хочу сюди!
 

Инна

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «діти»

Країна дивовижна Чудасія

Милим нашим янголятам-діточкам присвячується

В країні дивовижній Чудасії
Небесна височінь опалово-бузкова,
Нічне – одне з двох сонець – темно-синє,
А денне – різнобарвне, веселкове.

Тут, в Чудасії, котики сріблясті
З надзвуковою швидкістю літають,
Кущі багатолапі та пухнасті
В лісах та луках весело стрибають.

Завбільшки з кошик ягоди суниці
За тиждень пуп’янком стають і знову
Квітують, родять…
            Стрімко блискавиці
З-під хмар течуть і ріки кольорові

Утворюють; а в них співають риби,
Пускають вгору бульбашки-смішинки.       
Вареники, млинці, товстенні сиру скиби
Мед в горнята збирають без спочинку –

Медових бджілок доять. Ті ж пасуться
Немов корови справжні, в травах золотих.
 Безсмертні білі там птахи несуться –
Казки й дива  в  яєчках розписних.

 08.02.2011

© Stepans’ka Marina (SMG)

Дитячий будинок.

Як це було. На протязі 20 днів команда з сайту http://www.drive2.ru збирала все що могла, а саме кошти та речі, продукти, канцелярію.

В свою чергу обзвонивши друзів та знайомих також зібрав вище згаданий перелік, окрім грошей, я принципово не згадував і не просив, щоб не було підозри. (часи такі що крадуть навіть у онкохврих).

Зібралась нас ось така команда, в кількості 10 авто, та біля 20 пасажирів.

Кожна машина була завантажена повним багажником, автобус до стелі, а декілька автівок були завантажені щей задні сидіння салону.

 

Декілька водіїв були знайомі, хто був з товаришами, але 90% команди бачились вперше, але дуже швидко була знайдена спільна мова, було обговорено маршрут та швидкість та правила поведінки в дитячому будинку і  рушили в дорогу. Перша та єдина запланована зупинка була біля Житомира, і на здивування більшості ми побачили як наші нові друзі вийшли з заправки в такому от вигляді.

та була проведена репетиція виступу перед дітками.

В місті Житомир нас зустріли водії з того ж таки сайту http://www.drive2.ru та провели до дитячого будинку. Заїхавжи на територію дитячого будинку в нас не було можливості припаркуватись на самій території, тому ми заїхали до сусідів, і були в край здивовані, коли прибіг капітан (не зрозумілої служби, ніби лісничої) і з піною почав кричати щоб ми терміново прибрали автівки з їх паркувального майданчика, на пояснення що ми до дітей він почав кричати ще голосніше, а на прохання тимчасово залишитись до вивантаження автівок перейшов просто на матюки.... Ми виїхали та припаркувались як і де могли в найближчій території до дитячого будинку. Та почали збиратись до дітей!  

Ось як це було. Найпершими йшли наші казкові герої, які несли кошики з цукерками та невеликими подарунками. Дітки зібрались в коридорі, і побачивши наших казкових героїв підняли страшенний галас, здавалось не чути нічого крім хлопання, сміху та звичайного дитячого галасу.

Заспівали діткам пісеньку про млинці та привітавши їх з святом ми перейшли до спортивної зали, де було ось що.

наші казкові герої пригощали діток млинцями з медом!!! У медведя мед був не тільки на лапах. а навідь на спині.

Потім були проведені конкурси, танці та ігри.

Дітки пішли обідати та на тиху годину, яка до речі через пів години була відмінена, в звязку з неможливістю вкласти дітей спати, та враховуючи їхні прохання! :-) Ми цим часом зайнялись розвантаженням авто, та занесенням всього в виділенні нам приміщення. На зібрані кошти було придбано морозильну камеру.

Було передено 2 компютери, хоч і найновішої конфігурації. але все таки працюючі.

з речей було складено ось такий склад))

Цим часом чоловічою половиною нашої команди було проведено чемпіонат по футболу серед команд дитячого будинку, в результаті фіналу наша команда програла, а переможці отримали приз ДВДі плеєр та дискі в кількості близько 50 шт.

Під час чемпіонату по футболу дівчатка були зайнаті в мастер класі по валянню та малюванню.

Спікуючись з Юлією (ща надала допомогу, та одна з двох, хто допоміг відгукнувшись на мою попередню замітку) дізнався, що були прикрі випадки коли вихователі та співробітники дитячих закладів яким надається саме така допомога, інколи не дуже чесно себе поводять, ті відбирають більк кращі речі. Щоб максимально знизити таку можливість, порадившись ми вирішили відкрити магазин з речами які ми зібрали для дітей. Всі нові, та гарні речі було занесено в надану нам ігрову кімнату та складено максимально по розмірам, та призначенням.

Почали заходити з невеликим острахом, але з цікавістю дітки, довідавшись що це не подарунки, а магазин вони трошки засмутились, сказавши що в ніх зовсім не має грошей, і нажаль не можливо щось придбати в нашому магазині. Але ж наш магазин був не звичайний, і замість грошей ми приймали вірші, пісні, танці. Було зроблено наступним чином, до кожного з нас (продавців було 6) підходили дітки, розраховувались хто на що здатний та отримував речі які ми підбирали по розміру, та враховуючи бажання, а саме декілька пар носочків, спідньої білизни, взуття, а потім все що їм приглянулось. Все це пакувалось в пакети та просили віднести це в особисті свої речі. Через декілька хвилин деякі прибігали в нових речах з посмішкою на обличчі та радістю в очах.

В той час коли діти вибирали речі та бігали радіючи, один хлопчик років 12 стояв осторонь опустивши голову та зкоса подивляючись на все це дійство. На мої питання та спробу його розговорити він всякими шляхами відмовлявся вступати в розмову, але через деякий час виявилось.... він не тільки не знає віршів, що таким чином придбати собі речі, він не вміє читати та писати... Звичайно все було йому підібрано з того що було, він відніс до своїх речей, потім підійшов тихо так, смикнув за рукав і запитав - дядьку, а як Вас звати? Валерій. Дядь Валера, а мені сорочку можете знайти щоб на мене, бо вмене не має, а в школу потрібно йти, а там всі в сорочках. Бігом, в тій коморі було знайдено сорочки, пару регланів та джинсів і все було вручено хлопчику. Він швидко переодівся та прийшов і тихо тихо подякував. Він так змінився в нових речах, але фотографувати його дивлячись йому в очі зовсім не хотілось. Після візиту до дирекції зясував, що хлопчик в дитячому будинку зявився днів 20 тому, після того як матір позбавили батьківських прав....


З слів дітей, все що опинилось в їх особистих речах вже ніяким чином не попаде ні докого іншого. Маю надію що таким чином ми запобігли несправидливому розподілу. Хоч було одягнено всіх діток, в коморі залишилось більше ніж половина привезеного.

Потім ми поділились на групи і просто сиділи з дітьми, розмовляли, фотографувались, разом щось старались вивчити, рзповізти про автомобілі.

Дуже швидко промайнув день і саме час нашого останнього подарунку дітям. Ми всі гуртом вийшли на вулицю, дітки отримали шматочки паперу на яких вони писали свої самі найзаповітніші бажання.

Коли бажання було записано, всі без виключення папірці ми закріпили на китайських ліхтариках та запустили їх в небо... маючи велику надію, що бажання та мрії цих діток обовязково збудуться.

Від всієї душі я хочу подякувати тим хто мені допомагав, а саме no-sense, Тані, Юлі, Аліні, Вані, а також моїм близьким, синові та дружині за підтримку та допомогу!

Дякую ВАМ друзі!







Човником Місяць...

присвята моїй любій доні

Човником Місяць у Всесвіт пливе,

Сон тихий лагідний доню гойдає.

Сон - світ чарівний, де казка живе -

Звідти щоночі вона прилітає.

         Очі заплющуй, у путь вирушай,

         В мандри - країною мрій та чудес!

         Віру в дива, доню, не залишай!

         Спи, янголя - подарунок небес!

22.07.2010

 

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299794

       

Про куку та бамбалейло

Polinas Mommy
13 вересня о 23:57 


Оптимальна ознака хорошого чоловіка – це коли дружина часом трохи кука на муню…

Бо шоб бути «кука на муню» – тре мати впевненість, шо можеш собі це дозволити.Шо ніхто не злякається, не покличе санітарів і не скаже «нє, ну на таке я не підписувався».
Бо коли тебе люблять з твоїми тараканами, сложним внутрєннім міром і неудачним походом в перукарню – то якось легше повірити, шо нова розтяжка, складка чи клімакс теж нікого з гри не виведе. А так і старіти разом не страшно.

Оптимальна ознака хорошої мами – це коли її дитина трохи бомбалейло.
… дітям воно дуже треба – знати, що можна показати батькам своє істінне ліцо. Навіть коли воно не в формі.

Шоб щоденник був один і з усіма сторінками. 
Щоб вони могли пережити період червоного волосся в 17, а не пуститися у всі тяжкі в 22. 
Щоб в 33 їм хотілося, а не мусилося приїхати отак до мами, одягнути піжаму з овечками і шастати «по баняках», бо у мами точно є якийсь ніштячок.
Або була сміливість намовити порядну галицьку (чи не галицьку) маму у 50 поміняти роками «напрацьовану» зачіску і удвох переконувати тата, шо то так зараз модно…
Щоб нашим дітям не було стидно чи невдобно разом з нами дивитися «основний інстинкт» чи «сумєркі» заїдаючи це діло наггетсами з колою (чи з якимось меншим злом)…

Щоб, зрештою, їм хотілося бути з нами, бо ми – це дім. А коли ти вдома, то здається, що надворі зараз дощ. Навіть коли знаєш, що ні – все-одно здається, що всюди дощ – тільки тут тепло і затишно. Особливо ввечері, коли простір зігріває лише мерехтливе сяйво телевізора чи тепле світло з-за прочинених дверей кухні. І пахне – корицею і яблуками… Чи печеним м’яском… О! чи смаженою картоплею з грибами… Словом пахне – теплим чимось. Бо тільки тут комусь реально важливо, щоб ти поїв тепленького. 
І для цього як мінімум треба, щоб «Павлік» ніколи не виявлявся більший «молодець, а ти – глянь на себе – одоробло якесь». Бо то так само боляче, як мамі було б почути, шо у Павліка мама – менше одоробло ніж нєкоториє.

Словом. У хорошої мами діти не бояться бути бомбалейло. 
А у хорошого чоловіка – жінка не боїться не поголити ноги.
А в хорошої дружини – чоловік має як мінімум одну шкарпетку без пари.
Бо закон щастя полягає у праві не старатися заслужити любов…
А отримати її просто за те, що ти - найкраща версія самої себе... навіть у свій найгірший день... навіть з дуршлагом на голові.. 
...чи В голові :-)

В гостях у бабусі



Жили  у  бабусі......

Позитивна замітка

Меня там знают и всегда рады. У нас с мужем характеры очень похожи: оба вспыльчивы, твердолобы, упёрты и т.д. На данный момент мы в разводе. Причём это второй наш официальный развод. Третий ребёнок родился вне брака, он её удочерял. Ну ближе к теме: привезли меня с третьей лялькой в роддом. Акушерка заполняет документы:

— Сколько детей, какие роды, замужем? 

Говорю:

— Нет!

— Мать-одиночка?

— Нет, живу с мужем!

— Значит замужем?

— Нет в разводе.

— Ничего не понимаю. Напишу, что замужем!

Прихожу с четвёртой, принимает она же:

— Это ты за каким пришла?

— За четвёртым!

— Опять мать-одиночка?

— Нет! Замужем!

— В разводе, но живёте вместе?

— Нет, мы в браке!

— Замуж вышла?

— Да.

— Муж какой по счёту?

— Первый.

Рожали с мужем и платной акушеркой. Муж дико испуган за меня и за себя… Где-то за час до того, как появилась дочка акушерка говорит: «Ладно, вы тут пять минут посидите, а я пойду стол подготовлю» (она имела в виду родильный стол). Муж: «А чего потом отмечать будем?»… так на полном серьезе… Акушерка долго хохотала.

Котенка унесли, я лежу на каталке с капельницей и льдом, в руках телефон, отправляю всем смс. Приходят поздравления. И только часа в 2 дня, когда я хорошенько выспалась и поела, до меня доперло, что я сообщила ВСЕМ, кроме мужа)) Он даже почти не обиделся))

До меня рожала женщина с жуткими воплями и просьбами об усыплении, яде… Наконец всё закончилось, её повезли зашивать. Это была вторая часть Марлезонского балета! Она орала, чтобы её не трогали, чтобы всё оставили как есть. Врач (мужчина) уговаривал по-всякому, приводил разные доводы — бесполезно! И тогда он, как ему казалось, нашёл главный аргумент:» Дура, если не зашьём, то у тебя мужик с яйцами туда провалится!» На это врачу было сказано, что больше ни одного из тех, которые с яйцами, она и близко к себе не подпустит.

Белым днем без стука в палату заходят 2 мужика! В тельняшках, трениках, небритые и молча идут прямо к девочке у окна. Мне не видно было дальше — слышу только он второму говорит: „Потрогал, тёплая!“ Все молча в шоке! Кого он там трогал??? Кто должен был остыть к его приходу???.. Сантехники батареи проверяли…

Подруга рассказывала: привезли ее ночью в роддом на скорой. Сначала в палату, а там девушка, уже часов 5 мучается схватками. Подругу мою врач посмотрел и говорит: «Рожать!». И тут девушка та обиженно так: «Это не честно! Я раньше приехала!! Я должна первая!» Родила подруга быстро, едет по коридору, а там та девушка бродит. Посмотрела на нее и говорит: «Наглая, без очереди пролезла!» Подружка долго потом смеялась…

Родила, слышу в предродовой сразу завибрировал мой телефон. Мне принесли, звонит свекровь. Беру трубку, она спрашивает: «Ну как там устроилась? Как себя чувствуешь?» (надо здесь сказать, что в больницу они меня привезли всего два часа назад и без схваток, вернее я их не чувствовала). Ну, я ей и говорю: «Всё!» Она мне: «Что всё?». Я говорю: «Родила я только что…». Она чуть ли не крича: «Как это так, мы же только что тебя отвезли, ты уверена??!!!»

У нас в роддоме врач мужчина всех девушек рожениц смущал фразой перед осмотром «СНИМАЙ ТРУСЫ, ПОШЛИ ЗНАКОМИТЬСЯ!»

На одном из приемов: «Доктор, а когда у меня дата родов?» «А тебе зачем?» Действительно, чего это я вдруг интересуюсь?

А у меня совершенно по-дурацки воды отошли, наклонилась, чтобы шваброй в совок мусор собрать, а тут сзади любимый котяра мужа ко мне стал о ноги ластится… он у нас пушистый такой. Ну тут, как говорится, ХЛОП и все на кота…Он от испуга как завопит, я тоже от непоняток… В общем, когда муж залетел на кухню первой его фразой было: «Ты чё с котом сделала??!!»(я упала от смеха)

Мой муж (Паша) хоть и перешагнул отметку в 30 лет, наш ребенок у него первый и весть о беременности стала для него шоком.Он долго не мог поверить что у нас будет ребенок, ему казалось что это что-то запредельное. Потом, наконец, более-менее принял положение и заявил что он безумно хочет дочку. И вот как-то прогуливаемся перед сном, он идет и рассуждает: «Прикольное имя Наташа, но тебя так зовут и сестру тоже так зовут, еще Люба тоже ничего», и т.д. Мне надоело это слушать и я говорю: «Смотри еще чтоб с отчеством сочеталось». Он рассуждает дальше: «Ну, Любовь Александровна нормально звучит». Я останавливаюсь в ступоре: «Как Александровна??? Откуда отчество?» На что мой любимый отвечает: «Ну ты же Александровна!!!» Я оказываюсь еще в более глубоком ступоре и говорю: «Вообще-то отчество по отцу дают!» На что мой муж вообще вгоняет меня в шок говоря: «Тогда Любовь Борисовна» (отчество моего папы) и слышит в ответ вопль уже дикой жены: «Павловна!!! Она будет Любовь Павловна!!! Идиот!!»

Почувствовала, что в туалет хочу. Взяла рулон бумаги и направилась в туалет, акушерка говорит мне: «Девушка, вы рожаете — идем в родзал». Я ей: «Сейчас в туалет схожу и пойду». А она меня в родзал тянет, я давай упираться. А она такая большая взяла меня под мышки и понесла со словами: «Не переживай, сейчас и пописаешь и покакаешь». Так я с туалетной бумагой в руках и родила

Мой прикол: меня когда повезли срочно кесарить, а лежала и ревела на операционном столе, пока меня обмазывали йодом и спиртом, анестезиолог подошёл между моих раздвинутых ног, наклонился и ТУДА сказал: А мы с вами нигде не встречались?

Мои первые роды в Израиле. С рассказа мужа. Он и еще один «папаша» сидят в комнате ожидания. Тут на каталке в родовую провозят мимо них роженицу эфиопку. Второй папаша поворачивается к моему мужу и спрашивает: «Это мужчина или женщина?!»

Со мной вместе рожала русская девочка Лена. Она родила одновременно с той самой эфиопкой. А родственники (мамы, бабушки и т.д.) сидят в комнате ожидания. И вот выходит врач, держа на руках двух детей, и говорит: «Это дочка Лены, а это сын такой-то (абсолютно черный ребенок)» И тут бабушка Лены спрашивает: «А какой наш?»

Привозят из операционной еще барышню. Она в ауте еще. Минут через 5 начинает постанывать, еще через пять приподнимается на локте и спрашивает у меня: «Где я?».

Я ей говорю, что в родилке.

Она: А что я тут делаю?

Я: Родила ты, — говорю, — Правда не знаю кого — девочку или мальчика…

Она: Ничего не помню, надо ж было так НАЖРАТЬСЯ…

Когда сил уже не было терпеть, больно хоть глаз вырви, я психанула и бросив врачам: «Мне надоело, я пошла!», почесала к выходу. Акушерка, поймав за подол мешковатой сорочки: «От меня беременной еще никто не уходил!», силой запихнула на кресло.

И тут акушерка сказала: «А теперь давай попробуем на схватке глубоко вздохнуть, а выдохнуть попой. Слабо?»

«Дядька с бородой священника» — это знаменитый врач Кащеев. Супер-врач, насколько я знаю. Сама лично не встречалась, подруга у него рожала…Так она, когда во время схваток его увидела, произнесла фразу, ставшую знаменитой:»Я попа не вызывала!!!»

А потом я уползла в туалет. Это реальный ухохот! Ибо же сватки… И ещё это… действие волшебной кружки г-на Эсмарха….Едрёнть пассатижи! Я была о себе лучшего мнения, я не думала, что во мне столько….

«Раздевайтесь. Драгоценности, одежду и нижнее белье отдавайте мужу – Вам они больше не понадобятся». Достойный ответ дежурного врача, на мои робкие попытки сообщить «А вдруг у меня схватки ложные – так я домой пойду», — «Из этого здания на вашем сроке выходят или уже родившие, или не выходят вообще».

Мужественно взяв себя в руки, я решила провести все предродовые процедуры на дому. Вот этим делом мы с мужем и занялись. Думаете, успешно? Не тут-то было. В это самое время выключают электричество, и мы оказываемся, в прямом смысле, в интересном положении с бритвой в руках. Эх, если бы все мужчины прошли курс «молодого бойца», как в ту ночь мой муж! В одной руке свеча, в другой бритва, и стонущая рожающая жена перед глазами.

Конечно же, это полный бардак, когда рожающую женщину оставляют одну без помощи медперсонала. Я при начале невыносимых схваток вцепилась во врача мертвой хваткой и не отпускала ее от себя. К счастью для нее, это длилось не так уж и долго – часа три .

Боже, как воняет мир во время беременности!

В после родовой палате нас было трое с детьми, моя дочь самая спокойная спит и ест почти не плачет. Первая ночь после роддома дома. Меня будет муж: “Аня ребёнок плачет!» Я: «Это не мой». Муж: «………………?»

Не хотелось бы вдаваться в подробности, но напишу. Лежали мы в палате втроем. Мне позвонил муж. Я говорю с ним по телефону… В этот момент соседка по палате в туалете…(простите)… пукает (очень громко)… Я и другая соседка начинаем смеяться. А та, услышав наш смех тоже начала смеяться, припукивая из туалета. Несколько секунд тишина… И хохот на всю палату!!! Муж на том конце провода что-то говорил… А потом орет: «НЕТ Я НЕ ПОНЯЛ ТЫ ГДЕ????? Ты в баре?? Я слышу музыку и ПЬЯНЫЕ голоса!!!!» На этом я прервала наш разговор, так как просто не могла говорить от жуткого и истерического смеха.

Врач говорит, что я сильно кричала (сама я помню все очень смутно), но это было скорее от напряжения, чем от боли. Она пыталась меня стыдить, говоря, что у моего мужа, стоящего под окном сейчас случится обморок или сердечный приступ от моих воплей, однако, выглянув, удивилась: мой ненаглядный сидел под окном на стуле, взятом из приемной, и преспокойно решал кроссворд. “Надо же какое самообладание», – восхитилась моя врач. А я даже успела обидеться между двумя схватками: я тут мучаюсь, а он кроссворд решает, не мог, что ли, в обморок упасть, так, ради приличия.

В 6 утра меня разбудила медсестра с предложением проследовать за ней, взяв с собой бритвенный станок и рулон туалетной бумаги. Меня насторожил такой джентльменский набор, потому как ни бриться, ни какать я в 6 утра не планировала, а спросонья про то, что сегодня рожаю, как-то подзабыла.

Выпускной после защиты диплома… Что там делать? Курить нельзя… Пить – не могу… Ладно, поеду, хоть свою грудь продемонстрирую. Уж очень она пышная стала!

После особенно «удачной» бейби-ночи муж проспал, оделся и помчался на работу. Выходя из трамвая, грохнулся — кто-то его придержал. Когда он хотел разобраться, услышал от мужика: «Извини парень я случайно тебе на колготы наступил». Он посмотрел и обнаружил, что одел мои джинсы, в которых были оставлены колготки и они теперь за ним волочатся и все на них наступают. Пришлось посреди остановки вытаскивать эти колготки, снизу вытягивая, к большому веселью окружающих.