Вставай, Україно! Годі вже спати!

До краю наповнилась чаша терпінь.

В нас правда єдина, яку не здолати!

В руках наших – доля новИх поколінь.

Бо ми не раби й не беззахисне бидло!

Ми – вільний, прославлений, знаний народ!

Ми – нація світла, духовна і сильна!

Ми – вільна держава і з нами Господь!

 Нас знають й цінують у цілому світі,

Лиш в рідній країні поваги нема.

Прокинься, народе! Вже досить терпіти!

На розум від дурнів чекати дарма.

В минуле повернення більше не буде!

Нікому не треба померлих ідей.

Прозріли вже очі давно від облуди,

Котрою роками труїли людей.

Не будем коритись зігнилим поняттям!

І більш не застрягнем в болоті брехні.

Палає у душах любові багаття.

Засяє ще сонце у нашім вікні!

Поклін ми складЕмо лише Україні.

І їй тільки вірні серця молодІ.

Ми хочемо жити у вільній країні,

Господарем бути на власній землі.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Коли говорять очі і серця,

Тоді весь світ навкОло затихає.

Стають єдиним цілим два життя…

В цю мить Любов із ними розмовляє.

Коли до вуст торкаються вуста,

Тіла нестримний трепет огортає.

Бажання полум’ям у дУшах пророста,

Кожну клітиночку собою наповняє.

Коли не можна віднайти потрібних слів…

На тій межі, де вже немає в них потреби,

Там почуттів ріка виходить з берегів.

Її спинити неможливо… Та й не треба.

Там, де на двох єдине відчуття,

Одна молитва, мрія і прохання,

Де в унісон звучить серцебиття,

Небесним цвітом розквітає там кохання.

РозкажУ тобі подихом вітру,

Тихим шелестом листя осіннього,

Різнобарвного серця палітрою,

Ароматом жоржини розквітлої,

Заспіваю тобі сріблом місячним,

Кришталевих зірок передзвоном,

Раннім небом, зорею заквітчаним,

СвітанкОвим повітрям прозорим

Про все те, на що слів не вистачить,

Те, про що розмовляють дУшами.

Діамантом кохання чистого

В серці твОєму сонце розбуджу я.