хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «музей»

Не музей, а звалище

Натрапив на новину про Історико експозиційно-реставраційний центр (філію музею громадського транспорту). Мабуть, недаремно вважав його більше абандоном, ніж музеєм. Доходили чутки, а тепер знвайшов підтвердження у новинах, що музей фактично не працює, багато техніки вивезли, а те, що залишилось, руйнується і розграбовується.

https://glavcom.ua/kyiv/publications/zvalishche-metalobruhtu-motoroshni-kadri-iz-muzeyu-gromadskogo-transportu-v-kijevi--474967.html

Михаил Грушевский о "братском народе"

Председатель Центральної Ради предупреждал.
«Тепер ми, самим очевидним чином, маємо боротьбу народів — великоруського і українського. Один наступає, другий обороняється. Історія цих двох «братніх народів» вступила в стадію, про яку оповідає біблійна історія перших братів: і запитав Бог, Каїне, де твій брат Авель?» 
(Михайло Грушевський, «Очищення вогнем»,1918 р.).
Через 14 лет мышебратья устроили нам Голодомор с миллионами жертв. 
 
Еще через два года в российском Кисловодске умер и сам историк. Умер от заражения крови после неудачной операции, которую провел местный врач, непрофессиональный хирург. Он же не позволил опытному хирургу оперировать Грушевского. 

Місця сили. На цьому полі битви гояться національні рани

В Україні є низка місць ритуальних історичних ридань, до яких люди не їздять зі звичайною туристичною метою. А шкода. Такі місця треба відвідувати хоча б для того, щоб скласти про них власне уявлення і знайти в позір­но смутних меморіалах якісь життєствердні враження. Саме для цього варто побувати в околицях Берестечка, де у черв­­ні 1651 року військо Богдана Хмельницького зазнало фатальної поразки від армії Речі Посполитої.Дивовижне поєднання історичного ландшафту, сецесійного символізму архітектури та сучасних археологічних знахідок найвищої цінності викликає почуття певної позачасовості як подій, що тут відбувалися, так і власного існування в цьому предивно сконструйованому просторі. Насправді тут відчуваєш не тугу з приводу історичних негараздів своєї країни, а якусь розчинену в повітрі надзвичайну силу, таку, що чоловіки мимоволі тягнуться рукою до пояса, де їхні предки носили шаблю. Берестечко – місце сили. Битва під Берестечком насправді відбувалася не в околицях міста, а на величезній площі між кількома селами нинішнього Радивилівського району Рівненської області, серед боліт, дрібних річок, перелісків таозер. Більша частина цієї місцевості належить Національному історико-меморіаль­ному заповіднику «Поле Берестецької битви», який народ за звичкою називає Козацькими могилами. Блукаючи вогкими левадами, можна оглянути місця таборів запорожців і поляків, переправу, яку Іван Богун наказав вимостити возами й сідлами, щоб вивести військо з оточення, озеро Козакова Яма (тут, за переказами, відстрілювався з човна останній козак), острів Гайок, де полягли 300 козаків, що прикривали відхід основних сил... А також цвинтар із важкими хрестами, на якому люди з навколишніх сіл поховали полеглих – тих, чиї тіла вдалося знайти, для решти могилою стали ліси й болота.

Масштаб битви, що відбувалася на величезній площі, вражає. Але для того, щоб познаходити всі пам’ятні місця, потрібен гід, якого можна найняти в «штаб-квартирі» меморіалу – на острові Журавлиха неподаліксела Пляшева.

[ Читати далі ]

Фотопрогулки. История Каменной могилы

В продолжении темы заповедника "Каменная могила"
В этот раз я посетил и музей..Он не такой богатый внутри, как кажется снаружи
Но ценные и интересные экспонаты все таки есть
смотреть


Приватний український музей при церкві святого Юра в Нью-Йорку


Народний артист України Іван Бернацький – автор ідеї та господар кімнати-музею при церкві святого Юра в Нью-Йорку, що на Сьомій вулиці Мангетену. Це район української дільниці, де відбуваються щорічні фестивалі української культури, поряд – відома крамниця “Сурма”, неподалік – Український музей, Народний дім та інші організації. Іван Бернацький– народний артист України, відомий громадсько-культурний діяч в метрополії Нью- Йорку, актор Львівського театру ім. М. Заньковецької. В Нью-Йорку він організував Драматичний театр-студію, є її художнім керівником, режисером, театральним педагогом та актором. Друга сторона його діяльності – це поширення знань про українську народну культуру саме через цей музей. Господар музею Іван Йосипович, для одного – двох- трьох відвідувачів завжди готовий розказати про його експонати з глибоким знанням історії народного костюму.


Тут на маникенах представлено 11 жіночих та 2 чоловічих народних костюми кінця ХІХ – початку ХХ століття на фоні кролівецьких, полтавських та переяслав-хмельницьких рушників. Нині – це третя тематична виставка із його приватної колекції під назвою “Покуття” (Станіславщина, або Івано-Франківщина).
Музей діє з 2005 року. Зі слів власника колекції у нього – одна з найбільших приватних колекцій. Лише полтавської її частини вистачило б на сотню манекенів. Детальніше тут

Фотопрогулки. запорожье. музей техники богуслаева

Есть в Запорожье музей о котором многие горожане не знают.
Хотя он находиться практически в центре города.
Да и коллекция экспонатов принадлежит одному из самых известных и влиятельных запорожцев.
Итак приглашаю в Музей техники Богуслаева или Музей авиации и высоких технологий «Мотор Сич»
смотреть


Відвідини музею авіації

У неділю (16 жовтня 2011 р.) ми нарешті добралися до Державного Музею Авіації, що знаходиться біля аеродрому Київ-Жуляни та належить Національному Авіаційному Університету. Добиралися ми туди тролейбусом №22 до зупинки  Федора Андерса, а потім йшли пішки по вулиці Медовій, але біля неї ведеться будівнцтво, здається, нового терміналу, то ж там досить брудно... Краще добиратися туди 220-ю маршруткою, що йде від Метро Харківська через Московську і Севастопольську площі по вулиці Народного Ополчення...

Тож сам музей. Вхід коштує 15 грнmoney, плюс дозвіл на фотографування 5 грн . Для бажаючих у Іл-62, ТУ-154 та гелікоптер Мі-26 можна потрапити в кабіну, ще по 5 грн за повітряне судно. Квитки купуються тут-же на касі. Хоч цього дня було досить холодно  (температура ледь сягала 5 градусів теплаsnegurka ), відвідувачів було досить багато, навіть була весільна пара, але вони досить швидко змерзли і поїхали грітися в ресторан...  bokali tost

Літаків та гелікоптерів в музеї понад 70, стоять вони досить щільно. Серед них є військові, пасажирські та вантажні... Переважна більшість повітряних суден побудована в період 1970-1990 років, радянського виробництва. Деякі моделі повторюються у різних варіантах та модифікаціях. А прямо за парконом можна спостерігати злети літаків з Аеродрому Жуляни. Зараз звідси літаює авіакомпанія ВізЕйр та Хорс, і деякі чартерні рейси... Тож можна побачити і зліт чи посадку (в залежності від напрямку вітру) Аеробуса, Боїнга, Фолкона, Цесни, Ембраєра, Ана чи Яка...

Звичайно в музеї хотілося б побачити і більш нові моделі зарубіжного виробництва... Ті ж Боїнги чи Аеробуси, цікаво було б глянути на величний Конкорд... Так само хотілося б потрапити до кабін інших повітряних суден. На приклад, мені б дуже цікаво було посидіти в кабіні винищувача чи надзвукового бомбардувальника, роздивитися кабіну Як-40, що стоять тут у досить великій кількості і досі експлуатуються у вітчизняній авіації.

Але  все одно тут є на що подивитися, чому здивуватися.Це і величезні Іли (62, транспортний 76, пасажирський 86), класичні ТУ-154 та ТУ-134, перший турбореактивний ТУ-104, винищувачі та штурмовики МіГ та СУ, гелікоптери Мі (від Мі-1 до Мі-26), Ка (24, 25, 26), морська авіація віб КБ Бериєва та багато іншого...

 Деякі фото з нашої прогулянки можна подивитися тут =>

Подорож до Закарпаття (продовження)

День другий та третій

Початок тут

Наступний день видався напрочуд сонячним. Його ми присвятили Ужгородському замку, музею архітектури та самому центру міста над Ужем.

Від площі Кирила і Мефодія, де розташований Інтурист, по одній з найстаріших вулиць Ужгорода Швабській дійшли до площі Петефі. Далі через пішохідний міст перейшли на правий берег. Тут кілька старих кварталів з пішохідними вулицями, що дуже зручно для ось таких прогулянок. На центральні Театральній площі стоять кілька атракціонів для малечі. Але нас передусім цікавила дитяча залізниця, яка тягнеться з центру понад Ужем до Підзамкового парку. Але нажаль нам вкотре не повезло... sad Ще в жодному місті (крім Франкфурта на Майні) мені не вдавалося проїхатися в дитячому вагончику... Тому план подорожі прийшлось змінювати... Пішли пішки по Капітульній вулиці, де у древні часи ходити мали право лише феодали. Знайшли ще один гарний двобашенний собор, що часто зустрічається на листівках з краєвидами Ужгорода. ...Замок... Квитки коштують 8 грн + ми, будучи чесними взяли дозвіл на фотографування за 10 грн. Але особливого враження він не справив... Я чекав більшого. Навіть Мукачівський замок цікавіший і у кращому стані. Хоча ми і тут знайшли цікаві речі. Мені, наприклад, сподобався колодязь у внутрішньому дворику. Хоча він менший ніж в Мукачево, але він живий! Тобто там досі б’є вода, а по стінкам папороті ростуть! І ще гарний бронзовий орел (хоча він більше на сича схожий) в центрі двору, що ніби за легендою приніс графу меч для оборони міста. У приміщенні замку знаходяться кілька музеїв: музей природи, музей музичних інструментів та музей одягу Закарпаття. Більшість експонатів мають вже не дуже привабливий вигляд. Хоча деякі були дуже цікаві. Найголовніше, це трембіта! Я ніколи їх не бачив “вживу”. Тут, їх хоч і не можна вже назвати “живими”, але вони в повній мірі дають уяву про цей сигнально-музичний 3-4 метровий інструмент.

Зразу за замком знаходиться музей Архітектури та побуту Закарпаття. Квитки сюди теж по 8 грн. А от вражень від відвідування цього музею набагато більше. Це таке невеличку село в центрі Ужгорода з квітучими садами. Тут зібрані національні українські, угорські, словацькі, гуцульські хати з Закарпаття. Є своя церква (дерев’яна Михайлівська церква – перлина цього музею), школа, корчма, млин. На схилах пасуться справжні овечки, на перехресті грають та співають народних пісень музиканти в національному одязі. Практично повністю поринаєш у старі добрі часи! До речі, купили у музик їх диск. Одна з пісень з їх нового диску зараз і представлена вашій увазі!

Після музею хотіли піти в Ботанічний сад, але він був зачинений: Субота-неділя вихідний! Що досить дивно! Така ж тенденція прослідковується і в багатьох магазинах Ужгорода. Дивно! Магазини на Хрещатику у вихідні дні навпаки працюють з максимальним прибутком...

А ще Свєта натерла ногу і ми мали повертатися в готель перевзуватися. Думали спіймати якусь маршрутку, але нас так нічого і не наздогнало! Взагалі прикольно у такому невеликому місті... Основну частину міста можна обійти за 30-40 хвилин. До речі, про транспорт: трамваїв і тролейбусів у місті нема, автобусів ми теж не бачили, є тільки маршрутки по 1,20 грн, які відправляються з центральної площі Корятовича в різні боки. Можливо я не правий (бо важко за півтора дні розібратися у інфраструктурі міста), то хай більш обізнані люди поправлять! Коротше кажучи, дворами ми досить швидко добралися до готелю. А це вже був обідній час, то ми вирішили пообідати на відкритій площадці у кафе напроти готелю. Замовили суп та “боб-левеш” з квасолі і по порції знову ж таки кремзликів у горщиках! І знову все неймовірно смачно!!! Особливо сподобалися горщики у вигляді свині! smile Після ситного обіду покотилися гуляти далі по вулиці Свободи через нижній (третій) міст! При чому я був прихильником гуляння з картою, щоб відвідати якомога більше пам’ятників, пам’яток архітектури та інших цікавих об’єктів, а Свєта хотіла просто гуляти, а ввечері подивитися де саме ми були... Тут ми консенсусу так і не досягли... blabla draznilka Тож я тайком заглядав у карту і вибирав приблизний маршрут “гуляння”! smile Побували на Набережній; на площі Народній; біля пам’ятника Шевченку; прогулялися в Альпінарій де стоїть пам’ятник художникам, прізвищ яких я не пам’ятаю; пройшлися повз давні склади, де колись були винні льохи, ходили дивитися на колишній особняк губернатора Бескида, що побудований у 1926-році, а зараз там відділення Приват-Банку. Також знайшли досить дивний пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи, що зображає голого чоловіка, що стоїть на розщепленому ядрі урану. (На жаль ми його не сфотографували). Далі повернулися в центр і вирішили сходити до готелю Едуард, щоб побачити, що саме ми проміняли на Люкс в Інтуристі. Це досить гарний та розкішний приватний 2-поверховий готельчик. Щоправда через дорогу за бетонним парканом знаходиться Психоневрологічний диспансер... ;-)

По дорозі додому випили кави по-східному у кафе Тотем. Додому повернулися звичним маршрутом через пішохідний міст. А ще в готелі вичитали, що на 2-му поверсі є пив бар з пивом, що виготовляється на місцевому заводі, тож плани на вечір були визначені... Але, як вияснилося у барі, ця інформація застаріла... Пиво власного заводу тут немає вже 2 роки! То ми трохи погорювали і пішли шукати гарне місце зі смачним пивом! З 4-го разу знайшли! Кафе-бар Фламінго, що знаходиться на півдорозі між готелем та вокзалом. Взяли пиво Рогань Четвірка, сир-косичка. Все було б добре, якби не невгамовні діти, що гасали та кричали, поки їх батьки пили пиво у сусідньому залі...

11-го травня о 14:16 ми мали повертатися на 100-му поїзді. Тож ці півдня вирішили витратити на пошук сувенірів та прогулянку по вже знайомим місцям у центрі міста. З сувенірів, що я звичайно привожу з собою, це вже дещо пом’ята від використання карта цього міста та магнит на холодильник. Решта – що сподобається! Зайшли в дегустаційну залу, але на той час вона була зайнята іноземними гостями, то ми посмакували мускатне вино біля стійки, купили пляшку коньяку і рушили збирати речі в готель!

Помившись та зібравши речі, здали ключі і пішли обідати в кафе напроти, що приглянулося нам ще вчора. Далі, через супермаркет “Вопак”, назву якого ми нарешті запам’ятали пішли на вокзал. Поїзд вже чекав! Та і ми сіли в нього за 10 хвилин до відправлення! Це вам не Львів! podmig

По дорозі додому “Місячник покращення якості і культури обслуговування пасажирів” вже ніяк не впливав на обслуговування... Його просто не було! Хоча об’ява ще висіла і термін не закінчився!

Вранці по приїзді розбіглися по роботах!

Взагалі Ужгород дуже гарне, добре та ввічливе місто. Хоча як для мене досить маленьке! Одного дня з гарною погодою досить щоб прогулятися по всім визначним його пам’ятникам, хоча це зовсім не означає, що через певний час ти не захочеш приїхати сюди знову! Скоріш навпаки! І ще одне цікаве спостереження: більшість городян розмовляють російською мовою. Дивно та не зрозуміло bazar.

До того ж ще є 2 місця, що знаходяться в різних кінцях де нам ще хочеться побувати: Коньячний завод Тиса та корчма “Деца у нотаря”.

ЮНЕСКО критикує ідею «відновлення» Десятинної церкви

Спільна моніторингова місія ЮНЕСКО та ІКОМОС, котра вивчила стан збереження пам`яток світового значення в Україні, виступила з негативними рекомендаціями щодо планів української влади збудувати храм на місці фундаменту Десятинної церкви.

Про це повідомили в Громадській організації «Збережи старий Київ».

«Не існує повної документації щодо оригінальної будівлі (Десятинної церкви), збудованої в 11 столітті і кілька разів перебудованої», - йдеться у тексті висновків моніторингової місії, представлених на 35-й сесії Комітету з охорони всесвітньої спадщини.

«Таке будівництво змінить лінію горизонту існуючого міського ландшафту, і може вплинути на візуальну цілісність та визначну світову цінність об`єкту (буферної зони Софії Київської) », - підкреслюють експерти ЮНЕСКО та ІКОМОС.

Комітет зі всесвітньої спадщини складається з 21 країни, котрих вибирає генеральна асамблея країн-учасниць Конвенції з охорони культурної спадщини. Комітет відповідає за впровадження Конвенції, контролює виконання Конвенції та розподіляє фінансову допомогу.

Довідка Тижня.

УПЦ КП просить голову КМДА Олександра Попова та секретаря Київської міської ради Галину Герегу сприяти передачі церкви храму святого Миколая на вулиці Нагорній в Шевченківському районі Києва.

Як повідомлялося, за словами архітектора Лариси Скорик, питання про будівництво храму на фундаменті Десятинної церкви у Києві поки відклали. Архітектори та археологи прийняли рішення провести цього року детальні розкопки на цьому стародавньому місці, а потім вже дискутувати, чи потрібно там будувати храм.

Нещодавно члени комісії конкурсу на найкращий проект реставрації Десятинної церкви так і не змогли визначити переможця конкурсу.  На засіданні 19 травня комісія вибрала 2 проекти, і їх творчим групам було запропоновано об'єднатися для створення спільного варіанта.

Голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов виключає виконання будівельних робіт біля Десятинної церкви без відповідного рішення Київської міської ради.

Втім, 25 травня з'явилися будівельні вагончики біля руїн Десятинної церкви. У Десятинному чоловічому монастирі заявили, що вони належать не церковникам, а будівельним організаціям. Останні цю інформацію спростували.

Нагадаємо також, що раніше головний архітектор Києва Сергій Целовальник заявляв, що вагончики належать археологам, однак ті цю інформацію спростували.