хочу сюди!
 

Ксюша

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «мої вiршi»

Як ніхто ще не смів

Розвіваю усі думки
Хай за вітром у даль полинуть…
Я побуду з тобою лиш
Без думок хоч одну хвилину.

Я тебе обійму дощем

Чи осінньо-тремтливим листям,
А на серце вогненний щем,
Коли ти так до болю близько…

Розіллюсь я в тобі за край
,
Прошептавши шаленств сонату,
Ти лиш тільки мене бажай,
Як ніхто ще не смів бажати…

Я тобі напишу про ніч,

Що з’єднала крізь відстань руки.
Ти  мене хоч у сні поклич –
І не буде для нас розлуки.

У осінніх рядках мольби

Прочитаю для тебе літо,
Ти лиш тільки мене люби
Як ніхто ще не смів любити…

І ридає цей світ нехай

Від осінньої болі й втрати,
Але ти… ти мене кохай,
Як ніхто ще не смів кохати!

Наллю у келих терпкого вина

Наллю у келих терпкого вина
Напівгіркого – як життя чи доля.
Ви не подумайте, я п’ю, ні, не одна, –
Зі мною ніч і зір ясних доволі.

Напівпорожній келих пригублю,

Смакуючи краплинами самотність,
І що комусь люблю чи не люблю? –
Байдуже. Навіть сни зі мною згодні.

В вікні спітнілому сльозити буде ніч

І умиватись в місячнім проміння,
Торкнись думок, очей моїх і пліч
Своїм теплом крізь дотики осінні.

Почуй мене, в політ мене візьми,

Бо я без тебе гасну і німію.
Я п’ю вино, щоб вмити ним думки…
Знайди, прошу, мене моя надіє!

Вдихну осінні пахощі, до дна

П’ючи цю ніч бажану і нестримну.
Ви не подумайте, я п’ю, ні, не одна, –
І повний мій бокал наполовину.

Про тебе я мрію…

Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…

Золото любові

Осінь листям золотим землю покриває,

Різнобарвні кИлими до ніг простеляє.

А в очах твоїх іскряться золоті краплинки –

То душі твоЄї сяйво, серця намистИнки.

 

Золотою фарбою зорі ніч малює,

А я золото кохання тобі подарую.

Найцінніший скарб у світі, подарунок неба –

То великий дар любові, то душі потреба.

 

Золотою квіткою серце розквітає,

Бо його твоє кохання ніжно зігріває.

Золотим ключем світанок новий день відчинить,

Знов мелодії любові із сердець полинуть.

 

І нехай собі лютують грізні урагани,

Золото душі тьмянішим від того не стане!

 І нехай важкі й тернисті життєві дороги,

Та всі труднощі здолає золото Любові.

Ти підеш

Ти підеш, не лишивши й слідів,
озирнутись назад не посмієш,
а я буду сльозами віршів
розмивати сполохані мрії…

Ти підеш, залишивши мені

лиш думки, дико сплутані снами,
що стікатимуть знову по склі
то чорнилом, то сіро дощами.

Ти підеш… Я присплю крадькома

всі бажання і пристрасті ночі,
та коли тебе поруч нема,
то чомусь не всміхаються очі…

Ти пробач… за цей сум у рядках,

за ці сльози дощу і чорнила…
Ти від мене втікай, але так,
щоб тебе я знайти не зуміла…

Другові!

Сплітаючи міць духу, силу волі

Ти йдеш дорогою своєї долі

Та не завжди була приємною хода…

Були хвилини смутку і дні болю,

Був рік жорсткого бою і неволю

Тоді тихесенько з ниток сплітало зло…

Та все минулося…Водою дощовою

Омилося життя твоє й спокоєм

Наповнилося наче джерелом…

Світ в долоні

Зупинюсь. Обніму. Пригорнуся.
Помовчу разом з серцем твоїм.
Миті вітром повз нас пронесуться,
А ми будемо заздрити їм.

Поцілую тихенько у щічку

І сховаю тебе я від лих.
Ти не став нашим мріям ще свічку,
Краще, знаєш, повірити в них.

Нездійсненні... Нехай нездійснені!

Та які! Але скільки в них нас! –
Світ в долоні і ти біля мене,

А все інше – дрібниці і фарс...


Світ в долоні… Мов крихітна зірка,

Та яка! Як вогнем пломенить!
Блиску, шарму в ній, пристрасті скільки!..
Світ наш – мить, та яка лиш ця мить!

Більше ніж кохання


Блакитне сяйво зоряної ночі,

Ясне проміння сонячного дня,

Перлинки неба – найніжніші в світі очі…

Стежинку мрії в них знайшла любов моЯ.

 

Спасибі, сонечко, за кожне тепле слово,

За те, що полум’я сердець оберігав

Від пересудів, від плітОк і вітру злого.

В долонях сильних почуття наші тримав.

 

Легких доріг до щастя не буває.

На перехресті часу ми обрали шлях.

Тепер щось більше, ніж кохання, нас єднає,

А відповідь ти вже знайшов в моїх очах.

Дилема

Дві дороги. Дві долі. Одне перехрестя.
Дві планети. Два сонця. А небо одне.
Я твоя. Я для тебе. Я тінь твого серця.
Я твоя і без тебе немає мене…

Дві печалі. Дві мрії. Одне божевілля.

Два бажання. Сльози дві. Розлука одна.
Ти скажи де знайти відворотне чар-зілля,
Щоб тобою не марити більше у снах?

Дві надії. Два «хочу». Сердець один стукіт.

Дві любові. Дилема. Один болі штрих.
В забутті до безумств ніжно сплетені руки
І дві різні колючі обручки на них.

Що тоді!

В запітніллому промені ночі
Подивися на тінь тіла мого,
як згоряють засліплені очі
від одного лиш подиху твого.

Дотокнись до обличчя рукою

й загуби у волоссі цілунки,
і на тілі своєю жагою
намалюй із бажань візерунки

Подарованим ніччю серпанком,

ледь торкнувшись, тебе залоскочу,
буду в світі найкраща коханка,
якщо тільки ти цього захочеш.

Я збиратиму краплі в долоні

Й буду струмом по тілу горіти...
Що тоді всі табу й заборони,
коли двоє в загубленім світі!