріг Жіжи мерзенної повний рот. Ось я - страшнючий бридкий урод. Ненависть...

Читати далі...

Лячно з собою один на один. Метеорити поганих новин. Знову здоров'я звалило в Мадрид. Знову без мене. І я інвалід Як же до купи зібрати себе? Як поламати хворобі хребет? Стріли фантазій та мрій тетива. Рими рятують, лікують слова. Я все здолаю і переживу. Come on, негаразди. Я вас розірву!

У людини має бути свобода не лише жити, але і достойно померти.

Що вам сказати любі мої я загубилась. Це ночі чи дні? Доля регоче, гаснуть вогні. Шлях мій життєвий, немов уві сні. Скільки підстав подарує сюжет? Мрії мої якесь бланманже бог ваш не дуже їх береже. Поразка вже близько? Чи вона вже?

Біль розриває. Я безпорадна. Скільки на світі залишилось нам? Хоч в цій реальності лячно та складно, страху я радість свою не віддам. Скільки вже можна страждати в неволі власних жахів й мерзенних хвороб? Доля влаштовує жнива у полі тут люди - колосся, а смерть - хлібороб.