P.S. И мальчики чтоб тоже так не фоткались.

1912 год: "...Дорогой мой, я в неописуемом восторге! Ваше литературное творение меня поразило; оно умно, тонко, изящно, многогранно, и, уверен, при повторном прочтении оно заиграет еще более яркими красками, не говоря уже о том, что вам и ему уготована удивительная, длинная и счастливая судьба!"

2012 год: "Гы :) +1! Пешы исчо!"

(с)

Ищу энергичного мужчину!

О себе: сад, виноградник, огородик 40 соток 

Сурьёзное кино о суровом быте моряков в открытом океане, где нет места хиханькам и хаханькам.

В главных ролях:
Суровый матрос в серых трусах - Геварыч
Не менее суровый матрос с баяном - Сухов
Суровый офицер с биноклем в чёрном кителе - Давигадофф
Весёлые офицеры в белых кителях - неизвестные, но жутко популярные блогеры портала i.ua




источник вдохновения 563 камент

       Кана озирнулася... Місто видавалося безлюдним, зважаючи на пізню годину, але ще можна було почути глоси чоловіків, яких саме намагалися витурити (хоча і в доволі чемній формі) з шинку, розташованого при головній площі міста. Наближався час, коли крокувати вулицями міста мали право лише солдати варти та порівняно нечисленні представники місцевої знаті. Заможність дає деякі переваги... А втім...

       ...Незадовго до цього масштабні бойові дії на півдні країни, коли навалу племен "степової спілки" насилу вдалося втримати, коштував життя не тільки представникам простолюду, але й багатьом "нобілям", які очолювали військові загони. Разом з тим примара перемоги була доволі невиразною і гостро стояла потреба поповнення війська. Населення, як йому і належить, не спішило зростати. Натомість королю Асґрубу довелося, згідно з реаліями часу, вдатися до щедрот своєї скарбниці, яка за несприятливих обставин могла відкритися вже зовсм не для тих, до кого він мав прихильність.

       Двоє чоловіків, заточуючись, вийшли з шинка. Долинув грубий тренований голос:

- Послухай, Хільбраде, а чому це в тебе плащ пропалено у стількох місцях?

- Розумієш, то на мене якось дмухнув червоний дракон!

- І з чого б то ти поліз до червоного!?

- Та в мене ж вистачає розуму аби не смикати за хвоста кам'яного!

       Почувся гучний регіт. А втім, за цими двома спостерігала не тільки Кана, але й кілька чоловіків, які стояли на іншому боці площі неподалік від собору. Їх не можна було як слід роздивитися через накидки з доволі грубої тканини та каптури, які закривали обличчя та робили дещо схожими на примар. Кана, призвичаєна до темряви, могла більш-менш виразно роздивитися подібні деталі. Сам ж вона загорнулася у дорожній плащ зі шкіряними смугами для додаткової міцності й підкладкоя, яка дозволяла у разі потреби використовувати його замість ковдри.

       Кана наблизилася до будівлі зі стрімчастими шпилями, й притулившись спиною до стіни, почала поглядати як на одних, так і на інших. За кілька хвилин Хільбрад та його компаньйон порівнялися з дивними постатями.Почувся брязкіт заліза й у темряві щось зблиснуло. Це не віщувало нічого доброго й Кана підбігла до людей. Відвідувачі шинку саме намагалися витягти свою зброю з піхов. Натомість їй вдалося відразу ж завдати гарного удару, від якого один з нападників осів на землю. Чоловіки, не зважаючи на доволі вдалі (та витратні) відвідини "громадського закладу", порвіняно добре трималися та відбивали удари. Нова комбінація дівчини виявилася не менш успішною і ще одна "примара" впала у куряву. Двоє інших "осіб у каптурах", швидко зорієнткувавшись, кинулися до найближчого провулка, звідки вони явно розраховували потрапити до "грабіжницьких вулиць".

       Останні залишки хмелю у голові Хільбрада ще вирували, коли він поглянув на того, хто так несподівано втрутився у бійку. Доволі гнучка постать, яка разом з тим явно мала досвід у володінні зброєю, до того ж, не найгірший. Але темрява все одно не була такою вже "прозорою", оскільки місяць вже встиг сховатися за хмарами.

       Кана вирішила не ускладнювати собі життя можливою зустріччю з вартовими, які саме мали патрулювати вулиці, й запропонувала "шановним лицарям" пройтися цієї пори вулицями чудового міста. Зважаючи на останні події, чоловікам лишалося тільки погодитися. Освітлення на вулицях фактично не було й тільки де-не-де промінь падав зі шпарини у якомусь вікні.

       Казарми королівської гвардії розташовувалися за кілька кварталів від площі й шлях був знайомим трохи чи не кожному солдату. Поруч знаходився порівняно невеликий, але ошатний на вигляд, будиник начальника, де він і жив. Разом з тим кімнат та "господарських приміщень" у ньому було вдосталь. Перед входом стояли на варті двоє воїнів, які віддали честь, побачивши наближення "керівництва". Одного з них одразуж відрядили до казарм аби звідти направили когось на "місце інциденту". Іншого ж відіслали до того-таки шинка по пляшку найкращого вина, як тільки можна було  у ньму знайти (оскільки саме тут зазвичай відбувалися пишні святкування перемог і шановні "пани офіцери" не скупилися при нагоді заплатии відповідні кошти за належну "якість").

       Тільки вже у вітальні, сівши з гостями у крісла перед каміном, Хільбраду вдалося належним чином роздивитися дивного воїна, який так вдало трапився їм у нагоді. Ним виявилася приємн на вигляд моложава жінка, зовнішній вигляд якої свідчив про тривалі тренування та навіть... Наявність відповідного досвіду.

       Некваплива розмова зав'язалася у поважному тоні. Кана розповіла, що належить до воїнського роду з країни, яка знаходиться на схід від володінь короля Асґруба. Разом з тим її цікавили інші держави, а також було значне баження опанувати щось нове та незвичне, удосконаливши свої навички володіння зброєю. Не зважаючи на значний подив від того, що розповіла співрозмовниця, Хільбрад запропонував їй свою допомогу аби підкреслити свою вдячність. Кана ж одразу попрохала аби її зарахували до війська Його Короівської Милості. Це вже не дуже здивувало капітана. Він відзначив, що війна забирає чимало людей, а навіть з-поміж тих, хто є наближеним до короля. Що ж до умов зарахування до гвардії, то відповідні списки особисто затверджує "Й.К.М." і для цього зацікавлена особа повинна мати доволі високу підготовку (якнайкраще володіючи зброєю) та, що є бажаним, відзначитися якоюсь заслугою перед королем. Але, як сказав Хільбрад, порятунок життя капітана королівської гвардії вже вартий деякої уваги... Як і життя королівського майордома Ерґла.

У подальшому...

       ...Кані вдалося отримати місце у королівській гвардії, а ще за два роки вона обійняла посаду капітана... Сумуючи за доброї пам'яті капітаном Хільбрадом, який загинув захищаючи життя Його Короівської Милості у кривавій битві. Прослуживши п'ять років на цій посаді та отримавши відповідну платню, вона вирушила з почтом зі своїх слуг у східному напрямку. 

З наступною частиною Ви можете ознайомитися переглянувши оповідку "Королівська гвардія: просування по службі"

Шикарно!

Ты помнишь, дружище, вьетнамские кеды?
Коленную выпуклость детских колгот?
Настольный хоккей у блатного соседа?
Дай, Боже, мне памяти, какой это год?
А помнишь те, вязаные рукавицы,
 Да-да, на резинке из старых штанов,
Родителей наших счастливые лица
…Гагарин… Харламов… Блохин… Моргунов…
Ты помнишь – мы жвачку жевали неделю,
На ночь в холодильник её положив?
Ты помнишь «Орленок»? Вот это был велик!!!
Разбит он, до наших детей не дожив…
На школьном дворе помнишь лихость былую?
И первый, с ночевкой в палатках, поход?
И, помнишь, РЕШАЛИСЬ мы на поцелуи…
Дай боже мне памяти, какой это год?
Так если ты помнишь – вон душу на плаху!
Какая Европа, Америка, ..ля? «Несчастное детство»? –
Идите вы на фиг
Счастливей – не будет уже у тебя...

Массаракш достиг Масаракшаны


iris s
Приезжаю я в Эфиопию, а БМВ не той модели. Падлец.




Гева мониторит ленту.


Главмех на прогулке


Сухов радуется жизни, потому что в тот день его никто не поймал на проходной хлебобулочного завода.


Срач по вопросам в которых все имеют более чем отдалённое представление.


И ещё, автаритетно заявляю что у МышаВсарафане очень очаровательные коленки.
Я их видел.

      Этого я не знаю. У меня никогда не возникало с этим проблем. Разве что бывший муж упорно не желал меня отпускать. Но муж – это «чуть-чуть не считается». 
      …И вот передо мной стала проблема: с этим мужиком пора «завязывать». Намёки он в упор не видел. Тогда я придумала коварный план: пусть он меня бросит. Надо надавить ему на больное, и он сам от меня отвернётся. Целью атаки я выбрала его кошелёк. Мужчины почему-то очень нервничают, когда женщина посягает на его кошелёк. Да, я буду стервой. Меркантильной стервой, подумала я. В очередное наше свидание я завела волынку о своей нелёгкой жизни, обвинила его во невнимательности и эгоизме и поставила перед фактом: хочу денег. Он с готовностью вывернул портмоне и карманы, вывалил передо мной на стол всё, что у него было, извинился за свою чёрствость и пообещал исправиться. Я охренела, но деньги взяла. Чувствовала я себя при этом плохо. Потому что в глубине души я порядочный человек, а просить деньги у мужчин стесняюсь по жизни. Что ж, стерва из меня, как из дерьма – пуля. С этим поражением пришлось смириться. 
      После некоторых раздумий я придумала истерику. Мужчины не любят истеричек. Да… Истерика – не мой жанр. Я даже выяснений отношений на дух не переношу. Но, «надо, Натаха, надо» - сказала я себе. В очередное свидание я приступила к выполнению плана. Легкий ужин. Ужин – потому что я с работы и меня надо покормить. Выпила чуть-чуть для храбрости. Потому что оказаться на улице вечером в нетрезвом виде мне не улыбалось. А то, что я в ближайшее время окажусь на улице, не вызывало у меня сомнений. Итак, бахнув для храбрости, я начала показательное выступление. Я чё-то там вещала на повышенных тонах, размахивала руками, увлеклась и стала бегать по комнате. Время от времени я выскакивала за кулисы (в коридор), чтоб сделать передышку. По рассеянности забежала в спальню, в недоумении посмотрела на кровать, вспомнила про цель своего визита и вернулась к истерике. Он сидел за столом, нога на ногу, смотрел в пол и курил одну за другой. Когда я появлялась на сцене и начинала очередную тираду, он поднимал голову и смотрел на меня удивлённо. Бедный мужик, он ничего не мог понять. Да я сама не понимала, что я там несу. Внутренне содрогаясь от омерзения к себе самой, я выдала сакраментальную фразу: «Все мужики козлы, и ты не исключение». Потом я выдохлась. Села за стол и заплакала от жалости к себе. Он начал меня утешать. Даже на «козла» не обиделся, сволочь! В общем, и в этот раз моя попытка с треском провалилась. 
      Ну надо ж было что-то делать! И тогда я стала ему рассказывать, как сильно хочу замуж. Мужчины не любят женщин, которые хотят замуж. Я где-то это читала, дооо. И я ему подробно рассказывала, как я мечтаю о нормальной семейной жизни, о тихих вечерах перед телевизором, субботних прогулках в зоопарк и под луной… совместный отпуск на море. Он рассыпался в понимании и соболезнованиях, сказал, что жену, детей, внука не бросит, и это всё. Я в отчаяньи сказала, что нам надо расстаться, потому что встречи с ним отвлекают меня от поставленной и желанной цели - замужества. Он с этим не согласился.
      Когда в очередной раз он пригласил меня на дачу на выходные, я, плохо скрывая злорадство в голосе, сказала что еду с друзьями за город. Бухать и трахаться. Он сказал, что дело это хорошее и пожелал хорошо провести время. После выходных позвонил, справился о самочувствии и повторил приглашение на дачу.
      Тогда я решила, что терять мне уже нечего. Так низко я еще никогда не падала, так что уж теперь?! В очередное свидания и сказала, что я его не хочу. Что он меня в постели не устраивает. Что вот здесь мне давит, там натирает, а вот так мне вообще больно. Всё вместе причиняет мне дискомфорт, действует на нервы и напрочь отбивает желание секаса. Я наивно надеялась, что после таких слов меня выкинут из своей постели и из жизни заодно. Но он радостно вскричал:
      - Тю! Так шо ты мне раньше не говорила?! Сейчас мы это исправим! – и полез меня раздевать. 
      Ну всё, пиздец мне – подумала я в то время, как меня располагали на подушках поудобней. – мне попался какой-то монстр. Бездушный, чёрствый эгоист! Ему пофиг мои чувства, да! Ему даже пофиг, что у меня к нему нет никаких чувств! Ему важно только собственное удовольствие. У него же шкура, как у слона! Нет! – как у носорога! У него же стрессоустойчивость сытого удава! Он же не одну любовницу пережил на своём веку! В кого я вляпалась?!
      Оставалось одно: не отвечать на звонки. Он прописался в моём мобильном под именем «Фу ты ёлки-палки». Потому что это была первая мысль, которая приходила мне в голову, когда я видела его имя на дисплее. После этого телефон отправлялся в ящик стола (если я была на работе) или под подушку (если я была дома). 
      Всё лето он не звонил. Но наступила осень. А там и зима не за горами. Долгие вечера, когда так уютно лежать рядом с теплым телом после секса… Вдруг он обо мне вспомнит?! Господи, спаси и помилуй! 

P. S. Нужен мужчина. Срочно! А то мне скоро не о чем будет писать.