хочу сюда!
 

ЛюдМила

42 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «мої вiршi»

Місто тоне в вечірній вуалі



Місто тоне в вечірній вуалі,

Ліхтарями розмішує втому,

Зачарованим подихом далі

Переспівує пісню знайому.

Позолотою місяць-молодик

Розливається в чистому небі.
Тиша… Мрії один тільки дотик, –
І думки в мить з тобою й для тебе…

Пересічним простим перехожим

Пролетить моя мрія зірчаста,
Тільки втомлене місто не зможе
В ній розгледіти іскорки щастя…

Тільки вітер, зігравши на струнах

Мого серця як ніжності злодій
Не розвіє над містом відлунням
Таємничо-звабливих мелодій…

Місто тоне в вечірньому залі

Кольорів тишини і спокою,
Мрія кличе летіти у далі,

А думки все одно лиш з тобою…

Розслабся і випий чаю ;)

Важким був сьогодні день?
Розслабся і випий чаю.
Робота, проблем тандем
Ніяк досі не спадає?


А ти подивись на все

З усмішкою, без курйозу,

Життя закоротке все ж,

Щоб тратить його на сльози.


Включи рок-н-рол чи реп,

А любиш – класичні твори,
І хай за дверима смерч
Руйнує моря і гори.

Собі подаруй цю мить,
Де вітер цілує осінь,
Де сонцем листок тремтить

В розплетених мрій волоссі.


Собі подаруй життя

Любові, де ясне небо,
Де вплетені почуття
У стрічку доріг до тебе.


Відчуй, що для тебе лиш

Придумане світло раю…
Проблеми за склом залиш,
Розслабся і впий чаю! podmig cup_full

Життя-буття

Як все-таки в природі все мінливо...
Тут сонце світить, тут іде гроза. Тут буревій. Безжально злива полива. За нею знову сонце вигляда. Бува похмуро і туманно.
Буває ясно і безхмарно.
В житті так само все бува...
На серці щастя змінює печаль Й веде тебе під ночі темної вуаль. А потім йде новий світанок І душу ніжно зігріва барвистий ранок, У серце спокій поверта. Таке воно життя-буття. ;)

Тобі

Дивуюсь спокою своєму

І вірі в те, що ти зі мною.

Ніби зв’язало міцно щось нас

І не втікти вже нам від цього.

Хотіла б щоб і ти відчув це, Та й перестав не довіряти. В житті буває звісно всяке. Зла світу нам не подолати.
Та власне щастя будувати І сумнівів не допускати... Чистоту стосунків крізь життя нести -

Це те, що можем разом  я і ти!

Безсоння



Коли місяць зіркам ночей

безсоромно цілує скроні,
я напилась з твоїх очей
аромату краплин безсоння.

І щоночі тепер не сплю,

все літаю в нічнім просторі,
приворотне чар-зілля п’ю,
що в стакан підсипають зорі.

Переливом сріблястих нот

знов сную ліхтарів проміння
і торкаюсь крильми висот
чи то блуду, чи то прозріння.

У вербове волосся віт

заплітаю нічні серпанки
і шукаю найменший слід
дивних снів своїх витинанки.


З неба струшую до землі

і збираю зірки в долоні…

ну це ж треба було мені
Так напитись з очей безсоння…

Лише хризантеми

Сумую без тебе...

Хвилини роками.

Засмучене небо в зірковій імлі…

Лечу знов до тебе стрімкими вітрами,

знайти тільки ще би тебе в суєті…

На тебе чекаю …

роки чи століття –

байдуже, не знаю,– скінчився вже лік…

Без тебе зникаю…

Зів’ялим суцвіттям

усмішка.

Згоряю.

Сльоза із повік.

Без тебе не мрію.

І знову дилеми,

«не можу», «не смію» і ще сотні «не»…

Лише пломеніють твої хризантеми,

даючи надію любити тебе…

Поза зоною досяжності


Не повертай… Не зустрічай…

І слів кохання не чекай…

Не ображайся і не плач…

Ти вже в минулому… Пробач.

 

Забудь, як забувають сни…

Вимкнене серце… Не дзвони.

Перегоріли проводИ,

Нема мережі… НазавждИ.

 

Не звинувачуй, не шкодуй…

Тепер без мене світ малюй.

Доступ закритий, зрозумій.

Цей абонент уже не твій.

Тобі

І все ніби як треба

День видався чудовий

Та все ж якось не звично

Що він минув без тебе

І посмішка не гасне

І очі мої сяють

От тільки тебе дуже

В житті не вистачає

Не заню де ти зараз

Коли вже повернешся

Розкажеш, що там сталось

До мене посміхнешся

З літер складається слово

З літер складається слово,
Слів поєднання – вже фраза,
Фрази сплетемо в розмову
Й зникне самотність одразу.

З дотиків губ – поцілунок,

З подихів – ритми бажання,
З такту сердець – подарунок
Долі, що зветься кохання.

Нотка до нотки – й акордом
Щиро вони озовуться,
Всі ці акорди в не горду
Й світлу мелодію зллються.


Шепіт до шепоту – мрія,
Ніжність до ніжності – миті
Сплеску любові й надії,
Снами польоти умиті.

Слово складається з літер,
З нот – переливи мелодій…
Тільки от серце розбите
Скласти з частиночок годі.

Ці печалі – журливі зориночки

Ці печалі – журливі зориночки,
Що у небі сльозами заплакані,
Ці розлуки – маленькі росиночки,
Світанковим промінням налякані.

Ці тривоги – проспівані нотами,
Перепишеш – колишня мелодія,
Хай красива і хай з позолотами,
Та забуду її при нагоді я.

Ця любов – безперечно гармонія,
Не криклива, божественна, зніжена.
Залишаюсь сліпою в полоні я
До безумства тобою утішена.

Це чекання – заквітчане полечко,
Де зерно пророста не зіпсоване,
Ці сльозинки – промінчики сонечка,
Що черствою душею заховане.

Ці надії – свіча, яка спалює
Почергово поразки й досягнення,
Це життя – боротьба, що затягує,
Нескінчені бажання і прагнення.