Нові прислів'я у світлі геополітичних реалій

Чергову кримську війну Росії майбутні історики назвуть дивною – анонімні війська, сором’язливо названі їхнім справжнім головнокомандувачем Володимиром Путіним «самообороною Криму», безглузда блокада українських військових частин, голосування в захопленому озброєними людьми парламенті, обрання главою маріонеткового уряду представника найменшої – але найбільш проросійської – депутатської групи... Але найголовніше – відсутність людських жертв. Принаймні, на момент, коли я пишу ці рядки, ніхто ще не загинув. Росіянин не вистрілив в українця, українець не вистрілив у росіянина.
 
Але перші жертви у цій війні вже є – і вони смертельні.
 
Головна – це російсько-українські відносини. Звичайно, з часом, коли будуть ліквідовані наслідки російської окупації Криму, вони відновляться, зрештою, йдеться про сусідні держави з величезним кордоном. Але крім відносин між державами є ще й відносини між народами. Ці відносини витримали випробування розколом Радянського Союзу, появою нових держав, розлученням, політичними конфліктами. Навіть Помаранчевою революцією і Майданом. А випробування Кримом, схоже, не витримали. І це поки що – найсерйозніший із наслідків «дивної війни».
 
Наступна жертва – це міжнародне право. Якщо Росія приєднає до себе Крим під гаслом «збирання співвітчизників», це стане справжнім вибухом. Навіть Слободан Мілошевич із його гаслом про «всіх сербів, які повинні жити в одній державі», не зважився на такий експеримент – він оточував Сербію васальними маленькими республіками. Албанія не об’єдналася з Косово. Вірменія – з Нагірним Карабахом. Навіть сама Росія не пішла на приєднання Придністров’я або Південної Осетії, чия влада неодноразово говорила про бажання об’єднатися з Північною Осетією у складі Росії. І ось – все руйнується на очах і наслідком цього порушення статус-кво може бути розвал самої Росії.
 
Ще одна жертва – це міжнародний престиж Росії та її влади. До Криму Путін – при всіх застереженнях – був одним із членів клубу світових лідерів. Зараз недавні партнери сприймають його як небезпечного фантазера, здатного занурити світ у кошмар війни через абсолютно незрозумілі цілі. Тому що риторика про «русский мир» і Путіна-захисника настільки несучасна, настільки нагадує гасла Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні, що ніхто на Заході просто не може сприйняти це серйозно. І те, що Путін перемістився в інший світ, туди, звідки не повертаються, стає загальною думкою. А разом з ним у минуле занурюється сама Росія, яка стрімко перетворюється на країну суцільних ризиків для інвесторів, громадських активістів і просто нормальних мислячих людей.
 
Але ми поки що знаходимося тільки на першій стадії цього конфлікту. «Дивна війна» може або змінитися «холодним миром» між Путіним і Україною – а, отже, між Путіним і Заходом, частиною якого неминуче стає Україна – або перерости в «гарячий конфлікт» із невідомими наслідками. І це може статися навіть всупереч початковим розрахункам Кремля.
 
Адже Путін не хотів «дивної війни» – він хотів війни справжньої, з українською армією, війни з кров’ю і жертвами – що дозволило б окупаційній армаді йти на схід України. Те, що Путін зіткнувся у Криму зі справжніми героями – але героями розсудливими, готовими голими руками зупиняти бандитів – утримало ситуацію на грані. Але коли Росія намагатиметься влаштовувати провокації на східних кордонах України, коли почнуться конфлікти в самому окупованому Криму, коли почастішають спроби повалення української влади – чи не буде перейдена ця межа?
 

Мешканець Алчевська, підприємець Костянтин Ребенко за власний кошт розмістив в Алчевську та Перевальську антивоєнну рекламу.

У містах з’явилися білборди "Нет войне", "Путин, убери войска с Украины", "Украина едина и неделима".

Якби всі наші олігархи  і "зовсім небідні" підприємці (власники мереж супермаркетів) проявили таку ініціативу, то вся Україна перетворилась би на територію ПРОТЕСТУ  ПУЦІНСЬКОМУ БЄЗПРЄДЄЛУ!

!

 

Лілія Шевцова: Україна – «особистий проект» Путіна

Лілія Шевцова – російський політолог, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Московського Центру Карнегі.  Вона прибула до Львова – міста, де народилася – у доволі напружений час – коли російські війська чинили інвазію в Криму. Саме інтерв’ю відбувалося на тлі голосування у Раді Федерації Росії (яку очолює Матвієнко - також жінка з України, що народилась і виросла в Черкасах!) щодо надання Володимиру Путіну права на введення військ в Україну.  Тому й не дивно, що ця тема домінувала в розмові.

- Чому, на Вашу думку, перемога Майдану була такою болісною для Путіна?

- Можу лише припускати, бо дуже складно бути психологом Путіна й передбачати, що коїться в його свідомості, його мізках. Очевидно, на це є кілька причин. Перша: з 2004 року Путін приділяв особливу увагу Україні. Вона була його, так би мовити, особистим проектом, як і Сочі-2014. Путін докладав багато зусиль саме на формування впливів на Україну. А він не любить програвати.

- Тобто «український проект» був для нього значно ближчим ніж, наприклад, білоруський?

- На відміну від Білорусі, Україна має для Путіна надзвичайне значення, оскільки є ключовою для російської політичної еліти взагалі. Це ж, передовсім, місце народження російської держави. Як для сербів Косово було певним центром, колискою Сербії. Так і Україна, а передовсім місто Київ є для багатьох росіян «російським містом». Цей стереотип глибоко засів у ментальності російського політичного класу і російського суспільства. По-третє, думаю, Путін розуміє, що поразка в Україні й успіх українського Майдану може подати «поганий приклад» для російського громадянина, для російського суспільства. Тому успіх чи поразка Майдану є для Путіна екзистенційним питанням. І мова йде навіть не про імперські настрої Путіна, прагнення просто впливати, хоча в Росії неоімперські настрої посилюються. А мова йде про те, що крах авторитарної влади в Україні – найбільшій слов’янській державі, яку Путін вважає продовженням Росії – підриватиме позиції російського самодержав’я. Оце цілий комплекс пояснень, які вказують на інтерес Путіна до України.
Але є ще одна причина. Російська влада переконана, що Захід зазнає поразки, що епоха Заходу минула.

- Ви маєте на увазі відступ Заходу в Сирії та інших стратегічних питаннях?

- Ні, мова йде про те, що захід взагалі зараз переживає кризу. І це ще було до Сирії. Просто ліберальна демократія вичерпала певний потенціал і зараз перебуває у пошуках нового обличчя. Але це – аж ніяк не відхід Заходу зі сцени, це – переформатування західних ліберальних демократій. І Путін вловив, він розуміє цей елемент. І цей напрямок зафіксовано у новій (2013 року) зовнішньополітичній концепції.

- Росія зараз намагається захопити ті сфери, які тимчасово покинув Захід?

- Так, Путін намагається не просто стримати Захід, а вчинити експансію, зайняти вакуум. З Україною і відбувається реалізація цієї концепції: стримування Заходу й експансія на глобальній політичній сцені.
[ Читати далі ]

http://www.randevucity.net/news/main.php?id=7785&id_rub=6&cpage=1

"Світлий миротворчий" образ Президента Російської Федерації В.В.Путіна давно привертав увагу художників. Однак, справжня популярність російського лідера знайшла під час Майдану у Києві, та після ганебної окупації Криму. Перевірено - якщо керівники такого рівня стають героями такої кількості плакатів, скоро революція, відставка або кінець...
Взагалі, неадекватність президента ядерної колись  супердержави видна всім. Він втратив основні моральні орієнтири. Людське життя для нього нічого не значить. Почати війну, окупацію, агресію, масове вбивсто він може з такою ж легкістю, як підняти ціни для населення.
Все більше росіян починають розуміти, що їх керманич звичайний збочений параноїк!
 І безкарність, багатство і влада перетворили його на небезпечного монстра, який до останнього буде чіплятися за владу, знищуючи людей.
Даємо трохи плакатів, карикатур, малюнків художників України, Росії, Польщі, Канади, Австралії, Франції.
Таким його бачать творчі люди.
Жахливий образ.
Страшні вчинки...
Музей плакату

Вирішив переглянути статистику, оскільки, вважаю, що в Україні є хоч декілька джерел незалежної інформації, які дають суспільству інформацію, для роздумів, вважаю, що в РФ, таких джерел значно менше.

Статистика сайту політика і культура, про сприйняття ситуації росіянами.

43% росіян, які чули про останні події в Києві, вважають, що в Україні відбувається спроба насильницького державного перевороту.

Ще 23% вважають, що в сусідній країні точиться громадянська війна, і 16 – що це протест проти корумпованого режиму Януковича.

Висновки, робіть, самі, але ми то знаємо, проти кого ми стояли, а там показують геть інші картинки. І крім, того майже всі мої друзі, кажуть, що ми збираємося вступати в ЄС, але всі при цьому геть забувають, що ми навіть асоціацію не підписали.

Більшість опитаних (41%) також вважають, що людей вивів на акції протесту вплив Заходу, який прагне втягнути Україну в орбіту своїх політичних інтересів. Ще 27% кажуть про націоналістичні настрої мітингарів і лише 9% думають, що українці обурені корумпованим режимом Януковича.

Якщо коротко, то свідомих людей які не дивляться телевізор в РФ, дуже мало. Та що говорити, мені, здається, що і в Україні набагато краще не дивитися телевізор, так і нерви будуть в порядку, і відпочивати буде простіше.

Головна емоція, яку викликають у росіян події в Києві – це обурення (36%). 16% – співчувають, трохи менше – відчувають страх, 14% байдужі і 12% – роздратовані. Водночас переважна більшість – 65% – опитаних відзначили, що не мають симпатій ні до однієї, ні до іншої сторони.

Більшість моїх друзів з РФ, переконана, що у нас революція виникла через те, що захід вирішив відділитися, і Україну ділять пополам. Також, я багато чув, про те, що у нас революцію проводять бандерівці, які хочуть заборонити російську мову, а також напасти на Москву, я не сильно уявляю, як 200 чоловік з бітами може це зробити, але мої друзі в це вірять, що для мене є найвищим показником пропаганди.

Російська свідомість легко визнає право інших народів на самовизначення, на антиколоніальну війну, коли йдеться про події, що не стосуються Росії.
Росіяни охоче співчувають палестинцям, колись радо співчували південноафриканським бурам, тепер симпатизують курдам, тому що це не накладає на них жодних якихось зобов'язань щодо перегляду власної історії, а тим більше власних кордонів їх імперії та народів окупованих імперією.
Саме тому російській свідомості так важко зізнатися самій собі, та визнати, що "Бандерівщина" була звичайним національно-визвольним рухом Українців до свободи, таким же, між іншим, як і в 1918-1921., коли була Українська республіка.
Але визнання права українців на самовизначення вимагатиме і визначення місця та ролі самих росіян у цьому процесі. Процесі, який був самим кривавим у 20-му столітті.
А таке визначення навряд чи буде дуже компліментарних для росіян.

Багато росіян вважають, що Український народ, якій бажає йти до Європи, а не до Росії, - зрадник. Більшість росіян вважають, що Бандера та Шухевич, які боролися з імперією зла - радянським союзом, були нацистами.
Виникає питання: а чому українці зрадники? Бо не хочуть бути колонією та холопами?
А кого українці зрадили? Росіян? Ми що давали росіянам клятву на Біблії бути їх рабами і "унтерменшами'"? Взагалі чому росіяни вбили собі в голову, що українці їх зрадили? Чому ?
Бо українці не хочуть поклоняться їх "царю" Путіну і не хочуть входити до складу Російської імперії ?
Так, ми різні. Не тільки духовно ми різні, а й культурою, мовою, історією, національним надбанням, самоповагою та вірою.
І це не є якесь там "русофобство". Ні!. Просто ми різні. І це треба розуміти в першу чергу росіянам. В своїх "братских" обіймах вони не помічають, що можуть нас задушити.

У Росії пояснили, що "посадили" Януковича на фінансовий гачок за найжорсткішою процедурою