хочу сюди!
 

Инна

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «враги»

псевдо-друзья

Уже несколько дней читаю заметки на тему "Иришки и Саши"..."Сегодня узнал, что уже неделю ее нет рядом с нами...", "зашла и увидела страшную новость...." все ревут, пускают сопли, обвиняют кого-то в безсердечности и неразумности, а сами то что? Какие вы к черту друзья? Чем вы лучше всех прочих? Вы, те, которые тупо пиарятся на смерти левого для них человека...Были бы вы настоящие друзья, то не из чата и не из блогов бы узнавали о трагедии из жизни тех, о ком так громко пишете. Тошнит от такой псевдо-дружбы huh
.
Может еще не все успели повысить рейтинг своего блога добавлением заметки на тему офигенной дружбы и великой утраты? Поспешите...вас еще полсотни не набралось. И все те, которые обсасывают под постом о смерти свои половые пристрастия к прочим блогерам, отлично проявляют свои "человеческие качества". Можете сколько угодно поливать меня грязью (в вас этого "добра" выше крыши), только я от вашего говна грязнее не стану. А, вот, вы сколько бы ни гадили на окружающих, тоже вряд ли очиститесь. vkaske

ЗЫ. для тех, кто не понял, тут ни слова нет об этом человеке и о тех, кто причастен к каким-либо активным действиям и помощи по существу. В отличии от любителей похвалить себя, они молча доказывают свою дружбу. 

Готов к бою?

Специально для  http://blog.i.ua/user/1047696/ и ее сомненияhttp://blog.i.ua/user/1913308/1295358/?advCReqCPID=advC_1295358_19756269&advCAnsID=19756269&advCUseCit=1#advA_advC_1295358_19756269
 

проведем опрос:

При определенном стечении обстоятельств и необходимой организации, готовы  ли громить "держиморд" - зажравшихся депутатов, олигархов, мажоров,- всех кто заипал уже!


PS прошу для объективности голосования разослать пошире этот опрос, т.к. я "не в ленте"


72%, 21 голос

10%, 3 голоси

0%, 0 голосів

17%, 5 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

А у вас есть враги?

Старушка, у которой нет врагов.
 
В чем ее секрет? После долгой проповеди священник спросил у прихожан, готовы ли они простить своих врагов. Около половины из них подняли руки. Недовольный результатом, священник продолжал говорить еще минут 20, а затем повторил свой вопрос. На этот раз руки подняли около 80% прихожан. Священник читал проповедь еще 15 минут, и снова спросил, готовы ли они простить своих врагов. Уставшие прихожане ответили единогласно, и только одна пожилая дама воздержалась.
 
— Миссис Джонс, вы не готовы простить своих врагов?
— У меня нет врагов, — ответила старушка.
— Это удивительно! А сколько вам лет?
— Девяносто три.
— Миссис Джонсон, пожалуйста, выйдете вперед и расскажите нам, как человек может дожить до 93 лет, не имея при этом ни одного врага.
 
Маленькая милая старушка медленно вышла в центр храма, обернулась к прихожанам и сказала:
 
— Это элементарно. Я просто пережила этих сук.
 

Про геноцид українців...

Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.

Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.

Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.

Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.

Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.

У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:

“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.

Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.

— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.

Селянин Панас Обруч розповідає:

— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.

У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.

У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.

За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.

На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.

А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.

Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.

“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.

"Українське Слово ", число З, 16-23 січня 2003 р.

 

Бойся

«Не бойся врагов - в худшем случае они могут убить. Не бойся друзей - в худшем случае они предадут. Бойся равнодушных, они не убивают и не предают, но только с их молчаливого согласия существуют на земле предательства и убийства».

Бруно Ясенский.

..как вам такое?...

Если хочешь завести себе врагов, будь лучше их. Если хочешь, чтоб у тебя были друзья, будь хуже их. (c)

Я знаю....

   Когда я буду гореть в аду, вы все, рано или поздно соберетесь вокруг меня.
Кто-то чтобы погреться, а кто-то посмотреть на огонь.....

Сучасний "Павлік Морозов"

Думаю, Ви зрозуміли, що в заголовку, слово "Сучасний" перекладається на російську не як "соврємєнний", а тошки інакше )))
Пропоную Вашій увазі:
Николай Иванов
опубликовал запись в сообществе Помойка (Предатели):

ЗАПОМНИТЕ эту МРАЗЬ - студент-медик из Луганска. Он сдал ЛНРовским террористам всех украинских патриотов студентов, которых знал.

ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО РЕПОСТА, ОСОБЕННО ПО ВОСТОКУ!
https://vk.com/dima_academik


ДМИТРИЙ ТАТАРЕНКО.
Рост 1,67



вот вам и братья...

ничего комментировать не буду. делайте выводы сами. я на одноклассниках написала этот текст, как и тут http://blog.i.ua/user/895799/1367667/ общалась в разных группах и всего лишь призывала других не воевать против народа, а объединиться вместе и призвать олигархов к уголовной и административной ответственности. писала правду о том, что творится. сначала меня занесли в черный список в трех группах. сейчас уже мне запретили комментировать любые темы (даже юмор и спорт). свобода слова, КГБ. как говорится "далі буде"
Сторінки:
1
2
4
попередня
наступна