Якщо чогось дуже хочеш, то можна досягнути. Хоча і з трудом.
Проїжджаючи на автобусі №56 з Жулянського шляхопроводу примітив непоганий, як тоді здавалось, оглядовий майданчик. Начебто і панорама київських околиць яка-не-яка.

Місце незручне в транспортному плані — зупинки далеко знаходяться. Та й пішкеи йти далеко. 3 рази(!) пробував дійти, але не вистачало або терпіння, або часу. Бо чалапати треба було чимало. А ще й погода цього літа була нестабільна. І от, нарешті, таки дійшов! Але побачене мене невразило. З вікна автобуса краєвиди здавались цікавішими.



От таке іноді буває: десь заплануєш погуляти, думаєш: "А там мабуть класно" — а виходить "нічого цікавого".
Єдиний плюс — те, що не відмовився від запланованого.

Це зараз смішно. А цієї ночі було не до сміху. Минулого тижня лікувався у нової лікарки — але зуб все одно болів. А вчора здавалось, що ниє не зуб, а щелепа. Думав: хоч на ніч перестане. Ага! Лежу собі, думаю як заснути під грозу. Ще й зуб чи щелепа час від часу ниють. І от блимнула блискавка. І в той же момент в зубі різкий біль — наче хтось встромив шило всередину.
Може це просто співпадіння? Чи ігри мозку? Але дивна синхронність.

Ну а поки, тьфу-тьфу-тьфу, зуб не турбує. Напевно, то був останній аккорд нервів)

Коли нема можливості подорожувати, радієш будь-яким новим місцям. Цього літа пройшовся нехоженими місцями. Зокрема, між Вишневм і ЖК «Софія». Якось не розрахував час, і запізнювався на зустріч. Тому вирішив пройтися від Вишневого до ЖК «Софія» через поле. «Поле» — відносно умовне в тих місцях. Фактично Вишневе і Софіївська Борщагівка забудовуються впритул одне до одного — встановити межу складно.

Дорога — це вулиця Машинобудівників у Вишневому (будинки зліва). А з правогго боку це вже Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова.
Висотки — це вже село Софіївська Борщагівка.


Ледве знайшов стежку. Але логіка не підвела — пройти можна.
Так і на зустріч прийшов вчасно.

В основному блозі писати не став. Хоча цікава ситуація.

Хочеш, не хочеш — а раз на рік доводиться ремонтувати зуби. Причому часто в один і той самий час. Добре, коли є постійний лікар. Однак з минулого року довелося шукати нову лікарку, бо знайому перевели на іншу посаду. Так шо такі справи... Звичайно, підхід трохи інший. Але зуби шлікувати треба.
На днях трапилася проблема з зубами. Терпів пару днів, а коли стало зовсім нестерпно, подзвонив до стоматолога. Виявилось, що вона у відпустці. Сказала, щоб не чекав, поки вийде з відпустки, а йшов до спеціаліста, до якого (чи якої) направлять у реєстратурі. Так і зробив. Хоча нервувався. Новий лікар мене не знає. Я не знаю лікаря. Розпитування, історія зубів. Ще підписав идоговір, що ознайомлений з умовами лікування. Мабуть це після трагічних випадків у стоматологічних клініках, що показували по тєліку. Порадували і подорожченням. Звернувся би на декілька днів...

Здивувала методика лікування: нерв видалили одразу. Зазвичай його вбивають миш'яком, і лише під час другого візиту видаляють. А тут все й одразу. Так шо зекономив час і нерви. За два візит, за два дні справився. Раніше таке лікування могло розтягуватись на тиждень. А ще ж нові матеріали. Час не стоїть на місці.

Зрпозумів, що відчували клієнти, коли працював дизайнером. Сам відчув, що спокійніше мати справи з тим, кого знаєш. Але новою лікаркою залишився задоволений.
Тільки тепер питання: до кого далі звертатися, якщо виникне потреба? До попередньої лікарки, чи до нової?

Продовження теми про вчорашню зливу.
Пофоткав калюжі у нічному антуражі, у відблиску ліхтарів. Не з першого разу вийшло. Але такі відфоткав. І без няких штативів - з рук.

Після проїзду машини.


[ Ффотки! ]

Вчора під вечір розпочалася злива з грозою. Блискавки на все небо. І час від часу гуркотіли прямо під вікнами. Лило годину. А потім всі постили в Фейсбук наслідки зливи. Тому і я (нехай і не в Фейсбуці, а тут) похизуюся вчорашньою зливою.

А розпочиналося все з того, що небо затягли хмари. І настали сутінки.
Могло обійтися й без дощу, якби не такі суцільні хмари.


[ Такий дощик! ]

Побачив у місті молодий горіх, який плодоносить. Можете визначити за знімком вік деревця? Думаю роки 2-3.
У нас на дачі горіхи такого зросту не давали врожаю. Лише коли вимахали за 4 метри, після 7-10 років. От і дивно: чому так? Можливо, це якийсь низькорослий ранньоплідний горіх?

Ніч. За декілька хвилин до 22ї. І раптом: відблиски. Потім з двох боків будинку — яскраві вогні і гуркіт. Аж вікна тремтіли. Кицька з переляку сховалася під стіл. А надворі загавкали собаки. Бабахкало некисло! Думав, що пополченці дісталися. А це так відзначали весілля (напередодні біля ЗАГСу були мажорні молодята, видно шо багаті). Салют прямо під вікнами! І о пізній годині. І це при тому, що з 2014го салюти в Україні заборонені. Добре, що будинок не підпалили своїми феєрверками.

Цікаво, хоча б хтось настучав поліції? Сумніваюсь.

Не знаю, як назвати цей вид транспорту.... Не автобус, і не маршрутка. Таксобус.Або маршрутне таксі, що обслуговується автобусами великої місткості. Виглядає солідніше, ніж мінівени чи маленькі автобусики типу Богдана. Але по факту — фігня.

Треба було швидко доїхати, тому був змушений (не було іншого вибору) скористатись маршрутним таксі №208. На вид — як звичайний автобус. Тільки проїзд коштує дорожче. І їздить частіше, ніж 56 автобус. Сподівався, що цією «величезною маршруткою» доїду швидше, ніж 56 автобусом. Фігушки! Повзе, як автобус, а проїзд коштує як у маршрутці. Ще й стає на кожній зупинці. 40 хвилин добирався від Академу до Виставки. Знав би, краще б на автобусі поїхав. Все одно те саме, тільки дешевше.



Зате квитки видають. Все як у автобусі (в маршрутках зазвичай квитки не видають - примітка).


Скоріше б маршрут відібрали у «Київпастрансу». Он, 212, 239 «Київпастранс» втратив — і начебто ніхто не скаржиться, що стало гірше.
Краще вже нехай будуть тісні Богданчики, які довезуть швидше, ніж автобус. Ніж автобус в режимі маршрутне таксі, який їде стільки ж, скільки й звичайний автобус.

P.S.: А на зустріч все одно спізнився( Так що даремно озолотив перевізника.

Вчора був просто «щасливий» день. Наснилась якась маєчня, не міг авторизуватись у Google і не підійшла робота.

От кажуть: «Йди працювати хоч куди». Ну, добре. Знайшов роботу. Звичайно, не за спеціальністю — але то не принципово. Головне, що подобалась. Нескладна, однак незвична для мене. Переповідати не буду, зазначу лише, що пов'язана з технічними рідинами. Ну добре, скажу — пакувальник лаків для нігтів. Це мене трохи стурбувало — але ж працювати треба. І мене з радістю були готові прийняти. Залишалась тільки одна річ — пройти медкомісію. І тут розпочинається саме цікаве (бо робота в принципі нескладна). Приходжу в поліклініку. Відстоюю чергу в реєстратурі. Звідти направляють до онколога(?). Виявляється, онколог з лікарем для медоглядів сидять в одному кабінеті. Але самого лікаря нема. Медстестра звільнилась. Ну шо робити? Я тоді бігом до знайомого лікаря. Розповідаю ситуацію, мол, так і так, знайшов роботу, але вимагають медогляд. Лікар сказав, що на такій роботі мені працювати не можна і медкомісію я точно не пройду. Ось такий облом! А я тільки налаштувався на нову роботу.

Ну що ж, будемо шукати далі. Може Центр зайнятості якусь фігню запропонує.

Так що, не всяка робота мені дозволена. Отак-от!