Став вкладатись спати, як зазвичай + не нервуюсь — і став краще спати. Хоч виспався.

От такий коротенький допис. Хоча є ідеї про що поговорити. Ну, якось іншим разом.

P.S.: Контора, куда спочатку взяли, а потім передумали брати на роботу, знову виставила оголошення. Зарплата 7 000. Хе-хе! Брехня! Мені розповіли, що зарплата 5 000.

Несподівана розв'язка історії з працевлаштуванням. Довго розпитували — і передумали. Що маємо: А) Даремно переживав. В)  Даремно підстригся (нічого, скоро волосся відросте — добре, що не поголився налисо). С) Можна сміливо пізно лягати спати і спати хоч до обіду. D) Знову треба шукати роботу.

А знаєте в чому причина? Не сподобалось, що запропонував маршрут без пересадки. Сказали, що швидше буде по-іншому, з двома пересадками. Ну, добре, поїхав би маршрутом, як сказали.

Може, не варто було б писати, щоб не зурочити. Але оскільки вже вихвалявся, що взяли на роботу, напишу.

Ліг спати на 3 години раніше звичного. Спати хотілося. Але цього, як не дивно, недостатньо. Півгодини-годину подрімав. Не спав, а дрімав — начебто у свідомості, але вже показують сни — було де набратись вражень: півдня дивився відео-сталки, ще й вдалося поюзати порносайти. Однак ні заброшки, ні еротика відмовлялись показувати повнометражки, тому прокинувся десь близько 22ї. Послухав радіо (а шо ж ще робити?). Далі не спалося (хоча спати хотілося). Під ранок декілька годин поспав, хоч нічого не снилося. Як не дивно, не дуже відчував недосипання.

Вийшов з дому рано, о 6й ранку. На вулиці темно. На дорогах калюжі. Не видно, де калюжі. Навіть там, де є освітлення, — ліхтарі освітлюють дорогу, а не тротуар (!). Маршрутки виїждають на маршрути(!). Продавці відкривають магазини. На вулицях, як не дивно, є люди.

Маршрутка ледве їхала. Мабуть, вже налаштовуються на обмеження швидкості по населеним пунктам до 50 км/год. Але доїхав вчасно — на роботу приїхав раніше всіх. :)  Поки зачекав, доки всі прийдуть. Потім трохи ввели в курс справи. Тільки збирались дати завдання і... сказали, що роботи мало, тому до завтра можу гуляти.

А нова стрижка наче сподобалась. Хоча моя шапка чомусь не сподобалась (а ви кажете: чого нервуєш?).
Борідку, мабуть, доведеться поголити. На всяк випадок.

Не знаю, чи можна казати «гоп», поки не перескочиш. А пофіг... На новій роботі прискіпалися до зовнішнього вигляду. В т.ч., до волосся. От і думаю: а може зовсім налисо? Так можна подолати одразу дві проблеми — і зачіска зрозуміла, і не треба часто мити.

Навесні псіханув, підстригся під «їжака». В принципі, пережити можна) Тим паче, заради роботи.

P.S.: Вангую, що скоро доколупаються до борідки (сьогодні поголив щетину). Нехай, бородку в образу не дам!

На стінах конденсується волога. Це не дивує в прохолодну і мокру погоду. Але випадково глянув — і побачив таке.
Не дивно, чому я весь час кашляю і горло болить.

І тільки ж нещодавно витриав. Знову назбиралось. І вологи стало ще більше.


Стіна навіть почорніла.


Здається, що це результати економії на опаленні. Чи може вікна такі? Раніше начебто такого і не було.

Здається, я зрозумів, для чого ярмарки вакансій у Центрі звайнятості! Щоб пофоткати безробітних, типу: «Дивіться, скільки прийшло бажаючих!» А  саме цікаве, що ні у кого нема запить. Довелося самому віддуватися і хоча б щось по темі спитати. Хоча й так не підходить.

Ну а стостовно запропонованих вакансій: якщо ти молодий і здоровий — тобі будь-де раді. І ще одне: гарні вакансії рекламувати не стануть — або вимоги завищені (гарний фізичний стан, гарне здоров'я, профільна освіта), або погані умови праці (і, відповідно, є протипоказання).

Таких дорожніх ремонтів, як у цьому році, не пригадую. На днях їздив у Вишневе — так все розрито: декілька тижнів тому ще можна було пройти, а зараз ні. Тротуари розкопані, бордюри перекладають, встановлюють нові стовпи освітлення.

Вслід за асфальтуванням дороги Боярка - Київ, дісталися до заміни бордюрів. Схоже, тепер бордюр з'явиться і з протилежного боку дороги.

[ Іще дорожні ремонти... ]

П’ятниця, вечір… дуже довго хотіла надрукувати цю замітку, та все не вистачало часу. Та все ж, в черговий раз перечитуючи коментарі батьків, вчителів, викладачів вузів, що стосуються освіти, у соціальних мережах… просто хочеться виговоритись.

Я мріяла вступити до педагогічного, вступити на державну форму навчання (що вважала нереальним, оскільки я не була відмінницею). Пам’ятаю, як ще навчаючись у старшій школі, коли я пробувала вести уроки (чи то це був день самоврядування чи щось типу цього..), яке це було чудове відчуття: «ти можеш когось навчати», «саме завдяки тобі вони це пізнають»… пам’ятаю, як діти дивились із захопленням, слухали.

Я вступила до омріяного вузу на державну форму навчання. Більше того, коли ми проходили за рейтингом на 5 курс, я увійшла в першу десятку кращих студентів потоку. Мені дуже подобалось розробляти уроки і вони були, на думку викладачів, доволі хорошими.

Пам’ятаю, як проходила практику на четвертому курсі в одній із шкіл. Щоправда провела там лише один урок (в силу певних обставин), кілька днів була на спостереженні у інших вчителів. Та коли я ці кілька днів приходила у цей клас, то деякі діти прибігали і обіймали мене. Після свого проведеного уроку, я чула від однієї учениці, що це її улюблений предмет і вона теж хоче бути вчителем. А потім, через рік, я зайшла у цю школу на кілька хвилин, і учні цього класу з посмішкою  вітались зі мною (хоч пройшло багато часу, а практикантів там чимало  і доволі часто міняються), вони мене запам’ятали. Як же це було приємно!

Я мріяла бути вчителем! Я дійсно любила свій предмет. Я захоплювалась викладачами базових предметів вузу. Тому що вони показували такий приклад викладання, якого я не бачила у школі. А може просто, я вже знала, що це мені потрібно.

Я мріяла бути вчителем! Я вважала, що навчити зможу кого завгодно, так як самій здобути знання вдавалось складно (немає такої феноменальної пам’яті, не все зразу можу зрозуміти). «Але якщо я це розумію -  зумію пояснити так, що зрозуміє кожен, навіть двіюшник». Я знала, як це неприємно, коли на тебе кричать, «читають моралі», коли ти чого не вивчиш. Як недопустимо, коли вчитель говорить про щось інше, а не про те, що варто вчити на уроці. Так як я була донькою учительки, то знала як це коли за кожен твій поступ зразу дізнається мама. «Я дуже добре розумію учнів, так як нещодавно сама навчалась і знаю як їм важко».

Пам’ятаю, як на п’ятому курсі знову проходила практику, вже у школі, якій навчалась сама. Практика тривала кілька тижнів (здається 6). Які це чудові були часи… Я вела уроки в 9-10 класах і була «класним керівником» 10 класу. Діти працювали на уроках, слухали. А на виховних годинах 10-класники навіть пригощали мене чаєм. Пам’ятаю, як ми готовили свято квітів і врожаю… Які ж вони були старанні…

Я мріяла бути вчителем. І бути вчителем у своїй  школі. Та знову ж таки, ця мрія на той час здавалась неосяжною, так як вчительці мого предмету ще було далеко до пенсії.

Закінчивши вуз. Я зразу вийшла заміж і пішла у декрет. З часом почала писати дипломні  і курсові роботи в Інтернеті і це почало приносити доволі непоганий дохід. При чому, маючи диплом спеціаліста учителя двох предметів, я писала дипломні, магістерські, навіть одну дисертацію писала, зовсім з інших галузей і в доволі престижні вузи (замовники були задоволені). Пам’ятаю, як один студент просив написати курсову з хімії. Я кажу, що це не мій фах і з цього предмету в школі я мала 6 балів… а він, «а моєму одногрупнику ви робили, і у нього відмінно!». Та я мріяла бути вчителем… Думала, прийду в школу, навчу їх писати реферати (писати, а не скачувати готовий). Щоб вони у вузах не тратили кровні батьківські кошти на липові роботи, а робити їх самі, адже це зовсім не важко. Варто лише вміти знаходити потрібну інформацію. Я мріяла бути вчителем.

Тут, напередодні Нового Року я дізнаюсь, що вчителька, яка вела мій предмет пішла на   пільгову пенсію. Моєму щастю не було меж. Невже я стану вчителем?!

З того часу минуло 3 роки. Що змінилось? Дуже багато.  Що саме напишу в іншій замітці, Бо потрібно хоч іноді висипатись.

Минулої ночі помітив дивний двіж. На вулиці — машина з мигалками (здалеку не розгледів, виявилось — поліція) і міні-вен. Навколо ходили люди з ліхтариками. Поліція поїхала. Міні-вен трохи під'їхав. Ввімкнув аварійки. Всі машини, що їхали назустріч, зупинялися(!).

Прогулюючись по місту ледве не офигів від несподіванки: собакен виперся на сарай. Просто висовувати ніс з-під паркану, або гавкати за парканом вже недостатньо?
Цікаво: це у хазяїв "вистачило" розуму затягти на дах? Чи пес сам туди заліз?
Але в будь-якому разі, все одно страшно. А якщо стрибне на перехожих?!