В цьому тексті надзвичайно сильно висвітлено етико-філософську тему, на мій погляд. Також дуже приємно її послухати як у первісному вигляді простої акапельної народної пісні, так і осучаснену гуртом Сашка Положинського. Канон подружньої вірності vs Логіка, хід і тріумф життя... Є тут місце для осуду? Немає. Непрямо це випливає з тексту народної пісні і зайвий раз утверджується у частині тексту, доданій Тартаком.
Мораль? Не губіть ниточки, що пов'язує вас зі своїми близькими. Або прийміть всі ймовірні результати протилежного способу життя.
Версія Гуляйгород та Хорея Козацька Тиха-тиха на дворі погода,
Та й немає же милого з походу, та й немає
милого з походу.
Ще й тихіша погодонька буде,
Як мій милий з дороги прибуде, як мій милий
з дороги прибуде.
Як приїхав мій милий з походу,
Зустрів милу в сінях на порозі, зустрів милу
в сінях на порозі.
Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива!
Чия в тебе на руках дитина, чия в тебе
на руках дитина?
Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину й забула, вона в мене
дитину й забула.
Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина, не такая
циганська дитина.
Бо циганське чорне та патлате,
А це біле же, біле гарнувате, а це біле,
біле гарнувате.
Давай, мила, коника сідлати,
Та й поїдем, циганку шукати, та й поїдем,
циганку шукати.
Гайда, милий, із сіней у хату,
Буду тобі правдоньку казати, буду тобі
правдоньку казати.
Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув свої карі очі, він покинув
свої карі очі.
Версія Тартак та ГуляйгородТиха-тиха на дворі погода, нема мого
милого з походу, нема мого
милого з походу.
Як приїхав мій милий з походу, зустрів милу
в сінях на порозі, зустрів милу
в сінях на порозі.
- Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива! Чия в тебе
на руках дитина, чия в тебе
на руках дитина?
Довго-довго тебе чекала,
Плакала ночами, але сліз не вистачало.
Не вистачало, щоб наповнити море,
Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе.
Довго-довго тебе чекала,
Час минав, але вірила, знала,
Що повернешся живим і здоровим,
Її до себе пригортатимеш знову.
Сама у хаті, сама у полі,
І вся робота – на ній, та не жалілась долі.
Але від тебе нема жодної звісточки,
А може просто обірвалася ниточка?
А може вже десь там наклав головою,
Уже згорів у вогні стрімкого бою?
Уже накрився чужою землею,
І більш ніколи не топтатимеш своєї?
Минали дні, минали довгі ночі,
І засихало марно серце дівоче.
Думки сушили мозок. Хто витримає все це?
І вже зневіра гадюкою заповзала в серце...
Ходім, милий, із сіней у хату, буду тобі
правдоньку казати, буду тобі
правдоньку казати.
Був у мене козак аж три ночі, він покинув
оці карі очі, він покинув
оці карі очі.
відвертим зізнанням
