хочу сюди!
 

светлана

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «харків»

Харків. Площа Конституції

Ну ось і почалося, стартує широкомасштабна робота по Харкову. Опис вулиць, історія, цікаві факти то що … Буде дуже багато ;)Починаю з Площі Конституції — центральна площа Харкова, що виникла між Харківською фортецею та міськими поселеннями на півночі та сході і стала місцем становлення торгівельної «міці» міста. В 1659 р. тут відбувся перший міський Успенський ярмарок.За час свого існування площа змінила багато назв:Ярмаркова площа – з другої половини 17 ст. і до 19 ст., оскільки на ній проходили щорічні Успенські ярмарки.Микільська площа – за назвою сторожової вежі, яка стояла раніше на місці сучасного Університету мистецтв (будинок №13).Миколаївська площа – з червня 1919 р. до кінця грудня 1919 р., в період перебування в місті Добровольчої армії. Назву площі визначила Миколаївська церква (існувала в 1896-1930 рр.), яка знаходилася між сучасними будинками №18 та №20. Храм було знесено з метою організації безпечного трамвайного руху.Площа М. С. Тевелєва – з січня по червень 1919 р. і з 1920 по 1975 р., названа на честь більшовика, члена підпільного губкому РКП (б), убитого німецькими окупантами в 1918 р.Площа Радянської України – з 1975 р. по 1996 р.Площа Конституції – з 1996 р.

Західну частину площі починає велика гарна будівля в стилі неокласицизму – колишній прибутковий будинок страхового товариства «Росія». Нині будівля називається – Палац праці (площа Конституції, №1). Побудовано будинок в 1914-1916 рр. (арх. І.О. Претро). Назва «Палац праці» пов’язана зі столичним періодом життя Харкова – тут розташовувались Наркомат праці та Всеукраїнська Рада професіональних союзів. На першому поверсі будинку знаходяться різноманітні магазини, а верхні поверхи зайняті численними офісами.

Будинок колишнього магазину залізних виробів Пономарьова та Рижова (площа Конституції, №3) побудований у 1894 р. в стилі бароко за проектом невідомого архітектора. У 1954 р. в будинку було надбудовано два поверхи(арх. Д.Л. Зеліченко), а через рік – прибудований житловий будинок з магазинами. В радянський час в ньому розташовувався магазин «Люкс» – «Все для жінок», а в наш час магазин «Адідас».

В будинку за адресою площа Конституції, №7 розташована Харківська міська рада. Першу будівлю для міської думи на цьому місці було побудовано в 1885 р. за проектом Болеслава Міхаловського. Близький до сучасного вигляду будинок набув в 1932 р. після реконструкції в стилі постконструктівізму (арх. В.Троценко та В. Пушкарьов).

Далі ,на площі Конституції, №11, знаходиться будівля Університету мистецтв ім. Котляревського. Будинок побудували у 1900 р. з використанням елементів стилів ренесансу та бароко (арх. Б. Міхаловський).

Продовжує архітектурну тему ще один будинок , який також належить Університету мистецтв ім. Котляревського (площа Конституції, №13). Спочатку будинок був двоповерховим . Тут знаходився магазин галантерейних товарів фірми «Альшванг». У 1925 р. будинок надбудували (арх. О.В. Лінецький). В часи НЕПу тут розміщувалася Товарна біржа, потім до війни – видавництво газети «Комуніст» . В 60-х рр. 20 ст. було безповоротно втрачено скульптури, які прикрашали будівлю.

Прекрасна будівля Торгового банку (Московського купецького банку) на площі Конституції, №26 також побудована архітектором О. Бекетовим в 1899 р. в традиціях західноєвропейського модерну. Будівля постраждала в роки Другої світової війни і була відновлена в 1949 р. (арх. Н. Підгорний), після чого в ній розмістився Всесоюзний науково-дослідний інститут організації шахтного будівництва, а потім – Будинок науки та техніки.

Ще одне творіння архітектора О.Бекетова в стилі модерн – будівля Волзько-Камського банку, 1907р.(площа Конституції, №24). До революції в будинку працював магазин екзотичних рослин І. Кабештова. В столичний період будівлю займав Наркомат охорони здоров’я. В 1960 р. будинок було реконструйовано для Театру ляльок ім. В. Афанасьєва (арх. Б. Клейн, Є. Любомілова).

За невеликою площею, на якій, як уже згадувалося вище, свого часу стояла Миколаївська церква, а потім проходили трамвайні колії, знаходиться Факультет фізичного виховання Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (площа Конституції, №18). Будинок зведено в 1914 р. в стилі модерн (арх. Ф. Лідваль, Л. Тервен) для Азовсько – Донського комерційного банку.У 2003 р. на даху цього будинку було встановлено скульптуру «Скрипаль на даху»/ «Скрипач на крыше» (ск. С. Гурбанов),що є своєрідною даниною поваги творчим людям міста.

Дивитись ще багато про Харків. Площа Конституції

Я вірю в Донбас, вірю в українців !

ТВі. Про тих, хто нам допоміг.

За 10 днів нам перерахували майже 3 мільйони гривень. Це були звичайні громадяни, частина з яких побажала залишатися неназваною. 11,5 тисяч громадян взяли участь в акції «Врятуй ТВі». Ще 2 мільйони гривень перерахувало ВО «Батьківщина». Ми прийняли би допомогу і від інших партій, громадських рухів, підприємств. Проте ми відразу наголосили, що наше мовлення і надалі залишатиметься незалежним, зокрема і від наших спонсорів та благодійників.

Для мене надзвичайно цікаво було подивитися хто і звідки перераховував кошти. Ось короткий аналіз:

Можу сказати , що вперше українці довели, що готові до масових громадських дій, які підтримують, у тому числі, і фінансово. А тому скепсис стосовно створення громадського телебачення, самоорганізації українців, є абсолютно невиправданим.

І ЦЕ ПРИ ТОТАЛЬНОМУ ЗАЛЯКУВАННІ ЗЕКОМ ЄНАКІЄВСЬКИМ, УКРАЇНЦІ Я ВАМИ ПИШАЮСЬ !


91%, 32 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

3%, 1 голос

6%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Харків

Світлини з моєї 2х денної поїздки в Харків. Дорога в ремонті і закінчать вони ще не скоро, як завжди зловив скол. Харків місто "совок", хоча це моя не перша зустріч з цім містом, за 5 років, або більше коли я там був останній раз, нічого не змінілось. Хоча звісно недивлячись що Харків сіре місто є багато цікавих місць яки варто побачити.

Русалчин день (частина ІІІ)

Так вже задався цей день! Спочатку просто інформаційна сводка про наші староруські традиції , потім про мій душевний стан... А потім я по Харкову, майже як русалка, попливла на зустріч... Море було Кацарськимomg ,це вулиця в центрі Харкова(відео додається). Мені прийшлося з трьох дорог вертати аби добратися до пункту Б з пункту А. До речі, це район ЮЖД. По дорозі, тобто вниз по течії Новий вірш випав у калюжу-море і булькнув: "Море хвилюється раз Море хвилюється два Море хвилюється три До Євро  чотири дніapplause "

Регіонал Кернес виганяє українські організації на вулицю.

Міська влада Харкова виставила на вулицю українські організації, повідомляє «Спротив».

За словами голови Харківської міського осередку товариства «Спадщина» Валерія Дяченка, реальних причин для розривання угоди про оренду приміщення та виселення з нього організацій немає, а «судовий виконавецьоголосив тільки формальні причини», на які спирався суд при винесенні рішення. Дяченко висловив здивування тим, що судові виконавці почали виконувати рішення «миттєво», незважаючи на те, що організації, згідно із законодавством, мали змогу ще протягом 10 діб оскаржити рішення.

Голова СУМ Роман Черемський підкреслив, що «рішення незаконне» та повідомив, що «останні українські організації» в Харкові оскаржуватимутьрішення Харківського апеляційного господарського суду. Він зауважив, що наразі СУМ та «Спадщина» не мають іншого приміщення, до якого б вони мали змогу переїхати.

Член Харківської правозахисної групи (ХПГ) Інна Захарова повідомила кореспондентові УНІАН, що після відповідного звернення СУМ та «Спадщини» юристи ХНГ «оскаржуватимуть виселення» цих організацій у Європейському суді.

В Харкові будівлю СБУ закидано димовими шашками та яйцями

26 серпня у Харкові відбувся пікет обласного управління СБУ, метою якого було попередження опонентів про те, що у разі невиконання вимог пікетувальників (серед яких – звільнення незаконно затриманих активістів «Патріоту України» та покарання винних у фальсифікації порушеної проти них кримінальної справи), їм доведеться перейти до більш радикальних заходів, аж до акцій громадської непокори включно.

Про це повідомляє сайт Соціал-Національної Асамблеї.

О 16 годині близько сотні молодих людей вирушили до будівлі СБУ. Дорогою, вигукуючи гасла, вони запалили димові шашки просто на проїжджій частині центральної вулиці міста, через що на дорозі стався затор. Далі «димляча колона» рушила безпосередньо до місця пікету. Перед будівлею Служби безпеки України були зачитані вимоги «патріотівців».

Головний Провідник Організації Андрій Білецький висловив від свого імені і від імені побратимів підтримку заарештованим соратникам, заявив, що тиск СБУ всього лише не дає нам розслабитись і змушує діяти більш радикально.

Цього разу в Харкові обійшлося без затриманих, щоправда, на організацію було складено адмінпротокол.
Ось таким був перший крок розпочатої від сьогодні кампанії опору репресіям.

Як зазначено в заяві організації, метою утримання активістів не є встановлення правосуддя і справедливості (інакше вони туди б не потрапили взагалі), а виконання замовлення влади, задля знищення останнього свого ворога — патріотично налаштованих людей. Бо попереду осінь, яка традиційно є порою найбільшої активності суспільства.

На підтримку цих слів невідомі протестувальники закидали будівлю СБУ димовими шашками, яйцями та іншими предметами


ІА «Поряд з вами»

.

У МП зізнались що домалювали прихожан патріарха Кирила у Харкові

Як говориться - "Ти їм в очі плюй, а ані раса Божія іже єсі"

Фоторедактор наголосила, що домалювала прихожан свідомо: "Людей на площі на тому фото здавалося мало". Відредаговане фото Редактор "Фотолітопису Української православної церкви" Віолетта Магарит підтвердила, що свідомо відредагувала фото зустрічі харків'ян із патріархом Кирилом, удвічі збільшивши натовп на площі. Про це вона сказала сайту "Релігія в Україні". "Я, і ніхто інший, в тверезому розумі і при пам'яті редагувала це фото", - сказала Магарит. "Людей на площі на тому фото здавалося мало. Могло б зібратися і більше... Було б краще. Взагалі, я люблю красу. Намагаюся вдаліше кадрувати знімок, щоб не було "порубаних" голів, людей, коней", - додала редактор. Вона запевнила, що не може відкрити жодних "цікавих подробиць", і додала, що "маніпуляції на шляху до естетики і досконалості іноді необхідні". Як відомо, 7-8 травня голова Російської православної церкви патріарх Кирило відвідував Харків. Одним із заходів, проведених ним у ці дні, була літургія на центральній площі Свободи, яку й зафіксовано на фотографії. Після того, як фальсифікацію було викрито, фото з сайту видалили, одначе воно розійшлося інтернетом. УПЦ МП ще до проведення заходу анонсувала участь у спільній молитві ста тисяч вірних, а після нього правоохоронці оголосили, що на літургію прийшло сорок тисяч осіб.

http://tsn.ua/ukrayina/u-mp-ziznalis-scho-domalyuvali-prihozhan-partiarha-kirila-u-harkovi.html


4%, 1 голос

28%, 7 голосів

68%, 17 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Харків. Шокуюча Азія

Цікаво було читати в новинах останнім часом, що кількість емігрантів в Україну невелика і нам не загрожує нашестя негрів і азіатів. Представляю вашій увазі документальне кіно "Харків. Шокуюча Азія".

Як бандюки, не зважаючи на знак вінка, топчуть память про воїнів

Дві жінки з плакатом «Встаньте, полеглі, до вас зрадники йдуть» приєдналися до керівників Харкова і області під час церемонії покладання квітів до Меморіалі Слави. Жінки йшли з плакатом по алеї услід за керівництвом Харківської облдержадміністрації, обласної та міської рад і ветеранських організацій.

Як розповів колишній депутат Харківської облради від КПУ, один з організаторів акції Павло Тищенко, одна з учасниць акції - мати Сергія Позднякова, якого звинувачують в незаконному знесення пам'ятного знаку УПА в Молодіжному парку, друга жінка є членом Харківської облорганізації Міжнародного союзу радянських офіцерів.

http://www.tyzhden.ua/News/25095


79%, 33 голоси

21%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Харків український

Про Харків часів Громадянської війни здебільшого згадують як про цілком червоне місто, щонайменше – білогвардійське. Харків був місцем виникнення Червоного козацтва, столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Він радо вітав прихід Добровольчої армії генерала Денікіна. Все це, звісно, було. Проте були й інші приклади, які свідчать про прихильність значної частини населення Слобожанщини саме до української справи

Мазепинське училище

Чугуївське військове училище вважалося в Росії рекордсменом за кількістю Георгіївських кавалерів серед своїх випускників. Менш відомий інший бік цього навчального закладу – офіцери царської армії називали його «розсадником мазепинства». Серед викладачів училища було чимало патріотів України, які, попри опір керівництва, виховували у курсантів-українців національну свідомість. Про це писав герой бою під Крутами капітан Гончаренко: «Хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції».

Училище підготувало чимало талановитих командирів для армії України часів визвольних змагань. Його випускниками були перший командувач Запорізької бригади (майбутнього Запорізького корпусу армії УНР) генерал Прісовський, командувач Запорізького корпусу полковник Болбочан, командувач Подільської групи полковник Шаповал, вже згаданий капітан Гончаренко, командувач повітряними силами Української держави полковник Павленко, командир Сірожупанної дивізії полковник Ніконів і ще багато інших.

Маріонетковий секретаріат

Восени 1917 року ситуація в місті була вкрай непростою. З одного боку, саме в Харкові Миколою Міхновським була утворена Українська народна партія. З іншого – Харків фактично був містом космополітичним та російськомовним. Українців нараховувалося лише 26% населення (у Харківській губернії загалом – 81%). Крім того, із 382 тис. мешканців міста 50 тис. становили біженці, переважно латиші. На харківських заводах працювали багато кваліфікованих робітників (росіян та латишів), направлених у попередні роки для підвищення якості виконання військових замовлень. До цього в місті працювало чимало іноземців – здебільшого полонених угорців, румунів та німців. Біженці, іноземні робочі, переміщені особи, працівники залізниць та заводський люмпен російського походження були базою, на яку спиралися харківські більшовики.

Щодо військового питання Харківщина підпорядковувалася командуванню не Київського, а Московського військового округу. Отже, навіть українізовані військові частини мусили узгоджувати свої дії з Києвом виключно через Москву. На осінь 1917 року більшовикам вдалося перетягнути на свій бік чимало солдатів українізованих полків. Це було нескладно – гасла Центральної Ради практично ідеально повторювали гасла червоних, тож пересічним солдатам інколи складно було розібратися, де хто? Більшовики заявляли: «Національні вимоги українців, самостійність їхньої народної республіки… визнаються Радою народних комісарів повністю та ніяких заперечень не викликають». Центральній Раді офіційно закидали не сепаратизм, а те, що вона пропускала через свою територію загони царської армії на Дон, до війська генерала Каледіна, а отже – була союзником «поміщиків і капіталістів».

Проте навіть за таких умов оголосити червону владу своїми силами харківські більшовики не наважувалися. Їхній Раднарком діяв паралельно із губернським старостою від Центральної Ради Яковом Довбищенком. Влада останнього спиралася на чотири українізованих полки, два з яких: 2-й Український штабс-капітана Волоха і Чигиринський полковника Савіцького стояли в самому місті.

Все змінилося після сутички на Всеукраїнському з’їзді рад, коли вся більшовицька фракція – 125 осіб –залишила з’їзд. А 7 грудня 1917 року близько сотні членів цієї фракції приїхали до Харкова. Вже наступного дня голова Раднаркому Ленін призначив Антонова-Овсієнка командувачем радянськими військами для дій проти донських білогвардійських формувань. І перше, що зробив командувач, – це надіслав військові залоги до Харкова. У ніч проти 9 грудня до міста прибули загони московських червоногвардійців Сіверса (1165 багнетів та 97 шабель) і пітерських робочих Ховріна (300 багнетів). Попервах ці загони не йшли на прямий конфлікт з комісаром Центральної Ради і додержувалися нейтралітету. Проте під прикриттям «московських й пітерських товаришів» були розгорнуті загони харківської червоної гвардії та захоплені всі чотири панцирні авто, що були в місті.

Наступні тижні були, мабуть, найганебнішою сторінкою в історії Центральної Ради. Несподіваними ударами більшовики роззброїли Чугуївське військове училище і військові гарнізони Лозової та Катеринослава. Київ та Харків цього майже не помітили. А в той самий час у Харкові 11 грудня розпочався Всеукраїнський з’їзд рад робітничих та солдатських депутатів за участю селянських депутатів. 12 грудня з’їзд сформував зі своїх же учасників уряд так званої Української Радянської Республіки – Народний Секретаріат.

І лише 27 грудня Антонов-Овсієнко зважився роззброїти українські частини в самому Харкові. Провести цю операцію мали загони харківської Червоної гвардії. До її складу увійшли солдати-більшовики з 29-го, 30-го та 232-го запасних піхотних полків, 1-го саперного запасного полку, загін харківських анархістів Аарона Барона, робочі заводів, залізничники та працівники трамвайного депо. До гвардії увійшли, серед іншого, 300 робітників-іноземців та 200 латишів. Загальна чисельність харківської Червоної гвардії сягала 3000 осіб. Яка кількість із них були мешканцями 300-тисячного Харкова – історія замовчує.

У ніч проти 29 грудня більшовики підтягли під казарми 2-го Українського полку два бронепотяги та дали сигнал до повстання своїм прибічникам в середині полку. Полк був захоплений зненацька. Наступного дня так само без жертв було роззброєно Чигиринський полк. Група офіцерів та солдатів, які лишилися вірними Україні, на чолі зі штабс-капітаном Волохом виїхали до Полтави, де разом з курсантами Чугуївського військового училища утворили славетний курінь Червоних гайдамаків.

29 грудня з 300 добровольців зі складу 2-го українського полку та з 400 харківських робочих було сформовано полк Червоного козацтва. Того самого дня з Петрограда прибуло поповнення – тисячний загін Полякова. Антонов-Овсієнко звітував Леніну про створення українського радянського уряду, альтернативного Центральній Раді.

Мешканці Харкова до зміни влади поставилися байдуже.

Запорожці зі Слобожанщини

Зовсім інші настрої панували серед харків’ян у квітні 1918 року, коли до околиць міста наблизилися вояки 2-го Запорізького полку підполковника Петра Болбочана (зі складу Окремої запорізької дивізії). За три місяці влади більшовиків Слобожанщина наїлася досхочу. «Це армія, яка здатна лише наступати. Як тільки вона зупиниться, так зразу й почне розкладатися, реквізувати, грабувати та вбивати», – так лагідно охрестив своїх підлеглих більшовицький командарм Муравйов. І мав рацію.

4 квітня вояки-запорожці взяли Харків практично без бою. Відома теза більшовицької й нинішньої російської пропаганди, мовляв, українське військо «приїхало у німецькому обозі» не має нічогісінько спільного з реальністю. Полк Болбочана підійшов до Харкова набагато раніше за німців – запорожці встигли реквізувати на складах тканину та пошити собі нові однострої замість старих російських. Це було б неможливо за наявності в місті німців, які реквізували геть усі трофеї. Байку про «німецький обоз» було вигадано з очевидною метою –приховати панічну втечу зі Слобожанщини та Донбасу 10-тисячної Першої донецької армії. Давши драла від самих лише запорожців, що відірвалися далеко уперед від німців, більшовики, тим не менш, не можуть похвалитися «Крутами навпаки».

Слобожанці масово вступали до лав Запорізької дивізії. За місяць з дивізії неповного складу запорізька формація перетворилася на дводивізійний корпус. Харківська група у складі Республіканського полку, полку Кінних гайдамаків ім. Костя Гордієнка, Інженерного полку, кінно-гірської батареї та кількох допоміжних частин на Харківщину прибула у загальній кількості в 4000 осіб. На Крим же вона вирушила, маючи 9 000 багнетів та шабель.

За часів Української держави гетьмана Скоропадського Запорізька дивізія був частково демобілізована. Її чисельність (4 піші й один гарматний полки) було зменшено до 3800 багнетів. Дивізія стояла на Слобожанщині та Донбасі на кордоні, де регулярно відбивала атаки більшовицьких банд, що приходили з боку червоної Росії.

В період Гетьманщини під захистом німецьких та українських багнетів в Харкові підняла голову російська еміграція. З голодної Росії від репресій Надзвичайного комітету до України тікали тисячі людей. «Харків, де у ті дні життя вирувало, разюче контрастував з конаючою Москвою. Впадала в очі ряснота офіцерів всіх рангів та всіх видів зброї, що фланкували у блискучих формах вулицями та наповнювали кав’ярні та ресторани»,– пригадував очевидець. Улітку 1918 року у Харкові перебувало близько 12 тис. офіцерів царської армії. Організації шанувальників «єдиної та неділимої», що виникли у Харкові, очолювали такі одіозні особи, як полковник Штейфон та граф Келлер. Сутички між офіцерами українцями та білогвардійцями спалахували постійно, останні всіляко намагалися принизити мазепинців та сепаратистів. Саме вони й штовхнули запорожців приєднатися до антигетьманського повстання Директорії.

«Чую, хтось глумливо крикнув: «Вот і хохлацькій черкас!» (Я був у сірій черкесці). Дивиться в очі нахабно підпитий штабс-капітан… Нахабу штабс-капітана відпустили останнім. Гидко було дивитися на його пониження і сльози»,– згадував сотник Авраменко зі штабу Запорізького корпусу. 18 листопада бійці 2-го Республіканського полку Окремої запорізької дивізії та кінна сотня Чорних Шликів заарештувала громадянську адміністрацію Харківщини та командування 7-го Харківського корпусу гетьманської армії. На Харківщині, Сумщині, Донбасі, Полтавщині та Катеринославщині було встановлено владу Директорії. Російське офіцерство, що роїлося в Харкові дотого часу, не чинило запорожцям жодного опору.

І знову повторилася історія квітня 1918 року. До запорожців потяглися добровольці. Запорізька дивізія невдовзі була доведена до повного штату, а потім розгорнута у корпус у складі двох дивізій (Запорізької та Республіканської) по чотири піхотні полки кожна. Паралельно із Запорізьким корпусом харківське вільне козацтво сформувало Харківський слобідський кіш (дивізію) на чолі з отаманом Кобзою. У Харкові робочі-українці утворили робочу дружину в складі 800 осіб. Почалася робота із розгортання до повного штату 7-го Харківського корпусу гетьманської армії. Проблемою бувбрак зброї та потрібної кількості офіцерів. Владнати ці негаразди завадив наступ Червоної армії.

Від німців з любов’ю

Є багато причин, чому українське військо зазнало поразки у грудні 1918 – лютому 1919 років. Керманичі Директорії виявилися абсолютно негідними та некомпетентними для керівництва державою в умовах війни. Більшовики вчинили нападсаме під час зміни влади в країні, тобто повної анархії на місцях. Воякам-запорожцям довелося воювати з червоними, маючи за спиною веселих хлопців отаманів-анархістів Чередняка, Сахарова, Ковтуна, Шинкаря та батька Махна.

Але навіть за таких умов штаб Червоної армії не наважувався атакувати Харків – більшовики боялися загрузнути в позиційних боях з запорожцями. Проте червоний главком Антонов-Овсієнко віддав наказ наступати. Він знав, щойно червоні вступлять в бій, в Харкові повстання проти українців мав підняти німецький гарнізон.

Після революції в Німеччині в німецьких частинах утворилися солдатські комітети, з якими швидко налагодили контакти посланці червоної Москви. Їм було, що запропонувати німцям. У щойно створеній Польщі, через яку німецькі частини поверталися на батьківщину, їхні ешелони масово роззброювали та грабували поляки. Більшовики ж запропонували німцям евакуюватися через свою територію –Балтику та порт Данциг. За це червоні зажадали від німців певних послуг.

Порозумітися з німцями командуванню запорожців не дали. Директорія була проти будь-яких переговорів з німцями, і запорожцям довелося додержуватися нейтралітетуй уникати конфліктів. Маючи вісті про посилення більшовицьких залог по той бік кордону, командувач корпусу полковник Болбочан намагався не втягнути своїх підлеглих у війну ще й із німцями.

11 грудня червона Рада робочих і солдатських депутатів спробувала здійснити в місті переворот – вона оголосила себе єдиною владою на Харківщині. Командування запорожців у відповідь запровадилов місті воєнний стан. Запорожці розігнали більшовицький мітинг в театрі «Міссурі», демонстрацію на вулицях та губернський з’їзд селянських рад. Маючи ворога на кордоні, запорожці просто не мали часу гратися в зайву демократію. Більшовики ж використовували репресії запорожців, щоби сильнішепідбурити робітничу масу. Місто постійно страйкувало й жило без світла та транспорту.

30 грудня більшовики атакували станцію Козача Лопань. Українці вдало відбивали всі атаки, але 2 січня до штабу червоних надійшло повідомлення: «ЦК українських комуністів повідомляє з Харкова. 1 січня починаємо виступ… Німці беруться затримати українські війська, зайнявши спільно з нами вокзал». Німецький гарнізон лишався грізною силою в 1600 багнетів та 300 шабель, маючи 10 гармат.

Повстання більшовицького підпілля та німецького гарнізону в Харкові поставило Запорізьку дивізію на межу катастрофи. Захоплення німцями харківського залізничного вузла означало втрату українцями військових ешелонів з майном та боєприпасами. Ба більше, кілька українських полків в цьому разі потрапляли в оточення. Усвідомлюючи весь жах становища, бійці Слобідського кошу та робоча дружина харків’ян обороняли вокзал, не зважаючи на втрати.

Командувач Запорізької дивізії підполковник Загродський у цих умовах прийняв єдине правильне рішення – полки, що перебували на передовій, розвернули зброю і вдарили по німцях та більшовиках в середині Харкова. Їм вдалося відкинути ворога від залізничного вузла, але німці продовжували гарматний обстріл. Зовні ж на місто насідали більшовики. 3 січня запорожці залишили Харків.

Директорія вимагала повернути місто за всяку ціну. Більшовики ж рвалися до Катеринослава,щоби з’єднатися із загонами батьки Махна. Отаман Болбочан доручив Запорізькій дивізії Загродського тримати оборону біля Чугуєва, Мерефи та Лозової. Республіканську ж дивізію 4 січня він кинув у наступ на північ від Харкова, розраховуючи зайти у тил до угруповання червоних. Антонов-Овсієнко згадував: «Болбочану вдалося потіснити частини 2-ї дивізії під Харковом. Переполох охопив порученців штабу фронту – «потрапили в пляшечку». Ситуація коливалася, мов на терезах, – «або-або». Аж тут на допомогу більшовикам знову прийшли німці. «Німецькі частини, хоч і не додержали свогослова затримати петлюрівців у місті, проте надали нам величезну послугу, продовжуючи нести караульну службу у місті. Цим вони дозволили направити основні сили на розвиток бойових операцій під Харковом», – свідчив Антонов-Овсієнко.

Водночас банди лівого есера Шинкаря зайняли Полтаву та перерізали залізницю – довелолося кидати війська ще й туди. Це поклало край всій справі – наступ запорожців захлинувся. Харків було втрачено.

Наостанок зазначимо. 12 січня в Харкові урочисто поховали «жертв петлюрівського терору» –як ініціаторів страйків та провокацій у прифронтовій зоні, запорожцями було розстріляно21 робочого. Антонов-Овсієно згадував: «Представники німецького командування виступали услід за нами із закликами протесту проти злочинів петлюрівців та вітаннями радянській владі. Німці невдовзі евакуювалися через Брянськ– Гомель». Більшовики виявилися нешанобливими союзниками. Жодного пам’ятника «німецьким інтернаціоналістам» в Харкові ніколи не з’явилося.

А невдовзі у харківській «надзвичайці», керованій легендарним Степаном Саєнком, щодня розстрілювали по 40–50 харків’ян і до приходу Добровольчої армії довели рахунок до тисячі. У концтаборі, створеному в самому центрі міста, утримували представників «ворожого елемента» і «неблагонадійних». Влаштовувати страйки чи демонстрації проти чинної влади в Харкові більше не наважувався ніхто.