http://svet-it.dp.ua/ - Комп'ютерні послуги (мій основний заробіток, найулюбленіша справа -- мрія життя!)
http://haniki.com.ua/ - Інтреннет-портал прикрас та витворів ручної роботи (приємне хоббі + невеличкий заробіток)
Кому не складно, прошу підтримати ці проекти - відвідати, ознайомитись, надати якісь рекомендації.
Один из наиболеебогатых и влиятельных в Украине людей вот уже несколько лет не может найти общий язык с ее руководством. Развитие событий показывает, что до следующих президентских выборов владелец группы "Энергетический стандарт" Константин Григоришин рискует полностью утратить ведущие позиции не только в политике, но и в бизнесе.
Шаткое равновесие Напомним, что первые неприятности с властями у К.Григоришина начались в 2008 г. Тогда предприниматель серьезно поссорился с окружением президента Виктора Ющенко, которого ранее активно поддерживал, в том числе и в период так называемой "оранжевой революции". В результате ему запретили въезд в Украину.
По всей видимости, конфликт возник на почве споров о праве собственности на некие активы, на которые претендовали и другие члены "помаранчевой" команды. Можно предположить, что Константин Иванович при этом был искренне убежден, что в данном случае он прав, потому что имеет больше прав – все-таки и на Майдане в Киеве лично стоял с оранжевым шарфом. И прочую посильную помощь революционерам тоже оказывал. Если верить показаниям совладельца Приватбанка Игоря Коломойского в Лондонском арбитражном суде, то речь идет о сумме в 12 млн. долл.
Но тогдашний глава Секретариата президента Виктор Балога думал иначе. Поэтому приказ об объявлении К.Григоришина персоной нон-грата в Украине с 16 декабря 2008 г. до 2014 г. включительно подписал первый заместитель главы СБУ Тиберий Дурдинец, который всегда считался человеком В.Балоги.
Правда, затем в 2009 г. предпринимателю удалось добиться отмены решения СБУ в судебном порядке. Напомним, что в тот период значительное влияние на судебную систему имела премьер Юлия Тимошенко - благодаря лояльному к ней председателю Верховного суда Украины Василию Онопенко, экс-депутату Верховой Рады от БЮТ.
С Ю.Тимошенко у владельца "Энергостандарта"не былостоль напряженных отношений, как с В.Ющенко. Правда, и особо близкой дружбы тоже. Именно поэтому предприниматель с 2005 г. наладил сотрудничество с Коммунистической партией Украины, возглавляемой Петром Симоненко. Благодаря этому ему удавалось продвигать нужных людей на высокие должности.
Так, в 2006 г. по квоте КПУ в правительство Юрия Еханурова министром промышленной политики был назначен А. Головко, ранее руководивший консорциумом "Металлургия" К.Григоришина. А в 2010 г. также по квоте коммунистов портфель председателя Государственной комиссии регулирования рынков финансовых услуг получил Василий Волга.
Решение о сотрудничестве с КПУ казалось беспроигрышным вариантом для представителя крупного бизнеса, заинтересованного в продвижении и защите собственных интересов. Напомним, эта политсила, не пользуясь особой популярностью у избирателей, тем не менее, была представлена во всех созывах Верховной Рады, начиная с 1991 г. – что является своеобразным рекордом политического долголетия.
И всегда, декларируя непримиримую оппозиционность, КПУ ухитрялась находить точки соприкосновения с теми, кто находился у власти. Например, в 2007-2010 гг. парламентская фракция коммунистов неоднократно поддерживала своими голосами законопроекты БЮТ. При этом депутаты ВР от КПУ, в частности, Алла Александровская и глава специальной контрольной комиссии ВР по приватизации Руслан Мармазов, активно помогали К.Григоришину бороться с топ-менеджментом харьковского ОАО "Турбоатом" за контроль над этим крупным предприятием энергетического машиностроения. Как известно, в его уставном фонде структурам, связанным с владельцем "Энергостандарта" принадлежит миноритарный пакет акций. Надо думать, что и КПУ получала преимущества от негласного взаимодействия с "представителем крупного капитала и буржуазии, беспощадным эксплуататором трудящихся", если использовать для определения классовой принадлежности Константина Ивановича коммунистическую риторику П.Симоненко.
Таким образом, имея явных врагов в высших эшелонах власти, К.Григоришин долгое время нейтрализовал их негативное влияние на собственный бизнес за счет союзников и партнеров. По крайней мере, серьезного давления на принадлежавшие ему предприятия со стороны налоговой администрации и других контролирующих госорганов в 2005-2009 гг. не отмечалось.
Что такое "не везет" и как с ним бороться? Ситуация резко изменилась после победы на президентских выборах в феврале 2010 г. Виктора Януковича. Причем не в лучшую для К.Григоришина сторону. Первым тревожным звонком стало возвращение в коммунальную собственность харьковской ТЭЦ-3. Ранее, с августа 2008 г., имущественный комплекс ТЭЦ-3 находился в аренде у одноименного ЗАО, подконтрольного ООО "Луганское энергетическое объединение", входящего в бизнес-империю К.Григоришина.
Но его конфликт из-за "Турбоатома" с "отцами" города, известными регионалами Михаилом Добкиным и Геннадием Кернесом, привел к судебной тяжбе и переходу имущества ТЭЦ-3 на баланс КП "Харьковские теплосети". Это произошло как раз в середине февраля 2010 г.
Также можно вспомнить, что 400 млн грн. залога, внесенного еще при Ю.Тимошенко в 2009 г. для участия в конкурсе по приватизации ОАО "Одесский припортовый завод", владелец "Энергостандарта" получил назад уже от правительства Николая Азарова… лишь в конце декабря 2010 г. Это подтверждает, что конфликт с харьковскими властями был поводом, но не причиной того, почему К.Григоришин лишился ТЭЦ-3. При лояльных отношениях с новым руководством страны деньги ему могли вернуть за несколько дней.
О том, что после очередных выборов дела в Украине у К.Григоришина пошли неважно, свидетельствует и продажа 59,96% ОАО "Севастопольский морской завод" экс-министру иностранных дел, совладельцу группы "Укрпроминвест" Петру Порошенко, также в декабре 2010 г.
Тем временем в июле текущего года Высший хозяйственный суд Украины поставил точку еще в одном деле, обязав принадлежащее К.Григоришину ОАО "Укрречфлот" вернуть в коммунальную собственность здание Республиканской клинической больницы, расположенное в центральном районе столицы.
Разумеется, за период кризиса цена недвижимости в Украине, и особенно в Киеве, резко упала. Тем не менее, эту потерю также следует считать довольно существенной для девелоперского направления в бизнесе Константина Ивановича.
Исходя из вышеуказанного, задержание и взятие под стражу В.Волги в середине июля т.г. выглядит как логичное продолжение войны против владельца "Энергостандарта", лоббировавшего данное назначение в марте 2010 г.
О том, что действия СБУ были точечным ударом именно по К.Григоришину, а не по самой КПУ, как предположили политологи, говорит, прежде всего, отсутствие публичной реакции коммунистов и их лидера на арест своего партнера (после выхода из Социалистической партии Украины В.Волга основал Союз левых сил, позднее договорившись о сотрудничестве с КПУ). Компартия по-прежнему находится в составе провластного большинства во главе с Партией регионов, исправно голосуя в парламенте за законопроекты правительства и Администрации президента.
И самое главное, остаются на своих должностях председатель Государственной таможенной службы Игорь Калетник, также получивший назначение по квоте КПУ, и первый заместитель главы Государственного агентства инвестиций и развития Андрей Симоненко, который приходится родным сыном главному борцу за права трудящихся в Украине. Хотя всем понятно, что при желании правоохранительные органы могут без особых усилий "накопать" на главного таможенника "грехов", тянущих на любое наказание. Тоже самое относится и к руководителю Госинвестиций, имеющему широкие возможности жить не на одну зарплату.
Новая война со старым врагом Но кто же на нынешнем властном Олимпе так недоброжелательно относится к К.Григоришину и почему? В первую очередь здесь вспоминается его многолетний конфликт с братьями Григорием и Игорем Суркисом, вокруг права собственности на ряд облэнерго и ФК "Динамо-Киев".
Силовые захваты административных зданий ряда облэнерго в западном и центральном регионе, которыми сопровождался этот спор, по праву считаются классикой рейдерских войн в Украине. Да и впервые К.Григоришин был задержан сотрудниками Управления по борьбе с организованной преступностью МВД в Киеве еще в 2002 г., как раз в разгар выяснения отношений с "динамовцами".
Между тем и сейчас не все вопросы между прежними бизнес-партнерами окончательно урегулированы. В частности, продолжается конфликт вокруг управления сумским НПО им.М.Фрунзе, крупнейшим в Украине производителем оборудования для нефтегазовой промышленности. Финансовые потоки данного предприятия К.Григоришин в 2010 г. вывел в оффшоры. Это, естественно, вызвало недовольство миноритарных акционеров Суркисов, которые, образно говоря, остались сидеть у пересохшего ручья.
Известно, что после победы В.Януковича группа СДПУ(о), включающая братьев Суркисов, экс-главу президентской Администрации Виктора Медведчука и экс-президента Леонида Кравчука частично вернула утраченные в 2004 г. позиции. По крайней мере, они перестали быть для власти врагами, получив возможность решать свои вопросы хотя бы путем переговоров.
Но этого, безусловно, недостаточно для масштабного наступления на интересы владельца "Энергостандарта". Иное дело группа владельца холдинга GroupDF Дмитрия Фирташа, в которую принято включать главу Администрации президента Сергея Левочкина, председателя СБУ Валерия Хорошковского и министра энергетики и угольной промышленности Юрия Бойко.
Само упоминание двух первых должностей показывает степень влияния группы на любые процессы в стране. А пересечься с ней К.Григоришин успел ранее из-за прав на телеканал "Интер". По словам предпринимателя, еще в 2005 г. он заключил конфиденциальное соглашение о покупке "Интера" за 273,8 млн долл. с его тогдашним владельцем Игорем Плужниковым. Однако впоследствии В.Хорошковский, вовлеченный в сделку как посредник, перекупил телеканал (в виде 61% акций ЗАО "Украинская независимая ТВ-корпорация") и опцион К.Григоришина остался нереализованным. По крайней мере, так эта история выглядит в изложении собственника "Энергостандарта", в феврале 2009 г. подавшего иск в Хозяйственный суд Киева с требованием признать недействительной продажу "Интера" В.Хорошковскому.
Напомним, что в тот период на бизнес группы Д.Фирташа и В.Хорошковского вела наступление по всем фронтам премьер Ю.Тимошенко. Поэтому определенные шансы на успех в судебном разбирательстве за телеканал у К.Григоришина были… если бы избиратели на очередных президентских выборах проголосовали немножко иначе. Теперь же ему приходится на собственном примере убедиться, что древние римляне были не так уж далеки от истины, говоря "горе побежденным".
Виталий Крымов, специально для "ОстроВ"
Як пояснюють автори, для подолання олігархономіки, основним економічним суб’єктом має стати середній клас, який здатен бути локомотивом важливих, а головне ефективних соціально-економічних перетворень. “Ставку на нього робила більшість держав, як наслідок – швидке зростання ВВП й суттєве покращення соціальних умов громадян”,- йдеться у статті.
Автори зазначають, що у державах Євросоюзу це показник забезпечення національного ВВП малим та середнім бізнесом становить до 60%.
В Україні цей клас поки що слабкий тому тому, що в державі гальмується розвиток малого та середнього бізнесу.
“Після аналізу останніх рішень влади та її ініціатив (обмеження спрощеної системи оподаткування, ідея переселення безробітних із депресивних регіонів до благополучніших – див. Тиждень, №14/2011) складається навіть враження, що це роблять цілеспрямовано, аби перетворити більшу частину населення на дешеву робочу силу для великого бізнесу”, - вважають автори.
Детальніше читайте у статті "Піраміда руїни" у №35 Тижня.
Один Підприємець повернувся на Україну після кільканадцяти років перебування за кордоном. Хотів розбудовувати своє підприємство та почати працювати у своїй Батьківщині. Замовлень в нього було багато, і роботи мали б бути зроблені терміново. Вирішив піти до газети, щоб розмістити оголошення, що шукає людей на роботу. Пішов. В редакції державного видання побачив старенького чоловіка. Запитав у нього:
-- Ви приймаєте оголошення?
-- Так.
Підприємець здивувався, бо чоловік, на його думку, вже давно мав би бути на пенсії, але сказав:
-- Я хочу розмістити оголошення. Шукаю людей на роботу, на будову - терміново!
-- Ясно - сказав старший чоловік та крикнув -- Маріє! Ходи, хтось прийшов до тебе!
Двері кабінету поруч відчинилися та на порозі з`явилась жінка, а власне бабуся. Пан Підприємець був дещо здивований - "Та ж їй щонайменше 80 років" - подумав, а старша жінка сказала:
-- Добрий день, моє прізвище Левчук. Марія Анатоліївна Левчук, я займаюся оголошеннями про роботу. Увійдіть, будь ласка, до мене та сідайте, мені треба на декілька хвилин вийти, але повернуся якомога щвидше!.
Підприємець увійшов, сів та чекає. Чекає і чекає, а жінки немає. Нарешті, після години прийшла, стала в порозі і подивилая на нього, немов налякана, чи здивована.
-- А ви хто такий? - запитала. Підприємець спочатку не знав, що відповісти. Подивився пів хвилини на жінку і сказав:
-- Та ж ми з вами говорили годину тому. Я хочу розмістити оголошення у вашій газеті. Шукаю людей на роботу. - Жінка подумала та враз посміхнулася несміливо і сказала:
-- Я вас дуже перепрошую. Я забула, що ви прийшли. Вибачайте, але в моєму віці таке часто трапляється. Мені вже 85 років... А щодо оголошення про роботу, мені треба вас попередити - буде тяжко кого-небудь знайти. Але ви самі переконаєтеся.
- Підприємець продиктував їй, що написати в оголошенні, заплатив гроші, зібрався, щоб вийти і ще запитав:
-- Чи моє оголошення буде у завтрашній газеті?
-- Якщо не забуду, тоді буде - відповіла бабуся.
-- Будь ласка, постарайтесь не забути - це термінова справа!
-- Буду старатися, але пообіцяти не можу - відповіла вона, а Підприємець вийшов.
Наступного дня Підприємець купив газету і став шукати свого оголошення. Знайшов та подумав - "На щастя не забула, зараз будуть дзвонити кандидати на роботу". І дійсно, тільки про те згадав, зразу подзвонив телефон. І так було увесь день. Зрештою Підприємець домовився з десятьма чоловіками про зустріч наступного дня, щоб обговорити умови зв'язані з роботою в його підприємстві.
Зранку, коли Підприємець прийшов до свого офісу, чоловіки вже чекали у кабінеті. Він запитав у своєї секретарки:
-- Прийшли?
-- Прийшли, але... - Вона не встигла закінчити, бо Підприємець вже її не слухав. Відчинив двері свого кабінету та остовпів... Не міг повірити в те, що побачив... Чоловіки, дійсно, прийшли, але це були... пенсіонери. Підприємець оговтався та запитав:
-- Ви прийшли на роботу?
-- Так - відповів той, що стояв найближче...
-- А скільки вам років? - звернувся до нього пан Підприємець.
-- Я ще не старий, посеред нас я наймолодший, мені 75 років - відповів той.
Підпрємець подивився на нього, придивився до них всіх та сказав:
-- Але то тяжка робота, на будові. В мене терміни, ви не встигнете зробити вчасно цієї роботи, ви не зможете її зробити. А взагалі, ви мали б бути на пенсії...
-- Ви нічого не знаєте? - Обізвався один із дідусів -- То ж в нашій державі нема вже пенсій. Всі працюють до кінця життя або доти, доки ще можуть що-небудь робити.
Підприємець подумав та сказав:
-- Я нічого не розумію, ви кепкуєте з мене. Ідіть звідси, ви не зможете працювати на будові. Що тут відбувається? Не було мене якийсь час на Батьківщині, а повернувся - застав якісь дивні речі...Йдіть собі додому, ван не правати, а вже відпочивати пора.
Пішли. На другий день ситуація повторилася. На третій день - те саме. Підпрємець вже почав боятися, що й справді не встигне зробти дорученої роботи і доведеться платити великий штраф. Що ж було робити? Вирішив, що візме тих дідусів на роботу.
З самого ранку дідусі почали працювати, хоч працювати - це за велике слово. Протягом всього робочого дня не зробили майже нічого. Один зразу, коли прийшов, ліг спати. Другий пішов кудись та не повернувся - забув дорогу назад. В іншого заболів хребет - впав на землю та треба було покликати швидку. Інші намагалися що-небудь зробити, але не було в них сили, щоб носити тягарі... Для Підприємця день був зовсім невдалим. Замість улагоджувати різні, вкрай важливі справи, він мусив працювати разом із дідусями, щоб хоч що-небудь було зроблено. Коли після роботи, виснажений, прийшов до дому, майже плакав. "Що мені робити?" - думав. " Не зроблю цієї роботи, доведеться платити штраф, навіщо я повертався сюди?". Взяв пляшку горілки, сів та увімкнув телебачення, щоб подивитись новини. Почув щось таке:
"Наша держава невдовзі розориться. Батьківщина тоне. Наш борг перевищиує уяву. Не встигаємо будувати нових доріг, не будуємо нових домів, ніхто не хоче вже в нас інвестувати. Праця до кінця життя, без пенсії нічого не дає, старші люди не мають сил працювати. Це майже кінець. Нема вчителів, нема лікарів, нема молодих людей, які могли б піднести нашу державу з колін. Проведення Євро 2012 на території нашої країни під великим сумнівом.." Підприємець був шокований! Налив скланку горілки, випив, налив другу - теж випив. Вирішив дізнатися в чому річ. Подзвонив до свого друга:
-- Привіт, Дмитро!
-- Привіт! Ти повернувся із-за кордону?
-- Так. Скажи мені, будь ласка, що тут відбувається? В чому річ з тими пенсіями? Я не в курсі. Не можу збагнути про що йдеться.
-- Ти повернувся... А я казав Тобі - залишайся, не повертайся, не відкривай в нас підприємства, бо розоришся. А Ти мені не вірив.
-- Але що сталося? - пан Підприємець був розхвилюваний. Налив собі ще одну склянку горілки та випив.
-- П'єш? - Запитав Дмитро -- Горілка Тобі ні в чому не допоможе, краще - втікай звідси! Тут вже нема ніякого майбутнього, наша держава на самому дні. А буде ще гірше! Я вже спакувався та завтра буду їхати - поки ще можна виїхати, поки ще в нас є водії...
Підприємець не міг зметикувати про що його друг говорить. Був вже спокійніший, завдяки горілці, але почував себе дивно, чогось боявся. Нарешті запитав у свого друга:
-- Скажи мені, будь ласка, що відбувається? Чи це якась війна, чи що?
-- Яка війна? Просто нема в нас кому працювати. Майже зовсім немає молодих людей, залишилися тільки пенсіонери.
-- Як то пенсіонери? А де всі? Що? У вас була якась епідемія? А що з Євро 2012?
-- Ні. Просто молоді виїхали за кордон. Особливо до Польщі, там працюють, між іншим, на будовах стадіонів на Євро.
-- Всі виїхали??
-- Ні. Ще не всі.
-- Тобто де ці, що не виїхали, чому вони не працюють?
-- В них нема часу на такі дурниці, як праця для Батьківщини. Вони увесь день стоять під консульствами...
-- Але чому!? Нащо вони там стоять!?
-- Чекають в черзі... Щоб отримати документи на виїзд...
********************************************************************************
НАША СЛАВНА УКРАЇНА
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай,
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі й злі години
Ми для неї живемо.
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо.
В. Самійленко
Ця книга стала бестселлером в Америці відразу після виходу. І не дивно — вона перевертає сталі уявлення про «правильне» ведення бізнесу, що насправді часто заважають успіху. Автори, два успішних підприємці, розповідають, як почати або вдосконалити ваш бізнес, а точніше — ваші погляди на нього, з тим щоб віднайти небачену раніше степінь свободи і отримати якомога більшу ефективність.
Книга буде корисна як початківцям так і досвідченим підприємцям. Вона одночасно надихає, збиває з пантелику, виводить із зони комфорту і дає корисну практичну базу. Ви і не здогадувалися, що бізнес може бути таким!
Авторами книги є засновники досить відомої компанії 37signals. Вони легко і доступно діляться своїм досвідом ведення бізнесу в інтернеті. Цікавим є той факт, що сама компанія — не роздута махіна аля Microsoft або Google, а невеличка команда фрілансерів, в постійному штаті котрої всього 14 чоловік (на момент написання книги). І тим не менш, їх продуктами користуються більше ніж 3 мільйонів чоловік у всьому світі. Все це дивним чином вселяло в мене оптимістичну нотку, адже можливості і ресурси є, треба тільки піднатужитись і зробити дійсно корисний продукт. Корисний, в першу чергу, для себе. Читати далі »
Дивно, що при такій значній кількості тривожних сигналів власники українських активів досі не зрозуміли: ступінь захищеності їх майна залежить від рівня політичної незалежності держави. Найбільші промисловці України за російськими мірками - гравці другої ліги. У разі прискорення інтеграції країн там вони і опиняться
Геополітичне прагнення Росії інтегрувати в себе Україну добре відоме. Значна частина політичної еліти сусідньої країни за 20 років так і не звикла до того, що Україна - окрема держава. Політичних заяв і дій, які підтверджують цю тезу, чимало.
Настав час проаналізувати, як такі настрої були реалізовані в Україні в економічній площині. А вони таки були реалізовані, хоча і не завжди вдало.При об'єктивному аналізі навіть приватні російські інвестиції в Україну потрібно розглядати як наполовину державні: право ведення хоч якогось помітного бізнесу у себе на батьківщині російські бізнесмени отримують в Москві на рівні президента і прем'єра, і керівникам РФ компанії часто більш підзвітні, ніж власним акціонерам.
Хто більше Почати варто з даних офіційної статистики російських інвестицій в Україну. У ситуації, коли найбільшим інвестором України є Кіпр, називати російськими інвестиціями лише гроші, які прийшли з території Росії, некоректно. Більш-менш точну цифру російських інвестицій в Україну зможуть назвати хіба що компетентні органи, тому правильніше буде проаналізувати явище російської присутності в економіці на прикладі низки знакових підприємств країни. Крім аналізу фінансового стану куплених росіянами підприємств і їх відносин з державою, слід проаналізувати культуру ведення справ, принесену інвесторами.
[ Читати далі ]
Попри всі запевнення владної еліти про тотальну налаштованість на реформи, завдання-максимум для правлячої влади – залишити державу дієздатною та не зробити непоправних помилок, які б призвели до втрати суверенітету держави. Сьогоднішні "реформи" просто ремонтують існуючу малоефективну систему та консервують ситуацію у політиці.Необхідно почекати хоча б ще 5-7 років, протягом яких неприватизовані суспільні ресурси нарешті знайдуть своїх власників, і великий бізнес побачить, як його інтереси стрімко розходяться з інтересами корумпованої номенклатури. Тоді у країни з’явиться шанс на системні зміни.
Якість життя українців на останніх позиціяхОчевидною метою усіх реформ має стати більш висока якість життя громадян. З точки зору усього світу, за великою кількістю показників, які описують цю якість життя, Україна знаходиться на останніх місцях.В Україні не найгірші у світі показники з точки зору злочинності або освіченості. Однак, маємо одну з найгірших ситуацій в царині державного управління, корупції та демократії.Україна займає четверте місце у рейтингу найгірших економік світу за версією журналу "Форбс", 134 місце з 178 за рівнем корумпованості за оцінкою "Трансперенсі Інтернешнл", 145 місце за рейтингом Світового банку з легкості ведення бізнесу. У рейтингу "Фрідом Хауз", що вимірює демократичність політичного режиму, Україна впала до рівня "частково вільних" країн. Тож реформи або модернізація країни очевидно потрібні.
[ Читати далі ]
Ростислав Павленко
Вирвати Україну з «олігархічно-люмпенського» кола спроможна лише сила, яка спирається на середній клас і правоцентристську ідеологію
Матеріал друкованого видання № 20 (185)
від 19 травня«Український тиждень»
 | Фотогалерея: "Новим правим" на замітку (зображень: 7)     |
Україна вже майже два десятиліття залишається країною великих можливостей. Потенційно це одна з найвпливовіших сил у регіоні, достатньо забезпечена природними запасами, провідний гравець на принципових для світової безпеки ринках (від аграрного до енергетичного), лідер передових наукових розробок, потужний донор регіональної безпеки. Перераховувати людські, природні та матеріальні ресурси, якими володіє наша держава і які дають підстави сподіватися на реальність змальованої оптимістичної картини, певно, немає потреби: про це сказано вже чимало.
Однак увесь цей потенціал і досі нереалізований. Україні як системі бракує принципового фактора успіху: ефективної взаємодії між наявними елементами. Структура управління, організація суспільства, спосіб перерозподілу ресурсів склалися в неефективну «олігархічно-люмпенську» модель: приймає принципові рішення і перерозподіляє національне багатство жменька олігархів, а більшість людей лишаються на межі бідності. При цьому політичний клас пов’язаний із основними олігархами й виявився нездатним запропонувати країні реалістичну стратегію національного прориву. Суспільству, попри накопичений значний протестний потенціал, бракує організуючої сили, розуміння конкретної мети перетворень та способів її досягнення.
Відтак встановлена система може існувати довго – аж поки вистачатиме ресурсів або поки олігархи будуть спроможні витримувати тиск ззовні, не допускаючи фактичного підкорення країни сусідами. Однак на тлі кризи обидві ці небезпеки стають вельми реальними і для збереження держави як самостійного суб’єкта необхідні системні зміни, які виведуть її зі стагнації. Ці зміни торкнуться (понад те, потребуватимуть участі) і олігархів, і суспільства. Але ініціювати їх, підштовхнути до них і «верхи», і «низи» має інша сила. Сила, яка безпосередньо зацікавлена у зміні ситуації і має ресурси для початку перетворень.
Модель за Дарвіном
Організація суспільства, де на верхівці перебувають кілька олігархів, які монополізують вплив на розподіл ресурсів і придушують будь-яку опозицію (насамперед організовану), а внизу – велика кількість бідних, які залежні від олігархів і сподіваються на подачки від них (при цьому їхні спроби організуватися жорстко придушуються), не є українським винаходом. Це примітивна соціальна піраміда, в яку організовуються людські спільноти, якщо жодна сила в них не докладає свідомих і достатньо наполегливих зусиль для створення іншого стану речей. Так організовані первісні племена. У схожі «піраміди» збираються ув’язнені, призвані на військову службу чи інші, які опиняються в подібних умовах.
Прямі паралелі «самоорганізації», у якій вимкнено розум і діють первісні інстинкти, спостерігаємо у світі тварин. Зокрема, у мавп, що живуть в умовах, у яких, найімовірніше, перебували предки людини, вибудовується дуже схожа структура «суспільства». У них є свої «олігархи»-домінанти, свої «шістки», які за подачку обслуговують домінантів, і рядові особини – «люмпени», яких перші тримають у покорі. При цьому «олігархами» найчастіше стають не найрозумніші чи навіть найсильніші, а найбільш нахабні, хитрі й галасливі.
Описана система примітивна і в своїй примітивності стабільна. У соціальних науках такий стан називають неоптимальною рівновагою. За відсутності потужного тиску ззовні чи різкої зміни обставин ця рівновага може існувати дуже довго. Однак вона має принципову ваду: перерозподіляє ресурси у вкрай неефективний спосіб.
Ознак неефективності «олігархічно-люмпенської» моделі в Україні не бракує. Валовий внутрішній продукт на душу населення за паритетом купівельної спроможності становить близько $7 тис. – один із найнижчих у Європі. За індексом людського розвитку ООН наша держава займає 69-ту позицію з 169 країн. У рейтингу умов для ділової активності, який складає Світовий банк, посідає 145-те місце зі 183 – останнє в Європі.
На заробітках за кордоном перебуває близько 7 млн наших співвітчизників – це приблизно п’ята частина працездатного населення. Понад 46% опитаних готові виїхати з України в пошуках роботи, а близько половини випускників вишів бажають отримати роботу за кордоном. Відплив капіталу з країни, за експертними оцінками, сягає $19 млрд – близько половини її річного бюджету.
Цю сумну статистику можна продовжувати далі. Примітивна, бездумна модель організації суспільства, що склалася в Україні, не здатна не те що забезпечити поступальний розвиток і використання потенціалу, а навіть банально підтримувати на допустимому рівні життєдіяльність усіх його представників. «Олігархічній» економіці просто бракує на це ресурсів. До того ж страх домінантів утратити свій статус штовхає їх на придушення тих паростків самоорганізації, які дали б змогу суспільству самому вирішити проблему власного забезпечення. Недарма умови для ведення бізнесу в Україні визнані найгіршими в Європі. На цьому тлі особливо ілюстративними є цинічні коментарі представників правлячої партії, які обурюються тим, що люди замість того, щоб «чесно» працювати за копійки на підприємствах олігархів, тікають на заробітки за кордон чи відкривають якісь «власні справи». За такими висловлюваннями так і проглядає якийсь домінант-павіан з африканської савани, обурений неслухняністю зграї.
Повернення до людського шляху
Подолання проблем примітивної організації суспільства потребує певних зусиль тих верств, які перебувають у згаданій моделі в програшному становищі. Таких верств дві. По-перше, більшість людей, поставлених олігархами в залежність від своєї милості, які перебувають на межі бідності. Ліві партії та рухи традиційно саме з ними пов’язують сподівання на зміну соціального ладу. Однак вони практично повсюдно довели свою неспроможність вирішити ті проблеми, за які бралися. У крайньому своєму вияві – марксистських диктатур (більшовизм/сталінізм, маоізм тощо) – цей шлях привів суспільства, які дозволили поставити над собою такий експеримент, до ще глибшої прірви: мільйонних жертв репресій, іще більшого зубожіння та відставання у розвитку. Але навіть у країнах, де ліві розвивалися разом із громадою, не ставлячи під сумнів основи політичного ладу, вони виявили себе не найкращим чином. Відомий учений Роберт Міхельс, вивчаючи особливості побудови партій у модерних суспільствах, сформулював «залізний закон олігархії»: політсили, навіть ліві, які ставили собі за мету повалення олігархічного ладу, самі перетворювалися на ієрархічні структури, а їхні лідери ставали такими самими домінантами, як і суперники. Єдиною відмінністю була природа їхніх статків. Не виробництво, завоювання ринків чи інша економічна діяльність, а перерозподіл на свою користь внесків і пожертв.
Більших успіхів досягли організації, які обстоювали безпосередні інтереси робітників і з часом переросли у профспілки та інші подібні утворення. У Великій Британії вони навіть становили основу однієї з домінуючих партій, а в континентальній Європі є потужною політичною силою, з якою мають рахуватися уряди. Однак зворотним боком зростання впливу профспілок є швидке корумпування їхньої верхівки та її відрив від власне працюючих. В Україні ця небезпека виявилася вповні – профспілковий рух як такий практично не спроможний відігравати свою природну роль, адже керівництво основних організацій залучене до правлячої партії.
У таких умовах сподівання залишаються лише на інший прошарок, інтереси якого ущемляє олігархія, – середній клас. Тобто на людей, які здатні заробляти на проживання бізнесом чи кваліфікованою професійною діяльністю, мають власність і яким від держави потрібне лише забезпечення можливості для вільного розвитку своєї справи.
Люди згаданої категорії сповідують цінності, які прийнято називати правоцентристськими, або консервативними. Це насамперед вимоги щодо можливості вільного розвитку своєї справи: сприятливого бізнес-клімату, захисту власності та справедливого судочинства, чого бракує в українській економіці для того, щоби залучати інвестиції та створювати нові робочі місця. Водночас ця страта зацікавлена в сильній державі, спроможній встановлювати і захищати правила гри. Адже порівняно з великим (а тим більше олігархічним) бізнесом середній клас має незрівнянно менші ресурси, тож є природним союзником держави, її незалежності й підтримання правопорядку. За умови, щоправда, виконання визначених вище умов стосовно бізнес-клімату. Однак, зважаючи на переваги розвитку, які забезпечує державі згаданий прошарок, це цілком вигідний обмін.
Зрештою, саме середній клас найбільше зацікавлений у стабільності, адже криза в разі її виникнення завдає йому найболючішого удару. Відтак традиційні цінності, мораль, громадянські права і свободи – природна складова світобачення цих людей і основа для підтримки держави, яка здатна такі цінності пропагувати.
Як і будь-яка суспільна група, середній клас потребує політичного представництва. Донині в Україні жодна партія була не в змозі адекватно сформулювати, а тим більше втілити в життя усі визначені вище правоцентристські вимоги до цивілізованого розвитку суспільства і держави. А допоки така партія не постане і не прийде до влади, наша країна характеризуватиметься примітивною моделлю із домінантами-олігархами і позбавленою голосу більшістю.
