-У вас так багато іграшок, і вони вже не по віку, роздайте їх комусь,- показуючи на коробку у нас.

Я кажу:

- Син проти.

-От я би ще його питала!- з подивом відповідає.

Інша знайома:

-Поїхали у музей Пирогово на вихідних.

Кажу:

-Зараз спитаю сина.

Спитала.Не хоче.

- Ми не поїдемо, Антон не хоче (йому 7 років, для довідки).

-Ну ти даєш, та я б ще його питала, взяла та й повезла би.

Тут я не витримую:

-Та я сама там вже була, ради нього хіба що, але він сказав не хоче!

-Ну не хочеш то не хочеш. (я тільки усміхнулась).

У магазині, купляємо чупа-чупс.Купили не смачний, треба ще один.

-Тошка, тобі такий?- повертаюсь, а нема його, вибіг.Беру на свій розсуд.Виходжу, дитя сидить на сходах.Дивиться здивовано:

-Мама, ти шо, сама купила мені чупик?!  (не порадилась) 

Коли був маленький, до садка йти можна було двома дорогами, різними.Питала, якою підемо.Показував мені рукою з коляски - сьогодні їдемо так.Добре.Яка різниця якою дорогою,все одно прийдемо в садок, головне щоб вирішував.Я так міркувала.

Натрапила на статтю http://www.vospitaj.com/blog/kak-moya-mat-ubivala-vo-mne-vzroslogo-ili-ty-vsegda-budesh-moim-rebenkom/

Задумалась...