хочу сюда!
 

Юлия

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «проблемы»

Как решить проблему!

Быстрое решение абсолютно любых проблем в жизни!
Узнать как!

Вы никогда не сумеете решить возникшую проблему, если...



Живешь, будто в тесной рубашке находишься. Скованы движения и даже мысли: ни помечтать, ни проблемы толком решить. Все мимо кассы. Пробовал мыслить позитивно, не помогло. И даже стало хуже. 

Не расстраивайся: с тобой все в порядке. Ты лишь на собственном опыте убедился, что повторять аффирмации бесполезно, если не изменить свой подход к жизни и, собственно, само мышление. 

Да, ты уже слышал не раз, что должен изменить отношение к событиям и, возможно, стать лучше, добрее, искреннее, радушнее. Ты пытаешься. Очень! Но как это взять и изменить? 

Вот бы научиться слышать себя и других, открыть в себе способность ощущать свои внутренние состояния и мотивы, отличать причины поступков от следствий. Мечта? 

Нет, реальность. Все это доступно уже сегодня тем, кто ознакомился со знаниями системно-векторной психологии. Будьте осторожны: под угрозой стены, отделяющие твой тесный мирок от внешнего мира!
Бесплатный ОНЛАЙН тренинг по Системно-векторной психологии Юрия Бурлана

Где почетный гражданин Крыма? Мне - все равно.



Вот интересно, то, что Путину присвоят звание почетного гражданина Крыма как-то связано с тем, что:
1) Крым превратился в неприступную атомную крепость
2) Путин пропал

выводы:
1- не изолировали-ли его уже чужие в Форосе, аки Горбачева
2- а может сам себе создал обитаемо-охраняемый остров на моей сакральной земле
3- мне все равно.

И напоследок про меня. Другие проблемы. Намного серьезнее воображаемой отставки Путина. Сегодня изучил несколько монографий на свою тему. Выводы неутешительные, но слегка обнадеживающие.

В переводе с моего на ваш - конкретно сегодня-завтра пока заниматься суицидом не стоит. Есть еще время для опробации (или правльно - апробации?) всех оставшихся вариантов. Либо по очереди, либо рандомно. Не важно. Полгода уже прошло и месяца четыре еще осталось. Потом кончатся все варианты. Даже суперсовременные. И даже нано.

К днюхе надо будет определиться - на каком свете мне таки удобнее жить. Подозреваю, что уже на том, ибо на этом не хватает ни нервов, ни денег, ни терпения.
Map

Спасибо Тебе Господи...

Безумный день. Серый, холодный, ветреный... 

Транспорт, пробки, лица, люди, толчея, работа, суета, проблемы, стрессы...  

И всё это вдобавок сдобрено потоками официальной (и не очень) информации. Разговоров, споров, склок о кризисах, дефолтах, войне, политике... И прочем, прочем, прочем... 

И в какой момент шкала кипения достигает апогея. И кажется еще немного, еще чуть-чуть и Ты...

И вот вечером измотанный, нервный, уставший как собака вползаешь в жилище и вдруг Тебя встречает ЭТО. 
Улыбается, тянет ручки, упирается своей лисьей мордашкой в Твоё плечо...

И все что было до того, в мгновение ока исчезает, стирается, уходит...

Спасибо Тебе Господи...

Девочка-лес



***

Габи и Николай запрыгнули в его маленький volvo и помчались ночными дорогами из Вероны в ее родной Бардолино.

-        Давай, к пляжу?

-        Давай – ответил он.

По дороге он купил хорошего вина, а в багажнике, будто специально прибереженный для этого случая, ютился забытый ранее плед.

Аккуратные дороги, маленькие пальмы, чистый пляж, покрытый камешками, огромная золотая луна и синяя ночь… Позже ему

захочется написать картину о красоте той ночи.

 

***

- То що, може на пляж? – Еріка вмощує свій шикарний зад в обійми шкіряного крісла двадцятирічного мерса Серьожи, й томно дивиться крізь півкіло маскари «XXL-об’єм» чекаючи відповіді.

- Пляж? – в його уяві мерехтять швидкісні кадри спогадів. Ось переповнені смітники, ось покриття з суцільних бичків під ногами, гнила від випорожнень вода… - кицю, краще давай орендуємо отельчик, та проведемо добре час.

Еріка той вечір провела зі своїм хлопцем в якійсь кімнаті зі вкритими пилом підвіконням та полицями, та обплямованими шторами, ніби на них щось спльовували та обтирали руки. Крізь стіни було чутно чиїсь кроки та регіт, а з туалету було чутно накрапання води.

 

***

Саша з Ніною довго пробиралися велосипедами крізь височенні звалища сміття, що вкривають ліс по контуру десь на пів-кілометри. Аж поки дісталися цих прекрасних місцин Києва. Круті схили гори вкриті лісом. Красиві галявини, берези… Деякі галявини розташувались на обривах, і з них відкривається вид на безкрайні простори левади з озерами, та село, що у підніжжя.

Вони якийсь час обтрушують веліки від приставшого сміття, витягають поліетиленові кульки з ланцюгів, та пластикові стаканчики, застряглі між колесом та крилом. Тоді вмощуються на краю гори, дістають термос з чаєм та сандвічі, і починають свій романтичний сніданок милуючись просторами левади, схилами гори та слухаючи спів ранкових пташок.

 

***

-        Давай розкажемо одне одному свої найінтимніші мрії? – збуджений Петрик вже свердлив очима свою любу Анєчку, в очікуванні гарячої розмови. Він був готовий нарешті зізнатися про свою мрію зайнятися з нею анальним сексом.

-        Давай – не задумуючись відповіла Анєчка.

-        Про що ти мрієш? Як це має бути? Може щось таке, про що соромишся зазвичай сказати?

-        Так, я дуже боялась тебе попросити…

-        Про що? – його очі вже поглинають її повністю, він присунувся ближче, весь палає…

-        Я мрію щоб… це була хижка з бамбуку серед кокосових пальм, а під ногами щоб білий пісочок, а перед очима щоб синій океан… - вона замріяно зітхнула. – Я боялася, що ти не погодишся поїхати у відпустку на Каріби, що це для тебе надто дорого.

Анєчка ще довго вимальовувала в уяві красу Карибів, не помічаючи, як Петрик знітився, та занудьгував.

 

***

 

Вони зупинилися на оглядовому майданчику Лаври, і продовжували бесіду. Він продовжував гаряче декларувати свої переконання в політиці, намагаючись «просвітити» її «несвідому». Вона його уважно слухала, задивилася у далечінь понад Дніпром, глибоко вдихнула повітря, так, ніби їй зараз летіти у цей простір. І відчула у цю мить наскільки ж тісно у місті.

Люди існують щільно одне до одного. Так щільно, що навіть у тісняви метро навчились не помічати одне одного. Ось чийсь живіт огортає тебе ззаду, ось хтось ненароком поклав свої яйця тобі прямо до долонь, і зніяковів це відчувши. Ось ти відчуваєш печінкою чиюсь нирку, так стисло. І вдаєш ніби нічого, ніби так і має бути.

Приходиш в гості до квартири в тонкостінній будівлі, і тебе просять говорити пошепки, а тоді ти чуєш, як хтось поверхом вище чихнув, та ще й перднув, а ти як раз п’єш чай з тістечком на кухні з другом…

 

Ліс сприймається не як прекрасний дар та цінний простір, а як місце де можна вивалити з вантажівки свої продукти життєдіяльності. Як ганебне сміттєзвалище.

Коли ти пропонуєш прогулятися лісом, це звучить ідентично, якби ти сказала «а не прогулятися б нам сміттєзвалищем?», і на тебе дивляться як на схиблену, та залазять назад у свої коробки щільно одне до одного, як оселедці в банці-жестянці. А ти навпроти дивишся зі зневагою, сумно зітхнувши від цього непорозуміння.

-        Та нє. Давай лучше поєдем у кахве.

«Звісно! Давно не дихали димом, та не терлися об різних алкашів, що дригаються танцполом!» - думаю я. Але говорю інше:

-        Звісно, давай… тобі видніше.

Півгодини брудних доріг, якими шниряють бомжі у проханнях милостині, ще півгодини в якомусь заторі спостерігаючи кобло чорного диму з заду якогось КАМАЗу попереду. І ось ми у «раю». Якісь кольорові катакомби, люди-оселедці щільно одне до одного, струшують свою лупу на голову другу. Монотонні рухи, які набридають, але мусиш робити те, що й всі, бо так прийнято, і це типу десь прописали, що класно (мабуть в якомусь серіалі). Повторюєш одне й те саме: щось п’єш, щось їси, щось говориш, просто сидиш… І тобі нав’язують думку, що це класно, що це щастя, але ти нічого такого не відчуваєш.

Простори звужуються, кроки стають коротшими, рухи мінімальними. Найбільшу кімнату можна подолати десятьма кроками максимум. Це надто мало, для тонусу. І тобі пропонують в залі бігову доріжку. Де ти перебираєш ногами на місці і відчуваєш, як їдеш з глузду.

До дідька!

Врешті шлеш те все! Хапаєш свій велік і стрілою вилітаєш з міста. Долаєш півкілометра сміттєзвалища, виймаєш все, що застрягло, і… ти на волі. Аби подолати ці бар’єри життєдіяльності міста, тобі потрібно навчитися їхати довго. Аби не витрачати на прогулянки цілу добу – ти навчаєшся їхати швидко. З часом організм перебудовується. І тобі стає все тісніше в місті. Все починає здаватися дрібнішим. Дрібні коробки, дрібні люди (їхня більшість), дрібні вчинки.

 

***

-        Я буду называть тебя «девочка лес» – любимый мужчина с искоркой в глазах насмешливо растянул красивую белозубую улыбку «до ушей»

-        Почему?

-        Потому что.

-        Тогда и ты тоже «лес». Ты ж такой же самый и все то же самое делаешь.

-        Но я себя со стороны не вижу – смеется он, а я бросаю ему в голову подушку.

 

 

Как чисто на киевсой природе. Фоторепортаж.

Одна людина переконувала, що проблема сміття вирішена отими суботниками, що інколи ходять натовпом та збирають по парках сміття. Я ж бачу реальність, і вона далека від чистоти. Ті суботники породили у людей переконання: "кидай сміття під ноги - прийдуть суботники приберуть, їм за це платять депутати".

З одного боку воно діє - після суботника чисто в парку. З іншого боку - люди знахабніли, і не відчувають відповідальності й дотепер, вважаючи, що суботники це прибиральники для них.

Звісно, є й позитивні сторони - дедалі більше людей виходять зі стану мавп еволюціонуючи в людину розумну свідому, і забирають сміття з лісів, парків, лугів, пляжів із собою до міста та кладуть до сміттєвих баків своєї комунальної служби (хай відпрацьовують ті кілька десятків тисяч на місяць, які отримують з кожного під'їзду будинку на це).

Дехто навіть метикує забрати не тільки своє, а й старе сміття. По трохи, по трохи, дивись - й якось прийдеш до вже чистого лісу!


Озеро "Алмазне" :























Парк "Дружби народів", пляж, що під мостом:

гиги, люди загоряють лежачі головою у смітнику)))) жах)))) як свиня в хліву у власному лайні))))




Парк на Лісовому масиві:

Дбайливі сонечка мої, навіть у пакетики пофасували. Ідеальна ілюстрація психопатії що до суботників. Суботники, на думку таких людей, це такі собі міфічні істоти - з'являються ні з відки і зникають внікуди, розчиняючи сміття у повітрі:



Але, ось так виглядає це дбайливо пофасоване сміття по тому, як ним пограється вітер та цікаві лісові тваринки:





А хтось вважає ліс такою собі гардеробною. Типу, люди сюди приходять собі підбирати загублений кимсь одяг. Дехто теж дбайливо так навіть розвішує свої труселя гілками, свято віруючи в те, що вони комусь знадобляться (часто таке бачу в лісі):





Ліс під Обуховом:















А ось людина добра власними натруженими руками не пожалкувала часу й сил, і зробила справжній європейський куточок за своїм гаражем у "передпокої" лісу. Таким людям би аплодувати:



Тільки така свідомість не властива іншим власникам гаражів, і вони продовжують порстатись у власному гівні:































Цікаво, чи сподобалось би тій красуні, що кинула сюди цю бляшанку, якби їй зранку, після того, як вона старано вималює свій мейкап, приплюснути ось таку красу по центру чола:










Вважаю, годі вже під себе серти і в лайні жити. Доречі, не тільки що до сміття на природі, а взагалі, в усьому. Доста. Ми ж не якісь збоченці копрофіли? Ми громадяни, українці, власники своєї особистої країни, міста/села.
Хоча, чого я розпинаюся. Адже більшість навіть вдома під себе гадить і живе так не вважаючи це за проблему...
Хех, хотілось би вірити в бажання щось покращувати.......





Как управлять трудоголиком?

Эта тема очень серьезная, отмечает специалист в сфере менеджмента Брайан Эмбл. Японцы даже придумали понятие «кароши», или смерть от переутомления (по названию города, где зафиксировали первый случай смерти сотрудника от переутомления), а норвежские ученые разработали систему измерения склонности к трудоголизму.

Ученые Университета штата Флорида дают менеджерам рекомендации о том, как помочь сотрудникам-трудоголикам оставаться здоровыми и эффективными на работе.

  12

В ходе нового исследования они опросили более 400 сотрудников различных организаций и выяснили, что как минимум 6 из 10 работников идентифицируют себя с трудоголиками (например, для них характерна фраза «Я чувствую себя виноватым, когда беру отпуск»).

Что могут сделать менеджеры для направления трудоголизма в положительное русло?

  • Во-первых, менеджеру следует встретиться с трудоголиком и проанализировать, к каким физическим и социальным ресурсам у него есть доступ и в каких из них он нуждается. Речь идет о кадрах (коллегах, к которым он может обратиться), отдыхе, оснащении рабочего места, мерах соцподдержки на работе и т.д. После разговора важно принять соответствующие решения для увеличения доступности этих ресурсов, чтобы сотрудник мог полноценно восстанавливаться и не ощущать чувства чины. Кстати, часто менеджеры предполагают, что трудоголики просто хотят подавить всех и вся вокруг себя. Но в действительности, говорят исследователи, цель большинства трудоголиков - содействие компании, достижение личного успеха, наблюдение того, как их усилия дают результат. И эти цели будут достигнуты с меньшими потерями, если у работника будет доступ к ресурсам, которые были обозначены выше. Кстати, правильно распределять нагрузку, быть в курсе того, загружен ли сотрудник или у него появилось свободное время для новых задач, поможет облачный сервис «Простой бизнес», посредством которого удобно осуществлять управление временем, выстраивать коммуникации с персоналом.
  • Во-вторых, менеджеры должны иметь более реалистичные ожидания от сотрудника, говорят исследователи. Часто трудоголики являются наиболее продуктивными работниками компании, от них постоянно ждут чуда. Тем самым их загоняют в угол, особенно, когда что-то идет не так. Наличие реалистичных ожиданий от человека просто необходимо, считают ученые. Иначе придется наблюдать достаточно тревожные признаки выгорания на работе. Полное игнорирование потребностей человека, в конечном итоге, может привести к нежелательным результатам, начиная от снижения производительности и проблем со здоровьем до смерти.

Ноутбук не включается :(


В чем причина неисправности?


Ноутбук НР, возраст около 3-х лет, в марте чистили, меняли термопасту и поставили новую батарею.
Недели две, как начал чудить: при попытке его включить загорается индикатор питания, индикатор Wi Fi, начинает крутиться вентилятор и... через 8 секунд вентилятор останавливается, индикаторы продолжают гореть.
После нескольких попыток может включиться и нормально работать.
С каждым разом попыток приходится делать все больше.
Нашла рекомендацию про "полный аппаратный сброс" (Отсоедините адаптер питания переменного тока, извлеките аккумулятор, затем нажмите и удерживайте нажатой кнопку питания в течение минимум 15 секунд , чтобы снять остаточную мощность и восстановить параметры запуска, заданные по умолчанию) - в первый раз помогло, потом не получалось, только что вот опять получилось после вышеописанной манипуляции ноут загрузился нормально.
В чем может быть причина такой нестабильности?

Щелкаем проблемы , как семечки.

Если вам кажется , что на вас навалились все проблемы мира , то не паникуйте , ведь это чувство обманчиво и появляется оно чаще всего от усталости . Дайте же наконец себе отдохнуть от всех и от всего и тогда решения сами к вам придут. Самое главное в решении каждой проблемы – это спокойствие и [Читать дальше…]

Не люблю матерщины, но тут - уместна

Артист Алексей Макаров, сын Любови Полищук психанул.

И назвал всё своими именами. Почитайте, не пожалеете.

"У меня в друзьях на ФБ три депутата Госдумы. С четвертым депутатом сейчас снимаюсь в сериале. Симпатичные, вменяемые молодые люди. Один верит в ЛДПР, другой в месье Зюганова. Два других- ЕдРоссы. Это так мило. И это- их личная вера. Или бизнес, где ничего личного. Им виднее. И судить их Боженька будет, не я. Насколько искренни и чисты их помыслы я понятия не имею. Так, только подозрения смутные.. Тем не менее. Хочу им задать элементарный вопрос. Давеча, один из ваших, громогласно вякнул, что Россия готова покорять луну и заселять ее своими колонизаторами. Настало, типа, время. Причем, сказано это было на волне всеобщего душевного подъема, поскольку мы сначала "брату" полуостров подарили, а когда "брат" заимел свое собственное мнение, отличное от нашего, мы подарок забрали обратно. Так только конченные поступают. Забирать подарки- мягко говоря..И не ебите мозг про "фашистов" в Украине, не пересказывайте мне пиздеж пропагандонов. Слышал. Громче всех "держи вора" кричит вор. Это- закон игры. Громче всех про "фашистов" кричат самые натуральные фашисты. Вопрос мой к вам, дорогие депутаты следущий- вы, родные, и в правду считаете, что мы готовы "заселять луну"? Вы на полном серьезе считаете, что все проблемы России на данный момент связаны с Украиной? Вы искренне считаете, что тотальный шухер в образовании, здравоохранении, армии, науке, медицине, дорожностроительстве, юрисдикции- это происки "пятой колонны и национал- предателей"? Вы считаете, что если в лифте в подъезде нассано, это дело рук жидо- масонов? Америкосов? Не, это ваши дети нассали, пока вы ленточку на свою машину повязывали. И наклейку про " На Берлин!" клеили. Если честно, Берлину на ваши ленточки насрать. Причем давно. Там люди работают, а не пиздоболят за гос. деньги. Запрос в Ген. Прокуратуру на предмет " не является ли движение "За права курильщиков" иностранным агентом- это такая ни о чем хуета, что просто диву даешься. Вас там зомбируют, походу? )) нет в этой стране насущных проблем? За МКАД, родные, почаще высовывайтесь, смотрите на больницы и дороги для народа, о котором вы так, сука, печетесь, и вам дело само собой найдется. Один за Украину надрывается, другого курение в РФ озадачило сильно, третью морально- нравственный облик Россиян шибко беспокоит. Ибануццо..Занялись бы вы делом. А не его видимостью. А? Я любого из вас за руку в свою районную поликлиннику приведу, проведу экскурсию, а потом уже про курение балаболить будем. Или по нашей районной трассе вас на вашей машине прокачу. Чтоб у вас от ухабов жопа отвалилась. Стыдно, родные. В стране хуева куча реальных проблем, а вы за бабки профанацией занимаетесь. Занялись бы вы уже делом. Своими прямыми обязанностями. А так, любого с тремя классами образования на ваше место посади- разницы никто не заметит. Винтики они все на одно лицо. А теперь давайте, баньте. Мне пох.."