Вставай, Україно! Годі вже спати!

До краю наповнилась чаша терпінь.

В нас правда єдина, яку не здолати!

В руках наших – доля новИх поколінь.

Бо ми не раби й не беззахисне бидло!

Ми – вільний, прославлений, знаний народ!

Ми – нація світла, духовна і сильна!

Ми – вільна держава і з нами Господь!

 Нас знають й цінують у цілому світі,

Лиш в рідній країні поваги нема.

Прокинься, народе! Вже досить терпіти!

На розум від дурнів чекати дарма.

В минуле повернення більше не буде!

Нікому не треба померлих ідей.

Прозріли вже очі давно від облуди,

Котрою роками труїли людей.

Не будем коритись зігнилим поняттям!

І більш не застрягнем в болоті брехні.

Палає у душах любові багаття.

Засяє ще сонце у нашім вікні!

Поклін ми складЕмо лише Україні.

І їй тільки вірні серця молодІ.

Ми хочемо жити у вільній країні,

Господарем бути на власній землі.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Залишся спогадом весни

В моїх очах і в пам’яті просторах.

І ненароком загляни у мої сни,

Розлийся в них безмежним синім морем.

Так, як колись, до вій торкнись осіннім вітром,

Розбий розлуку хоч на мить любові світлом.

В словах байдужість… Та в душі її немає.

Душа за посмішкою сльози знов ховає.

Ти в свої сни мене не клич… Прошу, не треба.

Нехай тебе зігріє ніч Любов’ю неба.

Загубиться серед зірок наше кохання.

До твоїх вуст лиш один крок… Та вже світання.

Забудь… Пробач… Це міражі, уламки мрії.

Та в те, що ми уже чужі, серце не вірить.

Нехай дощем розмиє час стежку до тебе.

На мить лиш згадкою про НАС прилинь до мене…

Дивуюсь спокою своєму

І вірі в те, що ти зі мною.

Ніби зв’язало міцно щось нас

І не втікти вже нам від цього.

Це те, що можем разом  я і ти!