хочу сюди!
 

Трям

44 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-45 років

Замітки з міткою «мої вiршi»

*****

Торкнулось сонце напівсонних трав,
цілує, пестить, променем лоскоче.
Чи ти кого так трепетно кохав,
як сонце раннє трав шовкові очі?

Чи ти приносив стільки насолод,
як пелюсткам холодні роси в спеку
і чи сягав таких стрімких висот,
як гордовитий молодий лелека?

Чи ти кому так ніжно говорив
слова любові, вірності і ласки,
як вітер теплий після літніх злив
шепоче травам вечорову казку?

Біжу босоніж росами дібров.
дивлюсь у волошкові очі неба,
п’ю жадібно усю живу любов
і мимоволі думаю про тебе…

Така солодка мить весни…


 
фото   Олександр_7         http://photo.i.ua/user/3193238/195681/5001207/
Така солодка мить весни…

Торкнеться променем надії
І в серці давня ніжна мрія,
Зуміє знову розцвісти…

Така солодка мить весни…

Наповнена казковим зіллям,
Вливає в серце божевілля
Й натхнення здійснювати сни…

Така солодка мить весни…

Її я б до останку пила,
Я б нею малювала крила,
Сповиті сонечком ясним.

Така солодка мить весни…

Наповнена надії, світла.
Ввірветься в серце непомітно
Й заполонить усі думки.

Така солодка мить весни…

Любов’ю ніжно озоветься,
Загубить в казці нас, всміхнеться
І стане дотиком руки…

Така солодка мить весни…

Посміхайся


У попелі спалених мрій,

Де плакав світанок зірками,
Я знову у пам’яті твій
Цілунок зігрію думками.

Торкнуся ледь чутно плеча

Останнім листочком осіннім
І хай догоряє свіча, –
З тобою все й так у промінні.

Заплакані зорі зітру

З похмурого сонного неба,
Тихенько у сні пригорну,
Усмішкою стану для тебе.

У кутику бажаних губ

З’являтися буду щоденно
І кожного подиху звук
Я питиму п’янко й натхненно.

Ловитиму я кожен такт,

Всі ноти бажань серця твого,
Лиш тільки люби мене так,
Як ще не любив ти нікого.

І знов зазвучить солов’я

Нова наша мрія струною,
Лиш ти посміхайся, щоб я
Завжди була поруч з тобою!

продали

І скільки можна совісті чекати?

Роки, століття?.. тільки й їх замало,

бо нам для неї душу треба мати,

а душ нема… а душі вже продали…

 

Та продавайте! продавайте! ради

диявола – а він вас возвеличить!

бо що душа – ні грошей, ані влади,

а людяність… – не в моді вже, не личить…

 

І так за днями ночі… більше й більше

продажних душ, пропитої свободи

та програних мізків… І звірів гірше

стають так звані "гордості народу"!

 

Хіба ж Господь в нас хоче так багато?! –

хоч краплю честі, совісті, молитви…

а нам… простіше душі продавати

й збирати трупи вкотре після битви…

Христос народився!

Щоб в кожному серці не згасла надія,
Щоб в кожному домі не згасла свіча,
Родився сьогодні у яслах Месія,
Із люблячим серцем святе Отроча.

Христос народився! Славім Його, люди!
Засяяла сонцем іскринка надій,
Бо більшого чуда не було у не буде,
Хай в кожній оселі лунає «радій!»

Розсипались в небі мереживом зорі,

Співають з-за хмар ангелята малі,
Схиляє колосся голівки в покорі,
Колядки мандрують добром по землі…

В молитві весь світ опівночі стихає…

Яке таємниче й чудесне Різдво!..
Хай в кожній родині лиш радість витає,
Христос народився! Славімо Його!

Не прийдемо


Пожовтілими картинками в альбомі

фотографії, де ми такі смішні
і обличчя, що до болю нам знайомі
усміхаються із них. У тишині

я сторіночки усі перелистаю,

полечу думками ще раз в світлий клас,
де учитель, як сьогодні пам’ятаю,
з «Першим вересням» вітав маленьких нас.

Вправи, приклади, контрольні і диктанти,

Читанки опісля перших букварів…
Карти, атласи, іменники, константи…
І екзамени, що вчили до зорі…

Перші промахи, невдачі, але згодом

І досягнення – змогли! самі! невже?!.
І прощальний вальс під чистим небозводом
Школи нашої, а ми дорослі вже…

Метушаться школярі – пора до школи!

Першокласники спішать й випускники,
Тільки ними більше вже ніколи
не прийдЕмо в рідну школу ми…

Алея Любові


Пригорни мене міцно та палко,

Наче вперше і наче востаннє.

Снігового зимового ранку

Розігрій теплом свого кохання.

 

Це не згадка, не сон і не казка,

Це кохання могутня сила.

Нездоланна, таємна, прекрасна,

Вона шлях у майбутнє відкрила.

 

Пригорни мене ніжно до серця,

І поринь у смарагдове море.

З нього ніжність тобі посміхнеться

І повЕде в кохання простори.

 

Йде від серця до серця стежина.

То алея Любові живої,

Що провадить в кохання країну.

Мають доступ туди тільки двоє.

Перепишу історію любові

Перепишу свою історію любові,
Перемалюю ілюстрації до неї,
Та так, щоб в кожному написаному слові
Не було смутку і розлуки апогею.

Перегорну сторінки із розчаруванням,

Переспіваю саундтрек ще раз вітрами,

Щоби сльозами не дощило в ній світання
І розпач протягом не шастав щоб ночами.

Передивлюсь усі бажання і розмови,

Візьму з них ноти, що давно у мріях снились
Й перепишу свою історію любові,
Щоб в ній був ти,- не він, не хтось, а ти лиш…

Як же тільки набридло ховатися…

Як же тільки набридло ховатися…

За картинками-аватарками

Та бракує щось сил відкритися

Як курила б, була б з цигарками..


Закривалась завісою диму б

Хоча якась тобі огорожа

А допоки знайти мені риму б

Щоб на віршик було це схоже..

 

Я пишу..як же часто «пишеться»

Все питання якісь вирішую..

Та набридла мені вже тиша ця

Що до неї думки домішую

 

Я у себе питаю вкотре

«Як же можеш отак ти жити?»

-Повернись бо, скажи щось, Мотре

Треба з кимось поговорити..

 

А не знаю ж я Мотрю зовсім

Забиваю думки розмовами

Ті "хі-хі" і "ха-ха" невдовзі

Стануть потім моїми оковами..

 

Бо себе заганяю в пастку

Я від себе тікаю прожогом

Де знайти мені Божу ласку?

Заручитись хоча б Даждьбогом…


Якби ти знав...

 
Якби ти знав, яке в моїй душі

Палає полум’я незгасне до віршів! Яскраве, незабутнє... Знову й знов Писати серцем змушує любов. Та сама, неповторна - між рядків... Невже здивований? Ти теж її хотів! Підтримував завжди, хоча й зникав - Мов вільний вітер все на щось чекав… Чогось новОго - незбагненний світ! Приваблював цікавості політ… Я розумію силу почуттів - Для цього не потрібно зайвих слів. Такою я й сама колись була, Шукала довго і знайти змогла… Захована та істина - в тобі! Відкрий її для себе… вір собі!