Не повезло росіянам із фольклором. А все тому, що їхня нація творилася згори, від правлячої еліти, яка мала мужика за пусте місце, через те навіть назви місяців не народні, нема народного гімну, ба навіть жодної пісні, яку б народ слухав чи співав стоячи.

Взагалі з піснями біда, дуже мало таких, що годяться для співу, наприклад, за столом чи для обробки сучасною естрадою.

Російські народні пісні дуже рідко виконують навіть народні хори, воліючи співати щось, що вийшло не з вуст мужиків, а створене поетами і композиторами: "Ой мороз, мороз", "Из-за острова на стрежень", "Коробейники", "В далеких степьях Забайкалья", "Ямщик, не гони лошадей", "Однозвучно звенит колокольчик" або ж пісні на мелодії поцуплені у січових стрільців ("Дан приказ ему на запад", "Там вдали за рекой", "Поручик Голицын" ба навіть "Катюша", яка спочатку існувала у стрілецькому варіанті ще під час Першої світової, а вже у Другу світову прикрасилась приспівом "Ой ти Галю, Галю, з Нахтіґалю!"

З казками та сама біда. При чому не тільки з народними. Алєксєй Толстой переписує "Піноккіо" Карла Колоді і видає "Буратіна", Корнєй Чуковський робить ту саму процедуру з казкою Х'ю Лофтінґа "Доктор Дулітл" і маємо "Доктора Айболита", а ще він позичає в англійців малюка Бібігона.

Ще хитріше вчинив А. Волков, поцупивши у американця Л. Ф. Баума цілу країну Оз та сотворивши на тій основі п'ять книг, шоста начебто оригінальна, але надто поступається за художністю попереднім.

Дехто вважає, що все нормально: Волков переписав книги Баума для совєтських дітей. Тоді насувається думка: а що як узяти та й переписати "Анну Каринину" або "Мертвые души"? А потім видати під своїм іменем? Яка буде реакція?

Ось брати Капранови зредагували "Сестер Річинських" Ірини Вільде і повикидали усе, що було там написане на догоду радянській ідеології. Але роман вийшов під іменем Ірини Вільде, а не Капранових.

Більшість казок Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казка про золоту рибку походить з Німеччини. "Конек-горбунок" Єршова походить з українських записів.

"Маленький цветочек" Аксакова – це англійська казка. Як і казка Толстого "Маша и три медведя". Жодна з цих казок ніколи не було зафіксована у фольклорних записах до того, як з'явилася в літературному опрацюванні.

Казки про "Снігурочку", "Колобка", "Ріпку" – усе це позичено в українців, а казка "По щучьему веленью" у фінів. Коли візьмете в руки три томи "Народных русских сказок" А. Афанасьєва, то побачите там цілу купу українських і білоруських казок, одні з них в оригіналі, інші – в перекладі, а ще доволі багато казок, про які скоромно не вказано, де записані.

Хоча сумніватися не доводиться. У примітці до казки №56 про дурного вовка читаємо: "К словам "Ну, уж никому так не достанется, как кургузому" дано пояснение "У малороссиян существует поговорка "Кому, кому, – а що куцому, то вже не минецця". До чого тут українська приказка, якщо казка російська? Але, де вона записана – знову мовчок.

Більшість записів російських казок були сфальсифіковані. У той час, як українці не мали в Росії своєї літератури, а казки існували винятково в усній формі, росіяни уже з XVІІІ ст. масово поширювали серед народу так звані лубочні книги.

Їх розносили по селах разом з гребінцями й люстерками коробейники, по-теперішньому комівояжери. Відтак селяни, прочитавши німецькі, французькі чи там арабські казки, залюбки потім пригощали ними фольклористів.

У зібранні Афанасьєва у примітках до казок так і пишеться: "Текст перепечатан с лубочного издания" або "Текст представляет собой літературно-повестовательную обработку былины об Илье Муромце и Соловье-разбойнике".

Питається: на якій-такій підставі ці казки приписані до народних? А що серед народних російських казок роблять авторські казки українських письменників Миколи Тихорського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Максимовича, Левка Боровиковського? А казки записані у Башкирії, Татарстані, Мордовії?

Та й казки, записані на якій-небудь Тамбовщині, викликають тиху підозру про фальсифікат: "Сивко бурко, вещий воронко", "Две Доли", "Марко Богатый", "Лихо". Казка "Людська доля" подається чистою українською мовою, але... записана в "Малмыжском районе Кировской области".

І ось на фоні усього цього розкрадання чужого фольклору раптом дізнаємося, що автори "Казкової карти України" посварилися з укладачами аналогічної карти Росії, звинувачуючи росіян у тому, що вони привласнили собі таких казкових героїв як Колобок, Ілля Муромець, Курочка Ряба та інших.

Герої українського фольклору відтепер будуть представляти світові Росію. Корінними російськими значаться ще й Дід Мороз і Снігуронька, Золота рибка, соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, Мара, Баба Яга, Іван-дурень та інші.

Згідно з "Казковою картою Росії", батьківщиною Колобка вказана Ульяновська область. В Ульяновську вже прийняли програму з популяризації цього казкового бренду".

Насправді найдавніший російський варіант було записано в Архангельській області, але перед тим уже існував український. Саме слово "Колобок", як і "Сивко-бурко" не російське.

Ілля Муромець, давно уже доведено, теж не в Росії жив: "Коли князь покликав Іллю Муромця захищати Київ, то він дістався до міста за 5 годин, тобто фактично дійсно він міг дістатися з Чернігівської області за 5 годин до Києва, але ніяк не з міста Мурома", – заявила керівник Казкової карти України Марина Применко. Та й похований Ілля Муромець у Києві.

Але це ще не все! "Російський виробник дитячих іграшок "Комета-Плюс" (Смоленськ) подав позов до Господарського суду Криму з вимогою припинити на півострові нелегальне виробництво м'яких іграшок, що нагадують мультиплікаційного персонажа Чебурашку".

Ну, мультиплікаційний персонаж справді має своїх батьків і тут нічого не попишеш. Але ось казкова істота Чебурашка – це не що інше як український чеберяйчик.

Судячи з української народної пісеньки він схожий на зайчика, чеберяйчики зустрічають у казках, у віршах і навіть у романі Павла Загребельного "Євпраксія", де чеберяйчикам присвячено цілий розділ.

Саме слово Успєнскій сконструював з чеберяйчика та з назви танцю "чабарашка", "чеберячка" (дивись словник Б. Грінченка).

"Чеберяйчиків ніхто ніколи не бачив, хоч і відомо, що живуть вони в лісах і серед трав, – читаємо у П. Загребельного. – Мабуть, а може, й напевне, чеберяйчики всі однакові. Побачити одного - однаково, що побачити всіх.

[ Читати далі >>> ]

                        Смайлики скачаны с сайта КОЛОБОК

 

Продавец, который вешал ценник, явно прикололся :-)

Дуже цікавий та нереально працездатний патріот України чиєї команди вирішуйте самі, ось коротка біографія.

В 2000 году после событий так называемой «бархатной революции» становится заместителем Председателя Верховной Рады Украины. Был приближенным к Леониду Кучме, хотя сам Леонид Данилович в одной из бесед назвал Степана (Гавриша) «пустым, как барабан». 2002-2006 гг. - народный депутат Украины IV созыва. В парламенте вначале состоял в депутатской группе «Демократические инициативы», потом перешел во фракцию СДПУ(о), был ее уполномоченным представителем. Во время президентских выборов 2004 года был представителем кандидата в Президенты Украины Виктора Януковича в Центральной избирательной комиссии. На выборах 2006 года возглавлял партию «Центр», которая вошла в блок «Не так!» вместе с СДПУ(о) и Республиканской партией Юрия Бойко. Блок не преодолел избирательный барьер, набрав чуть больше 1% голосов избирателей. Вскоре Степана Богдановича стали все чаще замечать входящим в здание Секретариата Президента, поползли слухи, что у Гавриша на Банковой есть свой кабинет. 20 апреля 2007 года Степана Гавроша действительно назначают советником Президента Украины Виктора Ющенко. Новый советник мгновенно проникнулся идеей Виктора Андреевича о написании нового проекта Конституции Украины и во многих интервью продвигал эту точку зрения, аргументируя, что государству нужна президентско-парламентская форма правления. «Мы имеем некий атавистический клинч в украинской политической власти, где ни одна из политгрупп не может взять на себя ответственность за последующее развитие государства. Единой легитимной фигурой остается Президент». (Интернет-газета «Сейчас», 2008). «Ему (Ющенко – ред.) надо восстановить доверие к себе, поднять рейтинг, нужна борьба за нового Ющенко. Ему сейчас нужно смотреть на электоральную сцену с принципиально новыми идеями. И эти идеи могут быть заложены в новой Конституции. Ведь Конституция позволяет вести дискуссии о чем угодно». (Интернет-газета «Сейчас», 2008). В целом Гавриш становится апологетом Ющенко. «Президент прекрасно понимает, что избиратель Партии регионов не воспримет идеологию программы Президента автоматически. Для того чтобы это произошло, Президент делает все, чтобы изменить взгляды восточных, и не только восточных, избирателей на миссию главы государства. На сегодняшний день Виктор Андреевич выглядит новым Президентом - абсолютно новым, с ясной, четкой, пронациональной, проевропейской позицией, которая ставит своей целью консолидацию общества и в которой отсутствует тема разъединения». (Главред, 14.06.2008). 3 мая 2007-го Указом Президента назначен судьей Конституционного Суда Украины, однако в связи с роспуском парламента V созыва не принял присягу и не вступил в должность. 18 января 2008 года Указом Президента назначен на пост первого заместителя Секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины. С октября 2004-го - член Высшего совета юстиции Украины, куда был назначен тогдашним Президентом Леонидом Кучмой.

http://vsyapravda.com/x_files/id128 

Янукович звільнив людину, яка відбілювала його у "яєчному скандалі"

http://www.pravda.com.ua/news/2011/11/18/6765849/ 

Колесниченкофф: Гаврош - уникальный политколобок 

http://focus.ua/politics/212036/#add-commn

КООРДИНАТОР С БОЛЬШОЙ ДОРОГИ - 2

http://cripo.com.ua/?sect_id=2$&aid=1921 

По цій особі дуже чітко прослідковується причинно-наслідковий зв'язок чучма-любийдруз-овоч. Я ніяк не зрозумію через які високі обставини любийдруз тягнув такого покидька до високих посад. Чудово розумію овоча, зайвий рот, криза, нова поросль нюворишів родинних, одним словом рот зайвий як і всі інші, а любийдруз чому так з шкури пнувся за невдале дитя Чучми. Одні чому та чому, а де ж опозиція в Україні ?

Как часто грубая судьба на нас швыряет кару,
И(как поэты говорят)преследует нас рок,
Вчера и я,розовощек,уставший,с пылу-жару,
Шагнул в неведомую даль переступив порог.

Родился круглым,сиротой...Есть только дед да баба,
Привык к амбару своему и бедности сусек,
Но наконец скатился в мир берез и баобабов,
Где знаю точно ждут меня и зверь,и человек.

По лесу сумрачному полз,от страха чуть не помер,
Гляжу навстречу мне идут,выказывая прыть,
Наш зоотехник Вася Волк и Петя Зайцев-дояр,
"Пошли..Есть водка!"-говорят-"но нечем закусить"

Ни зная рук,ни чуя ног,от них,как по этапу,
Бежал,скакал,летел стрелой на северо-восток,
Вдруг на опушке предо мной лесник Михал Потапыч:
"Ты почему один в лесу,мой маленький дружок?

Пойдем скорей в мою избу,где ждут меня детишки,
Там свежий липовый медок и мягкий козий сыр,
Забудь про отчество моё,я для тебя лишь Мишка,
Помажу твой сгоревший бок,покуда есть кефир!"

Он думал я совсем дурак, безвредный,хилый,слабый,
Но я был печью закален в пожаре и дыму,
От Васи Волка убежал,ушел от деда с бабой,
И Зайцев Петя не догнал,и Мишку обману.

Восток белел,восток алел,восток пылал* ирисом,
У каждой сказки есть конец хороший ли,плохой,
Я лег немного отдохнуть под старым кипарисом,
Но лисьей лапы злая тень мелькнула надо мной.

Попал в объятия лисы,покорностью испытан,
Я пел ей свой репертуар,пока меня несла,
Слегка дрожащим голоском,как на концерте Витас,
Про одинокую гармонь,что бродит вдоль села.

Но есть святая доброта и в этом мире старом,
Лиса не слопала меня,взяла к себе в семью:
Она покрасила меня...Теперь зеленым шаром
Я в кегельбане по ночам для страйка кегли бью.
________________________________________________
*-(с)тырено у Ф.Тютчева

  Рассказал дочке сказку про Колобка и подытоживаю:
  — Вот видишь, не послушал Колобок бабушку с дедушкой и съела его лиса!..
  — А если бы послушал, говорит дочь, — они бы его в самом начале сказки и сожрали! А так — хоть погулял…

Как катится колобок? По ушам или по лицу и затылку?

Варіанти походження назви "колобок":

• від старослов. коло і бок (бік) - річ, яка має боки у формі кола, тобто круглобока.
• від арабського кореня КЛБ (котитися, круглий) з додаванням слов'янотюркського закінчення -к. Отже "колобок" - те, що кругле і котиться. Можливо з цим же коренем пов'язані такі слова як колба (кругла скляна банка для хімічних досліджень) і рос. колбаса (укр. ковбаса - кругла і може котитися)

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BA

=================

Этимология слова

Колобок - "коло" - круг, то есть "круглый бок". Колобок — уменьшительное от «колоб» (скатанный ком, шар; небольшой, круглый хлебец, хлеб; клёцка из пресного теста[3][4]). В тверской области колобуха — «галушка», «увалень», колобан — «толстая лепешка». Толстая, круглая лепёшка, изготавливаемая в виде хлебного кома, почти шара или разбухающая до формы шара к концу выпечки. Также в славянских языках (украинский, чешский) есть слово "коло", которое переводится на русский как "круг".

http://g.ua/aWXQ

---------------------------------------

КОЛОБОК, колобка, муж. (обл.). Небольшой круглый хлебец.

Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля

КАЛАБАШКА ж. вологодск. грубо обделанная деревянная чаша, миска, черпачек. Калабуха [Все подобные слова, по произношению, пишутся двояко: калабашка. калабуха (южн. зап.), и колобашка, колобуха (сев. вост.), как вообще а и о, без ударения, переходчивы. ] колобуха, колоб, ком; || *твер. пск. неуклюжий, толстый и глупый человек. Калабух, калабушек, калабушка тул. тамб. калабашек сиб. колоб, колобок, лепешка, хлебный ком, хлебец из поскребков квашни.