Я вранці голос горлиці люблю.
Скрипучі гальма першого трамваю
я забуваю, зовсім забуваю.
Я вранці голос горлиці люблю.
Чи, може, це ввижається мені
той несказанний камертон природи,
де зорі ясні і де тихі води? —
Я вранці голос горлиці люблю!
Я скучила за дивним зойком слова.
Мого народу гілочка тернова.
Гарячий лоб до шибки притулю.
Я вранці голос горлиці люблю...
(Л.Костенко)
-----------------------
----
- Вставай...
- Що?
- Під`йом кажу..)
- Та ти що?! Сім же годин ранку, я в дві години спати ліг, і взагалі сова... Ще й 12 годин сну на добу саме кайф...
- Жодних сов і кайфів!! До роботи!
- Ну, от як завжди... - І мусив ото вставати таки в сім годин і написати вірша... муза й.т.п.
_-_-_-_-_-_---_--_-_--_---_-_-_-_-_-_
Серце вийнявши з грудей,
Біль тамую смаком ночі...
Починаю новий день,
Просинатися ж не хочу
---
В попіл кидаю слова,
Наздогнавши долі вітер...
Сон один, а може й два
У сузір`яному вітті...
---
Ласк обійми поглядові
Ніжно складені в мотиви,
Трепет голосу любовно
Враз проймає ніби злива
---
І поглинула стихія,
Волю скутавши туманом...
Чи насправді то прозрів я?
Чи позбувся сну зарано...
---
...
Сегодня утром кое-как проснулась, кое-как оделась, кое-как обулась. Вышла из квартиры, захлопнула дверь. На автопилоте протягиваю руку, чтобы выключить свет в подъезде, но вместо выключателя жму кнопку звонка собственной квартиры. Слышу внутри квартиры звонок. Где-то на задворках сонного сознания срабатывает: "Ну, нифига себе, кто это ко мне в такую рань припёрся".
