хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «богдан стельмах»

Не забудь


Не забудь, яка стрімка
Людської пам'яті ріка...
Не забудь, яка гірка
Любов між нами -
В самоті блука,
В далині зника
Поміж берегами.

Не забудь моїх очей
В тужливій темряві ночей.
Не мовчи, о, не мовчи -
Моє ім'я ти
Вічно шепочи,
Вічно шепочи,
Щоб не забувати.


Не забудь — сніги впадуть,
Літа з водою одпливуть...
Хоч в думках зі мною будь.
Не забудь, не забудь.
Вирує пам'ять, як ріка поміж дібров, -
Пливе, не тоне в тій ріці моя любов.

Одізвись мені колись,
Луною в серці одізвись,
Чи приснись, бодай приснись
Дощем травневим,
Зіркою в очах,
Птахом в небесах,
Цвітом яблуневим.

Пам'ятай, що з летом днів
Виходить пам'ять з берегів,
Залива усе довкіл
Вогнем любові,
Греблі часу рве,
Як життя живе,
Як весняна повінь.

Не забудь — сніги впадуть,
Літа з водою одпливуть...
Хоч в думках зі мною будь -
Не забудь, не забудь.
Вирує пам'ять, як ріка поміж дібров, -
Пливе, не тоне в тій ріці моя любов.

Не забудь, яка стрімка
Людської пам'яті ріка. -
Там любов моя гірка
Не зника, не зника.





 

Лечу до Тебе....

Лечу до тебе туманом через моря і дні, Впаду із неба тугою, а ти смієшся - ні... Я зіркою безсонною цвіту на кружині, Свічу у вікна соняхом, а ти смієшся - ні...

Приспів: Згадай востаннє наші зустрічання, Місячне вінчання, трепетні слова. Невже на стежці вірного кохання Поросло мовчання, наче сон-трава?

Тоді прилину лебедем і скрикну на стерні, Впаду до тебе леготом, а ти говориш - ні... А я заплачу річкою в гіркому полині, Вже й пересохла з відчаю, а ти говориш - ні... Тоді віддам я вітрові свій розпач і оддчай І прошепчу зневірено на цілий світ: "Прощай". Злечу у небо турманом востаннє на біду, Впаду, мов камінь тугою, а ти зітхнеш - я жду..

Він помер за свою пісню...Памяті Ігора Білозіра

 

  

http://blog.i.ua/user/1727364/430165/ 

                                         

  

                                                              

    

Не забудь

Не забудь, яка стрімка Людської пам’яті ріка... Не забудь, яка гіркa Любов між нами - В самоті блука, В далині зника Поміж берегами. Не забудь моїх очей В тужливій темряві ночей. Не мовчи, о, не мовчи - Моє ім’я ти Вічно шепочи, Вічно шепочи, Щоб не забувати.

Не забудь — сніги впадуть, Літа з водою одпливуть... Хоч в думках зі мною будь. Не забудь, не забудь. Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, - Пливе, не тоне в тій ріці моя любов.

Одізвись мені колись, Луною в серці одізвись, Чи приснись, бодай приснись Дощем травневим, Зіркою в очах, Птахом в небесах, Цвітом яблуневим. Пам’ятай, що з летом днів Виходить пам’ять з берегів, Залива усе довкіл Вогнем любові, Греблі часу рве, Як життя живе, Як весняна повінь.

Не забудь, яка стрімка Людської пам’яті ріка. - Там любов моя гірка Не зника, не зника.

Візьми з собою мою пісню — Я в неї щастя наспівав...В. Івасюк

                                 

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949 – 22.05.1979)— відомий український поет і композитор. Один із основоположників української і радянської естрадної музики. Автор 107  пісень, музики до кількох спектаклів, 53 інструментальних творів. Був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні. Був неординарним художником. Загинув при нез’ясованих обставинах у Брюховицькому лісі під Львовом.

                                             

Богдан Стельмах – поет, драматург, перекладач, автор численних книжок, лауреат літературних премій імені Котляревського, Шашкевича, Лесі Українки, «Благовіст» – гість Радіо Свобода.

Богдан Стельмах: «Якби Івасюк жив, він не потерпів би знущання з поетичного слова»

http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1503372.html

– Звідки він черпав оту енергію добра і світла для своїх мелодій, адже світ доволі жорсткий і злий?  – Це виховання. Він жив світло. .. до пісні ставився дуже серйозно....був чоловік життєрадісний. Володя мені завжди казав, що пісні мають бути оптимістичні.... Хоча був молодший від мене, але казав: «Як Ти міг таке слово написати, є краще». Я знав, що інший композитор це пропустив би, мав такий досвід, а Івасюк – ні. Він до пісні ставився дуже серйозно ... Коли я почав працювати з Білозором, то пам’ятав слова Івасюка, що текст має бути до пісні майже досконалий.

– Варто лишень згадати сучасні тексти пісень… Якби Івасюк жив сьогодні, як Ви гадаєте, чи був би він оцінений, потрібний, якби він реагував на ті часто немічні тексти, які чуємо щодня з етерів, які далекі від поезії?

– Важко мені сказати. Але якби Івасюк жив сьогодні, може, це звучить оптимістично, але мені видається, що пісенного сміття було б значно менше. ... Уявіть, 10 років уже звучить сміття.  Мені здається, що так звана наша демократія, кажу так звана, тому що її використовують різні такі вершники. Сідають на неї, як на таку собі кандибу, розгнуздану, без вудил і сідла і витворяють усякі штуки, які хочуть. Сучасна естрада – це теж викривлені гарцювання, на огляд, на тій нашій демократії. Бо коли ректор одного з вузів стає народним артистом України… Не здивуюсь, що невдовзі таке звання ще нададуть київському мерові, бо вже щось там записує… Це ті моменти, які Володя Івасюк не потерпів би. Він спершу реготав би з цього, а потім почав виступати. Нині є люди, які обурюються, і я теж, але, може, я не маю такого впливу, не є войовничим, але є люди войовничі і не можуть нічого зробити.

– Не треба себе у житті губити - і не треба буде себе шукати. Так як ніколи собі не зраджував Івасюк і не губився у світі. Його немає в живих, але він і далі промовляє до нас своїми мелодіями і піснями.