хочу сюда!
 

Оля

43 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «аскольдова могила»

Про Андрея , Аскольда и боярышник или Про евреев.

   Все началось как всегда неожиданно 
 
Потом прошло , точнее прошли , и вот  этот Крестный ход в Городе можно, а тот , который из Донбасса люди шли , не пустили.  Как не страшно против Бога переть , это же не прелюбодеяние , за которое могут от Причастия отлучить на 10 лет .  
    В Лавре ремонт , и  мы учимся теперь  в храме Андрея Первозванного. А Аскольдова могила греко-католическая , каким боком Аскольд грек и тем более католик.. Там должна быть синагога , наш Аскольд еврей стопудово .    


Пропал у католиков урожай боярышника . 


Вы будете сильно удивлены , но Днепр это река , а ни фига не город: 




Геройське безумство


92 роки тому під Крутами 300 студентів та гімназистів стримали наступ на Київ шеститисячної армії більшовиків

«...І вони пішли, коли вдарив останній час Україні, вони пішли... горстка юнаків, проти великої навали більшовиків... І полягли.Всі... Чи ж вони не знали, що йдуть на смерть..? Чи ж вони не хотіли жити і бачити, як молода держава буде рости і цвісти..?А вони таки пішли...Вони всі принесли на жертву Україні свою молодість, радість, щастя, невтишене горе рідних і молоді свої життя...

Похоронено їх у спільній братській могилі над кручею Аскольдового кладовища, звідтіля простягається вид на Крути - місце безсмертного чину. Для нас ця могила лишається полум'ям віри, це буде друга свята могила над Дніпром..."

Це уривок із виступу галицького публіциста Богдана Романенчука в чотирнадцяту річницю "геройського безумства" українського студентства, надрукованого під назвою "Крути" у львівському журналі "Студентський шлях»

27 січня 1918 року з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив Студентський курінь добровольців. Він складався зі студентів університету імені Святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського народного університету, а також київських гімназистів. Вони майже не мали ніякої бойової підготовки.

Курінь мав завдання допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. Дорогою прийшло повідомлення, що в Бахмачі уже є ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути, що за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і дочекатися підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.

Окопи українських бійців тягнулися вздовж залізничного насипу на 3-4 кілометри. Поряд зайняли оборону трохи досвідченіші вояки Української військової школи (250 бійців). Студентський курінь мав 300 юнаків. Українські сили під Крутами не налічували навіть шести сотень бійців.

Проти них рухався передовий загін більшовицьких військ Муравйова з близько 6 тисячами військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Круг була тільки одна гармата.

Студентським куренем командував слухач Українського народного університету Омельченко. Бій тривав увесь день — з ранку 29 січня 1918 року й до вечора. Вогнем з 35 кулеметів та рушниць студенти і школярі змусили захлинутися кілька атак більшовиків. Увечері, коли закінчилися набої, командир правого крила учнів Військової школи дав наказ відступати. Ліве крило (Студентський курінь) чи переплутало щось, чи взагалі його не почуло, й фактично пішло в наступ. У результаті більша його частина загинула під час такого неузгодженого маневру. 35 потрапили в полон. Сімох полонених більшовики не розстріляли, а відправили у свій тил. Один із них згодом дивом урятувався. Решту вбивали тут же, під Крутами. Спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами. Як свідчили селяни, що бачили страту, учень сьомого класу гімназії Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші. Пипського після ексгумації через місяць упізнали селяни. Потім убивці привели й розстріляли двадцять восьмого, який босоніж утік до села. Хату, в якій дали йому притулок, окупанти спалили.

Загалом втрати українців під час бою під Крутами становили близько 300 загиблих. Втрати більшовиків під Крутами оцінюють за непрямими даними. Судячи з усього, вони немалі. Через характер бою їх разом з пораненими могло бути до двох тисяч. Відомо, що до Києва із шести тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, а на шляху до Києва, крім бою під Крутами, інших великих сутичок не було.

Дорога до столиці України Муравйову була відкрита. 8 лютого 1918 року він вступив до Києва і почався червоний терор. У перший день після захоплення Києва російські більшовики вбили три тисячі громадян. Розстрілювали за «буржуйський вигляд», за «косий погляд», за українське слово або й просто так, як писав очевидець тих подій — поет, уродженець донецького Дебальцевого Володимир Сосюра, Під враженням від тієї різанини Сосюра пішов у петлюрівські війська. 1944 року він написав вірш «Любіть Україну», який за «петлюрівшину» і «бандерівщину» різко розкритикував Сталін та за який Сосюру виключили з партії. Багатотисячні людські жертви, вчинені російськими більшовиками в Києві й на шляху до столиці, сталися через безглузду і подекуди зрадницьку політику діячів Центральної Ради.

2 березня 1918 року російсько-більшовицькі війська таки були вигнані з Києва, і 19 березня відбулося перепоховання двадцяти восьми розстріляних полонених, їх викопали з братської могили під Крутами. Над цією могилою місцеві селяни, які одразу зрозуміли, де «наші», з власної ініціативи після бою насипали курган.

У трагічному бою під Крутами непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. У той же час ті, хто зобов'язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж юні студенти, не виконали свій прямий обов'язок перед країною.

Діячі української Центральної Ради в 1917-му, діючи за соціалістичними гаслами, популярними у той час, перешкоджали спробам тверезомислячих політиків, зокрема Симону Петлюрі і Павлу Скоропадському, створити українську армію.

Крім того, в Центральній Раді за оборону відповідали люди, які були тісно пов'язані з Москвою, за деякими даними, агентурно (Порш та інші).

Через це всі спроби організації та самоорганізації українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об'єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Козакам зверху наказувалося не виявляти ніякої ініціативи. Також було наказано розформуватися цілій низці українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати з російськими військами - чи то білими, чи то червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Фактично це була зрада. Проте голова Центральної Ради Михаило Грушевський був науковцем — геніальним істориком, далеким від реальної політики.

Чи не основною вадою національної безпеки стало те, що в Україні не було організовано внутрішньої безпеки та притидії більшовицькій  пропаганді, яка роз'їдала військові частини, що залишилися. У самому Києві діяло багато агентів і провокаторів, які готували путч.

Тому, коли російське більшовицьке військо під командуванням Михайла Муравйова (близько 30 тисяч) рушило в Україну, їм насправді не було кому протистояти.

Центральна Рада поспіхом почала шукати вірні частини, зв'язок не працював, а тому швидко викликати з регіонів й організовувати розпущені війська не було ніякої можливості. Влада мала під рукою дуже невеликі сили.

Варто зазначити, що вже через рік і через два після Крут, під час грандіозних антибільшовицьких повстань, пересічне українське село виставляло більше бійців за Україну, ніж їх було під Крутами в січні 1918 року.

Навіть не було проголошено мобілізації - лише зроблено заклик до патріотів, та й то тільки в Києві, а не в околицях, які могли дати тисячі бійців.

За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: «Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма — добровільно прийнятого духовного закріпачення!».

Про Крути написано багато. Вони опоетизовані різними поколіннями поетів, про них є література мемуарна, критична, політична, військова. Є історичні оцінки, є публіцистика з домінантою патріотичного ідеалізму тощо. Отож зараз важко назвати автора, який вперше порівняв Крути ще із дохристиянськими грецькими Термопілами. Володимир Янів як поет і публіцист цією художньою аналогією любив користуватись і надавав їй не так порівняльно-символічного підтексту для ідеалізованого сприйняття, як підтексту імперативного, психологічно-повчального. Нема вищої честі, як принести в дар Україні «волю спартан». Прадавня легенда самобутньо відлунила в українській національно-визвольній героїці. ... Різниця хіба в тому, що українці не зуміли об'єднатись, аби відповісти муравйовщині.

Художня інтерпретація битви під Кругами в українській художній літературі, образотворчому мистецтві, музиці має три основні лінії чи етапи розвитку. Перший етап — це осягнення та оспівування легендарного подвигу юних героїв по гарячих слідах, тобто в період національно-визвольних змагань. Другий - це, безперечно, Друга світова війна. Крути ставали прикладом героїчного чину для бійців УПА. Третій з'явився із воскресінням нашої Незалежності. Можна говорити про окремий пласт крутянської теми в українській еміграційній літературі, себто літературі діаспорній. Там цієї теми ніхто не душив, вона кожного разу пульсувала ностальгією поетів за Батьківщиною.

Бібліографічних джерел до історії бою під Кругами та героїчну славу українського студентства сьогодні все більшає. Крути стали темою сучасної поезії, прози та публіцистики. Повернулись із спецфондів, еміграції та інших ув'язнень твори сучасників героїв Круг, скажімо: твори О.Олеся, П.Тичини, Є.Маланюка, Вал. Поліщука, О.Стефановича, Б.-І.Антонича, Свят. Гординського, В.Янова, Олеся Бабія, Марка Боєслава, Юрія Клена, Оксани Лятуринської, У.Кравченко, Р.Завадовича, Яра Славутича, Л .Старицької-Черняхівської та багато інших.

На Другій крайовій студентській конференції було вирішено День бою під Кругами вважати українським всестудентським святом. Першим його відсвяткували студенти Львова 1931 р., оголосивши одноденну голодівку та зібравши 568,16 злотих для українських політв'язнів. У 1932 році святкування поширилось на всі студентські осередки. «Студентський шлях» детально фіксував такі акції, наприклад, у січневому номері за 1933 р. читаємо: „Цього року Крутянська академія була доказом життездатнос-ти студентства Станиславова (сьогодні Івано-Франківська). Це перша імпреза студентства вповні удатна... Своєю академією студентство засвідчило... що воно живе, працює та працювати буде для добра української нації».

Як тільки вшанування пам'яті героїчного чину українського студентства почало увіходити в національну свідомість широких мас, «свята могила над Дніпром» разом із Аскольдовим цвинтарем у 1934 р. була сплюндрована, по-варварському знищена за наказом В. Затонського — тодішнього народного комісара освіти УРСР. У листі голові Київради тов. Гінсбургові від З.Х1 1934 р. він давав розпорядження: „Надгробні пам'ятники використати як матеріал для будівель та оформлення парків... Лишень одне зауваження бажано, щоб мармур у великих кусках (не плитняк, а іншої форми глиби) було використано як матеріал для скульптури, а то, приміром, не могли донедавна знайти шматка мармуру, щоб замовити бюсти вождів революції».

Або чи не вражає нас нині сущих реферат учня VII кл. львівської гімназії Гр.Ткачснка «Крути – хрещення ІУ Універсалу», виголошений 11 лютого 1934 р. на святі Крут в Народному домі. «Крути», - читаємо реферат, — із цими п'ятьма літерами, що горять вогнем з-поза серпанку легенди - пов'язані двоїсті почування: радості і смутку. Радості із рідних Термопілів, смутку, що «стільки народу впало за свободу і встоять не було сили». Яке сильніше з цих двох почувань? — безперечно радості. Хоч поминки справляємо 300 юнакам, все ж ці поминки такі радісні, як їхні юні, квітневі весни, яких вони не пережили...»

Упівський поет Марко Боєслав став до військового чину за прикладом «юних сміливців» - героїв Крут, що серцем «зі сталі і духом з граніту»:

 їх - юних сміливців,лиш жменька були –

Із серцем зі сталі і духом з граніту,

О, велич летіла у вічність і їх лав

І чин їх навіки став юності мітом.

Мчав зойк слабодухів за ними у путь:

- Куди вам! Ви ж діти'.. Загинете марно...

- О ні! Бо ще завтра за нами підуть

Мільйони! На славуми змінимо ярма

Чи стримати тих, в кого серце з вогня.

Хто душу завзяту до бою найняв,

 хто любишь Отчизну глибоко, пречисто?

О, прийде. Вкраїно,Твій радісний день –

 Поглянь же-мільйони до бою веде

 Крізь бурі сердиті, жорстокі - - їх Триста!

 Та хоч як комуно-більшовицький режим фальсифікував упродовж свого тоталітарного існування історичну правду та пам'ять народу він усе ж змушений був капітулювати - правда ніколи не піддається лжі, а пам'ять завжди воскресає... Воскресли Крути, воскресла Україна... Героям Крут на місці битви споруджено монумент…