хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «патріотизм»

Вставай,Україно!

Вставай, Україно! Годі вже спати!

До краю наповнилась чаша терпінь.

В нас правда єдина, яку не здолати!

В руках наших – доля новИх поколінь.

 

Бо ми не раби й не беззахисне бидло!

Ми – вільний, прославлений, знаний народ!

Ми – нація світла, духовна і сильна!

Ми – вільна держава і з нами Господь!

 

 Нас знають й цінують у цілому світі,

Лиш в рідній країні поваги нема.

Прокинься, народе! Вже досить терпіти!

На розум від дурнів чекати дарма.

 

В минуле повернення більше не буде!

Нікому не треба померлих ідей.

Прозріли вже очі давно від облуди,

Котрою роками труїли людей.

 

Не будем коритись зігнилим поняттям!

І більш не застрягнем в болоті брехні.

Палає у душах любові багаття.

Засяє ще сонце у нашім вікні!

 

Поклін ми складЕмо лише Україні.

І їй тільки вірні серця молодІ.

Ми хочемо жити у вільній країні,

Господарем бути на власній землі.

 

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Працювати? Чи бути патріотом?

Періодично читаючи дискусії в нашому співтоваристві, я час від часу бачу заклик "анти-патріотів" (за правильність терміну я не ручаюся, але я не знаю яким точним словом Вас, панове, назвати, тож хай буде такий умовний термін) - ідіть, мовляв, працювати, якби вам було чим зайнятися, то не переймалися б ані патріотизмом, ані прапором, ані мовою, тощо...

Ось і з'являється потрохи стереотип, що всі, кому байдуже до України у нас роботяги, а ті, хто переймається своєю землею - це ледарі. Дивна й несправедлива теза. А тому вирішив проаналізувати це ствердження.

З чого хотілося б почати? З того, що особисто мені здається, що відсутність патріотичного почуття в людини ще не гарантує його працьовитість. Головне гасло "анти-патріотів": "Головне, щоб в мене бабла було достатньо, а решта всьо - по..." Але з тих бомжів та алкоголиків, які траплялися мені на очі я не пам'ятаю жодного, хто б був обтяжений патріотизмом або був, як кажуть "анти-патріоти" "свідомітом". Навпаки, цим панам "Головне, щоб пляшка була, а решта всьо по..."

Тож, відсоток працьовитих та ледарів на мою думку не дуже відрізняється по політичним та світоглядним ознакам людей. І серед тих, хто любить свою землю, відсоток ледарів навряд вищий (а мені здається, що повинен бути нижчим, ще й набагато). Представники кожного світогляду мають свою роботу, на якій працюють. Особисто я бачив колег і патріотів, і тих, кому байдуже, і тих, хто марить минулим, радянським... В фаховому плані - всі високого класу. А погляди у всіх різні.

Інша справа, що на цьому блозі працює тільки його адміністрація. Решта сюди приходять, щоб поспілкуватися, виразити себе, хтось - для того, щоб розважитися. Тож, питання до тих, хто закликає патріотів до роботи - а самі Ви сюди також на важку працю прийшли? Чи анти-українські замітки та коменти є роботою? Чи не здається Вам, що для роботи є свій час та своє місце, а для відпочинку, роздумів - своє?

Далі підемо. Чи заважає патріотизм економічному розвитку держави? Чи корисний він, чи шкідливий? На моє глибоке переконання, патріотизм, розумний патріотизм - є дуже важливою умовою розвитку держави. Те, що я пам'ятаю з дитинства - обірвані слухавки в телефонів-автоматів, обгажені павільйони в дитячих садках, обгажені ліфти та вирвані кнопки в них, розбиті лампи в вуличних ліхтарях та лампи у під'їздах... Це реалії Луганська у 80-ті роки ХХ століття. Багато ще видатних пам'яток можна було б згадати.

То як на мою думку, якби людина з самого дитинства виховувалася у любові та пошані до свого краю, своєї культури - всього цього було б набагато менше.

А так, маємо таку державу, де кожен робить все, що може - люди "маленькі" - псують ліфти, телефони, зупинки, ліхтарі... Якщо людина доросла до влади або місцевої, або державної - там вже дії "по крупному". І виходить - нема чого на владу нарікати - вони з того самого народу, звідки й ми. Їм головне, щоб бабла було достатньо. Що там вже думати про якусь культуру та історію?

А країни, які досягли високого рівня життя - приділяють немало уваги патріотизму своїх співгромадян. У Штатах - на кожному будинку, кажуть, на свята - державний прапор майорить, французи, німці, англійці - я не чув, щоб вони брудом свою землю поливали, щоб глузували з неї. Навіть в Росії (судячи з її фільмів, гасел) не останню роль віддають вихованню патріотизму у свого народу. А ми поки що тільки дискутуємо на тему - чи то працювати, чи то бути патріотом. А заодно, тавруємо всіх патріотів у балакунів-ледарів.

Маємо те, що маємо?

З днем народження Степан Анрійович!




Той хто вибирає хліб, а не волю, той не матиме не волі не хліба...


ВАРТА


Юзеф Брандт “Варта над Дніпром”

                                          Шановні учасники і читачі співтовариства «ВАРТА»!

        Вітаю Вас з відкриттям нашого спільного проекту, який покликаний об’єднати і згуртувати на одному інформаційному терені всіх тих, кому не байдужа доля України. Хто народився або оселився на цій Богом освяченій землі з її власною історією, традиціями, цінностями і абсолютно унікальною культурою.

Співтовариство радо прийматиме учасниками всіх, хто може гордо себе ідентифікувати як "патріот", сміливо називати себе "націоналіст", не вважає образою прізвиська "бандерівець", хто не розмінює Україну на вождів і псевдопатріотів і має за життєве кредо - "Україна понад усе!"

З тих пір, як Україна стала незалежною, ворогів у неї ніколи не бракувало. Сусіди, які живилися за рахунок нашого народу, дуже не хотіли, щоб цей народ мав свою державу. Бо державу підкорити набагато важче, ніж територію; населення підпорядкувати набагато легше, ніж націю!

Перевертні і яничари, манкурти із втраченою національною пам’яттю стали основним козирем у боротьбі проти незалежної Української держави. А головною зброєю стали різні ідейки і теорійки, які мають розхитувати національну самосвідомість нашої спільноти, розсівати зерна меншовартісності, відбирати історичну пам’ять.

Мета нашого співтовариства – це утвердження української ідеї, яка століттями пробивалася із темряви гноблення до світла свободи – це самостійна, незалежна, соборна, демократична, національна держава Україна!

Публікації у нашому співтоваристві можуть містити актуальні питання, хто ми, українці, якого кореня; чому на двадцятому році незалежності нам ще так далеко до справжньої незалежності; чому дехто, як той манкурт, втратив історичну пам'ять і що треба, щоб її повернути йому; як українофоби з різних гілок влади пропагують антиукраїнську політику і через інформаційні джерела маніпулюють свідомістю недозрілого до Нації населення.

Чому саме «ВАРТА»?
Бо немає іншого шляху, як постати пильною ВАРТОЮ, щоб протистояти інформаційній навалі її ж зброєю, але правдиво-хлисткою, вдосконаленою і примноженою.


Найбільший фронтовий бій УПА з НКВС

І вдарив бій, преславний бій, - Бій зла з добром, зими з весною. Бій тьми із сонцем золотим, Неволі з волею святою... В квітні місяці Україна святкує 65 – ту річницю героїчного бою загонів УПА з військами НКВД. Цей найбільший в історії УПА бій, відомий як Гурбенський, відбувся у квітні 1944 року на терені сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей. У цей час радянсько-німецький фронт вже перекинувся на захід і зупинився під Бродами. У тилу радянської армії опинилися значні з’єднання УПА, які до цього вели кровопролитну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами. Радянські війська розраховували оточити групу УПА-Південь в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів – для того, щоб її повністю ліквідувати. З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника – “Енея”) та з’єднання УПА-Півден (під командуванням Василя Кука – “Леміша”). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 – 3,5 тис. вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира” або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Сили Внутрішніх військ НКВС виглядали значно серйозніше, за різними даними – від 20 до 35 тис. чоловік. Сюди входили 4 бригади, частини Червоної Армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу. Наступ військ НКВД розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів по лінії Обгів-Острог-Шумськ-Кременець. У підлісних селах Антонівці, Андрушівці, Обгів відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори-Гурби-Мости-Святе-Мощаниця-Обгів. Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони (Мости-Будки-Хінівка-Гурби), що його займав курінь Сторчака. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог панічно втік. Перший наступ було відбито. Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони. Відтинок командира Яструба, не витримавши натиску, почав відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Слід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Тут у нерівному бою загинули курінний Сторчан, четверо старшин та 60 повстанців. Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу – майора Миколи Свистуна (“Ясеня”): “Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. Андрія з півн.-зах. сторони на південь, на Гурб. Гору (год. 11), які геройські держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р Довбенко, Бува¬лий, Балабан. В цей час, коли окружені “сторчанівці” боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати кур. Доксу, але на зайняте к-ром Доксом становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін...”. Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “гурбенський котел” та захопити Гурбенську Гору. Під умілим керівництвом командира Василя Кука, бійці УПА почали в трьох напрямах прориватися до Дерманського лісу. В запеклому бою кільце оточення вдалося прорвати. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів-Шепетівка; відділи “Ясеня” і “Дока” пішли у напрямі на Клевань.

І хоча радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягнути своєї основної мети – ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, але й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь зуміли врятувати найбільш досвідчений елемент повстанської армії, вивівши його з “Гурбенського котла” й двома великими групами з боями пройти сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою – в напрямку Сходу.

Гурбенський бій – яскрава сторінка історії нашої державності, свідчення звитяги і духу Української народної армії проти загарбників. Слава Україні, слава героям Гурб!

Бій під гурбами  зсилка з Вікіпедії.

Сообщение с Одесского форума.

Делала сегодня ребенком. покупки в Сильпо. Передо мной вроде приличная женщина лет 45 на кассе. Сначала она придралась к кассиру - почему так все дорого в магазине. А потом когда кассир обратила внимание на ее покупки в пакетах и спросила как она взвешивала, женщина побагровела и начала кричать о том, что " у Вас, в вашей бендеровской Одессе не люди,а скоты, жмоты и т.д. и надо всех казнить.. А она беженка из под Луганска, их поселили в санатории и кормят тем, что она не ест и поэтому она покупает продукты в магазине. Я посмотрела на ее покупки : бутылка коньяка, 2 бутылки пива, зефир, сыр, помидоры ( в пакете было около 2 кг, а на чеке было пробито 700 грамм, поэтому кассир и заметила) и.... около 2 кг. персиков-нектарин, которые она пробила ( в магазине самообслуживание) как морковку. Как только кассир пошла перевешивать ее товар, к ней подошли два парня и девушка, которые стояли в очереди в соседней кассе - парни взяли женщину под руки и сказали, что в гостеприимной Одессе, которая приютила беженцев, нет места таким тварям, как она и сейчас они помогут ей уехать домой на родину, в Лугандон. Вот уж не знаю, куда они ее повезли, но через окно магазина видела, что они ее сажали в свою машину. Когда они выводили ее из зала, а она кричала и материлась, кто-то громко сказал - Слава УкраЇні !! Насколько был громким и дружным ответ в несколько десятков голосов - Героям Слава !!! Даже мой маленький ребенок - 4 годика, влился своим тоненьким голоском в этот хор !! Я верю, что мы начинаем строить новое государство. Я верю нашим людям ! я Верю в Украину !!!!!

Хто це сказав сьогодні?

«Я не буду у майорінні політичних прапорів говорити про політику. Об’єднують націю не різні кольори, а національні ідеали, цінності. Україну завжди єднав і буде єднати український дух. Якраз український дух завжди витає на цьому полі. От чому потрібно завжди їхати у Крути, везти сюди своїх дітей, допомагати музею, бувати тут треба кілька разів на рік».
«Від чого сьогодні застерігають Крути. Крути говорять, що 100 років тому, забрати нашу соборність і незалежність можна було військовою, мілітарною окупацією. Сьогодні – окупація здійснюється в світі, як правило, не мілітарно, окупація здійснюється – гуманітарно. Якщо у нас не буде імунітету від засилля чужої мови, чужої пам’яті та культури – у нас не буде історії. А історія вчить, що за самооцінкою нації іде її самовизначення, а за самовизначенням формується єдність нації і соборність»

Так хто ж це сказав сьогодні?

Патріотичний флешмоб української гімназії у Сімферополі

Старшокласники вишукувались у літери, які склали слово "Україна", а учні молодших класів стали поруч великим колом. Незвичний флешмоб присвятили Дню соборності та свободи України. http://video.bigmir.net/show/286082/ “Ми хочемо зробити свято, щоб усі знали, що Україна найкраща держава в світі”, - каже учень гімназії Руслан.

“Ми найбільш патріотична школа і в Криму, і в Україні. Ми любимо Україну. дійсно щиро. й хочемо проявити це в таке свято”, - каже учениця гімназії Настя Вознікова.

Загалом в акції взяли участь більше 800 чоловік. Кожен з учасників акції мав на собі українську символіку: стрічки кольору прапора України та жовто-блакитні кульки. До того ж учні кожного з класів виголошували патріотичні гасла.

Цьогоріч вирішили відзначити свято в незвичний спосіб, - каже керівництво гімназії, - не обмежуватись традиційними лекціями та концертами, а так щоб дітям запам’яталось.

“Ми провели класні години, ми розказали, але щось хотілось для дітей радісне. Дозволити їм багато, день же свободи - хочете розмальовуйтесь, як хочете одягайтесь, символіка українська”, - каже директор гімназії Наталя Руденко.

День соборності та свободи України відзначатимуть 22 січня.

Нам 1 рік

Дорогі друзі!

Нашому УВО виповнився рік!

http://play.ukr.net/img/avatars/b_2cf42ede39dfca92b90624.jpeg

Саме рік тому групою простих українських юзерів-патріотів на Ютубі
було засновано наше товариство, яке ставило на меті протиставити нашу
єдність тому потоку «бруду» та «сміття», що лився на Україну та
українців. Терпіти це вже не було ніякої змоги. За нашим об'єднанням на
Ютубі прийшли перші перемоги, почались чисельні бани відвертих
українофобських каналів, відео. Українофоби відтепер знали, що за
будь-яку спробу паплюжити наші цінності можуть дістати гідну відповідь
від української спільноти на всесвітньому ресурсі. З часом УВО не став
обмежуватись рамками Ютубу -- був створений наш з Вами сайт, почали
утворюватись групи УВО на інших інтернет-ресурсах.

За цей рік багато чого було зроблено -- це і десятки відео, це і
чисельні акції, це і бани українофобських каналів-профілів на різних
ресурсах, це і статті в блогах, це і постійна кропітка форумна боротьба.
Цей рік поставив і нові питання. Це, насамперед, робота нашого
спільного ресурсу, робота над покращенням координації наших дій,
планування, активність тощо. Це ті питання, що належить вирішувати в
майбутньому. Але ми не збираємось покладати рук!
За рік ідея УВО знайшла відгук в серцях тисяч українських юзерів!

За цей рік ми зрозуміли, що в єдності наша сила, що тільки гуртуючись
ми спроможні давати відсіч будь-якому ворогові!

Багато чого зроблено, але багато що ще треба зробити... Якщо рік тому
ми, переважно, боролись з зовнішніми україножерами, то тепер маємо їх у
власній хаті... Тому наші ідеї по боротьбі з українофобами набувають
нового змісту. Ми віримо, що разом ми-українці дамо собі раду та зможемо
протиставити нашу активну позицію спробам знищення всього того, що є
для нас цінним та дорогим! Так, ми не маємо грошей, ми не маємо
ресурсів, але натомість ми маємо те, чого не мають наші вороги -- палкі
серця, любов до України, щирість своїх почуттів та наснагу! Саме ці риси
допомогли нам вирватись свого часу з імперського ярма та здобути,
омріяну мільйонами українців, Незалежність! Саме ці риси допомагатимуть
нам і тепер подолати всі труднощі та злидні!!! Не будемо байдужими,
гуртуємось, підтримуємо один одного, бо разом -- ми сила!!!

Слава Україні!!!

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
18
попередня
наступна