[Приєднана картинка] Куди ведуть тебе, народе України? Твої святині на поталу віддають. Кричать невігласи – подолано руїну! Самі ж по цій руїні в прірву йдуть. Їх не навчили рідну землю цінувати, За 30 срібняків вони і душу продадуть. З одним бажанням - Україну розіп’яти Вони й по трупах задля мрій своїх пройдуть. Важко людьми створіння ці назвати, Це лиш безграмотні й бездушні пішаки, Що рушники встеляють перед "старшим братом" І повзають неначе...

Читати далі...

Не б’ється серце спомином надії, надвоє розколовшись в самоті. Я знаю, що сама розбила мрії, якими дихала до нині в пустоті… Мовчить душа. У неї слів немає, немає сліз і розпачу нема… Вона як тінь, вона уже зникає – розбита, очерствіла і німа… Як хочу я розвіятись туманом, розплавитись у мареві світів, щоб жодних докорів, образ, обману, ніяких зрад, думок і почуттів. Як хочу я гарячою сльозою в вогонь перетворити заметіль і стати вітром, сонцем, тишиною – лиш розчинити б...

Читати далі...

Я змішаю осінні барви у палітру усмішок-сліз, лиш не буде у ній вже фарби, що по тілу як струм наскрізь, лиш не буде у ній відтінку, що тобою наповнить світ – я малюю нову сторінку, де невидимим став твій слід. Я не хочу тебе змішати з жодним кольором інших фарб, і не треба мені кричати, що розпусний цей колір зваб. Я не хочу тебе ділити з жодним пензлем осінніх нот, хоч не смію тебе любити, а краду тебе в долі знов і малюю цей світ без тебе, залишаючи лиш собі колір грішно...

Читати далі...

Коли неба краї волошкові зацвіли з росянистих дзеркал, коли сипались сни вечорові, ви мене запросили на бал. Переливом зірки проводжали урочистих мелодій політ, ви за руку мене ніжно взяли і відкрили небачений світ. Мов грайливий небесний посланець вітер хмарки віночком заплів, ви мене запросили на танець під оркестр дощу й солов’їв. Я відмовити вам не посміла під овацій двіночковий шквал, ви ж мене тоді ще раз не сміло запросили на ще один бал…

***** Нарядився Дід Морозом Борода хитається, Дурень мов з червоним носом Другий день тиняюся. ***** Я Снігуркою вдягнуся І приклею косу, Бо я заміж хочу дуже За Діда Мороза. ***** Що прийде чекали палко Дід Мороз червоний ніс, Він прийшов з мішком подарків, А з собою два &nbsp...

Читати далі...

[Приєднана картинка] У Натхнення мОго сині очі, Неба літнього безхмарного синіші. Наче відблиск зоряної ночі, У житті вони для мене наймиліші. Це любові й пристрасті озерця, Від перлин і діамантів красивІші. У мого Натхнення щире серце, Що від полум’я буває гарячішим. Його руки – це кохання мого крила, Так приємно в їх турботу загортатись, І, немов на ніжності вітрилах, Їз Натхненням поруч вранці прокидатись.

[Приєднана картинка] Кавовий присмак вечірнього Львова Ти забери із собою на згадку. Запам’ятай його подих казковий І насолоду в червоних горнятках. Візьми з собою його частинку, Взамін лишивши свою усмішку. Сховай у очах ледь помітну сльозинку. Не треба печалі… Ну якщо тільки трішки… Згадай прохолоду серпневого ранку І вуличок древніх красу загадкову. Розбите шампанське на Високому Замку, В затИшній кав’ярні душевну розмову. Поглянь – в небі райдуга...

Читати далі...

Важким був сьогодні день? Розслабся і випий чаю. Робота, проблем тандем Ніяк досі не спадає?– А ти подивись на все З усмішкою, без курйозу, Життя закоротке все ж, Щоб тратить його на сльози. Включи рок-н-рол чи реп, А любиш – класичні твори, І хай за дверима смерч Руйнує моря і гори. Собі подаруй цю мить, Де вітер цілує осінь, Де сонцем листок тремтить В розплетених мрій волоссі. Собі подаруй життя Любові, де ясне небо, Де вплетені почуття У стрічку доріг до тебе...

Читати далі...

Посміхнись! Лиш без фальші, будь ласка, Посміхнись – і всміхнусь я також, Із усмішки сплітається казка, Якщо навіть за вікнами дощ. Посміхнись! Хай всміхається осінь, Завороживши барвами мить, Хай у світлих думок стоголоссі Лиш від радості серце щемить. Посміхнись! Неповторна і щира Твоя усмішка – магії вись… Хай за вікнами мокро і сиро, Та ще раз… лиш для мене… всміхнись!

Я йшла вперед. І падала, й вставала, Та йшла! Не раз по тернах без сльози І віра в мить спинитись не давала Ні в час вітрів, ні в лютий час грози. Я йшла вперед. Навіщо? – Не питайте, У мене там, за обрієм, душа, І світло мрій, й очей сіяння тайне, Там світ, де я не інша, не чужа! Я йшла вперед… А кров’ю по краплині Життя стікало мимо віражів. І що мені залишилося нині? – Холодна мрія світлих міражів… І що слова? Вони пусті без серця! Уста німі, як в грудях пустота! І...

Читати далі...