Куди та пташка відлетіла...




Громадскість Львівщини цілою низкою заходів вшанувала чергову річницю від часу смерті письменниці Галини Гордасевич. Так 11 березня, в її день смерті, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця. Потім 13 березня, в день похорон Галини Гордасевич, у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація її книги перекладів світової лірики "Українка в світі".  Таким чином хоч і з-запізненням, але ще одна мрія письменниці здійснилась завдяки її сину Богдану і львівському видавництву ЛА "Піраміда", яке видало обидві названі книги.
Заключним став вечір пам'яті письменниці Галини Гордасевич у музеї Івана Франка у Львові, на який  син письменниці Богдан Гордасевич приніс дві посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді одні з найцінніших нагород для Галини Гордасевич,- наголосив в своїй розповіді її син і висловив щиру вдячність пп. Петру Франку і Євгену Гриніву за таке високе пошанування його мами. Далі він прочитав кілька віршів Галини Гордасевич, які віднайшов серед архіву і які ще ніколи не друкувались.
 
Доля поета

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, який тобі дарує Бог,
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.


***
Покинуте гніздо, мов хата опустіла,
Де вибиті шибки і на порозі сніг.
Скажіть: куди та пташка відлетіла,
Що так його мостила навесні?

Було ж: від сонця шибка золотіла
І в хаті пахло хлібом і теплом.
Скажіть: куди та пташка відлетіла,
Що зносила стебельце за стеблом?

А час прийшов - від холоду тремтіла.
І в небі тих доріг - лиш вибирай!
Скажіть: куди та пташка відлетіла -
У вирій а чи в Рай?

Своєрідну естафету вшанування письменниці Галини Гордасевич підхопили її земляки: 27 березня у відновленому Кремянецькому педагогічному інституті, який очолює ректор Афанасій Ломакович, відбулось обговорення творчого доробку письменниці Галини Гордасевич, проведене завідуючим гуманітарною кафедрою Олегом Василишиним; 28 березня у Кремянецькому ліцеї, очолюваного директором Анатолієм Аврамишиним, пройшли літературні читання вже вчетверте від часу смерті письменниці - отже уже традиційними, але кожного року інакшими, бо літературно-музична композиція за поезіями Галини Гордасевич у виконанні ліцеїстів під керівництвом вчительки Віри Трачук була побудована у формі послідовного представлення кожної з 8 збірок поезій, які вийшли за останні роки.
29 березня відбулась ще одна зустріч громади Кремянця з сином письменниці Богданом Гордасевичем та знайомство з новими виданнями очолюваного ним Видавничо-благодійного фонду ім.Галини Гордасевич відбулась у міській бібліотеці ім Юліуша Словацького, якою керує директор Оксана Вальчук. В усіх цих заходах активну участь брав давній приятель Галини Гордасевич, відомий літературний дослідник і краєзнавець Гаврило Чернихівський, автор книги есеїстики "Портрети пером". Від керівництва району добре слово висловив завідуючий відділом культури Василь Скоропляс, а від місцевих письменників - поетеса Ольга Біркова.
Нарешті 30 березня вшанували Галину Гордасевич у обласному центрі - м.Тернополі, де в неділю -  в приміщенні Спілки письменників якраз проходило засідання літоб"єднання письменників і початківців з районів. Голова Тернопільської організації НСПУ Володимир Барна високо оцінив творчу спадщину покійної письменниці і закликав всіх долучитись до святої справи спорудження гідного надмогильного пам'ятника на могилі Галини Гордасевич до часу  відзначення її ювілею - 70-річчя від часу народження у 2005р.
Проте і цей величний акорд не став останнім, тому що крапку було поставлено таки у Львові: 2 квітня в Центрі української книги Товариства "Просвіта" Франківського району, який очолює директор Леся Калічко, за ініціативи Громадського об'єднання "Етра" в особі його голови поетеси Наталки Криничанки відбулась зустріч з двома героїням-політв'язнями, про яких опивасано в книзі-мартирологу "Нескорена Берегиня": з Ганною Іваницькою та Мирославою Зваричевською. Самим проведінням останнє слово в усьому загальному циклі заходів по вшануванню пам'яті письменниці Галини Гордасеви дісталось її посестрам по мученецькій долі і незборимому духу.

2003 р.  "Діловий діалог"

Біографія Галини Гордасевич

Галина Гордасевич народилась 31 березня 1935р. в м. Кремянці на Тернопільщині в родині священника Леоніда Гордасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство  поетеси пройшло на Рівненщині під час послідовної окупації її  польськими, радянськими та німецькими військами; юність - за  колючим дротом сталінських таборів за ст.54 КК УРСР( "антирадянська агітація"); молодість - на  індустріальних будовах Донбасу; в останні роки проживала у м.Львові разом з сином Богданом, невісткою  Галиною та внучками Іриною і  Соломією.
За фахом Галина Гордасевич - професійний  письменник. 1971 року закінчила Літературний інститут ім.М.Горького у Москві. Член Національної Спілки письменників України з 1984р. Брала участь в русі дисидентів, була членом оргкомітетів та делегатом установчих з'їздів Товариства української мови, НародїногоРуху України та Демократичної партії України.
Галина Гордасевич лауреат літературного конкурсу "Шістидесятники" за 1996р., премій ім.Олександра Білецького в галузі  критики та ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік.  
Галина Гордасевич була обрана членом правління Львівського товариства "Тернопільщина". Плідно працювала в редакціях часописів "Демократ" та "Поклик сумління".
Життєвий шлях Галини Гордасевич скінчився 11 березня 2001 року. Вона похована згідно заповіту у свому рідному місті Кремянці на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових стрільців.

                          
                            Радимо прочитати:

1. Веселки на тротуарах. Поезії. Київ "Радянський письменник", 1966.
2. Відцвіла шипшина. Повість і оповідання. Київ, "Радянський письменник", 1974.
3. Наречена сонця. Поезії. Донецьк, "Донбас", 1976.
4. Високе полум'я дня. Поезії. Київ, "Радянський письменник", 1980.
5. Твій тихий дім. Повість і оповідання. Донецьк, "Донбас", 1980.
6. Двадцять років і один день. Повісті. Київ, "Радянський письменник", 1984.
7. Двадцять років і один день. Повісті. Виданння перероблене і доповнене. Донецьк, "Донбас", 1985.
8. Слід зірниці. Поезії. Київ, "Радянський письменник", 1986.
9. Письма к другу. Публицистические ессе. Донецьк, "Донбас", 1986.
10. Силуети поетес. Літературні портрети. Київ, "Радянський письменник", 1989.
11. Прекрасні імена жіночі. Повісті. Донецьк, "Донбас", 1990.
12. Казка про хлопчика Ромчика і трьох чарівних коників. Дубно, "Наш край", 1991.
І3. Яничарська балада.. Поезія. Дубно, "Наш. край", 1993.
14. З сімейного альбому. Есе. Дубно, "Наш край", 1993.
15. Казка про Сонце і його синів-променів. Львів, "Каменяр", 1996.
16. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Київ, "Бібліотека українця", 1999.
17. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка.Друге доопрацьоване. Львів, "Сполом", 2000.
18. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Трете з іл. і дод. Львів, ЛА"Піраміда".2001.
19. Вибране сином. Поезії. Львів, "Сполом", 1999.
20. Рядок з літопису. Поезії. Львів, "Сполом",2000.
21. Ера України. Поезії. Львів, "Сполом", 2000.
22. І сказав Ісус. Поезії. Львів, "Сполом", 2000.
23. Ішла весна по місту. Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
24. Над озером холодної води.Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
25. Сонце, вітер і жінка.Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
26. Станція "Ворожба".Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
27. Соло для дівочого голосу. Автобіографічний роман. Львів,  "Добра справа", 2001.
28. Українка в світі. Переклади світової лірики. Поезії. Львів, ЛА "Піраміда", 2001.
29. "Нескорена Берегиня". Документальна антологія репресій проти українок у ХХ ст. за упорядкування Галини Гордасевич. Львів, ЛА"Піраміда", 2002.

13 березня рівно 10 років тому прийняла в своє лоно рідна земля Кремянця відому українську письменницю Галину Гордасевич - вічная шана і вічний спокій


***
На берегах тієї ріки,
Де колихалось латаття,
Розплелися мої вінки
І вицвіло плаття.
На берегах тієї ріки,
Де лебеді хлюпотали,
Порожніх гнізд чорні островки
Тільки і позостали.
На берегах тієї ріки,
Що вербами коси чесала,
На відстані моєї руки
Пройшла самотня русалка.
На берегах тієї ріки,
Що тече й не минає,
Минають дні, місяці й роки,
Тільки тебе немає.


Читайте твори тут:
http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=99409
http://vilavi.ru/pod/271006/271006.shtm
http://blog.i.ua/community/662/436622/

http://ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/19243/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=99409
http://vilavi.ru/pod/271006/271006.shtm

************************************





І відшумить весільний водограй,
Та як же знову свiту не радiти,
Коли народжуються в тебе дiти!
І ночi всi недоспанi дарма,
Коли воно лепече вперше: – Ма...
І ти – свята. І в серцi в тебе рай,
Хоч здаленiв весiльний водограй.
                                                                    *************************************

*************************************

- Їй би тепер 31 березня виповнилось символічні 77, але на жаль Галини Гордасевич немає з нами вже 11 років відтоді, як вона 11 березня відійшла у вічність." - такими словами розпочав свій виступ директор знаменитого львівського видавництва "Каменяр" п. Дмитро Сапіга. Власне з його ініціативи і відбулася ця урочиста подія вшанування життя і творчості відомої української письменниці, поетеси, публіциста та громадського діяча Галини Гордасевич. Разом з керівництвом Львівської обласної бібліотеки для юнацтва, що знаходиться в самому центрі міста коло Ратуші на пл. Ринок, та ще власного бажання, бо Дмитро Сапіга започаткував щомісяця проводити тут в якості реалізації проекту "Зустріч з книгою" різнопланові літературно-мистецькі заходи. На березень припало представити читацькій аудиторії 3-и томи "Вибраного" Галини Гордасевич, що вже побачили світ у видавництві "Каменяр" за минулі роки. 

Затишна невеличка читацька зала з величним склепінням старовинних львівських мурів першого поверху бібліотеки створювала надзвичайну естетичну приємність бути тут, вслухатися у витончену гру на скрипці прекрасного виконавця Богдана Дворника, що бездоганно співпадала в тональність з декламацією віршів знаної акторки-заньківчанки Тетяни Павелко. Класично свіча горіла на столі, щоб своїм живим полум*ям означити душевну присутність Галини Гордасевич, а поряд стосиками лежали книги з її творами, поезіями, з її думками і почуттями. І хоч відомий львівський поет Богдан Чепурко у своєму виступі зазначив, що митець не вмирає доти, доки живуть його твори, доки вірші поета звучать - то він живий разом з ними, проте мусимо сумно визнати, що з певного моменту цих творів вже ніколи не побільшає... В чому принадність таких зустрічей - це щира духовна єдність всіх присутніх, через що надзвичайно важко потім переповісти і передати весь той настрій піднесення і благородства, що був там присутній. То треба бути і відчути, після чого закарбувати в душі як сакральну цінність, на чому зробив особливий наголос у своєму виступі син і спадкоємець письменниці - Богдан Гордасевич. Оскільки значна частина присутніх була молодь і учні Гуманітарного ліцею, то він підкреслив, що їм варто пильно вдивитись в усіх присутніх тут особистостей, уважно вслухатись в усе ними сказане і запам*ятати, тому що це все є унікальні люди. Поетеса Ганна Вівчар одна з останніх із знаменитої плеяди львівських жінок-письменниць, до якої належали окрім Галини Гордасевич, і Оксана Сенатович, і Марія Хоросницька, і Жанет Максимович тощо. Присутній на зустрічі побратим Галини Гордасевич по фаху і по долі-недолі письменник Микола Петренко є просто унікальною величиною, бо особисто пережив і голод 33-го, і воєнні лихоліття, і сталінські табори - таких людей серед сучасних письменників вже більше немає! А хіба не унікальною людиною є директор "Каменяра" Дмитро Сапіга, що так само є чи не останнім представником видатного шляхетського роду, що в сучасній Україні рідкість неймовірна, бо винищенна вся наша еліта вщент. Хоча і з одного зерня може відродитись щедрий лан, якщо того припильнувати, до чого і закликав син письменниці Богдан Гордасевич, бо також пишається приналежністю до шляхетського священичого роду Гардасевичів, нехай і не такого гучного, як вельможні Сапегі. Не обминули увагою і присутнього серед публіки відомого художника Миколу Горду, що єдиний з митців живопису є автором прижиттєвого портрету Галини Гордасевич. Завершив свій виступ син письменниці не менш ефектним представленням присутнього на урочистостях гостя з Кремянця, де народилась і навічно упокоїлась письменниця, - п. Романа Дубровського, що спеціально приїхав до Львова в якості представника кафедри української мови та літератури Кеременецької гуманітарної академії, щоб вручити сину письменниці Богдану книгу-монографію "Галина Гордасевич: життя і творчість" за авторством відомих кременецьких дослідників Валентини та Гаврила Чернихівських. Книга була написана до відзначення ювілейної дати 75-річчя Галини Гордасевич і тривалий час йшла до свого оприлюднення та адресантів, але врешті-решт дійшла. Важливу тему про Галину Гордасевич як громадсько- політичного діяча розкрив присутнім професор університету ім. Івана Франка п. Богдан Якимович, який багато часу провів пліч-о-піліч з Галиною Гордасевич у Демократичній партії України від часу її утворення, а також в багатьох інших громадсько-політичних акціях. Галина Гордасевич була завжди не передовій боротьби за Україну і народ на всіх рівнях цього нелегкого чину і як письменник, і як політик, і як громадянин. Вона була найпершою, хто організовувала на Донбасі установчі зібрання Товариства української мови та Народного Руху України, Демократичної партій України та ще цілого ряду різних громадських товариств як Спілка матерів України тощо. Декілька раз балатувалась Галина Гордасевич у депутати різних рівнів, але зазнала у тому долі аналогічної у Івана Франка, бо ніде не була обрана, тому що не вміла гарно брехати і обіцяти того, чого виборцям хотілось би почути, але не можна було виконати реально. То була людина честі і справедливості, а таких дуже і дуже мало як серед наших політиків, так і в багатьох інших українських державних установах, тому ми й борсаємось в нікчемності суспільних негараздів. Галина Гордасевич була тим взірцем громадянскої мужньості, який треба пам*ятати назавжди. А найточнішою епітафією про Галину Гордасевич є рядки "І хоч брела крізь горе бродом / Була я зі своїм народом" з символічного циклу поезій письменниці "Острозькі сонети". Найкращим свідченням вдалого заходу є те, що публіка не поспішає розходитись після закінчення, а хоче і продовжує спілкування приватно з учасниками дійства. Зокрема Богдан Гордасевич подарував кожному з присутніх по одній із збірочок поезій Галини Гордасевич з проекту "15 + 1", а потім ще довго роздавав автографи разом зі своєю особистою збірочкою поезій в стилі андеграунд, яка присвячена мамі. Купували також книжки Галини Гордасевич у видавництва "Каменяр", що є найкращою ознакою небайдужого читача і гарною підтримкою українського видавця. Однозначно захід щодо вшанування 77-ї річниці письменниці Галини Гордасевич вдався на славу, а це приємно усвідомлювати в час значної економічної і одночасно й духовною кризи в Україні. Відродження духу - найперша складова відродження держави та її економіки, а тому берімось діяти, змагатись і перемагати! Також варто оприлюднити своєрідну заяву Богдана Гордасевича, коли він сказав, що перші 5 років після смерті Галини Гордасевич він вважав своїм обов*язком завершити розпочаті нею справи, як видати окремою книжкою автобіографічний роман "Соло для дівочого голосу", видати наступні 4 готові збірки поезій з проету "15 + 1", перевидати дуже важливу книгу-розвідку "Степан Бандера: людина і міф", а ще завершити роботу над головною працею Галини Гордасевич, яка певним чином і вкоротила життя письменниці через надвиснажливу працю над нею, а саме - мартиролог "Нескорена Берегиня" про 115 жінок-політв*язнів, що стали жертвами московсько-комуністичного терору у 1919 - 1991 роках. Всі ці роботи були успішно завершено сином, а потім за його ініціативи було проведено презентації всіх видань громадськості як у Львові і Дублянах, так і в Кремянці та Тернополі, а ще у Донецьку, Києві, Новоград-Волинську та Нововолинську, Стрию і Червонограді, Ужгороді, Черкасах тощо. Після чого, як зауважив Богдан Гордасевич, він визначив свою місію стосовно мами як завершену, бо є і сам творчою людиною, має чимало задумів, а потім як він зазначив дослівно: "Мама писала все не для мене, а для людей, тому я і вважаю, що не я, а люди повинні перейматись долею і значенням творчої спадщини Галини Гордасевич. Їм належить визначати, їм належить читати, їм належить шанувати, отже і організовувати подібні заходи, як ось цей, що відбувся. Як син я з щирою душею готовий відгукнутись на кожну ініціативу громадськості, проте сам особисто вже нічого не організовую стосовно мами, окрім суто сімейних урочистостей".   Одразу по смерті письменниці її син утворив Видавничо-благодійний фонд імені Галини Гордасевич, але не як юридичну установу, а виключно як інформаційно-організаційний центр, що не займається коштами і не проводить жодних фінансових оборуток, а переймається виключно допомогою у доступі до праць та архівів письменниці усім бажаючим науковцям та видавцям, і ще популяризує й розповсюджує свої та інші виданння посеред українського обширу. Хто зацікавиться співпрацею з ВБФ ім. ГГ та Богданом Гордасевичем, можете надсилати повідомлення або дзвонити за телефором 0978228421, або листовно на адресу: вул. Тараса Шевченка д. 400 к. 61, м. Львів-69, 79069. Також ще хочу повідомити, що у нас є вже домовленність з Богданом Гордасевичем про інтерв*ю або й ширшу розмову про все, що може бути цікаве читачам, отож найближчим часом розпочнемо цю публікацію. Сподіваємось на зацікавлену реакцію у тому числі чекаємо на запитання до вищезгаданого співрозмовника за вищевказаною адресою. Зиновій Зимний ІМ "Відверто"

Галина Гордасевич (справа) з батьками: о. Леонід і Олена Збірка поезій "І СКАЗАВ ІСУС" Присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок, що передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко Від автора Коли мені ще й двох років не було, – я цього, звичайно, не пам’ятаю, це згадувала мама, – отож, коли мама приходила в церкву зі мною на руках, я, ще не вміючи як слід вимовляти слова, вже тягнула за хором:”Осі, милю!” – що мало означати:”Господи, помилуй!” По батькові я належу до спадкового роду духовенства. В Острозі в церкві служив мій прадід Павло. Священиком був мій дід Олександр; арештований в 1940 році, він не повернувся додому. Священиком був мій батько Леонід, якого арештували в 1946 році, і в Україну він повернувся з Колими лише через 23 роки. Він і помер від інфаркту в дорозі до церкви, де мав правити службу. Біблію, – і то церковно-слов’янською мовою, – я прочитала, коли мені було років десять. Звичайно, я тоді ще не була в змозі осягнути всю мудрість цієї геніальної книги, але дитячий розум міцно запам’ятав зміст, і колись я вже писала, що Біблія – це одна з чотирьох прочитаних в дитинстві книг, на яких базується вся моя освіта. Тому мої вірші релігійної тематики – це не данина моді, вони виношувалися в моїй підсвідомості все життя, щоб у потрібний момент появитися на світ. В більшості випадків народження цих віршів не пов’язане з якимись конкретними подіями. Хоча “Звізда Полин” таки викликана Чорнобилем, але написана через три роки. “Остання вечеря” написалася мені незадовго після “Різдва”, а вірш “Кажуть: пустеля цей ниций світ” прийшов до мене в березні 1991 року, коли я була в Литві і слухала концерт місцевої єврейської молоді. В збірку ввійшли також кілька віршів, які просто є роздумами над сенсом життя і його минучістю, бо такі роздуми обов’язково приводять нас до вічного питання: то ж чи є над нами якась Вища Сила? Молитва Ангеле Божий, хоронителю мій! Бережи мене і вночі, і вдень, Коли сонце пече і коли сніговій, Від хижих звірів і злих людей. Ангеле Божий, Хоронителю мій! Коли горе чорний день принесе, Коли сльози пекучі підступлять до вій, Дай мені силу знести усе. Ангеле Божий, хоронителю мій! Над Тобою небо ж таке голубе! Коли в серці моїм загніздиться змій, Дай мені силу здолати себе. Перстень царя Соломона Поверни, царю, круг пальця мене. Повір, премудрий, – і це мине, Образливо?.. Гірко?.. Біль серце тне? Треба потерпіть – і це мине. А цариця Савська була ж наче пальма... А цар персня зриває з пальця. А з персті земної ще раз змигне:

– І це мине!

ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА (нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м.Львів). Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка. Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці. Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині, відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви. Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу. Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г. заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень, співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25. Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну. Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір до батька, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно. Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася. З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті "Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлак. Там познайомилася з Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружила. 1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.. Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років. У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір. 1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ. 1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка. Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог. Бібліоґрафія Г.Гордасевич Г.Л. Степан Бандера: людина і міф. - Львів: В-во "СПОЛОМ", 2000. - 192 с. з іл. Г.Гордасевич. Соло для дівочого голосу. – Дзвін, ч. 2 – 3, 2001 р. (Автобіоґрафічна повість). Клавдія Бачинська. Згасла зірка Волині. - Українське слово, ч. 20 (3072), 2001. - 17 травня. Петро Гоць. Галина Гордасевич серед нас. - Шлях перемоги, ч.13 (2500), 2002. - 21 березня. Надія Романюк. "Жила. Любила. Плакала. Сміялась". - "Дзеркало тижня, № 314 (389), 2002. - 13 квітня.  2.03. 2004 р. Василь Овсієнко

Сайт Видавничо-благодійного фонду імені Галини Гордасевич (ВБФ ГГ) створено для популяризації творчого доробку письменниці з нагоди її 77-річчя від дня народження 31 березня 1935 р. Головним завданням сайту http://fondhg.io.ua/ є найповніше зібрання творів письменниці Галини Гордасевич  та оприлюднення її архівів, світлин, щоденників тощо. Допоміжним завдання сайту є висвітлення діяльності ВБФ ГГ. Надідеєю і завданням проекту ВБФ ГГ і цього сайту є розвиток і поширення всього українського, що було, що є і що буде! Автор проекту і виконавець - син письменниці Богдан Гордасевич Слава Україні! Героям слава! Бог!  Україна!  Свобода! Будьмо! ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА (нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м. Львів). Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка. Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці. Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині, відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви. Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу. Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г. заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень, співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25. Як неповнолітню,її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну. Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір (м. Сусуман, Колима) до батька, який став вільнонаємним на золотих копальнях після відбування там терміну ув'язнення, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно (теп. Донецьк). Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася. З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті "Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлат. Там познайомилася з Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружилась. 1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.. Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років. У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір. 1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ. 1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка. Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.

                                  ОГОЛОШЕННЯ

30 БЕРЕЗНЯ 2012 Р. О 16 ГОД У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ДЛЯ МОЛОДІ ТА ЮНАЦТВА (Пл. Ринок, 9)  ПРОЙДЕ УРОЧИСТЕ ЗІБРАННЯ З НАГОДИ ВШАНУВАННЯ 77-ЛІТТЯ ВІДОМОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ГАЛИНИ ГОРДАСЕВИЧ.

ОРГАНИЗАТОР ЗАХОДУ ДИРЕКТОР ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА "КАМЕНЯР" ДМИТРО САПІГА ЗАПРОШУЄ НА ЗАХІД ВСІХ ШАНУВАЛЬНИКІВ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ, А ТАКОЖ ПРОПОНУЄ ПРИДБАТИ ТРИТОМНИК ТВОРІВ ГАЛИНИ ГОРДАСЕВИЧ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЯКОГО ПРОЙДЕ В ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ УРОЧИСТОСТЕЙ.

В ЗАХОДІ ВІЗЬМЕ УЧАСТЬ СИН ПИСЬМЕННИЦІ - БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ

Галина Гордасевич,  перша поетична збірка


ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ
 
В психології є таке поняття - кольоровий слух . Це означає, що в деяких людей звуки викликають кольорові асоціації. Але явище це суто індивідуальне, різні люди одні й ті ж звуки "бачать" в різних кольорах. Інша справа, коли йдеться про зв'язок звуків з емоціями. Тут є всі підстави твердити, що, принаймні в межах одного етносу, люди використовують одні й ті ж звуки для експресивного виразу однакових емоцій. Я спробую довести це на прикладі української мови і аналізуючи лише голосні звуки, але спочатку мені хочеться навести один невеликий ліричний вірш сучасної поетки Галини Гордасевич, який і викликав у мене бажання дослідити поезію методами статистики.

Над тихим озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди,
Над тихе озеро холодної води.

А в тій воді купалися зірки!
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Тоді: "Моя - а" - кричав ти, і луна
Тобі покірно: "Я-а-а!" - відповідала,
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірна, лагідна луна.

А, може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний підступає в серце.
"Твоя-а!" - кричу я, а луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

А тепер давайте поміркуємо над голосними, можна в алфавітному порядку.
Отже "а" - виражає переляк, погрозу, відчай, біль, незадоволення, а ще вживається для передачі далекого гомону, відлуння. Це широкий голосний, який потребує глибокого вдиху і такого ж видиху. "Ах, яка краса!" - скажете ви, зайшовши в сосновий ліс і набравши повні груди повітря, сповненого запахом живиці. "А-а-а!" - відповість вам луна, коли ви голосно гукнете.
Назвемо звук "а" - відлунюючим.
І зовсім інший звук "е" - він вживається для виразу сумніву, незгоди, вагання, недовір'я  ("Е-е-е, куме, це ви щось той...".
Назвемо звук "е" - скептичним.
Звук "і" означає піднесення, подив, захоплення. Коли діти перебувають в стані бурхливої радості, вони вищать, тобто вигукують "і-і-і!".
Назвемо звук "і" - радісним.
Знову ж таки в цілком протилежному значенні вживається звук "о" - це вираз жалоби, смутку, страху ("О Господи, як то тяжко тії дні минають!"). На театральній масці, яка має означати сум, губи малюють округло, у вигляді літери "о".
Отже, є майже всі підстави назвати звук "о" - печальним.
Залишається у нас звук "у", який вживається, щоб передати звуки, що викликають почуття страху (вовче виття, завивання вітру, сирену тривоги). Коли з дітьми граються і зображають якогось "бабая" чи "бабу-ягу", то звичайно говорять: "У-у-у, а де тут неслухняний Івасик?"
Це низький і грубий звук, тому назвемо  звук "у" - звуком страху.
А тепер проаналізуємо наведений вірш з точки зору частоти вживання в ньому різних голосних звуків. Отже, перша строфа:

Над тихим озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди,
Над тихе озеро холодної води.

В цій строфі так звана лірична героїня розповідає про себе: осінь, вона самотня над озером, кохання лишилось в минулому. Рахуємо голосні звуки і отримуємо результат: звук "у" вжито в ній лише 3 рази, стільки ж звук "а", дещо більше "е" - 8, ще більше - 17 - "і" , але перше місце - 22 - займає звук "о", покликаний передати той печальний настрій.
Друга строфа:

А в тій воді купалися зірки!
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Героїня згадує минуле щастя, навіть не просто згадує, вона подумки повертається в нього, вона знову відчуває себе щасливою, і на перше місце - 20 - виходить високий срібний звук "і", далеко позаду - 9 - полишаючи сумний "о", а також "а" - 10, не кажучи вже про "е" та "у", на долю яких приходиться лише  2 рази.
Що ж маємо в, третій строфі?

Тоді: "Моя-а-а!" - кричав ти. і луна
Тобі покірно: "Я-а-а!" - відповідала.
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірна, лагідна луна.

Щастя триває. Може, трохи спадає ота хвиля піднесення "і" вже лише 13, потроху знову повертається печаль - "о" стає 12, "у" лишається на рівні 2, але "е" лише 1, тобто ніяких сумнівів ще нема, зате на перше місце - 18 - виходить "а" - ота луна.
Сумніви прийдуть у четвертій строфі.
А, може, ніякого щастя не було, може, все це нездійснена мрія, яка лишилась в минулому, а тепер пам'ять мимоволі перетворює її в реальність?

А може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний застилає серце,
"Твоя -а!" - кричу я, а луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

І як на зміну настрою відгукнувся звукопис? Різко падає дзвенюче "і" - всього 4, дещо менше - 10 - печального "о", а також широкого "а" - 13, зате на перше місце, - правда, теж 13, але цей звук значно рідше вживається в українській мові, - виходить скептичне "е". Звук "у" лишається на рівні 3.
Цей вірш відразу привабив мене, як тільки я з ним познайомився. Я подумав: основне - це його настрій. Потім почав думати: а чим же цей настрій створено? Він мелодійний, подумалось мені, в ньому багато голосних звуків. А потім мені закортіло порахувати, скільки ж яких звуків у ньому ужито, і з результатами моїх підрахунків я щойно вас познайомив.

Зиновій Зимний

Більше є тут:
ВБФ Галини Гордасевич
http://fondhg.io.ua/

Відзначено ювілейну дату 80-річчя від дня народження відомої української письменниці Галини Гордасевич на її батьківщині - у місті Кремянець.











http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812342
радіо "Культура"
Тема: "Межи мною і вільним світом…". Передачу присвячено Галині Гордасевич, яка багато зробила для українського руху на Донеччині. Гостя - письменниця, журналістка Любов Голота
31 березня 2015 р.

http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812351
Поезія Вірші Г. Гордасевич читає Л.Уласовська.

31 березня відомій українській письменниці та поетесі Галині Гордасевич виповнилось би 79 років з дня народження, але на жаль її вже немає з нами 13 років. Однак є її творчість, що навічно буде з нами. Пропоную ознайомитись з одним з оповідань Галини Гордасевич, що постає актуально своєю темою миру і війни на сучасний стан в Україні.

більше тут: http://fondhg.io.ua/


Твій тихий дім

Собак було двоє. Один був білий, круглий, кудлатий і дуже життєрадісний. Другий чорний, довгий, гладенький і дещо меланхолійний. Незважаючи на таку відмінність в зовнішності й темпераменті, не було на світі кращих друзів. І обоє вони були такі симпатичні, що всі довкола їх любили. Просто неможливо було не любити цих милих песиків. Одна тільки руда кішка терпіти їх не могла і все намагалась підстроїти їм якусь капость. Через те наші друзі не раз потрапляли в скрутне становище, але щоразу врешті-решт виходило, що руда кішка знову пошилась у дурні.[ Читати далі ]